Постанова

від 16.10.2019 по справі 923/116/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 923/116/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Могила С.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" - Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 (головуючий суддя: Бєляновський В.В., судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 21.05.2019 (суддя Закурін М.К.)

за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

до Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" - Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства

про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2019 року Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі- позивач) звернулась до Господарського суду Херсонської області з позовом до Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" - Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства (далі - відповідач) про стягнення 752 897,10 грн. інфляційних втрат та 180 184,43 грн 3% річних за період з 01.05.2016 по 31.12.2018 нарахованих на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за інноваційним договором №018 від 15.06.1998 щодо повернення інноваційної позики у розмірі 2 250 000 грн, у результаті чого утворився борг (основна заборгованість, відсотки за договором, пеня, інфляційні втрати та 3% річних), стягнутий рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 у справі № 11/129, на суму якого позивачем були нараховані інфляційні втрати та 3% річних.

1.3. Відповідачем позовні вимоги не були визнані з посиланням на відсутність грошового зобов`язання, оскільки у відповідності до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 грошова заборгованість у розмірі 2 902 633,32 грн підлягає погашенню за рахунок майна, а тому, за доводами відповідача, не є грошовою, у зв`язку з чим положення статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не повинні застосовуватися. Крім того, відповідач зазначав, що у відповідності до положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, а тому виконання судового рішення у справі №11/129 не є можливим та являє собою форс-мажорну обставину.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 21.05.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019, позовні вимоги задоволено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем сума заборгованості за інноваційним договором №018 від 15.06.1998 у розмірі 2 250 000 грн станом на 31.12.2019 не сплачена, що дає підстави застосувати до спірних правовідносин статтю 625 Цивільного кодексу України про нарахування на суму заборгованості інфляційні втрати та 3% відсотки річних за період з 01.05.2016 по 31.12.2018. Апеляційним господарським судом у справі № 11/129 у постанові від 02.06.2016 був змінений лише спосіб виконання судового рішення, а не саме зобов`язання за договором, яке є грошовим, що спростовує доводи відповідача про неможливість застосування до даних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України. Посилання відповідача на неможливість виконання судового рішення через наявність положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" є помилковими, оскільки інфляційні та річні нараховані за невиконання грошового зобов`язання, не є штрафними санкціями та ніяким чином не пов`язані з причинами невиконання. При цьому у відповідності до положень статті 1 названого Закону мораторій стосується застосування примусової реалізації майна та не обмежує можливість виконання грошових зобов`язань іншими способами. Судами також не були прийняті до уваги посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання по сплаті заборгованості, оскільки платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

3.2. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, так, позивач не має права на стягнення та отримання грошових сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки дана стаття передбачає відповідальність за не виконання грошового зобов`язання, а відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 відповідач зобов`язаний погасити заборгованість майном, що йому належить на праві власності.

Відповідно до приписів Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, тому немає вини відповідача в тому, що його заборгованість не погашена, що повинно було відбутись відповідно до рішень судів за рахунок майна, що належить відповідачу на праві власності.

3.3. Відповідачем після відкриття провадження у справі були подані пояснення у справі, які за своїм змістом є доповненням до касаційної скарги.

Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).

Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

За вказаних обставин такі доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції не можуть прийматися до розгляду, тому залишаються без розгляду.

4. Відзив на касаційну скаргу

4.1. Позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України відзив, де просив залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги і законність судових рішень. Так позивач у відзиві зазначив, що наявність поручителя у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія-Генетик" не свідчить про те, що відповідальність має нести саме він, оскільки у разі не виконання основного зобов`язання боржником, кредитор має право вимагати виконання основного зобов`язання як від боржника і від його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" не забороняє відповідачу добровільно виконати взяті на себе грошові зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних носить компенсаційний, а не штрафний характер, і не залежить від можливості виконати грошове зобов`язання.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. Між сторонами було укладено інноваційний договір № 018 від 15.06.1998, а також додаткові угоди до цього нього, предметом якого є реалізація проекту "Організація виробництва первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань" по впровадженню нових технологій та створенню виробництва конкурентоспроможної продукції. Для цього інвестор (Українська державна інноваційна компанія в особі Херсонського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії, правонаступником якої є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, (позивач) зобов`язався внести для здійснення проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а відповідач зобов`язався виконати всі роботи по реалізації проекту і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів.

За умовами п.п. 3.2 та 4.9 даного договору позивач зобов`язався перерахувати вклад (внески) відповідачу в розмірах і строки, що вказані у календарному плані робіт, а відповідач, у свою чергу, зобов`язався повернути позивачу його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів. Кінцевий строк перерахування всіх платежів позивачу: 30 червня 2001 року.

Згідно з п.12.1 даного договору, цей договір вступає в силу після його підписання уповноваженими представниками сторін. Дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов`язань, що виникли з договору та у зв`язку з ним.

5.2. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 у справі № 11/129, яке набрало законної сили, з Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія - Нова" (відповідача в даній справі) на користь Української державної інноваційної компанії в особі Херсонського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії, правонаступником якої є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (позивача в дані справі), стягнуто 2 250 000 грн боргу, який виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов інноваційного договору № 018 від 15.06.1998 щодо повернення позивачеві інноваційної позики у встановлений строк, а також 507 636,99 грн відсотків, 47 810 грн втрат від інфляції, 15 728,80 грн 3% річних та 71 945,19 грн пені, а всього 2 893 120,98 грн, за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998, тобто за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань.

03.06.2003 Господарським судом Херсонської області на виконання вказаного рішення суду від 22.05.2003 видано відповідний наказ.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 змінено ухвалу Господарського суду Херсонської області від 25.04.2016 у справі № 11/129 за заявою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про зміну способу виконання рішення суду. Змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 у справі № 11/129 (наказ від 03.06.2003) про стягнення з відповідача на користь позивача 2 250 000 грн боргу, 507 636,99 грн відсотків, 47 810 грн втрат від інфляції, 15 728,80 грн 3% річних та 71 945,19 грн пені, а всього 2 893 120,98 грн, за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998, тобто, за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань, в частині, що залишилася невиконаною в сумі 2 845 950,61 грн, на стягнення заборгованості за інноваційним договором № 018 від 15.06.1998 в сумі 2 845 950,61 грн за рахунок майна, що належить відповідачу на праві власності. Наказ Господарського суду Херсонської області від 03.06.2003 у справі № 11/129 визнано таким, що втратив чинність.

5.3. Пізніше, рішенням Господарського суду Херсонської області від 21.06.2018 у справі № 923/350/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018, стягнуто з відповідача - Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" - Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства на користь позивача - Державної інноваційної фінансово-кредитної установи інфляційні втрати у розмірі 220 294,04 грн та 3% річних у розмірі 67 623,79 грн нараховані на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за період з 01.05.2015 по 30.04.2016, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем інноваційного договору № 018 від 15.06.1998 щодо повернення позивачеві інноваційної позики у встановлений строк.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" - Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства має заборгованість перед Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, яку не погасив, у загальному розмірі 2 845 950,61 грн (у тому числі 2 250 000 грн. основного боргу), стягнуту за рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.05.2003 у справі № 11/129.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Як встановлено судами, у відповідача перед позивачем існує заборгованість у сумі 2 845 950,61 грн, яка виникла у результаті не виконання відповідачем своїх зобов`язань за інноваційним договором між сторонами.

Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

6.2. Зобов`язання відповідача виникло на підставі інноваційного договору №018 від 15.06.1998 і полягало у поверненні інноваційної позики у розмірі 2 250 000 грн у відповідний строк. Вказане зобов`язання є грошовим.

Судовими рішеннями у справі Господарського суду Херсонської області № 11/129 було стягнуто заборгованість відповідача на користь позивача, а пізніше змінено спосіб виконання вказаного зобов`язання. Спочатку заборгованість повинна була бути стягнута за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором, потім суди вказали, що заборгованість має бути стягнута за рахунок майна, що належить відповідачу на праві власності.

Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема, встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення суду (ч.1). Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3).

При цьому зміна способу виконання рішення, не припиняє основного зобов`язання і не створює нового зобов`язання.

6.3. Так згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Згідно із положеннями статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Таким чином, у спірних правовідносинах зобов`язання у відповідача виникло грошове, не змінювалось на інше і як і раніше залишається грошовим. Судами протягом всього часу існування спору не змінювалась і суть примусового виконання рішення, яка полягала у стягненні певної суми коштів, змінювалось лише те, за який рахунок ці кошти мають бути стягнені у примусовому порядку.

6.4. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобовязання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, зобов`язання відповідача за інноваційним договором було і залишається грошовим, тобто вираженим у відповідній грошовій формі, полягає у сплаті визначеної суми грошей. З урахуванням певних обставин було змінено лише спосіб примусового виконання вказаного зобов`язання, який виражений у стягненні грошей за рахунок майна, що належить відповідачу на праві власності, а не у передачі такого майна.

Тому немає жодних підстав вважати, що до такого зобов`язання не може бути застосовано приписи статті 625 Цивільного кодексу України.

6.5. Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у невиконанні свого зобов`язання з посиланням на норми Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", а також неможливість виконання свого зобов`язання з посиланням на цей Закон колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає наступне.

В п.3.6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) від 10.06.2003 N 11-рп/2003 зазначено, що Конституційний Суд України виходить із того, що Закон не порушує конституційної вимоги обов`язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.

У зв`язку з тим, що Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" змінює лише строк примусового виконання судового рішення, а не впливає на обов`язковість виконання взятого зобов`язання, то посилання відповідача на цей Закон в контексті неможливості сплатити свій борг та виконати судове рішення є недоречними та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від сплати нарахованих йому інфляційних втрат та трьох відсотків річних, оскільки існування грошового зобов`язання відповідача не залежить від нормативного регулювання можливостей його примусового стягнення. Крім того, як вірно зазначили суди при винесенні оскаржених рішень, платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, мають компенсаційний, а не штрафний характер, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, тому критерій вини для їх нарахування не має значення.

6.6. Посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі №11/129 в контексті застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України вважає недоречними, оскільки в даній справі спірним було питання щодо зміни способу виконання судового рішення і суд касаційної інстанції в даному випадку вказав, що суди попередніх інстанцій невірно послались на рішення Європейського суду з прав людини щодо застосування п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Першого Протоколу через тривале невиконання остаточного судового рішення проти держави, винесених на користь потерпілих (приватних осіб), бо Державна інноваційна фінансово-кредитна установа є "урядовою організацією" і не може бути потерпілою від порушення прав, гарантованих державою в п.1 ст.6 Конвенції. Тобто суттю даного висновку є не те, що Державна інноваційна фінансово-кредитна установа не може бути позивачем і потерпілою стороною у справі, а те, що вона як урядова організація не може бути заявником і потерпілою особою за захистом прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

6.7. Не приймаються також посилання відповідача на те, що судами не було застосовано статтю 613 Цивільного кодексу України щодо прострочення кредитора, оскільки питання прострочення виконання свого обов`язку відповідачем за інноваційним договором не є предметом розгляду у даній справі і факт прострочення та сума заборгованості відповідача перед позивачем встановлені судовим рішенням в іншій справі.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.2. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

7.3. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій таким вимогам закону відповідають.

7.4. За вказаних обставин оскільки порушень норм права не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги, немає.

7.5. Наведеним у сукупності спростовується позиція відповідача щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень, а доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу щодо законності судових рішень, відповідають правовим висновкам судів. З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на заявника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" - Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі Господарського суду Херсонської області № 923/116/19, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

С.К. Могил