Постанова

від 13.08.2019 по справі 328/1154/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.08.2019 Справа № 328/1154/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №328/1154/18 Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г.

Провадження № 22-ц/807/2241/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.03.2017 року на підставі протоколу земельних торгів № 1/7150а Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області було укладено з ним договір оренди землі, за умовами якого йому було надано у платне користування строком на 7 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Новопрокопівської сільської ради Токмацького району Запорізької області, загальною площею 42,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_3 .

Пунктом 8 договору передбачена річна плата за користування земельною ділянкою визначена в розмірі 173 580,28 грн. без ПДВ, що складає 14,56% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Він був позбавлений можливості виконати свій обов`язок приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, оскільки орендодавець не виконав зобов`язання по передачі об`єкту оренди.

Проаналізувавши фінансові можливості для ведення господарської діяльності на земельній ділянці в разі її передачі орендодавцем у 2018 році, він дійшов висновку про недоцільність такої оренди землі та дострокового припинення користування земельною ділянкою.

Умовами ст. 33 Договору передбачена можливість дострокового припинення його дії шляхом розірвання за взаємною згодою сторін.

12.02.2018 року він звернувся до відповідача із заявою про дострокове розірвання Договору оренди, проте листом від 21.02.2018 року йому було відмовлено.

На підставі зазначеного просив розірвати договір оренди землі, укладений 21.03.2017 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ним на підставі протоколу земельних торгів №1/7150а.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність доказів передання йому відповідачем земельної ділянки та його користування земельною ділянкою, не проведення державної реєстрації права оренди, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що позивачем вказано підстави розірвання договору, не надано доказів необхідності його розірвання, рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

З вказаним висновком суду погоджується колегія суддів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу земельних торгів № 1/7150а від 21 березня 2017 року ( далі - Протокол), ОСОБА_1 став переможцем торгів та набув право оренди на земельну ділянку площею 42,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , розташованої на територія Новопрокопівської сільської ради Токмацького району Запорізької області (за межами населеного пункту); з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; зі строком оренди 7 років ( а.с.109-112).

З листа Запорізької товарної біржі Гілея від 12 листопада 2018 за № 48 вбачається, та не спростовано позивачем, що Протокол було передано ОСОБА_1 після його підписання сторонами у присутності уповноваженого представника Організатора земельних торгів - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Зобов`язання, зазначені в Протоколі щодо здійснення оплати винагороди виконавця торгів, а також суми відшкодування витрат на підготовку лоту до продажу на земельних торгах, були виконані у встановлені законодавством строки переможцем аукціону ОСОБА_1 ( а.с. 108).

Сторонами не заперечується, що згідно Акту приймання - передачі від 21 березня 2017 року, за результатами проведення земельних торгів Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області ( Організатор торгів) передало, а ОСОБА_1 (Переможець торгів) прийняв документацію із землеустрою (технічну документацію із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), та оцінки земель на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (а.с.113, 135-160).

21 березня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - Орендодавець) було укладено договір оренди землі (далі - Договір) з фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Орендар), за умовами якого Орендодавець надав у платне користування строком на 7 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Новопрокопівської сільської ради Токмацького району Запорізької області, загальною площею 42,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_3 ( а.с.4-6).

Проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки відбулось 5 вересня 2018 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.114-115).

Пунктом 8 Договору річна плата за користування земельною ділянкою визначена в розмірі 173 580,28 грн. без ПДВ, що складає 14,56% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що не може приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі та у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки надати копію договору відповідному органу доходів і зборів, як то передбачено статтею 25 Закону України Про оренду землі , зазначаючи вказані обставини в якості істотних та таких, що є підставою для дострокового розірвання договору.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 32,33 Договору оренди землі його дія припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання Орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - Орендаря; а також припиняється достроково шляхом його розірвання за: взаємною згодою Сторін; рішенням суду на вимогу однієї із Сторін унаслідок невиконання другою Стороною обов 'язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення або пошкодження земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом .

При цьому пунктом 34 Договору оренди землі передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до ч.2 ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму ( оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За приписами ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності.

Зобов'язання орендодавця і орендаря земельної ділянки виникають на підставі укладеного договору оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про оренду землі об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами ч.ч.3,4 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Інші підстави для розірвання договору оренди землі, яке здійснюється в судовому порядку за наявності спору. передбачені частиною першою статті 32 цього ж Закону.

Зокрема на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За положеннями статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Судом правильно встановлено, що укладаючи Договір, сторони погодили всі істотні умови договору оренди, передбачені статтею 15 Закону України Про оренду землі : об'єкт оренди ( пункти 2-6); строк дії договору оренди ( пункт 7); орендну плату ( пункти 7-13), а також ті умови, щодо яких сторонами досягнуто згоди.

Судом встановлено та підтверджується: листами Новопрокопівського сільського голови Бут Н.В. від 9.11.2018 року за № 18-8-0.6-6846/2-18, від 21.01.2019 року за № 50, актом дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 21 січня 2019 року за № 35/0/92-19-ДК/903/АП/09/01/-19, що земельна ділянка , яка є об'єктом договору з 2017 року та по теперішній час використовується ОСОБА_1 відповідно до умов договору оренди землі, а саме: в 2017 році дана земельна ділянка знаходилася в обробітку та була засіяна ОСОБА_1 ячменем, а в 2018 році була засіяна ОСОБА_1 соняхом ( а.с.169,.211-213).

Акт дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 21 січня 2019 року за № 35/0/92-19-ДК/903/АП/09/01/-19 позивачем не оскаржений.

Доводи позивача про те, що договір оренди був укладений 21 березня 2017 року, а реєстрація права оренди відбулася 5 вересня 2018 року, тобто більше ніж через півтора роки після його підписання, не є підставою для розірвання договору оренди згідно статті 32 Закону України Про оренду землі , на яку посилався позивач.

Таким чином, висновок суду про недоведеність позивачем істотного порушення договору другою стороною та відсутність підстав для розірвання договору оренди за ініціативою орендаря є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.

Довід апеляційній скарзі про те, що матеріали справи не містять доказів проведення передачі орендодавцем земельної ділянки орендареві - документів з підписами ОСОБА_1 про прийняття ним земельної ділянки, яка є об`єктом оренди за договором колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

За приписами ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 відповідно до вимог статті 14 Закону України Про оренду землі затверджено Типовий договір оренди землі.

Зазначений Типовий договір оренди землі (в редакції до 23.11.2016 року) містив розділ Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду .

Пунктом 20 зазначеного розділу було передбачено, зокрема, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

В подальшому, розділ Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду було виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 року №843.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення норми ст. 24 Закону України Про оренду землі в частині зобов`язання орендодавця передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди, не заслуговує на увагу, оскільки позивачем не надано доказів, на підтвердження тих обставин, що земельна ділянка не відповідає умовам договору №19/57-17-ДО ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій.

Доводи апеляційної скарги про те, що державну реєстрацію відповідачем здійснено лише 5 вересня 2018 року, що позбавило позивача права користування земельною ділянкою до цього часу, в той час як саме на орендодавця законодавчо покладений обов`язок проведення державної реєстрації права оренди за відповідним договором, колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

В силу ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягають право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 20 того ж Закону визначено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 3 частини 1 статті 2 цього ж Закону зокрема встановлено, що заявник це інший правонабувач , сторона правочину, у яких виникло , перейшло чи припинилося речове право , або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Таким чином, ОСОБА_1 за договором оренди земельної ділянки від 21.03.2017 року був наділений статусом заявника в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та мав обов`язок щодо проведення державної реєстрації права оренди за відповідним договором.

Згідно положень ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу абз. 4 ч. 2 ст. 25 Закону України Про оренду землі орендар земельної ділянки зобов`язаний у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Як вбачається зі змісту пункту 28 договору оренди від 21 березня 2017 року, обов`язок у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди землі надати копію договору відповідному органу державної податкової служби покладається на Орендаря (а.с.5 зворот.).

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, пов`язаних із задоволенням судом клопотань відповідача про встановлення додаткового строку для подання доказів, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, не є тією підставою, з якою закон пов`язує обов`язкове скасування рішення суду.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору ; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 серпня 2019 року.

Головуючий

Судді: