Рішення

від 07.08.2019 по справі 910/1163/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2019Справа № 910/1163/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерго"

до Міністерства оборони України

третя особа Державна казначейська служба України

про стягнення 165 712,32 грн.,

за участю представників:

від позивача: Доброчинська А.С.;

від відповідача: Ніколова В.М.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 165 712,32 грн. заборгованості за договором про постачання, з яких: 156 480 грн. - сума основного боргу та 9 232,32 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірну відмову відповідача повернути суму грошового забезпечення в розмірі 156 480 грн., яка була перерахована позивачем в забезпечення виконання постачальником умов договору про постачання для державних потреб мастильних засобів, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/17/44 від 10.10.2017, що також стало підставою для нарахування інфляційних втрат на суму 9 232,32 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання у справі на 13.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 підготовче засідання у даній справі відкладено на 03.04.2019.

Підготовче засідання, призначене на 03.04.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 25.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 задоволено клопотання позивача та ухвалено повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державну казначейську службу України. Підготовче засідання призначено на 01.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.08.2019.

Присутній у судовому засіданні 07.08.2019 представник позивача надав додаткові пояснення по суті спору. Підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.08.2019 заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Крім того, представником відповідача було заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема, претензії від 02.01.2018.

У відповідності до частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Представник позивача у судовому засіданні 07.08.2019 повністю заперечував проти задоволення клопотання відповідача про залучення додаткових доказів на стадії розгляду справи по суті, зважаючи на приписи ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частинами 1, 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З огляду на вищезазначене, зважаючи на факт того, що представник відповідача не скористався наданим йому процесуальним правом на подання додаткових доказів на стадії підготовчого провадження, зокрема, разом з відзивом на позовну заяву, враховуючи заперечення позивача в цій частині, суд дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання відповідача про залучення додаткових доказів на підставі частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України.

Представник третьої особи у судове засідання 07.08.2019 не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Приймаючи до уваги, що третя особа не подала жодних заяв та клопотань, не направила повноважного представника у судові засідання, а відтак не скористалася наданими їй процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

10.10.2017 між Міністерством оборони України (відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Енерго (позивач, постачальник) було укладено Договір №286/1/17/44 про постачання для державних потреб мастильних засобів, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов`язався поставити у 2017 році мастильні засоби (09210000-4) (лот 1 - (09211100-2) моторні оливи (олива моторна 15W40, АРІ: CG-4/SG або еквівалент, а саме олива моторна Агрінол 15W-40 CG-4/SJ) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією.

Відповідно до наявної у Договорі Специфікації, сторони погодили поставку продукції у строк до 31.10.2017 включно, у кількості 80,00 тонн, загальною вартістю разом з ПДВ 3 129 600 грн.

У відповідності до п.10.1 Договору, договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

У відповідності до п.п.3.1, 3.2 Договору, ціна договору становить без ПДВ - 2 608 000 грн., крім того ПДВ - 521 600 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 3 129 600 грн., у тому числі ПДВ, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Матеріалами справи підтверджується, що в подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до Договору, зокрема, Додаткова угода № 1 від 21.12.2017, якою було продовжено дію Договору до 31.03.2018; Додаткова угода № 2 від 29.12.2017, якою було внесено зміни до Специфікації та Рознарядки; Додаткова угода № 3 від 02.02.2018, якою було доповнено Специфікацію № 2 та внесено зміни у Рознарядку.

Відповідно до п.11.1 Договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 5% від суми договору (платіжне доручення №754 від 29.09.2017 на суму 156 480 грн.).

Спір у справі виник внаслідок того, що, за доводами позивача, на виконання умов спірного договору останнім було в повному обсязі виконано взяті на себе зобов`язання та поставлено відповідачу обумовлений договором товар в повному обсязі. Разом з цим, відповідач не повернув суму грошового забезпечення в розмірі 156 480 грн. у встановлений Договором строк.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Господарського кодексу України державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб`єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб`єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов`язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Спірні правовідносини склались між сторонами з приводу виконання державного Договору про закупівлю продукції, укладеного відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір №286/1/17/44 про постачання для державних потреб мастильних засобів, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 10.10.2017 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п.5.1 Договору, продукція постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажо-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами.

Договір вважається виконаним, при умові поставки 100% продукції (п.5.5 Договору).

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт того, що позивач виконав умови Договору в частині поставки 100% продукції, визначеної умовами договору та відповідними Специфікаціями. Зазначена продукція була прийнята відповідачем, про що свідчать акти приймання № 204 від 26.10.2017, № 25 від 30.10.2017, № 27 від 31.10.2017, № 237 від 27.11.2017, № 26 від 27.11.2017, № 386 від 27.11.2017, № 6 від 12.03.2017, підписані та скріплені печатками обох сторін. Видатковими накладними, складеними та підписаними сторонами на виконання умов Договору так само підтверджується ціна та кількість поставленої продукції.

Разом з цим, як у відзиві на позовну заяву, так і безпосередньо у судових засіданнях, відповідач зазначав, що сума забезпечення виконання договору не була повернута позивачеві, оскільки, останнім було порушено умови договору в частині строків постачання товару, а також постачання продукції належної якості.

Судом досліджено паспорт якості № 1783 від 02.11.2017 (копія наявна в матеріалах справи) та встановлено, що факт постачання партії товару (оливи моторної Агрінол 15W40 CG-4/SJ) у кількості 888 кг., яка не відповідала вимогам ТУ У 23.2-30802090-085:2009 зі зм. № 1-8, документально підтверджений та позивачем не заперечується.

Разом з цим, не заперечуючи факт постачання частини продукції неналежної якості у кількості 888 кг., позивач не погоджується з тим, що вказані обставини є підставою для неповернення відповідачем суми забезпечення виконання договору, посилаючись на те, що ТОВ Трейд Енерго було добровільно та в найкоротші терміни організовано вивезення некондиційного товару та здійснено його заміну на якісну продукцію.

Суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача, враховуючи наступне.

Так, відповідно до п.6.2.5 Договору, у разі порушення постачальником порядку постачання продукції, її номенклатури, кількості, якості, стоків, які визначені у специфікації та/або рознарядці, при достроковій відмові постачальника від подальшого виконання умов даного договору замовник, в односторонньому порядку, має право: на відшкодування збитків, понесених Міністерством оборони України в результаті таких дій постачальника; відмовитися від прийняття подальшого зобов`язання постачальником за цим договором; відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником; розірвати договір.

Пунктом 7.3.1 Договору визначено, що за порушення умов договору щодо якості продукції постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції, що визнана неякісною. Витрати по заміні неякісної продукції відносяться на рахунок постачальника.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку з постачанням 888 кг. продукції неналежної якості, Міністерство оборони України виставило ТОВ Трейд Енерго претензію від 16.11.2017 № 286/10/6878 на суму 6 947,71 грн. штрафу, розрахованого у відповідності до п. 7.3.1 Договору.

В свою чергу, платіжним дорученням №2882 від 25.01.2018 підтверджується, що позивачем було задоволено претензію замовника та сплачено останньому штраф в сумі 6 947,71 грн.

Крім того, відповідачем підтверджено, що постачальником дійсно було повністю замінено некондиційну продукцію на якісний товар, який без заперечень та зауважень було прийнято замовником за актом приймання-передачі № 237 від 27.11.2017.

У зв`язку з наведеним, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що на виконання умов договору №286/1/17/44 від 10.10.2017 Міністерство оборони України дійсно отримало 100% якісної продукції. Тоді як факт постачання частини неякісної продукції жодним чином не вплинув на строки та порядок виконання умов Договору, а також на загальну кількість поставленої продукції, оскільки некондиційний товар було замінено на якісну продукцію повністю за рахунок постачальника, а Міністерству оборони України було сплачено суму штрафу, розрахованого у відповідності до п. 7.3.1 Договору.

В той же час, за умовами п.11.1.1 укладеного між сторонами договору, замовник зобов`язується повернути постачальнику забезпечення виконання договору не пізніше 5-ти банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов`язань за якістю та кількістю.

Згідно з п.11.1.2 Договору, підставою для повернення забезпечення виконання цього договору є виконання всіх умов Договору у визначені строки (терміни).

Як було вищезазначено, договір вважається виконаним при умові поставки 100% продукції (п.5.5 Договору).

Таким чином, після того як остання партія товару, поставленого позивачем на виконання умов Договору, без жодних зауважень та заперечень (зокрема щодо кількості, якості або строків поставки продукції) була прийнята відповідачем 12.03.2018 за актом приймання-передачі № 6, саме з цієї дати Договір слід вважати виконаним у відповідності до п. 5.5 Договору.

Відповідно до п.7.3.2 Договору, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

В цій частині суд зазначає про безпідставність доводів відповідача, озвучених під час розгляду справи, стосовно того, що під час виконання договору відбулося порушення строків поставки продукції, оскільки, як було встановлено судом, строки поставки та дії Договору неодноразово змінювалися сторонами відповідними Додатковими угодами (зокрема, кінцевий строк поставки визначено 31.03.2018 Додатковою угодою № 1 до Договору). При цьому, жодних претензій щодо строків поставки, виставлених відповідачем в порядку та на підставі п. 7.3.2 Договору, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд зазначає про правомірність та обґрунтованість доводів позивача в частині того, що зважаючи на повне виконання ним умов договору (яке відбулося 12.03.2018), кінцевим строком повернення відповідачем суми забезпечення (згідно п. 11.1.1 Договору) було 18.03.2018.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Таким чином, чинне цивільне законодавство розрізняє поняття "невиконання зобов`язання" та "неналежне виконання зобов`язання".

При цьому, згідно з пунктом 11.1.2 Договору підставою для повернення забезпечення виконання Договору є саме виконання виконавцем усіх умов Договору у повному обсязі у визначені строки.

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що до найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України визнається загальною засадою цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №49/38-09).

За висновками суду, утримання відповідачем спірної суми забезпечення виконання Договору не може розцінюватись як справедливе, добросовісне та розумне. З встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що сторонами були вчинені дії, спрямовані на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання з поставки товару. Зокрема, позивачем було поставлено 100% обумовленої договором продукції. Також, у зв`язку з фактом поставки однієї партії неякісної продукції, позивачем сплачено відповідачу штраф в розмірі, передбаченому договором (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 14.01.2019 по справі № 910/3777/18).

Відтак, за висновками суду, з обставин справи не вбачається, що позивач не виконав на момент розгляду справи якоїсь умови Договору.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що за умовами Договору грошове забезпечення не повертається саме у випадку невиконання (а не неналежного виконання) умов договору, доводи відповідача про відсутність підстав для повернення спірної суми є необґрунтованими та судом не приймаються.

При цьому судом враховано, що іншої відповідальності за порушення постачальником умов Договору щодо поставки продукції неналежної якості або порушення строків поставки продукції, ніж визначена у п.7.3.1., 7.3.2., вказаним Договором та додатками до нього сторони не передбачили (вищезазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 910/6433/18, в межах якої розглядався подібний спір з аналогічними умовами договору).

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про публічні закупівлі" кошти, що надійшли як забезпечення виконання договору (у разі якщо вони не повертаються), підлягають перерахуванню до відповідного бюджету, а у разі здійснення закупівлі юридичними особами (їхніми об`єднаннями) не за бюджетні кошти - перераховуються на рахунок таких юридичних осіб (їхніх об`єднань).

Оскільки матеріали справи не містять документів, з яких би вбачалось, що спірну суму було перераховано до відповідного бюджету, грошові кошти в сумі 156 480 грн. підлягають стягненню з Міністерства оборони України.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання щодо своєчасного повернення суми забезпечення, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 9 232,32 грн., розраховану за період з 19.03.2018 по 31.12.2018.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 232,32 грн. підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність в нього обов`язку повернути суму забезпечення виконання зобов`язання за Договором, зважаючи на встановлені під час вирішення даного спору обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерго" (69600, м. Запоріжжя, вул. Базова, 9А; ідентифікаційний код 38920370) суму забезпечення виконання зобов`язання у розмірі 156 480 (сто п`ятдесят шість тисяч чотириста вісімдесят) грн., інфляційні втрати у сумі 9 232 (дев`ять тисяч двісті тридцять дві) грн. 32 коп. та судовий збір у розмірі 2 485 (дві тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн. 68 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2019.

Суддя І.В. Приходько