Рішення

від 13.08.2019 по справі 913/310/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року Справа № 913/310/19

Провадження №7/913/310/19

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чигриної Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу №913/310/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутеск XXI» (вул. Механізаторів, б. 14, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, код ЄДРПОУ 34306105)

до Фермерського господарства «Земля і Воля» (вул. Молодіжна, б. 25, с. Зелеківка Біловодського району Луганської області, 92831, код ЄДРПОУ 13411986)

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватного підприємства «Віктор І К» (вул. Висоцького, буд. 2, смт Власівка м. Світловодськ Кіровоградської області, код ЄДРПОУ 20651018).

про стягнення заборгованості за договором №2202/П/1 на надання транспортних послуг від 22.02.2019 року у розмірі 48821,35 грн.,

Представники сторін справи:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - представник Прийменко О.О. у режимі відеоконференції,

від третьої особи - не з`явився,

Повноваження представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рутеск XXI» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Фермерського господарства «Земля і Воля» про стягнення заборгованості за договором №2202/П/1 від 22.02.2019 року на надання транспортних послуг, в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача на свою користь основну заборгованість за договором у сумі 47137,73 грн., пеню за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у сумі 1555,62 грн. та 3% річних за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у сумі 128,00 грн., що разом складає 48821,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору №2202/П/1 від 22.02.2019 року на надання транспортних послуг в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 20.06.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.07.2019 року о 11 годині 00 хвилин, в яке викликано учасників справи та їх представників.

10.07.2019 року від представник відповідача ФГ Земля і Воля через канцелярію господарського суду у встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову ТОВ Рутеск ХХІ .

В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог вказав, що загалом вантажоотримувачем ПП Віктор і К не було прийнято та оплачено 5 тон 510 кг насіння соняшника, оскільки, нібито, була встановлена його невідповідність вимогам, виставленим в договорі поставки №2201906 від 22.02.2019 року, укладеному між ФГ Земля і Воля та ПП Віктор і К . При цьому, місцезнаходження неоплаченого насіння соняшника на даний час відповідачу не відоме. Проте, з листа позивача від 07.03.2019 року вбачається, що неоплачене насіння соняшника знаходиться на складі в с. Новоселівка Криничанського району Дніпропетровської області, в той час як місцем розвантаження згідно з заявками до договору є м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. У зв`язку з викладеним вважає, оскільки вантаж не був в повному обсязі зданий вантажоотримувачу та позивачем не було отримано згоди відповідача на зміну місця доставки, то договір не був виконаний в повному обсязі та належним чином.

Разом з тим, послався на те, що акти надання послуг №9,10,11 та 12 від 27.02.2019 року були підписані тільки позивачем, що виключає факт їх погодження зі сторони відповідача. Крім цього, наголосив на тому, що акт звірки взаємних розрахунків може вважатися належним доказом тільки у випадку підтвердження відтворених у ньому операцій первинними бухгалтерськими документами.

На підставі викладеного, вважає вимоги позивача щодо стягнення пені та 3% річних необґрунтованими і безпідставними.

Крім цього, зважаючим на приписи ст. 126 ГПК України та ст. 30 ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність зауважив, що витрати в сумі 20000,00 грн. є несумірними зі складністю справи, а також не відповідають критеріям реальності та розумності, оскільки, на його думку, підготовка справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

У свою чергу, 11.07.2019 року представник позивача подав через канцелярію господарського суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просить задовольнити свої позовні вимоги у заявленому у позові розмірі.

При цьому, в якості заперечень проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, посилається на те, що умовами договору не передбачено жодних обов`язків для перевізника щодо перевірки вантажу на якість, а тому посилання відповідача на перевірку водієм первізника вантажу на якість є необгрунтованими. Крім цього, відзначає, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.03.2019 року у справі №910/1389/18, акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару. Також, вказує і те, що згідно умов договору замовник зобов`язався після перевезення вантажу очистити транспортний засіб перевізника від його залишків, однак, свій обов`язок не виконав, а на пропозицію перевізника щодо повернення залишку не прийнятого вантажу нічого не повідомив, що, на думку позивача, виключає його відповідальність як перевізника за збереження залишеного вантажу.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.07.2019 року зупинено провадження у справі № 913/310/19 до розгляду питання про відвід судді Тацій О.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.07.2019 року в задоволенні заяви Фермерського господарства «Земля і Воля» б/н від 10.07.2019 про відвід судді Тацій Олени Владиславівни у справі №913/310/19 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.07.2019 року поновлено провадження у справі № 913/310/19 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 25.07.2019 року о 10 годині 40 хвилин.

24.07.2019 року від представника відповідача на адресу суду було надіслано письмові заперечення, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутеск XXI» та у стягненні витрат.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ч. 2 ст. 308 ГК України передбачено відповідальність перевізника за збереження вантажу, у зв`язку з чим останній повинен дбайливо ставитися до ввіреного йому вантажу, а саме: не допускати його засмічення, відволоження та засушення, тощо. Крім цього, ще раз наголосив на тому, що вантаж, як вбачається з листа позивача, було залишено в непередбаченому договором місці, про зміну якого згоди між сторонами досягнуто не було. При цьому, доказів того, що він знаходиться саме на зберіганні у ПП Віктор і К в с. Новоселівка Криничанського району Дніпропетровської області, зокрема, акту прийому-передачі на відповідальне зберігання між ТОВ Рутеск ХХІ та ПП Віктор і К , немає. Також, зауважує, що прийняття пропозиції позивача щодо повернення неприйнятого вантажу є неприйнятним.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.07.2019 року відкладено розгляд справи у судовому засіданні у справі № 913/310/19 на 13.08.2019 року о 10 годині 30 хвилин, в яке викликано учасників справи та їх представників.

Учасники справи про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України шляхом направлення копій ухвали суду за їх адресами рекомендованими листами з повідомленнями про вручення.

У даному випадку судом також враховано, що учасникам справи повідомлялося про те, що інформацію по справі, яка розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://lg.arbitr.gov.ua/sud5014/gromadyanam/csz/, а також те, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЗУ Про доступ до судових рішень , усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЗУ Про доступ до судових рішень , для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 ЗУ Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що учасники справи мали право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), а також дізнатися про дату, час та місце судового розгляду справи на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://lg.arbitr.gov.ua/sud5014/gromadyanam/csz/.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову та надала пояснення, аналогічні викладеним у наявних у матеріалах справи заявах по суті справи сторони відповідача.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.08.2019 року відповідно до ст. 233 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

22.02.2019 року між ТОВ Рутеск ХХІ , іменованого надалі перевізник , з одного боку та ФГ Земля і Воля , іменованого надалі замовник , з іншого боку укладено договір №2202/П/1 на надання транспортних послуг, за яким замовник доручає, а перевізник зобов`язується надати послуги з перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом перевізника; перевізник зобов`язався приймати, а замовник надавати для перевезення вантажі в об`ємі і порядку, встановленому умовами договору (п.п. 1.1. та 1.2 договору).

Даний договір засвідчений підписами та відбитками печатки сторін, а тому в силу умов п. 8.1 набув чинності та діє до 31.12.2019 року.

Відповідно до умов п.п. 3.1 та 3.2 договору, замовник зобов`язаний не пізніше 48 годин до початку здійснення транспортних послуг надати перевізникові заявку на перевезення вантажів у вільній формі. Заявка повинна супроводжуватися докладною інформацією про місця вантаження/розвантаження, з вказівкою об`єму/тоннажу перевезення, часу роботи складів, де здійснюватиметься розвантаження, і терміну, протягом якого повинне бути здійснене перевезення.

Так, на виконання умов договору, замовник ФГ Земля і Воля надав перевізнику:

- заявку №1 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового насипом вагою 23 тони має бути здійснене 25.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області;

- заявку №2 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового насипом вагою 23 тони має бути здійснене 25.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області;

- заявку №3 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового вагою 23 тони має бути здійснене 26.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області;

- заявку №4 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового вагою 23 тони має бути здійснене 26.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області.

При цьому, згідно умов даних заявок вантажовідправником виступає замовник ФГ Земля і Воля , а вантажоодержувачем ПП Віктор і К .

У свою чергу, перевізник після отримання заявок замовника на перевезення вантажів в силу п.п. 4.1 та 4.3 договору перевізник зобов`язався надавати необхідну кількість транспортних засобів в терміни, вказані в заявці замовника, та доставити вантаж, переданий замовником до перевезення, до місця розвантаження в узгоджені терміни.

Факт здійснення перевезення ТОВ Рутеск ХХІ вантажу до місця розвантаження підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних №5 від 25.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 23,46 т, №6 від 25.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 21,00 т, №7 від 26.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 22,34 т та №8 від 26.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 21,54 т.

При цьому, порядок розрахунків між сторонами договору у зв`язку з наданням перевізником послуг з перевезення вантажу визначений розділом 2 договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, вартість перевезень визначається на підставі тарифів, що діють на підприємстві перевізника і фіксується в актах прийому-здачі наданих послуг (виконаних робіт), підписаних обома сторонами.

Згідно п. 2.2 договору, замовник проводить оплату наданих транспортних послуг з безготівкового розрахунку, згідно виставлених перевізником рахункам-фактурам протягом 2-х банківсьх днів.

Підставою для рахунків за надані транспортні послуги є товарно-транспортні накладні, оформлені замовником в установленому порядку.

Тому, перевізником ТОВ Рутеск ХХІ 14.03.2019 року на адресу замовника ПП Віктор і К було направлено акт надання послуг №9 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 23,46 т, за яким вартість послуг склала 16421,90, акт надання послуг №10 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 21,00 т, за яким вартість послуг склала 14699,92 грн., акт надання послуг №11 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 21,54 т, за яким вартість послуг склала 15077,92 грн., та акт надання послуг №12 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 22,34 т, за яким вартість послуг склала 15637,91 грн., а також рахунки на оплату №7,8,10 та 11 від 27.02.2019 року на відповідні суми.

Крім цього, замовнику було направлено акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2019 року по 12.03.2019 року між ТОВ Рутеск ХХІ і ФГ Земля і Воля за договором на надання транспортних послуг №2202/П/1 від 22.02.2019 року, засвідчений підписами та печатками сторін договору, копія якого наявна у матеріалах справи, згідно якого загальна вартість наданих за договором послуг склала 61837,65 грн., з яких 28.02.2019 року замовником було сплачено 14699,92 грн., внаслідок чого заборгованість станом на 12.03.2019 року становить 47137,73 грн.

Разом з тим, у заявках №1,2,3 та 4 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року визначена вартість перевезення, яка становить 700,00 грн./тонна, в т.ч. 20 % ПДВ, та умови оплати, за якими оплата у 100 % розміру на рахунок перевізника має бути здійснена по факту розвантаження.

Зазначене у своїй сукупності свідчить про факт обізнаності замовника (відповідача у справі) про вартість послуг з перевезення вантажу за договором у день складання товарно-транспортних накладних.

Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання взятих на себе за договором зобов`язань визначена узгоджена сторонами у розділі 5 договору.

Відповідно до п. 5.2 договору, у разі неналежного виконання однією із сторін узятих на себе зобов`язань за договором винна сторона несе майнову відповідальність відповідно до даного договору і чинного законодавства України.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості наданих послуг з превезення вантажу за договором перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором у сумі 47137,73 грн., пені за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у сумі 1555,62 грн. та 3% річних за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у сумі 128,00 грн., що разом складає 48821,35 грн.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Проаналізувавши зміст умов укладеного між сторонами договору, слід відзначити, що за свою правовою природою і суттю даний правочин є договором перевезення вантажу.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 та 6 ст. 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні правові положення містяться в нормах статті 909 ЦК України.

Факт здійснення позивачем перевезення вантажів підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, підписаними сторонами без зауважень.

Разом з тим, як зазначає позивач, що не спростовано відповідачем, останній в порушення умов договору та приписів чинного законодавства свої зобов`язання з договором щодо своєчасної та повної оплати вартості послуг з перевезення вантажу належним чином не виконав.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як було встановлено вище, позивачем було перевезено вантаж у вигляді насіння соняшника у розмірах та вартістю, визначених в товарно-транспортних накладних за номерами 5, 6 від 25.02.2019 року та 7,8 від 26.02.2019 року.

Проте, як вбачається зі змісту долучених до матеріалів справи копій претензії-вимоги ТОВ Рутеск ХХІ від 04.07.2019 року та листа-відповіді ФГ Земля і Воля , відповідачем не було прийнято за договором на надання транспортних послуг вантаж загальною вагою 5,510 т.

Підставою для неприйняття відповідачем вантажу у вказаному розмірі стало складення комісією у складі начальника лабораторії, лаборанта, операторі завальної ями та водія актів відбору зразків зерна, а саме:

- акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_1 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №5 від 25.02.2019 року, масло було 46,00 %, а під час відвантаження насіння соняшника не зсипалося з автомобіля і залишився в ньому, частка масла в ньому склала 32,00 %, при цьому, насіння соняшника з часткою масла нижче 40,00 % не приймається;

- акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_2 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №6 від 25.02.2019 року, масло було 47,00 %, а під час відвантаження насіння соняшника з автомобіля було виявлено факт підсипання відходів насіння соняшника, які залишилися в автомобілі, частка масла в них склала 39,00 % за норми 40,00% частки масла в насінні соняшника;

- акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_3 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №7 від 26.02.2019 року, масло було 48,57 %, а під час відвантаження насіння соняшника з автомобіля було виявлено факт підсипання відходів насіння соняшника, які залишилися в автомобілі, частка масла в них склала 39,00 % за норми 40,00% частки масла в насінні соняшника;

- акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_4 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №8 від 26.02.2019 року, масло було 48,38 %, а під час відвантаження насіння соняшника з автомобіля було виявлено факт підсипання відходів насіння соняшника масою, які залишилися в автиоболі, частка масла в них склала 32,00 % за норми 40,00% частки масла в насінні соняшника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 ЦК України.

Згідно приписів ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Стаття 924 ЦК України зберігає раніше прийняті в цивільному праві України принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (ч. 1 ст. 924 ЦК України) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (ч. 2 с. 924 ЦК України). Понад вартість вантажу і багажу перевізник повертає клієнту відповідну провізну плату.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 року у справі №6-2086цс15.

За таких обставин, зважаючи на принцип вини та те, що саме на позивача як перевізника за договором покладений обов`язок доведення своєї невинуватості за псування, незбереження вантажу, суд приходить до висновку про обґрунтованість та підставність тверджень відповідача щодо неналежного виконання позивачем своїх обов`язків за договором в частині перевезення вантажу масою 5,510 та законність відмови відповідача від його прийняття.

У свою чергу, суд звертає увагу на те, що позивачем в силу вимог ст. 924 ЦК України не надано суду доказів протилежного та не доведено своєї невинуватості.

Також, суд відзначає, що невиконання замовником встановленого п. 3.5 договору обов`язку після перевезення вантажів очистити транспортний засіб перевізника від залишків вантажу не є підставою для скасування відповідальності перевізника за збереження вантажу на підставі положень ст. 924 ЦК України.

Разом з тим, суд зауважує, що невиконання позивачем зобов`язання за договором в частині перевезення вантажу вагою 5,510 т не звільняє відповідача від обов`язку оплати послуг за здійснення перевезення вантажу в іншій частині.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем належним чином виконано зобов`язання з перевезення вантажу у вигляді насіння соняшника масою 82,83 т (88,34 т (загальна вага перевезеного вантажу за товарно-транспортними накладними) - 5,51 т (маса не збереженого від час перевезення позивачем вантажу), то вартість наданих позивачем послуг складає 82,83 т х 700,00 грн. (вартість перевезення тонни вантажу), що дорівнює 57,981 грн.

Тому, несплачена відповідачем сума вартості наданих позивачем послуг з перевезення вантажу з врахування внесеної оплати на суму 14699,92 грн. становить 43281,08 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що згідно висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 05.03.2019 року у справі №910/1389/18, на які посилається відповідач у своїй відповіді на відзив відповідача, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

При цьому, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

А тому, зважаючи на встановлені у даній справі обставини, господарський суд відзначає, що підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, свідчить про визнання боржником такого боргу тільки за умови підтвердження його первинними бухгалтерськими документами.

Однак, оцінивши у своїй сукупності відображену в наявних у матерілах справи копіях товарно-транспортних накладних та актів відбору зразків зерна інформацію, суд відзначає, що у даному випадку відображений у акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2019 року по 12.03.2019 року між ТОВ Рутеск ХХІ і ФГ Земля і Воля за договором на надання транспортних послуг №2202/П/1 від 22.02.2019 року розмір заборгованості не узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами, а тому не бере його до уваги як беззаперечне підтвердження дійсного розміру заборгованості відповідача перед позивачем.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу, вимоги позивача є обґрунтованими і доведеними тільки в частині стягнення суми основного боргу за договором у розмірі 43281,08 грн. за перевезення вантажу вагою 82,83 т.

Відповідно до приписів статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості отриманих послуг з перевезення вантажу, позивач просить суд стягнути з нього на свою користь суму пені у розмірі 1555,62 грн. та 3% річних у розмірі 128,00 грн., нарахованих за загальний період прострочення з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року.

При цьому, зі змісту зробленого позивачем розрахунку вбачається, що він просить стягнути з відповідача суму пені та 3% річних за загальний період прострочення 33 календарних дні, обрахування якого фактично починає у відповідності до п. 2.2 договору після спливу двох банківських дні з моменту підписання товарно-транспортних накладних від 26.02.2019 року, тобто з 01.03.2019 року.

У свою чергу слід зауважити, що в п. 5.3 договору сторони визначили, що у всьому останньому, що не передбачено даним договором сторони керуються ЗУ Про транспорт та Правилами перевезення вантажів.

Так, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, містять визначення поняття товарно-транспортна накладної, під якою слід розуміти єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.п. 11.4-11.6 Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

При цьому, відповідно до викладеної Верховним Судом у складі колегії Касаційного господарського суду позиції у постанові від 07.02.2018 року у справі 910/49/17, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України.

А тому, суд, керуючись умовами п.п. 2.2 та 2.3 договору та беручи до уваги вищевикладені положення Правил та позицію Верховного Суду, приходить до висновку про обґрунтованість та підставність вимоги позивача на стягнення з відповідача сум пені та 3% річних за означений період, оскільки підписання відповідачем товарно-транспортних накладних, які до того ж є первинними документами, на підставі яких складаються рахунки за надані транспортні послуги, є достовірним підтвердження факту обізнаності останнього про необхідність оплати вартості наданих послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 2.5 договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг з перевезення вантажів із замовника стягується пеня у розмірі 0,1 % неоплаченої суми за кожен день простроченя.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов п. 2.5 договору перевезення та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, судом враховано викладене у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум пені та 3% річних, суд вважає його не обґрунтованим та арифметично неправильним, а тому суд, зважаючи на встановлені обставини справи, приходить до висновку про необхідність самостійного визначення сум пені та 3% річних, у зв`язку з чим наводить їх власний розрахунок.

Так, зважаючи на приписи ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", згідно положень якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, сума пені за заявлений позивачем період прострочення з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року тривалістю 33 днів, нарахованої на заборгованість у розмірі 43 281,08 грн, складає - 1 408,71 грн.

При цьому, сума 3% річних за означений період прострочення за зобов`язаннями з сплати заборгованості у розмірі 43 281,08 становить 117,39 грн.

Таким чином, з урахуванням зроблених вище судом розрахунків з відповідача на користь позивача за період прострочення з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року підлягають стягненню суми пені у розмірі 1 408,71 грн. та 3% (три відсотки) річних у розмірі 117,39 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд відзначає, що доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості відповідачем суду не надано.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основної заборгованість за договором у розмірі 43 281,08 грн., пені у розмірі 1 408,71 грн., 3% (три відсотки) річних у розмірі 117,39 грн., що разом складає 44 807,18 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутеск XXI» до Фермерського господарства «Земля і Воля» про стягнення заборгованості за договором №2202/П/1 на надання транспортних послуг від 22.02.2019 року у розмірі 48821,35 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Земля і Воля» (вул. Молодіжна, б. 25, с. Зелеківка Біловодського району Луганської області, 92831, код ЄДРПОУ 13411986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутеск XXI» (вул. Механізаторів, б. 14, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, код ЄДРПОУ 34306105) заборгованість за договором №2202/П/1 від 22.02.2019 року на надання транспортних послуг у розмірі 43281,08 грн., пеню за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у розмірі 1408,71 грн., 3% (три відсотки) річних за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у розмірі 117,39 грн., що разом складає 44 807,18 грн. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 763,05 грн.

3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 13.08.2019 року.

Суддя О.В. Тацій