Постанова

від 14.08.2019 по справі 640/21594/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21594/18 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Федотова І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2019 у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль до Міністерства інфраструктури України про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль звернулось до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, в якому просило зобов`язати відповідача надіслати повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС України для внесення даних про пункт технічного контролю органу інспектування позивача до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2019 адміністративний позов задоволено.

Зобов`язано Міністерство інфраструктури України надіслати повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС України для внесення даних про пункт технічного контролю органу інспектування Приватного акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів на підставі повідомлення відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, направленого листом від 07.08.2018 № 197.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції на норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеність таких обставин.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПрАТ АТАСС-Бориспіль отримало атестат про акредитацію, зареєстрований в реєстрі 27.04.2018 за № 7С274, дійсний до 26.04.2023, відповідно до вимог ДСТУ ISO/IEC 17020:2014 (ISO/IEC 17020:2012) в сфері інспектування: обов`язковий технічний контроль колісних транспортних засобів.

Для включення до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, ПрАТ АТАСС-Бориспіль направило до Мінінфраструктури лист від 07.08.2018 № 197 із повідомленням про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів з додатками.

До повідомлення товариством додано наступні документи: копія атестата про акредитацію № 7С274, сфера акредитації, паспорт органу з інспектування ПрАТ АТАСС-Бориспіль , копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 1001023644, копія довідки про зміну форми власності, копія договору оренди землі, копія додаткового договору до договору оренди землі, копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, завірені печаткою фотографії загального вигляду території з виробничими приміщеннями, робочі місця з установленим обладнанням та вид обладнаного місця прийому громадян. (а. с. 25-76)

За результатом поданих позивачем документів, Мінінфраструктури листом від 27.08.2018 № 9365/39/10-18 повідомило: За результатами аналізу поданих разом із повідомленням про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю документів встановлено, що ПрАТ АТАСС-Бориспіль не забезпечує виконання пункту 12 Порядку, та розділу ІІ Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки , затверджених наказом Мінінфраструктури від 26.11.2012 № 710, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2012 за № 2469/22481 . (а. с. 77-78)

Не погоджуючись з висновком Міністерства інфраструктури України, вважаючи його необгрунтованим, Приватне акціонерне товариство Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль звернулось до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що повідомлення про невідповідність поданих позивачем документів вимогам Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягам перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137, та/або Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26.11.2012 № 710, є необґрунтованим, прийнятим без наявних на те підстав та без належного підтвердження вимогам законодавства, викладених у ньому висновків.

Зважаючи на вказане вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137, затверджений Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів. (надалі по тексту - Порядок № 137)

Згідно з п. 1 Порядку № 137, цей порядок визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Відповідно до п. 2 Порядку № 137, виконавцем обов`язкового технічного контролю технічного стану транспортного засобу є юридична особа або фізична особа-підприємець, визначена, як суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю транспортного засобу.

Так, згідно з п. 5 Порядку № 137, юридична особа або фізична особа-підприємець надсилає Мінінфраструктури повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів згідно з додатком 1, у разі, коли вона має: 1) устатковання згідно з переліком обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, згідно з додатком 2; 2) атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України Про акредитацію органів з оцінки відповідності .

Згідно з положеннями п. 6 Порядку № 137, Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та в разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.

Проте, у разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні, Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі-підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26.11.2012 № 710, з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків .

Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа-підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Приписами п. 7 Порядку № 137, передбачено, що Головний сервісний центр МВС протягом трьох робочих днів вносить дані про пункт технічного контролю із зазначенням категорії і призначення транспортних засобів до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів та інформує виконавця.

Варто зазначити, що додаток 2 до Порядку № 137 передбачає перелік обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, який включає: підйомні пристрої транспортного засобу, його складових частин та (або) оглядова канава; стенд для контролю характеристик гальмових систем, а у разі, коли неможливо застосувати метод стендових випробувань через особливості конструкції транспортного засобу, - атестована ділянка дороги для дорожніх випробувань гальмових систем; пристрій для визначення вагового навантаження на вісь, якщо він не є складовою стенда для контролю характеристик гальмових систем; вимірювач частоти обертання колінчастого вала двигуна; пристрій для вимірювання та регулювання тиску повітря в пневматичних гальмових системах та пневматичних шинах; пристрої для вимірювання висоти рисунка протектора шин; прилад для вимірювання кутів нахилу променів, світлорозподілу, сили світла фар; пристрій для регульованого натиску на механізм управління інерційною гальмовою системою причепа; багатоканальний газоаналізатор або газоаналізатори нормованих викидів у спалинах двигунів з іскровим запалюванням; димомір; прилад для вимірювання коефіцієнта світлопропускання стекол; електронний детектор для перевірки наявності витоку газу із системи газобалонного обладнання; засоби вимірювальної техніки для контролю за лінійними розмірами відповідно до застосовуваних методів контролю.

Акредитація органів з оцінки відповідності - це засвідчення національним органом України з акредитації того, що орган з оцінки відповідності відповідає вимогам національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та у разі необхідності будь-яким додатковим вимогам щодо акредитації у відповідних сферах для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності. (ст. 1 Закону України Про акредитацію органів з оцінки відповідності )

Відповідно до норм ч. 3 ст. 11 Закону України Про акредитацію органів з оцінки відповідності , Національний орган України з акредитації на підставі заявки органу з оцінки відповідності оцінює компетентність цього органу для провадження визначеної в заявці діяльності з оцінки відповідності.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 11 Закону України Про акредитацію органів з оцінки відповідності , якщо національний орган України з акредитації встановлює, що відповідний орган з оцінки відповідності є компетентним для провадження визначеної в заявці діяльності з оцінки відповідності, національний орган України з акредитації приймає рішення про його акредитацію чи розширення сфери його акредитації. У разі прийняття рішення про акредитацію органу з оцінки відповідності йому видається атестат про акредитацію та надається право використовувати національний знак акредитації. Строк дії атестата про акредитацію становить п`ять років. Опис та правила застосування національного знака акредитації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин судом перевіряється правомірність відмови Міністерства інфраструктури України у надсиланні повідомлення та копій документів товариства до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, яка викладена в повідомленні № 9365/39/10-18 від 27.08.2018. (а. с. 77)

В даному випадку, з аналізу вищевикладених положень законодавства та підзаконних нормативно-правових актів вбачається, що за наслідком отримання повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, Міністерство інфраструктури України зобов`язано направити повідомлення та копії документів відповідного суб`єкта господарювання до Головного сервісного центру МВС для внесення відомостей про нього до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, або письмово повідомити останнього про невідповідність поданих документів встановленим вимогам, з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків.

В свою чергу, Міністерство інфраструктури України зазначило про те, що шляхом аналізу інформації встановлено, що ПрАТ АТАСС-Бориспіль не забезпечує виконання пункту 12 Порядку, та розділу ІІ Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Мінінфраструктури від 26.11.2012 № 710, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2012 за № 2469/22481 .

Щодо доводів відповідача про те, що ПрАТ АТАСС-Бориспіль не є акредитованим органом у сфері випробувань, здійснення яких є необхідним для виконання обов`язкового технічного контролю транспортних засобів відповідно до Порядку №137 та Вимог № 710, оскільки з аналізу сфери акредитації органу з інспектування ПрАТ АТАСС-Бориспіль встановлено, що у сфері не визначено можливості і компетенції позивача щодо ідентифікації транспортних засобів, натомість, Національне агентство з акредитації України засвідчило виключно компетентність позивача у: сфері інспектування (процеси, продукція, послуги, персонал); вид інспектування (під час експлуатації, нового продукту), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обгрунтовано вказав на те, що відповідачем фактично наведено тільки назви графи 2 сфери акредитації сфера інспектування (процеси, продукція. Послуги, персонал) та графи 3 вид інспектування (під час експлуатації, нового продукту) , проте, не надано оцінку змісту сфери акредитації, у якій на 18 сторінках деталізовано щодо яких транспортних засобів, за яких умов та за якою процедурою позивач акредитований на здійснення обов`язкового технічного контролю колісних транспортних засобів.

Щодо посилань відповідача на те, що у сфері акредитації органу з інспектування ПрАТ АТАСС-Бориспіль в графі 4 Позначення, назва, розділ та пункт нормативного документа, де встановлені показники, методи та процедури інспектування не зазначені посилання на нормативно-правові акти: ДСТУ 3525-97 Засоби транспортні дорожні. Маркування ; ДСТУ 7013:2009 Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги ; ДСТУ ГОСТ ИСО 4100:2005 Дорожній транспорт. Міжнародний ідентифікаційний код виробника деталей ; ДСТУ ГОСТ 30478:2006 Автобуси для перевезення інвалідів. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 30478-96, IDT) , колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що зміст сфери акредитації органу інспектування ПрАТ АТАСС-Бориспіль вказує наявні нормативно-правові акти ДСТУ 7013:2009 Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги ; ДСТУ ГОСТ 30478:2006 Автобуси для перевезення інвалідів. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 30478-96, IDT) .

Отже, наявне у позивача обладнання відповідає Переліку обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137 Про затвердження Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу .

Колегія суддів приймає до уваги, що обладнання позивача пройшло акредитацію, тобто НААУ вже встановило відповідність обладнання Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Мінінфраструктури від 26.11.2012 № 710. У доданій до атестату сфері акредитації вказані всі нормативні документи, стандарти, відповідно до яких позивач має право проводити інспектування. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині того, що апелянт вказує на те, що ПрАТ Атасс-Бориспіль не є акредитованим органом у сфері випробувань, спростовуються наведеним вище та не може бути прийнято до уваги, оскільки, у відповідача відсутні повноваження перевіряти вже виданий суб`єкту господарювання атестат про акредитацію, який виданий уповноваженим органом та встановленою процедурою. (а. с. 159)

Слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства України, не передбачено повноважень відповідача або інших державних органів щодо повторного інспектування після отримання атестату про акредитацію.

Мінінфраструктури не наділене також повноваженнями перевіряти компетентність в сфері інспектування: обов`язкового технічного контролю колісних транспортних засобів, оскільки така компетенція позивача підтверджується виключно атестатом про акредитацію, виданим НААУ.

Таким чином, позивач виконав вимоги закону, що ставляться до суб`єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність у сфері обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.

В даному випадку, у наданій Міністерством відповіді не зазначено причин відмови у прийняті надісланого йому атестату про акредитацію та доданих документів, а також, конкретно не зазначено про недоліки.

Крім того, суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що повідомлення мало бути надіслане відповідачем протягом 10 днів з дня надходження повідомлення від ПрАТ АТАСС-Бориспіль , оскільки лист позивача від 07.08.2018 № 197 надійшов до Мінінфраструктури 13.08.2018 та зареєстрований за вхідним № 27552/0/7-18, а й отже, рішення за результатами розгляду документів позивача мало бути прийняте до 23.08.2018. На противагу зазначеному, лист з повідомленням про невідповідність поданих документів складений відповідачем 27.08.2018.

Між тим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також, переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (чіткість), а саме, чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами владних повноважень, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, настанов для їх розв`язання що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

В даному випадку, у наданій відповідачем відмові не зазначено, яке саме обладнання підприємства не відповідає встановленим вимогам та які саме конкретні положення зазначених нормативно-правових актів порушено останнім, що у свою чергу, впливає на можливість виконання волевиявлення суб`єкта владних повноважень та, як наслідок, усунення вказаних недоліків за вказівкою суб`єкта владних повноважень.

Більш того, як вже зазначалося вище, обладнання позивача пройшло відповідну акредитацію іншим суб`єктом владних повноважень, за наслідком якого встановлено його відповідність необхідним вимогам. Атестат дійсний до 26.04.2023. (а. с. 27)

Внаслідок чого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, так як, Міністерством не доведено правомірності оскаржуваної відмови.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод і інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що саме неправомірність дій відповідача у спірних правовідносинах, що призвела до порушення прав позивача, стала підставою для ухвалення судом першої інстанції рішення із визначенням такого способу захисту права, як зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Той факт, що судом першої інстанції не було констатовано неправомірних дій відповідача у резолютивній частині рішення, не може свідчити про необґрунтованість зазначених висновків суду першої інстанції, які фактично і стали підставою для задоволення позову.

Відносно аргументів відповідача про те, що покладення судовим рішенням зобов`язання на відповідача свідчить про втручання в діяльність суб`єкта владних повноважень (в його дискреційні повноваження), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

У даному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, відповідач, обираючи одне із альтернативних рішень, прийшов до висновку про те, що правильним управлінським рішенням є повідомлення позивача про невідповідність поданих документів вимогам Порядку № 137.

Тобто, відповідачем було реалізовано свої дискреційні повноваження, які визначено п. 6 Порядку № 137, шляхом повідомлення позивача про невідповідність поданих документі, але така відмова, як зазначено вище, є необґрунтованою.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов`язання вчинити дії, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані, шляхом повідомлення позивача про невідповідність поданих документів, і саме правомірність реалізації відповідачем своїх дискреційних повноважень була предметом дослідження у межах цієї справи.

При цьому, колегією суддів не приймаються посилання апелянта на інші підстави для відмови у надсиланні повідомлення підприємства до Головного сервісного центру МВС та додаткові доводи щодо невідповідності поданої підприємством документації, оскільки у вищевикладеній відмові не зазначалось про існування останніх та не було покладено в основу прийнятого рішення. Суд оцінює дії та рішення відповідача щодо їх правомірності на момент їх вчинення.

Інші ж доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі мали бути зазначені саме в листі товариству під час надання строку для усунення недоліків повідомлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

В частині стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 16000,00 грн., колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

09.08.2019 до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, серед всього іншого, позивач просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу, які були сплачені ним у зв`язку із розглядом справи, у розмірі 16000,00 грн.

Згідно з приписами ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Так, ч. 3 ст. 134 КАС України, встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 4 ст. 134 КАС України)

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

У свою чергу, відповідно до ч. 6, 7 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, з аналізу наведених правових норм, вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Також, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 05.12.2018 укладено договір про надання правової допомоги з АО Фіделіс № 17-А.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано до апеляційного суду: договір про надання правової допомоги № 17-А від 05.12.2018, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 17-А від 05.12.2018, акт прийому-передачі наданих послуг № 1 від 09.08.2019, докази сплати згідно виписки по рахунку (отримання коштів) за договором.

Згідно акта прийому-передачі наданих послуг № 1 від 09.08.2019, вартість наданої правової допомоги адвоката складається з: моніторинг справи на подання відповідачем апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження - 1 год.; підготування та подання заяви на ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з матеріалами справи - 1 год.; аналіз матеріалів справи, апеляційної скарги та правова оцінка доводів відповідача у справі - 2 год., підготування та подання відзиву на апеляційну скаргу - 4 год. Всього - 9 год. (16000,00 грн.)

В частині відшкодування позивачу вартості витрат на професійну правничу допомогу за надані послуги моніторинг справи на подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження , аналіз матеріалів справи, правова оцінка , колегія суддів вважає заяву в цій частині необгрунтованою, оскільки вказані послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката та можуть бути віднесені до витрат при підготовці та поданні позовної заяви, відзиву на апеляційну скаргу. Крім того, зазначені послуги мають бути розкритими, містити конкретні вчинені адвокатом дії.

Під час апеляційного розгляду, представником позивача надано суду відзив на апеляційну скаргу, який у більшій мірі містить в собі виклад обставин та переоцінку (згоду сторони позивача) наданих судом першої інстанції доводів та обгрунтувань. Нових доказів та/або доповнень до суду апеляційної інстанції подано не було.

Також, варто врахувати, що дана справа є незначної складності (судові засідання під час апеляційного розгляду не проводились), а зазначені в акті прийому-передачі складові не розкриті належним чином (у повнім мірі) та не дають змогу проаналізувати обсяг наданої правової допомоги та витраченого часу адвокатом, з огляду на що, колегія судів, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 6000,00 грн., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства інфраструктури України.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, заява Приватного акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених під час розгляду апеляційної скарги, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2019 - залишити без змін.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль (ЄДРПОУ 05538833, 08300, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Володимира Момота, будинок 42) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства інфраструктури України (ЄДРПОУ 37472062, 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) 6000,00 грн. (шість тисяч гривень) судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

В іншій частині заяви представника позивача про стягнення судових витрат під час розгляду справи № 640/21594/18 в Шостому апеляційному адміністративному суді відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменка

І.В. Федотов