Постанова

від 12.08.2019 по справі 487/3418/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.08.19

22-ц/812/1328/19

Єдиний унікальний номер судової справи 487/3418/19

Номер провадження 22-ц/812/1328/19

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

12 серпня 2019 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Заводським районним судом міста Миколаєва 13 травня 2019 року , під головуванням судді Павлової Ж.П. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України в особі відокремленого підрозділу Миколаївського палацу спорту про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

УСТАНОВИЛА :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України в особі відокремленого підрозділу Миколаївського палацу спорту про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 2012 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем в особі Миколаївського палацу спорту (філія) Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України.

26 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення згідно ч.1 ст.36 КЗпП України, проте при звільненні, в порушення вимог ст.116 КЗпП України, з нею не проведено повного розрахунку.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідачів 85 750 грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2018 року по 13 серпня 2018 року.

Ухвалою судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху на підставі ч.1 ст.185 ЦПК України, у зв`язку із несплатою судового збору, та запропоновано позивачу сплатити судовий збір.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно п.1.ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір позивач звільнена від сплати судового збору за подання вищевказаної заяви.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що позивач звернулась до суду із позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Залишаючи позовну заяву без руху та пропонуючи позивачу сплатити судовий збір, суддя районного суду в ухвалі від 13 травня 2019 року зазначив, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до вимог про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а тому положення п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір на таку вимогу не поширюється.

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України Про судовий збір .

Відповідно до ст.1 цього Закону України Про судовий збір судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ст.4 Закону України Про судовий збір , за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір за ставкою судового збору, яка становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0.4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Водночас ст.5 Закону України Про судовий збір установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини 1 якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, положення якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати №95 термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, статей 1,12 Закону України Про оплату праці Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно зі ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у зв`язку з положеннями ст.ст.117,237-1 КЗпП України роз`яснив, що за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від роботодавця у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час відповідної затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст.117 КЗпП України).

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав працівників щодо своєчасного отримання розрахунку при звільненні.

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст.2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа №910/4518/16).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За такого, колегія суддів вважає, що суддя районного суду дійшов правильного висновку щодо того, що позивач ОСОБА_1 не звільнена за законом від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Водночас, постановляючи оскаржувану ухвалу, суддею районного суду не було враховане наступне.

Так, згідно ч.2 ст.185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Між тим, в порушення вищевказаних положень, в ухвалі судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2019 року не зазначено точної суми судового збору, яку необхідно сплатити ОСОБА_1 за подання її позовної заяви.

Вказуючи на необхідність сплати судового збору за ставками, встановленими Законом України Про судовий збір , суддею зазначено виключно ставки такого за майнову вимогу, без зазначення точної суми судового збору, яка підлягала сплаті.

З огляду на викладене, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині незазначення точної суми судового збору, яку має сплатити позивач.

За такого, ухвала судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2019 року підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для повторного вирішення процесуального питання щодо прийняття позовної заяви з врахуванням вимог ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2019 року - скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами направити до суду першої інстанції для повторного вирішення процесуального питання.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 14 серпня 2019 року