Постанова

від 13.08.2019 по справі 923/116/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/116/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Кисловська В.В.

від відповідача: Вдовиченко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Інституту тваринництва степових районів ім.М.Ф.Іванова "Асканія-Нова" - Національний науковий селекційно-генетичний центр вівчарства

на рішення господарського суду Херсонської області від 21.05.2019, суддя в І інстанції Закурін М.К., повний текст якого складено 22.05.2019 в м. Херсоні

у справі № 923/116/19

за позовом: Державна інноваційна фінансово-кредитна установа

до Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова "Асканія-Нова" - Національний науковий селекційно-генетичний центр вівчарства

про стягнення 933 081,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі- Установа) звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом до Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова Асканія-Нова - Національний науковий селекційно-генетичний центр вівчарства (далі - Інститут) про стягнення 752 897,10 грн. інфляційних втрат та 180 184,43 грн 3% річних за період з 01.05.2016 по 31.12.2018 нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідачем в порушення взятих на себе зобов`язань в повному обсязі до цього часу не погашено основний борг за отриману згідно з інноваційним договором № 018 від 15.06.1998р. інноваційну позику у розмірі 2 250 000 грн., стягнутий за рішенням господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 у справі № 11/129.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.05.2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова Асканія-Нова - Національний науковий селекційно-генетичний центр вівчарства на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - 752 897,10 грн. інфляційних, 180 184,43 грн. річних та 13 996,22 грн. компенсації по сплаті судового збору.

Інститут у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

З оскаржуваним рішенням господарського суду Херсонської області відповідач не погоджується в повному обсязі, оскільки при його прийнятті не було дотримано судом норм матеріального та процесуального права та встановлена невідповідність висновків суду обставинам справи.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник зазначає, що позивач не має права на стягнення та отримання грошових сум, передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки дана стаття передбачає відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року відповідач зобов`язаний погасити заборгованість майном, що йому належить на праві власності.

Відповідач у розумінні ст. 55 та ч. 5 ст. 139 ГК України не є суб`єктом господарювання, оскільки не здійснює господарську діяльність. Відповідно до ст. 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна за № 2864 від 29.11.2001р. з наступними змінами та доповненнями, встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Вини відповідача у не виконанні рішення господарського суду від 22.05.2003 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року не має, оскільки заборгованість необхідно погасити за рахунок майна, що належить відповідачу на праві власності. Як зазначено вище на реалізацію майна відповідача встановлено мораторій, а постанова суду підлягає примусовому виконанню після запровадження механізму примусової реалізації майна та втрати чинності Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна . Дана обставина підпадає під дію форс - мажорних обставин.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини сторін врегульовані інноваційним договором № 018 від 15.06.1998р., з урахуванням додаткових угод до цього правочину, предметом якого є реалізація проекту Організація виробництва первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань по впровадженню нових технологій та створенню виробництва конкурентоспроможної продукції. Для цього інвестор (Українська державна інноваційна компанія в особі Херсонського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії, правонаступником якої є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, (Установа) зобов`язався внести для здійснення проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а Інститут зобов`язався виконати всі роботи по реалізації проекту і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів.

За умовами п.п. 3.2 та 4.9 даного договору Установа зобов`язалася перерахувати вклад (внески) Інституту в розмірах і строки, що вказані у календарному плані робіт, а Інститут, у свою чергу, зобов`язався повернути Установі її вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів. Кінцевий строк перерахування всіх платежів Установі: 30 червня 2001р.

Згідно з п. 12.1 даного договору, цей договір вступає в силу після його підписання уповноваженими представниками сторін. Дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов`язань, що виникли з договору та у зв`язку з ним.

Колегія суддів зазначає, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов`язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов`язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, рішенням господарського суду Херсонської області від 22.05.2003р. у справі № 11/129, яке набрало законної сили, з Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія - Нова» на користь Української державної інноваційної компанії в особі Херсонського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії, правонаступником якої є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі - Установа), стягнуто 2 250 000 грн. боргу, який виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов інноваційного договору № 018 від 15.06.1998р. щодо повернення позивачеві інноваційної позики у встановлений строк, а також 507 636,99 грн. відсотків, 47 810 грн. втрат від інфляції, 15 728,80 грн. 3% річних та 71 945,19 грн. пені, а всього 2 893 120,98 грн., за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998р., тобто за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань.

03.06.2003 року господарським судом Херсонської області на виконання вказаного рішення суду від 22.05.2003р. видано відповідний наказ.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року змінено ухвалу господарського суду Херсонської області від 25.04.2016 року у справі № 11/129 за заявою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про зміну способу виконання рішення суду. Змінено спосіб виконання рішення господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 року у справі № 11/129 (наказ від 03.06.2003) про стягнення з Інституту на користь позивача 2 250 000 грн. боргу, 507 636,99 грн. відсотків, 47 810 грн. втрат від інфляції, 15 728,80 грн. 3% річних та 71 945,19 грн. пені, а всього 2 893 120,98 грн., за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 року, тобто, за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань, в частині, що залишилася невиконаною в сумі 2 845 950,61 грн., на стягнення заборгованості за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 року в сумі 2 845 950,61 грн. за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності. Наказ господарського суду Херсонської області від 03.06.2003 року у справі № 11/129 визнано таким, що втратив чинність.

У наступному, рішенням господарського суду Херсонської області від 21.06.2018р. у справі № 923/350/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018р., стягнуто з відповідача - Інституту на користь позивача - Установи інфляційні втрати у розмірі 220 294,04 грн. та 3% річних у розмірі 67 623,79 грн. нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 01.05.2015 по 30.04.2016, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем інноваційного договору № 018 від 15.06.1998 щодо повернення позивачеві інноваційної позики у встановлений строк.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що Інститут заборгованість у загальному розмірі 2 845 950,61 грн. (у тому числі 2 250 000 грн. основного боргу) стягнуту за рішенням господарського суду Херсонської області від 22.05.2003р. у справі № 11/129 перед позивачем не погасив.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов`язань, судом першої інстанції встановлено, що Інститутом до теперішнього часу належним чином не виконано умови інноваційного договору № 018 від 15.06.1998 щодо повернення позивачеві інноваційної позики у встановлений строк, як і не виконано відповідачем рішення суду від 22.05.2003р. у справі № 11/129 про стягнення з Інституту 2 250 000 грн. основного боргу, з урахуванням відповідальності за порушення грошових зобов`язань, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України та умовами договору, внаслідок чого, з урахуванням вимог ст. ст. 173, 174, 175, 193 ГК України, ст. ст. 599, 625 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 752 897,10 грн. інфляційних втрат та 180 184,43 грн 3% річних за період з 01.05.2016 по 31.12.2018.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених Установою позовних вимог, з огляду на таке.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено , якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Крім того, згідно з ч.1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, зокрема, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Зміна способу і порядку виконання рішення суду спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду і впливає лише на порядок примусового його виконання, при цьому правова природа заборгованості за відповідним договором не змінюється.

Зміна способу і порядку виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі і в частині строків його виконання.

Відтак, зміна способу і порядку виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

А тому помилковим слід визнати твердження скаржника про те, що позивач не має права на стягнення та отримання грошових сум, передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки дана стаття передбачає відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року відповідач зобов`язаний погасити заборгованість майном, що йому належить на праві власності, оскільки зміна способу виконання рішення господарського суду Херсонської області від 22.05.2003р. у справі № 11/129 згідно з вказаною постановою апеляційного суду не припинило договірного зобов`язання відповідача за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998р. та не звільнило його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

Також, судом першої інстанції правильно визнано необґрунтованими посилання скаржника на неможливість виконання судового рішення через наявність Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна від 29.11.2001 № 2864, оскільки інфляційні втрати та проценти річних нараховуються за порушення грошового зобов`язання та ніяким чином не пов`язані з причинами невиконання. При цьому, відповідно до положень статті 1 названого Закону мораторій стосується застосування примусової реалізації майна та ніяким чином не обмежує можливість виконання грошового зобов`язання іншими способами.

Місцевим судом також правильно не прийнято до уваги посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання по сплаті заборгованості, оскільки платежі встановлені статтею 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 20 994,33 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 21 травня 2019 року у справі № 923/116/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Інституту тваринництва степових районів ім.М.Ф.Іванова "Асканія-Нова" - Національний науковий селекційно-генетичний центр вівчарства - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 14.08.2019р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Поліщук Л.В.