Постанова

від 07.08.2019 по справі 726/1894/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2019 року м. Чернівці

Справа № 726/1894/18

Провадження №22-ц/822/622/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.

секретар - Тодоряк Г.Д.

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Баршакова О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та стягнення моральної шкоди, головуючий у І-й інстанції - Асташев С.А.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0475 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_1 та перебуває у його власності.

Відповідач у справі є його рідним братом та власником житлового АДРЕСА_1 , який знаходиться на сусідній земельній ділянці площею 0,0525 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2 , та перебуває у власності відповідача.

Зазначав, що незважаючи на те, що кожен з них є власником окремої частини земельної ділянки, відповідач ОСОБА_4 перешкоджає йому у встановленні огорожі на межі їхніх земельних ділянок відповідно до схеми прив`язки окружної межі земельної ділянки до об`єктів і контурів місцевості, та використовує земельну ділянку, яка належить позивачу на праві власності, як землю загального користування, чим порушує його права як власника. ПП Тера Буковина надано схему прив`язки окружної межі земельної ділянки до об`єктів і контурів місцевості, що підтверджує можливість позивача встановлювати огородження. Він неодноразово намагався встановити огорожу, однак відповідач демонтував її.

Вказував на те, що 22 серпня 2018 року він звернувся до ФОП ОСОБА_5 із заявою виконати землевпорядні роботи щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, однак відповідно до відповіді від 28 серпня 2018 року виконати землевпорядні роботи щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не було можливості, оскільки сусідній землекористувач по АДРЕСА_2 перешкоджав у проведенні даних робіт.

У зв`язку із ситуацією, яка склалася, йому завдано моральну (немайнову) шкоду, яка полягає в тому, що він не має можливості повноцінно користуватися своєю власністю.

Просив усунути перешкоди у користуванні і володінні вказаною земельною ділянкою шляхом встановлення огорожі на межі вказаних земельних ділянок сторін у справі, зобов`язати відповідача не чинити перешкод у встановленні такої огорожі та стягнути з нього на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

На зазначене рішення представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що спору про визначення меж не існує, оскільки ще до набуття відповідачем права власності на земельну ділянку було встановлено тверді межі. Відповідач став власником земельної ділянки вже після того, як позивач був власником земельної ділянки і на той момент вже частково існувала огорожа.

Також зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу в розмірі 2 436 грн є незаконним, оскільки відповідачем не надано йому для ознайомлення копію попереднього розрахунку судових витрат.

На апеляційну скаргу представник відповідача Баршаков О.В. подав відзив, у якому просить рішення суду залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є усунення перешкод в проведення будівельних робіт з влаштування огорожі, якому повинно передувати визначення спільних меж. На підставі наданих позивачем доказів не виявилось можливим встановити де саме він хоче встановити вказану огорожу, не надано земельно-кадастрової документації, експлікації меж суміжних земельних ділянок. На наданій схемі прив`язки окружної межі земельної ділянки, в описі меж зазначено, що земельна ділянка під НОМЕР_3 межує із земельною ділянкою під НОМЕР_4 з двох протилежних сторін, а саме, від позначки Б до В, та від позначки Г до А, Отже, є незрозумілим місце розміщення огорожі, про усунення перешкод у встановленні якої просить позивач.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0475 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 11 листопада 2015 року.

В матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про реєстрацію права власності позивача на вказане нерухоме майно у встановленому законом порядку.

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0525 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_2 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 19 травня 2016 року, що вбачається із витягу державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 133473327 від 07 серпня 2018 року.

З метою визначення можливості встановлення огорожі на межі вказаних земельних ділянок, 05 липня 2018 року адвокат Якобишена Т.Д. звернулася із адвокатським запитом № 176 до ПП Тера Буковина із проханням надати схему прив`язки окружної межі земельної ділянки, площею 0,0475 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11 листопада 2015 року.

На адвокатський запит представника позивача ПП Тера Буковина надано схему прив`язки окружної межі земельної ділянки до об`єктів і контурів місцевості.

Як видно з повідомлень Садгірського ВП Чернівецького ВП Головного ГУНП України в Чернівецькій області, ОСОБА_1 03 серпня 2018 року звертався до органів поліції із заявою про вчинення сварки зі своїм сусідом ОСОБА_3 з приводу поділу земельної ділянки, однак у зв`язку з тим, що відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого особливою частиною КК України, його звернення розглянуто та надано рекомендації звернутися до суду за захистом своїх прав.

З матеріалів справи видно, що 22 серпня 2018 року позивач звернувся до ФОП ОСОБА_5 із заявою виконати землевпорядні роботи щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, однак у відповіді від 28 серпня 2018 року вказано, що виконати землевпорядні роботи щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не було можливості, оскільки сусідній землекористувач по АДРЕСА_2 перешкоджає у проведенні даних робіт.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про землеустрій" регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.

Відповідно до статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Частинами першою, третьою, шостою статті 55 Закону України Про землеустрій визначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

За правилами статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відновлення меж земельної ділянки на місцевості передбачає повторне винесення меж в натуру на підставі наявної земельно-кадастрової документації.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що у сторін у справі відсутні плани земельних ділянок, які вони займають, відведених в натурі (на місцевості) або будь-які інші документи, які б свідчили про відведення земельних ділянок в натурі на місцевості зі схематичним зазначенням розташування кожної ділянки відносно інших сусідніх ділянок та відповідного їх розмежування, встановлення границь на місцевості, а тому незрозумілим є місце розміщення огорожі, про усунення перешкод у встановленні якої просить позивач, суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів не знайшов підстав для задоволення позовних вимог. З клопотанням про призначення у справі судової землевпорядної експертизи сторони не зверталися.

Доводи апеляційної скарги про те, що спору про визначення меж не існує, оскільки такі були встановлені до набуття права власності відповідачем на земельну ділянку, не підтверджені належними доказами, а черговість набуття права власності не впливає на вирішення спору.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач чинить позивачу перешкоди в користуванні саме належною йому частиною земельної ділянки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.

Апеляційна скарга також не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Аргументи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 2 436 грн, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.137 ЦПК України).

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як видно з матеріалів справи, докази щодо надання та розміру витрат на правничу допомогу були надані представником відповідача у судовому засіданні 23 жовтня 2018 року. Правнича допомога ОСОБА_3 надавалась адвокатом Баршаковим О.В. відповідно до умов укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги від 02 травня 2019 року. Наявні документальні підтвердження витрат на правничу допомогу (квитанція № 3/2019 від 08 квітня 2019 року) та їх розрахунок. Сума витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що неподання стороною орієнтованого розрахунку судових витрат не є абсолютним обов`язком для відмови в подальшому у стягненні таких витрат у разі їх доведеності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повної постанови - 09 серпня 2019 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: А.І. Владичан

І.Н. Лисак