Рішення

від 07.08.2019 по справі 906/366/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/366/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Жданкіна Л.К.- ордер серія ХМ № 003241 від 10.06.2019 (в судовому засіданні від 31.07.2019)

Золотько В.Є. - генеральний директор, наказ № 1 від 10.06.2013;

від відповідача: Чудак А.В. - адвокат ордер ЖТ № 065355 від 07.06.2019

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвецький ливарно-механічний завод"

до Приватного підприємства "Климчук"

про стягнення 737 870,16 грн.

Процесуальні дії по справі.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" подано позов до Приватного підприємства "Климчук" про стягнення 737870,16 грн., з яких: 197000,00 грн. - основний борг, 92650,00 грн. - пеня; 408750,00 - штраф; 23024,71 грн. - проценти за користування чужими коштами; 12608,00 грн. - витрати внаслідок інфляційних процесів; 3837,45 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №070617 від 07.06.2017 щодо оплати поставленої позивачем зерносушарки "Дунаївчанка" в розібраному виді.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 22.04.2019 суд відкрив провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 21.05.2019.

20.05.2019 відповідач, в порядку ст. 165 ГПК України, подав відзив на позовну заяву (а. с. 30-39 т.1).

Крім того, відповідачем 20.05.2019 подано зустрічний позов, згідно якого останній просив : змінити договір № 07016 від 07.06.2017 та додаткову угоду № 3 від 07.05.2018 в частині поставки теплогенератора ОТД 200, виключивши із п. 1.1 договору словосполучення "з теплогенератором ОТД 200 згідно специфікації №1"; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю " Керуюча компанія" Дунаєвецький ливарно-механічних завод" на користь Приватного підприємства "Климчук" 1320000 грн.

Ухвалою від 11.06.2019 суд повернув зустрічну позовну заяву ПП "Климчук".

Ухвалою господарського суду від 21.05.2019 суд в підготовчому судовому засіданні оголосив перерву до 10.06.2019.

Ухвалою господарського суду від 10.06.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання призначив на 02.07.2019.

24.06.2019 Приватне підприємство "Климчук" повторно подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія" Дунаєвецький ливарно-механічних завод".

Ухвалою від 02.07.2019 суд повернув зустрічну позовну заяву Приватному підприємству "Климчук".

02.07.2019 позивач, в порядку ст. 166 ГПК України, подав відповідь на відзив (а.с. 109-111 т.1).

В підготовчому засіданні від 02.07.2019 оголошено перерву до 11.07.2019.

09.07.2019 на адресу господарського суду від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив на позовну заяву, які долучені судом до матеріалів справи (а.с. 150-157 т.1).

Крім того, 11.07.2019 на адресу суду надійшло клопотання позивача № 11/07-1 від 11.07.2019, відповідно до якого останній просив відновити строк для подачі наступних доказів: докази оплати по договору, докази поставки, докази порушення відповідачем правил експлуатації обладнання, докази витрат на правничу допомогу (а.с. 160-162 т.1).

Суд задовольнив клопотання позивача, докази подані представником долучено до матеріалів справи, про що занесено запис до протоколу судового засідання від 11.07.2019.

Представником позивача 10.06.2019 подано клопотання про проведення процедури врегулювання спору за участі судді. Однак, в судовому засіданні, яке відбулось 11.07.2019 представник позивача в усному порядку заявила клопотання про відкликання заяви про врегулювання спору за участю судді.

Зважаючи на клопотання представника позивача щодо відкликання заяви про проведення процедури врегулювання спору за участі судді, суд залишив останню без розгляду, про що занесено запис до протоколу судового засідання від 11.07.2019.

Ухвалою від 11.07.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 906/366/19 до судового розгляду по суті на 31.07.2019.

31.07.2019 представник позивача подала заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу (а.с. 28-29 т.2).

В судовому засіданні від 31.07.2019 оголошено перерву до 07.08.2019.

07.08.2019 представником позивача та відповідача подано письмові промови в судових дебатах (а.с. 43-46, 56-76 т.2).

Крім того, 07.08.2019 представник відповідача подав заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу з додатками (а.с. 52-55 ).

Відповідно до ст. 42 ГПК України, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

В ході розгляду справи господарським судом Житомирської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В судовому засіданні від 06.08.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов договору № 070617 від 07.06.2017 відповідачу було поставлено обумовлене договором обладнання, а також проведено його монтаж та здійснено пуско-налагоджувальні роботи зерносушарки "Дунаївчанка 6" з теплогенератором ОТД 2000, згідно характеристик та комплектації, визначеної у специфікації № 1.

Вказує, що сторонами було підписано додаткові угоди до договору, якими сторони погоджували графік оплат за поставлений товар.

Так, 07.05.2018 р. сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору, згідно якої було встановлено залишок не сплачених коштів за вказаним договором в розмірі 242250,00 грн.

Сторонами також враховано понесені витрати покупця на суму 3000,00 грн. та згідно п. 2 даної додаткової угоди внесено зміни у графік оплат, а саме: - 45250,00 грн. до 08.05.2018; 197000,00 грн. - після 14 днів експлуатації сушильного комплексу.

За умовами п. 3 додаткової угоди № 3 позивач зобов`язався замінити поставлений комплекту колосників та замінити теплогенератор ОТД 2000.

Позивач вказує, що ним були виконані зобов`язання, визначені як умовами договору та і умовами додаткових угод до договору.

Зазначає, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару не виконав, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась прострочена заборгованість в розмірі 197000,00 грн.

Вказує, що на виконання умов додаткової угоди № 3 від 07.05.2018 позивачем проводився комплекс робіт щодо налаштування теплообмінника та колосників.

На заперечення відповідача про невідповідність теплогенератора, внаслідок чого останній вийшов з ладу не приступивши до експлуатації, у зв`язку з тим, що товар передано неналежної якост,і позивач наголошує, що не було складено жодного акту про виявлені недоліки/поломку/дефекти під час роботи/експлуатації теплогенератора відповідною комісією за участі спеціалістів позивача та відповідача.

Натомість, зазначає, що при детальному аналізі/перевірці теплообмінника, складової частини теплогенератора ОТД 2000, проектним відділом виробника (позивача) було встановлено наступне:

- деформація вхідного каналу теплообмінника виникла в результаті перевищення температури димових газів на вході в теплообмінник внаслідок відсутності контролю за її показниками, що є грубим порушенням інструкції з експлуатації;

- згорання термопари свідчить про перевищення температури димових газів на вході в теплообмінник внаслідок порушення інструкції з експлуатації;

- накопичення продуктів згоряння на внутрішніх поверхнях труб теплообмінника свідчить про відсутність його обслуговування;

- інші види пошкодження, які могли суттєво вплинути на працездатність теплообмінника, не виявлені.

Висновок інженера-проектувальника, який здійснював аналіз наданого теплообмінника вказує на те, що обладнання експлуатувалось значний період часу, який достатній для проведення сезону жнив та сушіння зернових культур, а також підтверджує те, що відповідач не дотримувався інструкції з експлуатації при користуванні зерносушильним комплексом (а.с. 112-114 т.1) .

За порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати товару позивач на підставі п. 6.2 договору нарахував відповідачу 92650,00 грн. пені та на підставі п. 6.3 договору - 408750,00 грн. штрафу.

Посилаючись на норми ст. ст. 536,1048 ЦК України позивач нарахував до стягнення з відповідача 232024,71 грн. процентів за користування чужими коштами.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань позивач нарахував до стягнення з відповідача, в порядку ст. 635 ЦК України, 3837,45 грн. 3% річних та 12608,00 грн. інфляційних.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідач заперечив проти позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору та додаткових угод до нього, покупець свої зобов`язання виконував добросовісно і у повному обсязі згідно графіка оплати за п. 5.2 Договору та Додаткових угод, до поки не стало очевидним, що поставлене обладнання в силу численних недоліків не може бути використане.

Вказує, що позивач свої обов`язки стосовно якості обладнання, 14 днів якісної та безаварійної роботи обладнання не виконав.

Зауважує, що ПП "Климчук" виконало умови додаткової угоди № 3, та у відповідності до п.2 Додаткової угоди № 3 сплатило Продавцю кошти в сумі 45250.00 грн.

Вважає, що решта коштів у сумі 197000,00 мала бути сплачена продавцю (позивачу) виключно після заміни продавцем теплогенератор ОТД-2000 та після 14 днів експлуатації сушарки.

На думку відповідача, підписавши додаткову угоду № 3 позивач визнав, що станом на 07.05.2018 року обладнання в експлуатацію не введене та за цільовим призначенням не використовується.

Звертає увагу, що за умовами додаткової угоди № 3 позивач зобов`язався замінити теплогенератор, натомість здійснив заміну теплообмінника , тобто позивачем не виконано умови договору та додаткових угод.

Оскільки позивачем не виконано умови договору щодо поставки товару належної якості, товар не введено в експлуатацію, то вважає що підстави для стягнення з відповідача заборгованості відсутні.

При цьому відповідач зауважує, що поставлене відповідачем обладнання так і не використовується, оскільки за три дні експлуатації у грудні 2017 року та 3 дні експлуатації після заміни теплообмінника у жовтні 2018 року, теплообмінник вийшов з ладу внаслідок неполадок у теплогенераторі, деформації та корозії металу, про що позивача неодноразово повідомлялось.

Вважає , що за умовами Договору та додаткової угоди №3 від 07.05.2018 року залишок коштів у сумі 197000,00 позивач може отримати виключно після введення в експлуатацію обладнання, складання відповідного акту вводу в експлуатацію обладнання та після 14 днів експлуатації сушарки за її цільовим призначенням.

Зважаючи на викладені вище обставини, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в задоволені позову.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

07.06.2017 між ПП "Климчук (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча Компанія "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" (продавець, позивач) укладено договір № 070617 (а.с. 15-17 т.1).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець поставляє, а покупець приймає і оплачує зерносушарку "Дунаївчанка 6" з теплогенератором ОТД 2000, згідно специфікації № 1 (далі в тексті - обладнання).

Згідно з п. 2.1 договору, термін поставки обладнання: не пізніше 25 вересня 2017 року з моменту першої авансової оплати.

У відповідності до п. 2.3 договору, обладнання, яке відвантажується супроводжується: товарно-транспортна накладна; технічна документація: паспорт, інструкція по експлуатації.

За умовами п. 2.4 договору, право власності на обладнання переходить до покупця після підписання сторонами акту прийому-передачі та 100% оплати обладнання.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що гарантійний строк складає 12 місяців з дня запуску предмета договору або 18 місяців з дня поставки.

У пункті 5.1 договору сторони погодили, що вартість обладнання згідно Специфікації № 1 становить 2725000,00 грн. на умовах EXW Дунаївці з послугою навантаження.

Графік оплат за обладнання: 650000,00 грн. не пізніше 14 червня 2017 року; 650000,00 грн. не пізніше 14 липня 2017 року; 650000,00 грн. не пізніше 14 серпня 2017 року; 134250,00 грн. не пізніше 14 вересня 2017 року; 123000,00 грн. після монтажу та пробного запуску обладнання; 245250,00грн. після 14 днів експлуатації сушарки; 136250,00 грн. не пізніше 10 вересня 2017 року; 136250,00 грн. після завершення монтажу.

За умовами п. 6.2 договору, у разі порушення покупцем строків оплат покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,1 % від суми договору за кожний тиждень прострочення і продавець призупиняє свої зобов`язання за договором до виконання покупцем своїх порушених зобов`язань.

У разі затримки покупцем оплат, що вказані у п. 5.2 більш ніж на 20 днів продавець має право на вилучення поставленого обладнання та разове нарахування штрафних санкцій покупцеві в розмірі 15% від вартості цієї угоди. Покупець повинен сплатити нараховані штрафні санкції та не чинити перешкод у вилучені поставленого обладнання (п. 6.3 договору).

Відповідно до п. 8.3 договору термін дії договору встановлюється з дня підписання договору і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині фінансових розрахунків і гарантійних зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У пункті 9.1 договору визначено, що по закінченню монтажу, налагодження та навчання персоналу, сторони підписують приймально-здавальний акт про виконання робіт. Виконавець надає замовнику повний комплект експлуатаційної документації зерносушильного комплексу (паспорти обладнання, інструкції з експлуатації, акти виконаних локальних робіт).

07.06.2017 сторонами підписано специфікацію № 1, в якій визначили комплектацію товар, що поставляється, а саме: зерносушарка "Дунаївчанка 6"; теплогенератор ОТД 2000 з теплообмінником; компресор; шафа управління та кабельна продукція; машина первинної очистки; шнек вивантаження.

Сторони вказали, що вартість обладнання згідно Специфікації № 1 становить 2725000,00 грн. на умовах EXW Дунаївці з послугою навантаження (а.с. 18 т.1).

07.08.2017 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 070617 від 07.06.20127, згідно якої сторони домовились про поставку додаткового обладнання на умовах специфікації № 2.

Згідно вказаної додаткової угоди № 1 (специфікації № 2), вартість обладнання становить 418517,00 грн. та поставляється на умовах Дунаївці з послугою навантаження (а.с.19 т.1).

Пунктом 3 додаткової угоди № 1 сторони погодили графік оплат за додаткове обладнання: передоплата 210000,00 грн. до 09.08.2017; 208517,00 грн. за два дні перед відвантаженням.

На виконання умов договору та додаткової угоди № 1 позивач здійснив поставку відповідачу обумовленого договором обладнання на загальну суму 3143517,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи (а.с. 178-189 т.1).

Відповідачем на виконання умов договору протягом 2017 року перераховано позивачу кошти в загальній сумі 2775267,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи (а.с. 163-169 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи 10.12.2017 позивачем було передано відповідачу Акт вводу в експлуатацію обладнання (а.с. 22 т.1).

20.12.2017 відповідач на Акт вводу в експлуатацію обладнання надіслав позивачу свої зауваження та заперечення щодо поставленого обладнання, його роботи та щодо його недоукомплектування (а.с. 23 т.1).

19.01.2018 позивач в спростування заявлених відповідачем зауважень щодо роботи обладнання та його недоукомплектування направив йому претензію № 3 та просив сплатити заборгованість в сумі 368250,00 грн.(а.с. 24, 25 т.1).

16.02.2018 сторонами підписано додаткову угоду № 2 до договору № 070617 від 07.06.2017 (а.с. 20 т.1), відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди, що залишок платежу по Договору № 070617 від 07.08.2017 складає 368250,00 грн. (3143517,00 грн. - 2775267,00 грн.).

Пунктом 2 даної додаткової угоди визначено графік оплати: 123000,00 грн. до 27 лютого 2018 року; 245250,00 грн. після 14 днів експлуатації сушарки.

Згідно п. 3 продавець зобов`язався замінити поставлений комплект колосників та комплект колосників для пелети з отвором не більше 5 мм.

Термін поставки колосників погоджено до 30.03.2018 в разі дотримання графіку оплат (п. 4 додаткової угоди № 2).

Відповідно до п. 5 додаткової угоди № 2, всі інші умови Договору № 070617 від 07.06.2017 залишаються без змін.

Згідно банківської виписки, 26.02.2018 відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 123000,00 грн. (а.с. 170 т.1). Решта коштів за додатковою угодою № 2 в сумі 245000,00 грн. відповідачем не сплачена.

07.05.2018 сторонами підписано Додаткову угоду № 3 до договору № 070617 від 07.06.2017 (а.с. 21 т.1 ), відповідно до умов п. 1 якої: "Покупець" поніс непередбачені договором додаткові транспортні витрати на суму 3000,00 грн. В зв`язку із вище вказаним сторони дійшли згоди, що залишок платежу по Договору № № 070617 від 07.06.2017 складає 242250,00 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди № 3 сторони визначили графік оплати: 45250,00 грн. до 08.05.2018; 197000,00 грн. після 14 днів експлуатації сушарки.

Згідно п. 3 додаткової угоди № 3, продавець зобов`язується замінити поставлений комплект колосників та комплект колосників для пелети з отвором не більше 5 мм та здійснити заміну теплогенератора ОТД 2000.

Вартість доставки та монтажні роботи продавець здійснює за власний рахунок (п. 4 додаткової угоди ).

Згідно п. 5 даної додаткової угоди, термін здійснення даних робіт до 15 травня 2018 року в разі дотримання графіку оплат.

На виконання умов додаткової угоди позивач здійснив поставку відповідачу обумовленого угодою обладнання, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 21 від 04.05.2018 (а.с.115-116 т.1).

07.05.2018 відповідач на виконання умов додаткової угоди № 3 від 07.05.2018 перерахував позивачу кошти в сумі 45250,00 грн. Решту коштів в сумі 197000,00 грн. відповідач не повернув.

23.11.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію за № 59, в якій вимагав до 10.12.2018 сплатити заборгованість за договором № 070617 від 07.06.2017 (а. с. 26 т.1).

Відповідач у відповідь на претензію за вих. № 59 від 23.11.2018 надіслав позивачу зустрічну претензію, в якій зазначив, що позивачем порушено умови договору щодо строків поставки та введення обладнання в експлуатацію.

Зазначив, що поставлене обладнання 10.12.2017 не було введено в експлуатацію та не експлуатується покупцем. Вказав, що за умовами договору та додаткової угоди № 3 від 07.05.2018 залишок коштів в сумі 197000,00 грн. покупець може отримати виключно після введення в експлуатацію обладнання, складання відповідного акту вводу в експлуатацію обладнання та після 14 днів експлуатації сушарки і використання її за цільовим призначенням.

У зустрічній претензії відповідач пропонував позивачу відрядити свого представника для визначення причини виходу з ладу теплообмінника, об`єму та вартості робіт по його заміні, запуску обладнання та контролю за його роботою на протязі 14 днів із дня запуску (а.с. 40-41 т.1).

27.03.2019 відповідач повторно надіслав позивачу претензію, в якій повторно просив позивача направити повноважного представника для участі у демонтажі та заміні теплообмінника сушарки силами ПП "Климчук" із складанням відповідних документів по заміні теплообмінника. Крім того просив відшкодувати ПП "Климчук" збитки (упущена вигода) в розмірі 2999498,06 грн. у вигляді оплати за сушіння зерна на протязі 2017-2018 років. Відшкодування збитків просив здійснити на протязі одного місяця з моменту отримання цієї претензії (а.с. 42 т.1).

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо врегулювання спору, відповідач добровільно не оплатив заборгованість за поставлений товар в сумі 197000,00 грн. позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати товару позивач на підставі п. 6.2 договору нарахував відповідачу 92650,00 грн. пені та на підставі п. 6.3 договору 408750,00 грн. штрафу.

Посилаючись на норми ст. ст.536,1048 ЦК України позивач нарахував до стягнення з відповідача 232024,71 грн. процентів за користування чужими коштами.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань позивач нарахував до стягнення з відповідача, в порядку ст. 635 ЦК України, 3837,45 грн. 3% річних та 12608,00 грн. інфляційних.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 070617 від 07.06.2017, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Так, судом встановлено факт належного виконання зобов`язань з боку позивача щодо поставки відповідачу товару, визначеного у специфікаціях № 1 від 07.06.2017 та № 2 від 07.08.2017 на загальну суму 3143517,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи (а.с. 178-189 т.1).

Факт виконання позивачем свого зобов`язання щодо поставки товару вказує на необхідність виконання відповідачем обов`язку щодо оплати товару.

В ході вирішення спору суд встановив, що предметом розгляду даного спору є правовідносини сторін щодо оплати заборгованості в сумі 197000,00 грн., яку відповідач не оплатив згідно графіку оплат, визначеного у додатковій угоді № 3 від 07.05.2018.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, за умовами п. 2 додаткової угоди № 3 від 07.05.2018 сторони погоди графік оплат. Так, 45205,00 грн. відповідач зобов`язався сплатити до 08.05.2018. Остаточну суму оплати за поставлений товар в розмірі 197000,00 грн., за умовами додаткової угоди № 3 від 07.05.2018, відповідач зобов`язаний був здійснити після 14 днів експлуатації сушарки.

Дослідивши зміст умов договору № 070617 від 07.06.2017 та додаткових угод № 2 та № 3, які місять умови щодо проведення розрахунків після 14 днів експлуатації сушарки, суд встановив, що сторонами не визначено, яким чином має визначатись та якими документами підтверджуватись факт експлуатації сушарки.

Тобто, визначивши термін проведення розрахунків, який становить 14 днів з моменту експлуатації зерносушарки, сторони не визначили терміну, з якого зерносушарка мала експлуатуватись відповідачем за цільовим призначенням.

Водночас, у п. 3 додаткової угоди № 3 позивач взяв на себе зобов`язання замінити комплект колосників на комплект колосників для пелети з отвором 5 мм та здійснити заміну теплогенератора ОТД 2000.

Пунктом 4 додаткової угоди сторони обумовили, що вартість доставки та монтажні роботи продавець здійснює за власний рахунок.

Згідно п. 5 даної додаткової угоди, термін здійснення даних робіт до 15 травня 2018 року в разі дотримання графіку оплат.

Тобто поставку обладнання та його монтаж позивач мав провести до 15 травня 2018 року при умові оплати коштів в сумі 45250,00 грн.

Судом встановлено, що кошти в сумі 45250,00 грн. були перераховані 07.05.2018 (а.с. 171 т.1), а заміна визначеного у додатковій угоді № 3 від 07.05.2018 обладнання була здійснена 04.05.2018, що підтверджується товарно-транспортною накладної № 21 (а.с 116 т. 1), та вказує на виконання умов додаткової угоди № 3 від 07.05.2018 з боку позивача.

Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється згідно з ст. 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України.

Якщо правила встановленні ст. 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.05.2019 року у справі № 911/1366/18.

Суд вважає, що у даному випадку щодо визначення строків проведення відповідачем розрахунків за поставлений товар в сумі 197000,00 грн. має бути використане тлумачення Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення Воловік проти України від 06.12.2007).

З огляду на викладені обставини та враховуючи, що позивачем було поставлено товар, визначений у п. 3 додаткової угоди №3 від 07.05.2018 та зважаючи на встановлений сторонами термін виконання монтажних робіт до 15.05.2018, після настання якого відповідач не вимагав від позивача проведення таких робіт, а умовами угоди не вимагалось укладення сторонами будь-яких документів про проведення монтажних робіт, суд дійшов висновку, що монтажні роботи по поставленому позивачем 04.05.2018 обладнанню були виконані в строк.

Відтак, викладені обставини свідчать про те, що з 15.05.2018 відповідач здійснював експлуатацію сушарки.

Водночас, суд зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б вказували, що за період з 7.05.2018 (дата підписання сторонами додаткової угоди № 3 до договору № 070617 від 07.06.2017) і до 04.12.2018 (дата пред`явлення зустрічної претензії № 2 на претензію позивача № 59 від 23.11.2018 (а.с. 40, 41, 50, 51 т.1) відповідач пред`являв позивачу які-небудь претензії щодо роботи обладнання, його комплектації, монтажу тощо.

За таких обставин відповідач зобов`язаний був провести остаточні розрахунки за обладнання до 29.05.2018 (5.05.2018 - остаточна дата завершення монтажних робіт +14 днів експлуатації сушарки).

Відповідач у вказані строки розрахунки не провів, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 197000,00 грн.

Станом на день вирішення спору матеріали справи також не містять доказів погашення відповідачем заборгованості у зазначеному вище розмірі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин, вимога позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 197000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас, суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо ненастання строку проведення розрахунків з тих підстав, що поставлений товар не введено в експлуатацію, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем здійснено поставку обумовленого договором товару у період з 27.06.2017 по 30.10.2017.

Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що по закінченню монтажу, налагодження та навчання персоналу, сторони підписують приймально-здавальний акт про виконання робіт. Виконавець надає замовнику повний комплект експлуатаційної документації зерносушильного комплексу.

Матеріали справи свідчать про те, що 10.12.2017 позивач надав відповідачу для підпису акт вводу в експлуатацію обладнання, який містив положення про те, що продавцем здійснено запуск та введено в експлуатацію зерносушарку "Дунаївчанка 6" з теплогенератором ОТД 2000.

Однак відповідачем вказаний акт не підписано. Відповідач стверджує, що акт вводу в експлуатацію зерносушарки із позивачем не підписано, оскільки позивачем поставлено неякісний товар.

У своєму листі № 73 від 20.12.2017 відповідач на пропозицію підписання акту вводу в експлуатацію зазначив, що обладнання поставлено нове, але недоукомплектоване та неналежної якості, продуктивність якого не відповідає заявленим технічним характеристикам та вказав про недоліки, які необхідно виправити (а.с.23 т.1).

У відповідь на лист відповідача № 73 від 20.12.2017 позивач претензією № 3 від 19.01.2018 повідомив відповідача про те, що обладнання зерносушарки "Дунаївчанка 6" з теплогенератором ОТД 2000, поставлене на підставі договору № 070617 від 07.06.2017 та додаткової угоди № 1 від 07.08.2017 повністю відповідає його умовам і виготовлене згідно ТУ У 28.2-38760006-001:2014 та технологічної частини проекту. Зазначає, що монтажна бригада ТОВ "КК "ДЛМЗ" здійснила виїзд 20.12.2017 на підприємство відповідача, де виконали роботи: підняли трубу димоходу на 3м., доукомплектували норію ковшами та замінили пошкоджений шнек (п. п.1, 2, 4 листа № 73 від 20.12.2017). Крім того позивач надав пояснення і щодо решти претензій відповідача, які не відносяться до предмету договору (а.с. 24-25).

Суд зазначає, що жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем поставлено товар дійсно неналежної якості або неналежним чином виконано монтажні роботи відповідачем до матеріалів справи не долучено (комісійний акт за участю двох сторін, висновок експертизи тощо).

Натомість, в матеріалах справи міститься акт огляду зерносушарки від 25.04.2019, складений за участю двох сторін, в якому зафіксовані деформація вхідного каналу теплообмінника; відкладання продуктів згоряння на внутрішній поверхні теплообмінника, деформація каналів теплообмінника та інші виявлені пошкодження та дефекти, що в свою чергу вказує на те, що зерносушарка експлуатувалась відповідачем.

Однак вказаний акт не є тим документом, який доводить неякісність поставленої позивачем продукції.

Суд також вважає, що відповідач безпідставно ухилився від підписання акту вводу в експлуатацію поставленого товару, з огляду на відсутність належних доказів, які б підтверджували, що товар поставлено неналежної якості .

Водночас, суд наголошує, що предметом даного спору є вимога про стягнення заборгованості за поставний товар.

Питання якості товару при укладенні договорів поставки регулюється главою 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 673 вказаного Кодексу встановлено, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Згідно частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Таким чином відповідач не позбавлений права захистити свої права у спосіб визначений ст. ч.2 678 ЦК України, за умови доведення факту постачання стороною договору товару неналежної якості.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 92650,00 грн. пені та 408750,00 грн. штрафу суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 6.2 договору, у разі порушення покупцем строків оплат покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,1 % від суми договору за кожний тиждень прострочення і продавець призупиняє свої зобов`язання за договором до виконання покупцем своїх порушених зобов`язань.

З розрахунку позивача (а.с.7-8) вбачається, що позивачем у відповідності до п. 6.2 договору заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 31.07.2018 по 25.03.2019, яка нарахована на суму договору 2725000,00грн., яка склала 92650,00 грн.

Перевіривши розрахунок пені позивача суд встановив, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

Дослідивши зміст умов 6.2 договору та розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що в зазначеному пункті договору сторони обумовили відповідальність покупця у вигляді пені у розмірі 0,1 % від суми договору за кожний тиждень прострочення, що не відповідає умовам нарахування пені, які визначено ст. 549 ЦК України, а саме: "Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання".

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем здійснено розрахунок пені виходячи з 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України та суперечить приписам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Всупереч вищевказаним приписам позивачем здійснено нарахування пені за період, що перевищує шестимісячний строк встановлений ч.6 ст. 232 ГК України для нарахування пені.

Крім того, позивачем невірно визначено початкову дату нарахування пені - 31.07.2018. Вказану дату позивачем визначено виходячи з того, що 15.07.2018 - момент старту сезону сушінні зерна + 14 днів експлуатації сушарки згідно умов додаткової угоди № 3 від 07.05.2018, оскільки договором таких умов не передбачено сторонами.

При вирішення спору суд встановив, що простроченим зобов`язання з оплати отриманого товару у сумі 197000,00 грн. є з 30.05.2018.

Неправомірним та таким, що суперечить нормам ст. 549 ЦК України та ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" є нарахування пені на суму договору, оскільки така міра відповідальності як пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи норми ст. 549 ЦК України, ч.6 ст. 232 ГК України та ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правомірним є нарахування пені за період з 30.05.2018 по 30.11.2018 на суму простроченого зобов`язання в розмірі 197000,00 грн.

За вказаних обставин, враховуючи встановлені судом обставини та враховуючи вихідні дані позивача щодо визначеного позивачем періоду нарахування суд здійснив власний розрахунок пені за період з 31.07.2018 по 30.11.2018 на суму простроченої заборгованості 197000,00 грн.

За розрахунком суду загальний розмір пені становить 23693,97 грн.

Відтак вимога про стягнення пені є правомірною і підлягає задоволенню в сумі 23693,97 грн.

В частині стягнення 68956,03 грн. пені (92650,00грн. - 23693,97 грн.) суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Розглядаючи вимогу про стягнення з відповідача 408750,00 грн. штрафу, суд зазначає про наступне.

Пунктом 6.3 договору сторони погодили , що у разі затримки покупцем оплат, що вказані у п. 5.2 більш ніж на 20 днів продавець має право на вилучення поставленого обладнання та разове нарахування штрафних санкцій покупцеві в розмірі 15% від вартості цієї угоди.

Частиною 2 статті 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

З розрахунку позивача (а.с. 8 т.1) вбачається, що 15% штрафу позивачем розраховано, виходячи із загальної суми договору - 2725000,00 грн., який склав 408750,00 грн.

Перевіривши правильність нарахування штрафу, суд встановив, що позивачем допущено помилку, а саме безпідставно здійснено розрахунок на суму договору 2725000,00 грн., оскільки правова природа штрафу передбачає нарахування у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Правомірним є нарахування штрафу на суму невиконаного відповідачем зобов`язання - 197000,00 грн.

З огляду на викладені вище обставини, суд здійснив власний розрахунок штрафу, розмір якого склав 29550,00 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3837,45 грн. 3% річних та 12608,00 грн. інфляційних суд вказує про наступне.

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, позивачем розрахунок 3% річних позивачем здійснено за період з 01.08.2018 по 25.03.2019 (за 237 днів ) на загальну суму простроченої заборгованості 197000,00 грн., які становлять 3837,45 грн. (а.с. 8 т.1)

Перевіривши розрахунок позивача суд встановив, що останній є правомірним та арифметично правильним.

За вказаних обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 3837,45 грн.

Інфляційні позивачем заявлено з вересня 2018 року по лютий 2019 року на суму простроченої заборгованості 197000,00 грн., які в загальній сумі склали 12608,00 грн. (а.с. 8 т.1)

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд встановив, що позивачем при обрахунку допущено арифметичні помилки.

За розрахунком суду за заявлений позивачем період інфляційні складають 14810,40 грн., однак оскільки позивачем до стягнення заявлено суму меншу , ніж є правомірною, що є правом позивача, вимога про стягнення з відповідача інфляційних підлягає задоволенню в розмірі 12608,00 грн.

Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення з відповідача 23024,71 грн. процентів за користування чужими коштами суд дійшов наступного висновку.

З розрахунку позивача вбачається, що розрахунок процентів за користування чужими коштами здійснено за період з 31.07.2018 по 25.03.2019 на суму простроченої заборгованості 197000,00 грн., які склали 23024,71 грн.

Оскільки сторонами договору розмір процентів не встановлено, позивач вважає правомірним здійснення нарахування процентів за користування чужими коштами із застосуванням аналогії закону (ч.1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів ч.1 ст. 1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що в разі не встановлення договором розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Укладений між сторонами договір № 070617 від 07.05.2018 не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Такого розміру процентів за користування чужими грошовими коштами в разі невиконання сторонами договору купівлі-продажу не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства.

Правовідносини позики визначені ст.1048 ЦК України та правовідносини купівлі-продажу, визначені ст.655 ЦК України не є подібними за змістом, порядок нарахування відсотків за кредитними правовідносинами не може за аналогією закону застосовуватись до правовідносин з купівлі-продажу за несвоєчасно проведені розрахунки.

В даному випадку позивач захистив своє право шляхом нарахування відповідачу пені, штрафу, 3% річних та інфляційних.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в цій частині.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 266689,42 грн., з яких: 197000,00 грн. заборгованості; 23693,97 грн. пені; 29550,00 грн. штрафу; 12608,00 грн. інфляційних; 3837,45 грн. 3% річних

В частині стягнення 68956,03 грн. пені, 379200,00 грн. штрафу, 23024,71 грн. процентів за користування чужими коштами суд відмовляє за безпідставністю вимог.

В порядку ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Розглядаючи вимоги позивача та відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Правничу допомогу позивачу надавала адвокат Жданкіна Л.К. .

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, видане ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 31.10.2018 (а.с. 53 т.1 ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 09.04.2019 та 30.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" (замовник, позивач) та адвокатом Жданкіною Ларисою Костянтинівною (виконавець) укладені цивільно-правові договори про надання правничої допомоги (а.с. 4-10 т.2).

Відповідно до п. 1.2 договору від 09.04.2019, на підставі договору між замовником та виконавцем виникають цивільно-правові відносини, щодо надання комплексу юридичних послуг , які пов`язані із підготовкою, оформленням та поданням позовної заяви до господарського суду Житомирської області про стягнення заборгованості з Приватного підприємства "Климчук" на користь замовника.

За умовами п. 1.2 договору від 30.04.2019, на підставі договору між замовником та виконавцем виникають цивільно-правові відносини, щодо надання комплексу юридичних послуг, які пов`язані із веденням в господарському суді Житомирської області справи № 906/366/19 про стягнення заборгованості з Приватного підприємства "Климчук" на користь замовника.

Пунктом 4.1 договорів визначено, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду в сумі 15000,00 грн. (за кожним з договорів).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об`єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивачем при звернені до суду зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат судових витрат по справі, за яким розмір таких витрат складає 37068,05 грн., з яких: 25000,00 грн. витрати правничої допомогу, 1000,00 грн. витрати пов`язані з відрядженням до місця проведення судового засідання;11068,05 грн.- судовий збір.

Відповідно до ч.3 ст. 124 ГПК України, попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до поданого 20.05.2019 клопотання, позивач зазначив, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становить 30000,00 грн. (а.с. 28-29 т.2).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат позивачем долучено до матеріалів справи: цивільно-правовий договір про надання правничої допомоги від 09.04.2019 (а.с.4-6 т.2 ), платіжне доручення № 1443 від 09.04.2018 про сплату 15000,00 грн. юридичних послуг (а.с. 7 т.2 ); цивільно-правовий договір про надання правничої допомоги від 30.04.2019 (а.с. 8-10 т.2 ); платіжне доручення № 1 від 03.07.2019 про сплату 5000,00 грн. за юридичні послуги (а.с. 11 т.2 ); платіжне доручення № 2370 від 27.06.2019 про сплату 5000,00 грн. за юридичні послуги (а. с. 12 т.2); платіжне доручення № 2330 від 12,06.2019 про сплату 5000,00 грн. за юридичні послуги; акт прийому - передачі виконаних робіт від 16.04.2019 та детальний опис робіт (а. с. 30-31 т.2); ; акт прийому - передачі виконаних робіт від 31.07.2019 та детальний опис робіт (а. с. 32-33 т.2).

Суд зазначає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн. Суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки суд задовольнив позовні вимоги частково, витрати на професійну правничу допомогу також покладаються сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відшкодуванню за рахунок з відповідача підлягає 10843,60 грн. витрат на правничу допомгу.

Водночас суд зауважує, що відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами

Відповідач в порядку ст. 126 ГПК України не заявляв зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Розглядаючи заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20946,75 ,00 грн., подану 07.08.2019, суд зазначає про наступне.

Правничу допомогу відповідачу надавав адвокат Чудак А.В., право на зайняття адвокатською діяльністю якого підтверджується свідоцтвом на зайняття адвокатською діяльністю № 299 від 28.12.2000.

На підтвердження повноважень на представництво відповідача в суді адвокатом Чудак А.В. надано ордер, виданий на підставі договору № 97 від 07.06.2019 та довіреність № 27 від 07.06.2019 (а.с. 68-69 т.1).

На обґрунтування заявленого розміру витрат на правову допомогу, представником відповідача до матеріалів справи надано: договір № 299/ 05 від 19.04.2019 (а.с. 19 т.2); детальний опис виконаних робіт адвокатом (а.с.53 т.2), акт прийому-передачі виконаних робіт від 06.08.2019 (а.с. 54 т.2); платіжне доручення № 129507 від 06.08.2019 про оплату наданої правової допомоги в розмірі 20946,75 грн. (а.с. 55 т.2).

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20946,75 грн. суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено понесення таких витрат саме за результатами розгляду вказаної справи.

Як вже зазначено вище відповідач, як на доказ надання відповідачу професійної правової допомоги посилається на договір № 299/05 від 19.04.2019, на виконання якого й було перераховано 20946,75 грн. згідно платіжного доручення № 129507, в той час як свої повноваження адвокат Чудак А. В. підтверджував ордером та довіреністю, які видані на підставі договору № 27 від 07.06.2019

Доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку уз виконанням договору № 27 від 07.06.2019 відповідачем до матеріалів справи не долучено.

З урахуванням викладених обставин, оцінивши заявлені до стягнення витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що відповідно до ст. ст. 126, 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20946,75 грн. покладаються на відповідача.

Водночас, суд зауважує, що за приписами частин першої та другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідач разом з відзивом, який надійшов на адресу суду 20.05.2019, не подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, а також не заявляв про те, що ним будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу, що також є підставою для відмови у відшкодуванні відповідачу таких витрат.

До того ж, суд зауважує, що саме внаслідок неправильних дій відповідача щодо ухилення від оплати за поставлений товар, виник даний спір, тому на підставі ч.9 ст. 129 ГПК України витрати на професійну правову допомогу за їх належного доведення також підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Климчук" (13371, Житомирстька область, Бердичівський район, с. Іванківці, вул. Стадіонна,1, код ЄДРПОУ 32467393)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод" (03134, м.Київ, вул. Сім`ї Сосніних,3, код ЄДРПОУ 38760006)

- 197000,00 грн. заборгованості;

- 23693,97 грн. пені;

- 29550,00 грн. штрафу;

- 12608,00 грн. інфляційних;

- 3837,45 грн. 3% річних;

- 4000,58 грн. судового збору;

- 10843,60 грн. витрат на правничу допомогу

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повне рішення складено: 15.08.19

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)