Постанова

від 31.07.2019 по справі 826/14730/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14730/18 Суддя першої інстанції: Патратій О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Сорочка Є.О.

Федотова І.В.

при секретарі Білоус А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська паливно-енергетична група до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, -

ВСТАНОВИВ :

ТОВ Українська паливно-енергетична група звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2018 року № 0031961404 про зменшення розміру від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 200 034 грн 00 коп., в тому числі за вересень 2016 року;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404 про заниження суми грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість всього на суму 960 065 грн 00 коп., з яких за податковими зобов`язаннями 768 052 грн 00 коп., за штрафними санкціями 192 013 грн 00 коп.;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 14 серпня 2018 року № 153865-17 на суму 1 336 341 грн 94 коп.;

- скасувати рішення № 153865-17 від 14 серпня 2018 року про опис майна у податкову заставу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, подав апеляційну скаргу, у якій зазначаючи про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано правомірність прийнятих за результатами перевірки індивідуальних актів, а наявність порушень підтверджується змістом акту перевірки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що апеляційна скарга не містить нових доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі направлення від 16 травня 2018 року № 858/26-15-14-04-05 та відповідно до наказу від 07 травня 2018 року № 7963, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Українська паливно-енергетична група (код 37143916) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських з ТОВ ЗІМІНІК (код 40374597) за серпень та вересень 2016 року.

За результатами перевірки був складений акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 535/26-15-14-04-05/40104620 від 30 травня 2018 року, яким встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6. ст.198, п. 200.1 ст.200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку податкового органу, занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 768 052 грн 00 коп., у тому числі по періодах: за серпень 2016 року - 543 402 грн., за вересень 2016 року - 224 650 грн. та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 200 034 грн 00 коп., в т.ч. по періодах: за вересень 2016 року - 200 034 грн 00 коп.

ТОВ Українська паливно-енергетична група 07 червня 2018 року подано заперечення на акт перевірки, яке листом від 15 червня 2018 року залишено без задоволення.

На підставі акту перевірки були винесені:

- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404 (у рішенні помилково вказано дату 14 червня 2018 року) про зменшення розміру від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 200 034 грн 00 коп., в тому числі за вересень 2016 року;

- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404 про заниження суми грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість всього на суму 960 065 грн 00 коп., з яких за податковими зобов`язаннями 768 052 грн 00 коп., за штрафними санкціями 192 013 грн 00 коп.;

- податкова вимога від 14 серпня 2018 року № 153865-17 на суму 1 336 341 грн 94 коп.;

- рішення № 153865-17 від 14 серпня 2018 року про опис майна ТОВ Українська паливно-енергетична група у податкову заставу.

ТОВ Українська паливно-енергетична група 02 липня 2018 року було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404, яка рішенням від 30 серпня 2018 року залишена без задоволення.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з`ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Пунктами 198.1-198.3, 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з податку на додану вартість належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських відносин позивача з його контрагентом ТОВ Зімінік .

З матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2016 року між ТОВ Зімінік (постачальник) та ТОВ Українська паливно-енергетична група (покупець) було укладено договір (далі - Договір), відповідно умов якого постачальник зобов`язувався поставити покупцю запчастини до рухомого складу (далі - Товар) згідно з розрахунками, а покупець зобов`язувався прийняти їх і оплатити.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ Зімінік протягом серпня - вересня 2016 року було поставлено ТОВ Українська паливно-енергетична група товар на загальну суму 5808510 грн 79 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними: РН-0000050 від 11 серпня 2016 року, РН-0000051 від 11 серпня 2016 року, № РН-0000052 від 12 серпня 2016 року, № РН-000053 від 12 серпня 2016 року, РН-0000054 від 15 серпня 2016 року, РН-0000055 від 15 серпня 2016 року, РН-0000092 від 22 серпня 2016 року, РН-0000093 від 22 серпня 2016 року, РН-0000094 від 23 серпня 2016 року, РН-0000113 від 29 серпня 2016 року, РН-0000114 від 30 серпня 2016 року, РН-0000117 від 30 серпня 2016 року, РН-0000121 від 01 вересня 2016 року, РН-0000127 від 07 вересня 2016 року, РН-0000128 від 07 вересня 2016 року, РН-0000129 від 07 вересня 2016 року, РН-0000130 від 07 вересня 2016 року, РН-0000135 від 09 вересня 2016 року, РН-0000136 від 13 вересня 2016 року, РН-0000138 від 13 вересня 2016 року, РН-0000142 від 19 вересня 2016 року.

Оплата ТОВ Українська паливно-енергетична група вказаного товару підтверджується платіжними дорученнями: № 352 від 26 серпня 2016 року на суму 400000 грн 00 коп., № 366 від 31 серпня 2016 року на суму 300000 грн 00 коп., № 367 від 31 серпня 2016 року на суму 186867 грн 00 коп., № 370 від 01 вересня 2016 року на суму 289307 грн 00 коп.., № 369 від 01 вересня 2016 року на суму 280000 грн 00 коп., № 397 від 13 вересня 2016 року на суму 270204 грн 00 коп., № 402 від 14 вересня 2016 року на суму 225000 грн 00., № 401 від 14 вересня 2016 року на суму 265000 грн 00 коп., № 410 від 16 вересня 2016 року на суму 335103 грн 65 коп., № 421 від 22 вересня 2016 року на суму 200000 грн 00 коп., № 425 від 27 вересня 2016 року на суму 300000 грн 00 коп. № 425 від 22 вересня 2016 року на суму 168000 грн 00 коп., № 428 від 27 вересня 2016 року на суму 50 000 грн 00 коп., № 432 від 29 вересня 2016 року на суму 200000 грн 00 коп, № 433 від 29 вересня 2016 року на суму 200000 грн 00 коп., № 434 від 29 вересня 2016 року на суму 220561 грн 48 коп.

У подальшому, придбаний у ТОВ Зімінік товар був використаний позивачем у його господарській діяльності, а саме - поставлений його контрагенту ПАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , що підтверджується видатковими накладними, актами приймання передачі товару та платіжними дорученням.

Отже, проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності позивача та досягнення його мети - отримання прибутку. Товари отримані від контрагента мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище, і документами, які стали предметом перевірки.

Складені ТОВ Українська паливно-енергетична група первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до пп. 20.1.2. п. 20.1 ст. 20 ПК України податкові органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

Водночас, чинним Податковим кодексом України не надано право контролюючому органу перевіряти сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва, щодо підтвердження якості, висновки про відповідність технічних умов виробництва.

У зв`язку з чим колегія суддів вважає безпідставними доводи податкового органу про необхідність надання для перевірки документів, підтверджуючих якість товару.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що в акті перевірки не зазначено, якої саме техніки, транспорту чи складських приміщень або людських ресурсів потребують операції з поставки товарів й відсутність яких унеможливлює фактичне виконання цих операцій.

В свою чергу стосовно доказів підтверджуючих перевезення товару, а саме відсутність наданих товарно-транспортних документів на перевезення, колегія суддів зазначає, що товарно-транспортні накладні не є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а являють собою докази факту перевезення (переміщення) товару; натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними у справі копіями відповідних видаткових накладних.

Також судова колегія звертає увагу, що відповідачем не доведено, що між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід.

Разом з тим, ст. 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року по справі № 816/809/17, від 13 березня 2018 року по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на фіктивність контрагентів позивача не є беззаперечними доказами відсутності реального характеру господарських операцій проведених позивачем, оскільки доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано.

Сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування витрат та податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 809/1139/17 та від 26 червня 2018 року у справі № 808/2360/17.

Доводи апелянта щодо недоліків первинної документації, складеної між позивачем та його контрагентом за результатами спірних операцій не надають достатніх підстав вважати спірні операції фіктивними, оскільки певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних документів та не позбавляють платника права на податкові пільги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року по справі № 804/79/15.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 817/149/17, від 29 березня 2018 року у справі № 813/2758/16.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх протиправними і скасування.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 59.1. ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання (п. 59.3ст. 59 ПК України).

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Пунктом 88.1. ст. 88 ПК України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно п. 89.1. ст. 89 ПК України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Отже, обов`язковою передумовою для винесення податкової вимоги та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу є наявність у платника податків узгодженого податкового боргу.

З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2018 року ТОВ Українська паливно-енергетична група було подано заперечення на акт перевірки, яке листом від 15 червня 2018 року залишено без задоволення.

ТОВ Українська паливно-енергетична група 02 липня 2018 року було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404, яка рішенням ДФС України від 30 серпня 2018 року була залишена без задоволення.

Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем саме під час адміністративного оскарження вище наведених податкових-повідомлень рішень було винесена податкова вимога від 14 серпня 2018 року № 153865-17 на суму 1 333 634 грн 94 коп. та рішення № 153865- 17 від 14 серпня 2018 року про опис майна в податкову заставу. Зазначена вимога та рішення про опис майна, були отриманні позивачем 27 серпня 2018 року.

Відповідно до п. 56.17.5 ст. 56 ПК України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

Отже, станом на час прийняття спірних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, грошові зобов`язання визначені спірними податковими повідомленнями-рішеннями не були узгодженими.

В свою чергу, податковим органом не надано суду доказів наявності у позивача узгодження грошового зобов`язання, отже податкова вимога від 14 серпня 2018 року та рішення про опис майна в податкову заставу від 14 серпня 2018 року є неправомірними.

Враховуючи, що під час судового розгляду справи відповідачем, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правомірності його рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови виготовлено 12 серпня 2019 року.