Постанова

від 19.08.2020 по справі 913/310/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2020 р. Справа № 913/310/19

Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

третя особа - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутеск XXI", м. Сєвєродонецьк, Луганська область (вх. №1638 Л/1-18)

на рішення господарського суду Луганської області від 13.08.2019 року у справі №913/310/19, ухвалене в приміщенні господарського суду Луганської області (суддя Тацій О.В.), повний текст якого складено 13.08.2019 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутеск XXI", м. Сєвєродонецьк, Луганська область

до Фермерського господарства "Земля і Воля", с.Зелеківка, Біловодський район, Луганська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне підприємство "Віктор І К", смт. Власівка, м. Світловодськ, Кіровоградська область

про стягнення заборгованості за договором у розмірі 78 821,35 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.08.2019 року у справі №913/310/19 позов задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства "Земля і Воля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутеск XXI" заборгованість за договором №2202/П/1 від 22.02.2019 року на надання транспортних послуг у розмірі 43281,08 грн., пеню за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у розмірі 1408,71 грн., 3% річних за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у розмірі 117,39 грн., що разом складає 44 807,18 грн. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 763,05 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рутеск XXI" з рішенням господарського суду Луганської області від 13.08.2019 року у справі №913/310/19 не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 13.08.2019 у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про таке.

В рішенні місцевого господарського суду не зазначено про докази які б підтверджували факти отримання покупцем вантажу у кількості, меншій ніж відправлено, про втрату вантажу перевізником, про нестачу вантажу в підтвердження вини або відсутності вини перевізника, у зв`язку з чим судом не встановлено факту вини або відсутності вини перевізника.

Акти, додані позивачем до позовної заяви про відбір вантажоодержувачем проб зерна на дослідження якості не є та не можуть бути належними та допустимим доказами про втрату перевізником частини вантажу у кількості 5, 510 тон на суму 56753,00 грн.

Обставини з приводу неприйняття покупцем частини вантажу у кількості 5, 510 тон на суму 56 753,00 грн. у зв`язку з неякісним товаром, про які заявляє позивач, не підтверджують факт втрати відповідачем цього неякісного вантажу і настання за це відповідальності, а навпаки, такі обставини свідчать про те, що вантаж було доставлено повністю - у тій кількості, яка була направлена відправником - 88,34 тон.

Рішенням господарського суду першої інстанції не встановлено фактів втрати ТОВ "Рутеск XXI" товару на суму 56 756,00 грн. у кількості 5,510 тон при перевезенні, доказів, які б підтверджували такі факти - отримання покупцем вантажу у кількості, меншій ніж відправлено; втрати вантажу перевізником; нестачі вантажу; підтвердження або відсутності вини перевізника.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.07.2020 року.

Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2020 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутеск XXI" на рішення господарського суду Луганської області від 13.08.2019 року у справі залишено без руху; останнє зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається не поданою та повертається апелянту.

17.07.2020 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№6763), в якій останній просить долучити до матеріалів справи докази сплати судового збору у сумі 236,92 грн. за платіжним дорученням від 14.07.2020 року №856.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020 року, у зв`язку з відпусткою судді Шутенко І.А., сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 року, з урахуванням ухвали від 23.07.2020 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутеск XXI" на рішення господарського суду Луганської області від 13.08.2019 року у справі; відповідачу та третій особі встановлено строк до 07.08.2020 року на протязі якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "19" серпня 2020 р. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

10.08.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (№7429), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує про те, що замовлення відповідача про надання позивачем транспорту перевезення вантажу не може містить інформацію, а також підтверджувати факт здійснення перевезення вантажу у відповідності до умов договору, вказані документи підтверджують сам по собі факт замовлення; докази невиконання перевізником замовлення підтверджуються матеріалами справи та встановлені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, яке набрало законної сили.

Разом з тим, у вказаному відзиві (вх.№7429 від 10.08.2020 року) відповідач просить судові витрати у розмірі 400,00 грн., сплачених адвокату за надання правової допомоги (консультація та складення відзиву) покласти на апелянта.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про розподіл судових витрат, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ).

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України ); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України ).

Згідно зі статтею 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу ).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 , ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 року у справі №910/2170/18.

До клопотання про розподіл судових витрат відповідачем надано лише акт прийому - передачі наданої правової професійної допомоги (юридичних послуг) від 02.08.2020 року, з якого слідує: юридична консультація, роз`яснення окремих положень законодавства - 100 грн., складення відзиву на апеляційну скаргу - 300 грн.

Інших доказів, а саме договору про надання правової допомоги, укладеного між відповідачем та адвокатом Прийменко О.О., згідно з умовами якого при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордеру, виданого на ім`я адвоката Прийменко О.О. для участі у розгляді справи №913/310/19, рахунків на сплату за відповідні послуги, відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

10.08.2020 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№7430), в якому останній просить зупинити апеляційне провадження у справі №913/310/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №913/40/20, яке долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на таке.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.05.2020 року у справі №913/40/20 за позовом Фермерського господарства "Земля і воля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутеск ХХІ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватного підприємства "Віктор і К" про стягнення 56753 грн. 00 коп. у задоволенні позову відмовлено повністю, на яке відповідачем було подано апеляційну скаргу; висновки, які покладені у рішення господарського суду Луганської області від 25.05.2020 року у справі №913/40/20 встановлюють нові обставини справи та протирічать висновкам, викладеним у оскаржуваному рішенні у даній справі, а тому одночасний їх розгляд може привести до правової невизначеності.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому, пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Вказана норма визначає сукупність обставин, за наявністю яких суддя зобов`язаний зупинити провадження у справі. Так, за змістом вказаної норми для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку з`ясовує як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом і чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Зі змісту наведеної норми слідує, що причиною зупинення провадження у справі є об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: а) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

При цьому, вказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Так, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №913/40/20, так і щодо того, що зібрані у справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 року у справі №910/11236/19.

Також, за наявності певних обставин, відповідач не позбавлений права у встановленому процесуальним законодавством порядку звернутись з відповідною заявою до суду про перегляд винесених рішень у справі за нововиявленими обставинами за правилами, встановленими ст. 320 ГПК України .

В судове засідання 19.08.2020 року представник позивача не з`явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копій ухвал суду від 21.07.2020 року та від 23.07.2020 року позивачу у справі, додано рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ПАТ "Укрпошта" від 04.08.2020 року №6102252061761, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 21.07.2020 року - 31.07.2020 року; від 04.08.2020 року №6102252565395, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 23.07.2020 року - 31.07.2020 року.

В судове засідання 19.08.2020 року представник відповідача не з`явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копій ухвал суду від 21.07.2020 року та від 23.07.2020 року відповідачу у справі, додано рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ПАТ "Укрпошта" від 04.08.2020 року №6102252565387, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 21.07.2020 року - 29.07.2020 року; від 04.08.2020 року №6102252061753, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 23.07.2020 року - 29.07.2020 року.

В судове засідання 19.08.2020 року представник третьої особи не з`явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копій ухвал суду від 21.07.2020 року та від 23.07.2020 року третій особі у справі, додано рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ПАТ "Укрпошта" від 04.08.2020 року №6102252565379, згідно з яким третя особа отримала копію ухвали від 21.07.2020 року - 28.07.2020 року; від 04.08.2020 року №6102252061745, згідно з яким третя особа отримала копію ухвали від 23.07.2020 року - 28.07.2020 року.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції, Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" ).

Ухвали суду від 21.07.2020 року та від 23.07.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039 .

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року №641 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якою дію карантину продовжено до 31.08.2020 року; наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 року №14-а суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.

Також, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

22.02.2019 року між ТОВ "Рутеск ХХІ" (далі - перевізник) та ФГ "Земля і Воля" (далі- замовник) укладено договір №2202/П/1 на надання транспортних послуг, відповідно до умов якого замовник доручає, а перевізник зобов`язується надати послуги з перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом перевізника; перевізник зобов`язався приймати, а замовник надавати для перевезення вантажі в об`ємі і порядку, встановленому умовами договору (п.п. 1.1. та 1.2 договору).

Згідно п.п. 3.1 та 3.2 договору, замовник зобов`язаний не пізніше 48 годин до початку здійснення транспортних послуг надати перевізникові заявку на перевезення вантажів у вільній формі. Заявка повинна супроводжуватися докладною інформацією про місця вантаження/розвантаження, з вказівкою об`єму/тоннажу перевезення, часу роботи складів, де здійснюватиметься розвантаження, і терміну, протягом якого повинне бути здійснене перевезення.

На виконання умов договору, замовник надав перевізнику: заявку №1 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового насипом вагою 23 тони має бути здійснене 25.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області; заявку №2 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового насипом вагою 23 тони має бути здійснене 25.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області; заявку №3 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового вагою 23 тони має бути здійснене 26.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області; заявку №4 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року, за якою перевезення вантажу у вигляді насіння соняшникового вагою 23 тони має бути здійснене 26.02.2019 року за маршрутом с. Зелеківка Біловодського району Луганської області - м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області.

Згідно даних заявок вантажовідправником виступає замовник ФГ "Земля і Воля", а вантажоодержувачем ПП "Віктор і К".

У п.п. 4.1 та 4.3 договору сторони погодили, що перевізник після отримання заявок замовника на перевезення вантажів перевізник зобов`язався надавати необхідну кількість транспортних засобів в терміни, вказані в заявці замовника, та доставити вантаж, переданий замовником до перевезення, до місця розвантаження в узгоджені терміни.

Факт здійснення перевезення ТОВ "Рутеск ХХІ" вантажу до місця розвантаження підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних №5 від 25.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 23,46 тон, №6 від 25.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 21,00 тон, №7 від 26.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 22,34 тон та №8 від 26.02.2019 року на перевезення вантажу вагою 21,54 тон.

Відповідно до п. 2.1 договору, вартість перевезень визначається на підставі тарифів, що діють на підприємстві перевізника і фіксується в актах прийому-здачі наданих послуг (виконаних робіт), підписаних обома сторонами.

Згідно п. 2.2 договору, замовник проводить оплату наданих транспортних послуг з безготівкового розрахунку, згідно виставлених перевізником рахункам-фактурам протягом 2-х банківських днів.

Підставою для рахунків за надані транспортні послуги є товарно-транспортні накладні, оформлені замовником у встановленому порядку.

За матеріалами справи, ТОВ "Рутеск ХХІ" 14.03.2019 року на адресу замовника ПП "Віктор і К" було направлено акт надання послуг №9 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 23,46 тон, за яким вартість послуг складає 16421,90, акт надання послуг №10 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 21,00 тон, за яким вартість послуг складає 14699,92 грн., акт надання послуг №11 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 21,54 тон, за яким вартість послуг складає 15077,92 грн. та акт надання послуг №12 від 27.02.2019 року з перевезення вантажу вагою 22,34 тон, за яким вартість послуг складає 15637,91 грн., а також рахунки на оплату №7,8,10 та 11 від 27.02.2019 року на відповідні суми.

Разом з тим, замовнику було направлено акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2019 року по 12.03.2019 року між ТОВ "Рутеск ХХІ" і ФГ "Земля і Воля" за договором на надання транспортних послуг №2202/П/1 від 22.02.2019 року, засвідчений підписами та печатками сторін договору, згідно якого загальна вартість наданих за договором послуг склала 61837,65 грн., з яких 28.02.2019 року замовником було сплачено 14699,92 грн., внаслідок чого заборгованість станом на 12.03.2019 року становить 47137,73 грн.

У заявках №1,2,3 та 4 до договору перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року визначена вартість перевезення, яка становить 700,00 грн./тонна, в т.ч. 20 % ПДВ, та умови оплати, за якими оплата у 100 % розміру на рахунок перевізника має бути здійснена по факту розвантаження.

Зазначене свідчить про факт обізнаності замовника про вартість послуг з перевезення вантажу за договором у день складання товарно-транспортних накладних.

У п. 5.2 договору сторони погодили, що у разі неналежного виконання однією із сторін взятих на себе зобов`язань за договором винна сторона несе майнову відповідальність відповідно до договору та чинного законодавства України.

Позивач вказує на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу за договором перевезення №2202/П/1 від 22.02.2019 року.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Луганської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь основну заборгованість за договором у сумі 47137,73 грн., пеню за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у сумі 1555,62 грн. та 3% річних за період з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року у сумі 128,00 грн., що разом складає 48821,35 грн.

13.08.2019 року господарським судом Луганської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно з ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ч.ч. 1 та 6 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України, ГК України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Вище зазначено, що позивачем було перевезено вантаж у вигляді насіння соняшника у розмірах та вартістю, визначених в товарно-транспортних накладних за номерами 5, 6 від 25.02.2019 року та 7,8 від 26.02.2019 року.

Зі змісту копій претензії-вимоги ТОВ "Рутеск ХХІ" від 04.07.2019 року та листа-відповіді ФГ "Земля і Воля" слідує, що відповідачем не було прийнято за договором на надання транспортних послуг вантаж загальною вагою 5,510 тон.

Підставою для неприйняття відповідачем вантажу у вказаному розмірі стало складення комісією у складі начальника лабораторії, лаборанта, оператора завальної ями та водія актів відбору зразків зерна, а саме: акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_1 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №5 від 25.02.2019 року, масло було 46,00 %, а під час відвантаження насіння соняшника не зсипалося з автомобіля і залишився в ньому, частка масла в ньому склала 32,00 %, при цьому, насіння соняшника з часткою масла нижче 40,00 % не приймається; акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_2 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №6 від 25.02.2019 року, масло було 47,00 %, а під час відвантаження насіння соняшника з автомобіля було виявлено факт підсипання відходів насіння соняшника, які залишилися в автомобілі, частка масла в них склала 39,00 % за норми 40,00% частки масла в насінні соняшника; акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_3 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №7 від 26.02.2019 року, масло було 48,57 %, а під час відвантаження насіння соняшника з автомобіля було виявлено факт підсипання відходів насіння соняшника, які залишилися в автомобілі, частка масла в них склала 39,00 % за норми 40,00% частки масла в насінні соняшника; акту відбору зразків зерна від 27.02.2019 року, згідно якого при відборі зразку з автомобіля з державним номером НОМЕР_4 , яким здійснювалося перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною №8 від 26.02.2019 року, масло було 48,38 %, а під час відвантаження насіння соняшника з автомобіля було виявлено факт підсипання відходів насіння соняшника масою, які залишилися в автиоболі, частка масла в них склала 32,00 % за норми 40,00% частки масла в насінні соняшника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, перевізник також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання вказаного обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 року у справі №6-2086цс15.

Отже, беручи до уваги те, що саме на позивача як перевізника за договором покладений обов`язок доведення своєї невинуватості за псування, незбереження вантажу, господарський суд першої інстанції вірно вказав на обґрунтованість тверджень відповідача щодо неналежного виконання позивачем своїх обов`язків за договором в частині перевезення вантажу масою 5,510 тон та законність відмови відповідача від його прийняття.

Позивачем в силу вимог ст. 924 ЦК України не надано доказів протилежного та не доведено своєї невинуватості.

Таким чином, не приймаються аргументи апелянта про те, що в рішенні місцевого господарського суду не зазначено про докази які б підтверджували факти отримання покупцем вантажу у кількості, меншій ніж відправлено, про втрату вантажу перевізником, про нестачу вантажу в підтвердження вини або відсутності вини перевізника, у зв`язку з чим судом, на думку апелянта, не встановлено факту вини або відсутності вини перевізника, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Окрім того, невиконання замовником встановленого п. 3.5 договору обов`язку після перевезення вантажів очистити транспортний засіб перевізника від залишків вантажу не є підставою для скасування відповідальності перевізника за збереження вантажу на підставі положень ст. 924 ЦК України.

Разом з тим, невиконання позивачем зобов`язання за договором в частині перевезення вантажу вагою 5,510 тон не звільняє відповідача від обов`язку оплати послуг за здійснення перевезення вантажу в іншій частині.

Місцевий господарський суд вірно вказав на те, позивачем належним чином виконано зобов`язання з перевезення вантажу у вигляді насіння соняшника масою 82,83 тон (88,34 т (загальна вага перевезеного вантажу за товарно-транспортними накладними) - 5,51 тон (маса не збереженого від час перевезення позивачем вантажу), а тому вартість наданих позивачем послуг складає 82,83 тон х 700,00 грн. (вартість перевезення тони вантажу), що складає 57,981 грн., а тому несплачена відповідачем сума вартості наданих позивачем послуг з перевезення вантажу з врахування внесеної оплати на суму 14699,92 грн. складає 43281,08 грн.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

За умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 року у справі №910/1389/18.

Таким чином, підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, свідчить про визнання боржником такого боргу тільки за умови підтвердження його первинними бухгалтерськими документами.

А отже, аргументи апелянта щодо того, що додані позивачем до позовної заяви акти про відбір вантажоодержувачем проб зерна на дослідження якості не є та не можуть бути належними та допустимим доказами про втрату перевізником частини вантажу у кількості 5, 510 тон на суму 56753,00 грн., є необґрунтованими та не приймаються.

Господарський суд першої інстанції вірно зазначив на те, що зі змісту наявних у матеріалах справи копій товарно-транспортних накладних та актів відбору зразків зерна слідує, що відображений у акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2019 року по 12.03.2019 року між ТОВ "Рутеск ХХІ" і ФГ "Земля і Воля" за договором на надання транспортних послуг №2202/П/1 від 22.02.2019 року, розмір заборгованості не узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами, та обґрунтовано не взяв його до уваги як беззаперечне підтвердження дійсного розміру заборгованості відповідача перед позивачем.

Згідно положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Беручи до уваги встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу за договором у розмірі 43281,08 грн. за перевезення вантажу вагою 82,83 тон є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь суму пені у розмірі 1555,62 грн. та 3% річних у розмірі 128,00 грн., нарахованих за загальний період прострочення з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року.

Так, зі змісту розрахунку позивача слідує, що він просить стягнути з відповідача суму пені та 3% річних за загальний період прострочення 33 календарних дні, обрахування якого фактично починає у відповідності до п. 2.2 договору після спливу двох банківських днів з моменту підписання товарно-транспортних накладних від 26.02.2019 року, тобто з 01.03.2019 року.

Втім, у п. 5.3 договору сторони узгодили, що у всьому останньому, що не передбачено даним договором сторони керуються Законом України "Про транспорт" та Правилами перевезення вантажів.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила) містять визначення поняття товарно-транспортної накладної, під якою слід розуміти єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.п. 11.4-11.6 Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України.

Місцевим господарським судом вірно враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі 910/49/17.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до п. 2.5 договору за несвоєчасну оплату наданих послуг з перевезення вантажів із замовника стягується пеня у розмірі 0,1 % неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов п. 2.5 договору перевезення та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", відповідно до якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, сума пені за заявлений позивачем період прострочення з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року тривалістю 33 днів, нарахованої на заборгованість у розмірі 43 281,08 грн, складає - 1 408,71 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що з відповідача на користь позивача за період прострочення з 28.02.2019 року по 02.04.2019 року підлягають стягненню суми пені у розмірі 1 408,71 грн. та 3% річних у розмірі 117,39 грн.

Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рутеск XXI" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 13.08.2019 року у справі №913/310/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.08.2020 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін