Постанова

від 06.07.2020 по справі 826/14730/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2020 року

Київ

справа №826/14730/18

адміністративне провадження №К/9901/25357/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,

учасники справи:

представник відповідача: Пінчук Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/14730/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська паливно-енергетична група до Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року (суддя Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (головуючий суддя Літвіна Н.М., судді: Сорочко Є.О., Федотов І.В.),-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Українська паливно-енергетична група (далі по тексту - позивач, ТОВ УПЕГ ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2018 року № 0031961404;

- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404;

- податкову вимогу від 14 серпня 2018 року № 153865-17;

- рішення № 153865-17 від 14 серпня 2018 року про опис майна у податкову заставу.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказував, що реальність господарських операцій між ним та ТОВ Зімінік у вересні 2016 року підтверджується усіма належними та необхідними первинними документами, а придбаний у вказаного підприємства товар був реалізований на користь інших контрагентів. Крім того, на думку позивача, відповідач протиправно виніс податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу під час адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, які відповідно до вимог пункту 56.15 статті 56 ПК України вважались неузгодженими.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач зазначив, що правильною датою податкового повідомлення-рішення № 0031961404 є 19 червня 2018 року, на підтвердження чого надав копію вказаного податкового повідомлення-рішення, а також лист-відповідь на адвокатський запит від 29 серпня 2018 року, в якому ТОВ УПЕГ повідомлено про правильну дату податкового повідомлення-рішення № 0031961404.

У зв`язку з вказаним представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій заявник просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0031961404 від 19 червня 2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, позов задоволено в повному обсязі.

Вирішуючи спір, суди встановили, що посадовими особами ГУ ДФС проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ УПЕГ з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Зімінік у серпні-вересні 2016 року, за результатами якої складено акт № 535/26-15-14-04-05/40104620 від 30 травня 2018 року.

Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 768052 грн, у тому числі по періодах: за серпень 2016 року - 543402 грн, за вересень 2016 року - 224650 грн, та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 200034 грн, в т.ч. по періодах: за вересень 2016 року - 200034 грн.

ТОВ УПЕГ було подано заперечення на акт перевірки, які відповідно до листа від 15 червня 2018 року залишено без задоволення.

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві були винесені:

- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404 (у рішенні помилково вказано дату 14 червня 2018 року), яким зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 200034 грн за вересень 2016 року;

- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 960065 грн, з якої за податковими зобов`язаннями 768052 грн, за штрафними санкціями 192013 грн;

- податкова вимога від 14 серпня 2018 року № 153865-17 на суму 1336341,94 грн;

- рішення № 153865-17 від 14 серпня 2018 року про опис майна ТОВ УПЕГ у податкову заставу.

2 липня 2018 року ТОВ УПЕГ було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404, яка рішенням ДФС України від 30 серпня 2018 року була залишена без задоволення.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що складені ТОВ УПЕГ за наслідками господарських операцій з ТОВ Зімінік первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які б в силу вимог чинного законодавства спричиняли втрату ними юридичної сили і доказовості. Придбаний у ТОВ Зімінік товар було використано у межах господарської діяльності шляхом реалізації ПАТ Київ-Дніпровське МППЗТ .

Визнаючи протиправними та скасовуючи податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, суди дійшли висновку, що станом на час прийняття означених рішень грошові зобов`язання, визначені спірними податковими повідомленнями-рішеннями, не були узгодженими, оскільки з 2 липня 2018 року ТОВ УПЕГ було розпочато процедуру адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року №0031961404.

Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що позивачем до перевірки не було надано сертифікати якості, технічні паспорти (паспорти якості), гарантійні талони, свідоцтва про визнання, хоча наявність таких документів передбачена умовами договору з ТОВ Зімінік . В акті перевірки контролюючим органом зафіксовано факт відсутності у рядках Від постачальника та Отримав посади та прізвища, імені, по батькові відповідальної особи, що підписала відповідну видаткову накладну. Контролюючий орган наполягає, що у долучених до матеріалів справи видаткових накладних такі реквізити дописано. Відповідач наголошує, що при поданні заперечень на акт перевірки та оскарженні податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку позивач не вказував, що спірні реквізити були наявні у наданих до перевірки видаткових накладних.

З приводу не конкретизації у акті перевірки того, відсутність яких саме основних засобів чи трудових ресурсів унеможливлювала фактичне виконання спірних господарських операцій, скаржник вказує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постановах від 5 вересня 2018 року (справа №826/20258/13-а), від 11 грудня 2018 року (справа №802/1392/17-а) інформація про наявність у контрагентів платника податків адміністративно-господарських ресурсів має оцінюватись у сукупності з наданими первинними документами при з`ясуванні обставин реальності господарських операцій. Також скаржник вважає, що за відсутності у первинних документах певних обов`язкових реквізитів надання до перевірки товарно-транспортних накладних могло свідчити на користь факту дійсної передачі товару між позивачем та контрагентом, втім, такі документи надано не було.

На переконання відповідача, суди помилково відхилили посилання ГУ ДФС на матеріали кримінального провадження №32017100100000090 від 9 жовтня 2017 року та протокол допиту ОСОБА_1 від 5 січня 2018 року, який надав покази про непричетність до здійснення фінансово-господарських операцій від імені ТОВ Зімінік , незважаючи на те, що первинні документи підписано саме вказаною особою як директором підприємства. При цьому апеляційний суд взагалі не надав жодної оцінки такому доводу.

Не погоджуючись з судовими рішеннями в частині скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, скаржник наполягає на тому, що ТОВ УПЕГ не оскаржувало податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року №0031951404 в адміністративному порядку, а тому після закінчення граничного строку сплати грошового зобов`язання за вказаним рішенням у позивача виник податковий борг, а у відповідача - обов`язок з направлення податкової вимоги та передачі належного платнику податків майна у податкову заставу. ГУ ДФС наголошує на тому, що податкова вимога винесена лише на суму грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 19 червня 2018 року №0031951404.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні представником Головного управління ДПС у м. Києві подано клопотання про заміну на нього Головного управління ДФС у м. Києві в порядку процесуального правонаступництва. Повідомлено, що згідно з постановою КМУ від 18 грудня 2018 року №1200 утворено Державну податкову службу України, а згідно з постановою КМУ від 19 червня 2019 року №537 утворено, в тому числі Головне управління ДПС у м. Києві, до якого в порядку реорганізації приєднано Головне управління ДФС у м. Києві.

Розглянувши вказану заяву, на підставі статті 52 КАС України колегією суддів здійснено заміну відповідача - Головного управління ДФС у м. Києві, його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законодавчо встановлений мінімум обов`язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів визначено у абзацах 1-7 частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час складання первинних документів, що досліджуються у цій справі), відповідно до яких первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За правилами підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, Податковим кодексом України передбачено право платника податків на формування податкового кредиту у разі здійснення господарської операції, основною первинною ознакою якої є її реальність, що підтверджена первинними документами відповідно до змісту такої операції. Якщо ж господарська операція відсутня як така, платник податків позбавлений права на формування податкових зобов`язань.

У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 6 березня 2020 року (справа №803/13/16) тощо викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Отже, фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Критерії оцінки правомірності судових рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення у цій справі не відповідають з огляду на наступне.

Визначальним для вирішення справи є дослідження та встановлення фактичного руху активів в процесі виконання укладених договорів. З метою дослідження фактичного постачання товарів/послуг у межах господарської діяльності необхідно встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Результат такого дослідження має бути відображений у мотивувальній частині судового рішення відповідно до положень частини четвертої статті 246 КАС України

У межах даної справи ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не дотримались обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення.

Так, і у відзиві на позов, і в апеляційній скарзі ГУ ДФС вказувало, що у наданих до перевірки видаткових накладних у рядках Від постачальника та Отримав були відсутні відомості щодо посад та прізвища, ім`я, по батькові відповідальних осіб, які підписали відповідну видаткову накладну, що зафіксовано контролюючим органом у акті перевірки (том 1 а.с.46). При цьому відповідач зауважує, що і в запереченнях на акт, і в скарзі на податкові повідомлення-рішення позивач не спростовував означений висновок ГУ ДФС, а зазначав, що в даному випадку достатньо лише підпису і печатки, оскільки підписання видаткових накладних здійснювалось директорами підприємств-контрагентів, які діють відповідно до статутних документів (том 1 а.с.46, 101). Натомість, до адміністративного позову ТОВ УПЕГ долучено копії видаткових накладних, в яких містяться посади та прізвища, ім`я, по батькові осіб, що їх підписали.

Суд першої інстанції, відхиляючи доводи контролюючого органу в цій частині, обмежився загальним висновком про ненадання ГУ ДФС доказів на підтвердження зафіксованих у акті перевірки обставин. Постанова апеляційного суду, всупереч вимог пункту 2 частини першої статі 322 КАС України, взагалі не містить жодної правової оцінки доводам відповідача щодо помилковості висновку суду першої інстанції, викладеним в апеляційній скарзі.

На переконання колегії суддів, для забезпечення всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи слід з`ясувати, які саме видаткові накладні подавались позивачем до перевірки (з реквізитами чи без); якщо ж зазначені первинні документи при пред`явленні відповідачу містили усі передбачені законом реквізити, чому при поданні заперечень на акт та скарги на податкове повідомлення-рішення ТОВ УПЕГ не вказувало на невідповідність висновків контролюючого органу дійсним обставинам справи відповідно до вимог пункту 44.7 статті 44 ПК України.

Надаючи оцінку доводу контролюючого органу про існування кримінального провадження №32017100100000090 від 9 жовтня 2017 року, в рамках якого було допитано директора ТОВ Зімінік ОСОБА_1 , який надав покази про свою непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності зазначеного підприємства, а також про порушення кримінальних проваджень №42017000000004257 від 17 листопада 2017 року та №42015100080000117 від 11 вересня 2015 року, суд першої інстанції вказав, що доказів існування вироків у вказаних кримінальних провадженнях відповідачем не надано, а самі по собі матеріали досудових розслідувань є лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі лише у разі їх закріплення належним процесуальним шляхом. Крім того, судом першої інстанції двічі здійснювався виклик керівника ТОВ Зімінік ОСОБА_1 в якості свідка, але останній до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив. Вказані обставини у своїй сукупності, за позицією суду першої інстанції, свідчили на користь висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Зімінік .

З приводу аргументів ГУ ДФС щодо помилковості наведених вище висновків суду першої інстанції та їх невідповідності як нормам чинного законодавства, так і правовим висновкам Верховного Суду, апеляційний суд з посиланням на постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року (справа №809/1139/17), від 26 червня 2018 року (справа №808/2360/17) вказав, що сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, не є доказом протиправного формування позивачем податкового кредиту і не тягне для нього правових наслідків.

Колегія суддів погоджується, що самі по собі протоколи допиту чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами відсутності реального здійснення господарської операції, і такі обставини повинні враховуватись судами у сукупності з іншими доказами у справі.

Водночас, за наявності таких обставин, дотримуючись принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, суди повинні згідно з наданими їм процесуальними можливостями вживати заходів щодо пропонування учасникам справи надати або витребувати від уповноважених осіб інформацію про наявність/відсутність вироку за відповідними кримінальними провадженнями. При цьому судами також має здійснюватись відповідне процесуальне реагування за наслідками неявки належним чином повідомленої про виклик особи, а також враховуватись така поведінка особи, що є директором підприємства-контрагента, при вирішенні питання про реальність господарських операцій у сукупності з іншими обставинами у справі.

Відхиляючи доводи відповідача про відсутність у контрагента позивача основних засобів чи трудових ресурсів, суди керувались тим, що в акті перевірки не вказано, якої саме техніки, транспорту чи складських приміщень або людських ресурсів не вистачало для фактичного виконання спірних операцій.

На переконання колегії суддів, як зазначена інформація про відсутність або недостатню кількість у контрагентів позивача трудових ресурсів, так і відомості кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача, у разі наявності певних недоліків первинних документів можуть свідчити у своїй сукупності на користь висновку про нереальність господарських операцій.

Відтак, при дослідженні первинних документів, наданих позивачем за спірними господарськими операціями, судам при перевірці доводів контролюючого органу про відсутність або недостатню кількість у контрагентів позивача трудових ресурсів слід звернути увагу на зміст відповідної господарської операції із здійсненням відповідного аналізу того, чи вимагає специфіка такої операції значної кількості трудових ресурсів; чи залучались контрагентами субпідрядні організації або працівники на умовах цивільно-правових договорів для виконання відповідних робіт чи виробництва товару.

Щодо правомірності висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкової вимоги від 14 серпня 2018 року № 153865-17 та рішення № 153865-17 від 14 серпня 2018 року про опис майна у податкову заставу, колегія суддів зазначає, що позиція контролюючого органу ґрунтується на обставинах узгодженості саме податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404, яке, за твердженням ГУ ДФС, було отримано ТОВ УПЕГ 21 червня 2018 року і в адміністративному порядку, на відміну від податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404, не оскаржено. Разом з тим, сума податкового боргу, вказана в оскаржуваній вимозі, дорівнює розміру грошового зобов`язання, визначеного тільки за податковим повідомленням-рішенням від 19 червня 2018 року № 0031951404, процедура судового оскарження якого була розпочата позивачем вже після формування податкової вимоги та винесення рішення про опис майна у податкову заставу.

При цьому під час розгляду справи позивач також звертав увагу судів на те, що у поштовому відправленні, отриманому уповноваженою особою ТОВ УПЕГ , було відсутнє податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404, а містилось лише податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2018 року № 0031961404 та два розрахунки. У зв`язку з цим позивачем направлялись на адресу ГУ ДФС запити про надання інформації щодо кількості винесених податкових повідомлень-рішень, на які контролюючий орган повідомив про складення і направлення позивачу двох податкових повідомлень-рішень, датованих 19 червня 2018 року.

Колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи містяться дві копії податкового повідомлення-рішення №0031961404 (том 1 а.с.93, том 2 а.с.202), які датовані відповідно 14 червня 2018 року (долучене позивачем) і 19 червня 2018 року (долучене відповідачем).

Суди попередній інстанцій, задовольняючи позов у вказаній частині, послались лише на факт адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404 відповідно до поданої ТОВ УПЕГ скарги від 2 липня 2018 року. Водночас, суди не з`ясували, чи було ГУ ДФС виконано обов`язок з надсилання обох податкових повідомлень-рішень позивачу (пункт 58.3 статті 58 ПК України); на підставі яких саме грошових зобов`язань винесено вимогу від 14 серпня 2018 року № 153865-17 та чи були останні узгоджені на час її винесення.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Правильному застосуванню норм матеріального права передує встановлення усіх обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

В даному випадку відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що судами не додержано норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, оцінити відповідні докази у сукупності та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення кожного з доводів учасників справи.

Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі №826/14730/18 скасувати.

Справу №826/14730/18 направити на новий розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 8 липня 2020 року.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко