Рішення

від 15.08.2019 по справі 918/359/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/359/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни

до відповідача-1 Рівненської міської ради,

до відповідча-2 Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни,

до відповідача-3 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіональна філія "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця",

про визнання недійсними рішень Рівненської міської ради, договорів купівлі - продажу земельної ділянки, Державних актів про право власності на земельну ділянку,

за участю представників учасників:

від позивача: Власик В.Я., ордер РН-878 № 069 від 27.06.2019 року (на проголошення судового рішення не з'явилася),

від відповідача-1: Українець М.В., довіреність № 08-448 від 06.03.2019 року,

від відповідача-2: Мельничук С.В., ордер РН - 795 № 005 від 24.06.2019 року,

від відповідача-3: Борисова І.В., довіреність № 08-1 від 02.01.2019 року,

від третьої особи: не з'явився,

УСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Фізична особа-підприємець Нечипорук Світлана Олександрівна звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненської міської ради, Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни про визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 1088 від 25.10.2007 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення на вул. Пересопницькій, 134-В", визнання незаконним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.02.2008 року, укладеного між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,1015 га, визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 1681 від 22.07.2008 року "Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Пересопницькій, 134-В", визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 2300 від 15.04.2009 року "Про вилучення, затвердження проекту землеустрою та продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначання за адресою: м. Рівне вул. Пересопницька, 134-В", визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 14.07.2009 року, укладеного між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0256 га, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів, пояснення третьої особи.

Як вбачається з позовної заяви, складські приміщення по вул. Пересопницькій, 134-В в м. Рівне, що належать позивачу та відповідачу-2 на праві власності, мають спільну стіну та розташовані на земельній ділянці, що належать до земель транспорту і не може передаватися у приватну власність. Заразом спірні земельні ділянки, що відповідно до матеріалів смуги відчуження обліковуються за Львівською залізницею, незаконно вилучені з користування останньої, а відтак незаконно відчужені відповідачем-1 на користь відповідача-2, що порушує права позивача, у зв'язку з чим остання звернулася до суду з відповідним позовом. Окрім того, позивач зазначає, що до належного їй на праві власності майна існує лише один проїзд вантажного транспорту, що пролягає через земельні ділянки, належні відповідачу-2 на праві власності, яка з 02.05.2019 року перекрила позивачу доступ до належного їй складського приміщення, оскільки останній проходить через приватну територію відповідача-2, що унеможливлює здійснення позивачем її господарської діяльності. Зважаючи, що земельні ділянки передані відповідачу-2 у власність незаконно, останні мають повернутися до державної власності в особі Львівської залізниці, у результаті чого, на дамку позивача, у неї з'явиться право проходу та проїзду до належного їй складського приміщення з можливістю укладення сервітуту із законним користувачем спірних земельних ділянок. Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати незаконним рішення органу місцевого самоврядування, недійними договори купівлі-продажу земельних ділянок та державні акти про право власності на земельні ділянки.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 68, 84 ЗК України, ст.ст. 15, 16, 21, 202, 203, 215, 216, 325 ЦК України, ст. 42 ГК України, ст.ст. 11, 23 Закону України Про транспорт , ст. 6 Закону України Про залізничний транспорт тощо.

24.06.2019 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання із позовними вимогами не погоджується з огляду на таке. Так, як стверджує відповідач-2, вона набула права власності на спірні земельні ділянки відповідно до ст.ст. 116, 120, 128 ЗК України ст. 377 ЦК України, тобто власник земельної ділянки - відповідач-1 розпорядився своїм майном шляхом його продажу, отримавши кошти до місцевого бюджету. Відповідач-2 також зазначає, що позивач свідомо не оформлює правовстановлюючі документи на земельну ділянку під її об'єктом нерухомого майна, оскільки їй вигідно проїжджати до свого складу через територію відповідача-2, за яку постійно сплачується податок, здійснюється охорона та утримання. У свою чергу, позивач упродовж 11 років жодного разу не відшкодувала відповідачеві-2 витрат за охорону території, її прибирання, асфальтування, ремонтування та утримання за наслідками переміщення до її складу автомобілів та клієнтів. При цьому, хоча рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 11/168 від 18.11.2009 року відмовлено позивачу у встановленні земельного сервітуту, однак між позивачем та відповідачем-2 01.09.2008 року та 01.01.2010 року підписано відповідні договори, однак позивач не дотримувалася умов сервітуту, у зв'язку з чим 01.05.2019 року припинено дію договору, про що позивача повідомлено завчасно, 25.03.2019 року. Відповідач-2 вказує, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту, що відповідачі не порушили прав і законних інтересів позивача, у зв'язку з чим просить у задоволенні позову відмовити повністю.

09.07.2019 року від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що позивач не довела порушення норм законодавства при здійсненні відповідачем-1 своїх повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками, не надала доказів їх належності до державної форми власності тощо, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

22.07.2019 року від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій остання зазначає, що оскаржувані рішення відповідача-1, як наслідок оспорювані правочини та правовстановлюючі документи на спірні земельні ділянки, є незаконними, оскільки прийняті не уповноваженою особою, з перевищенням повноважень, визначених законом, зокрема ст. 12, 19, 20, 84, 127, 128, 141, 142, 149, 151 ЗК України, ст.ст. 20, 59, 62 Закону України Про землеустрій , Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою КМ України № 677 від 26.06.2004 року. В обґрунтування підстав поданої заяви зазначає, що складські приміщення по вул. Пересопницькій, 134-в у м. Рівне, які належать позивачу та відповідачу-2 на праві власності, мають спільну стіну, єдиний заїзд та розташовані на земельній ділянці, що входить в смугу відчуження Львівської залізниці і, відповідно, перебуває у державній власності, належить до земель транспорту та не може передаватися у приватну власність. У свою чергу, законний землекористувач - Львівська залізниця добровільно не відмовлялася від користування спірними земельними ділянками, вони не були вилучені у передбаченому законом порядку, заразом відповідачем-1 прийняті оскаржувані рішення, на підставі яких укладені оспорювані правочини та видані правовстановлюючі документи, що спонукає позивача звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки іншого способу, на думку останньої, поновити її права, порушені відповідачами, немає. Власний інтерес позивача, як вона зазначає у заяві, полягає у тому, щоб незаконно передані у власність відповідача-2 земельні ділянки повернулися у державну власність, знаходилися у користуванні Львівської залізниці, у результаті чого позивач отримає право вільного проходу та проїзду по єдиному існуючому проїзду до належного на праві власності складського приміщення, з можливістю укладення сервітуту із законним користувачем спірних земельних ділянок.

22.07.2019 року від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, оскільки оскаржувані рішення прийняті радою в межах та в спосіб, передбачені ст.ст. 16,26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Гл. 20 ЗК України. Твердження позивача про те, що спірні земельні ділянки належать до державної власності, безпідставні та не підтверджені жодними доказами.

29.07.2019 року від третьої особи надійшли письмові пояснення, за якими третя особа зазначає, що згоди на вилучення спірних земельних ділянок у попереднього користувача отримано не було, відтак підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

06.08.2019 року від відповідача-3 надійшов відзив на заяву про зміну підстав позову, в якому зазначається, що у поданій заяві не зазначено нових обставин, а міститься посилання на ті ж самі, що були вказані у позовній заяві, тобто йдеться про додаткове обґрунтування заявлених позовних вимог, а відтак заява позивача про зміну підстав позову не відповідає встановленими вимогам та підлягає поверненню без розгляду.

07.08.2019 року від відповідача-2 надійшов відзив на заяву про зміну підстав позову, в якому остання зазначає, що Львівською залізницею не оформлено відповідно до вимог земельного законодавства правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відтак твердження про порушення прав останньої у зв'язку з вилученням земельної ділянки є передчасним. Відповідач-2 також вказує, що нею придбано земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, згідно з ст.ст. 120, 127, 128 ЗК України, а тому підстав для відмови у прийнятті рішення щодо затвердження проекту землеустрою та продажу земельних ділянок не було. Зважаючи на викладене, відповідач-2 просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, третьої особи, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 28.05.2019 року позовну заяву Фізичної особи - підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни залишено без руху.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2019 року

24.06.2019 року від відповідача-1 - Рівненської міської ради надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

У підготовчому засіданні 24.06.2019 року оголошено перерву на 01.07.2019 року.

01.07.2019 року від позивача надійшли клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, а у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіональну філію "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Ухвалою суду від 01.07.2019 року у задоволенні заяви Рівненської міської ради про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради відмовлено, клопотання Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіональну філію "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено, підготовче засідання відкладено на 22.07.2019 року.

17.07.2019 року від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи, зокрема висновку експерта № ЕЗ-13/19 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по заяві Погуляєвої Ольги Володимирівни.

22.07.2019 року від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

22.07.2019 року засідання не відбулося по причині виходу з ладу сервера діловодства суду, про що складено акт про несправність системи звукозапису. Учасники справи повідомлені про дату наступного судового засідання - 29.07.2019 року.

29.07.2019 року від позивача надійшло клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 12.08.2019 року.

Ухвалою суду від 29.07.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву у підготовчому засіданні на 12.08.2019 року.

Ухвалою суду від 12.08.2019 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 15.08.2019 року.

У судовому засіданні 15.08.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Інших заяв і клопотань від учасників справи не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників учасників процесу, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

01.07.1996 року Рівненським міським управлінням земельних ресурсів повідомлено управління Львівської залізниці про те, що відповідно до Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу всім землекористувачам у строк до 01.01.1998 року необхідно оформити право користування землею шляхом виготовлення Державного акту про право користування землею.

04.04.1996 року розпорядженням Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 466-р Про надання дозволу на виконання робіт по інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці в межах м. Рівне , яким дозволено Львівському державному проектно-вишукувальному інституту залізничного транспорту Львівтранспроект виконати роботи по інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці в межах м. Рівне.

У 1997 році Львівським державним проектно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту Львівтранспроект підготовлено Технічний звіт по виконанню проектно-пошукових робіт по інвентаризації земель, вставленню зовнішніх меж землекористування для підготовки і видачі Державного акту на право постійного користування землею Львівської залізниці на території м. Рівне.

Доказів того, що вказана документація була затверджена, а Львівська залізниця оформила за собою право постійного користування земельними ділянками смуг відчуження в межах м. Рівне за результатами проведеної інвентаризації, в матеріалах справи немає.

13.12.2002 року розпорядженням міського голови м. Рівного № 3330-р Про оформлення права власності на будівлю складу № 1 (база № 2) за Державним Рівненським комерційно-виробничим підприємством Залізничник оформлено право власності на будівлю складу № 1 (база № 2) загальною площею 311,7 кв.м. (Літ. Б-1 ), що знаходиться на вул. Пересопницькій,131 у м. Рівне, доручено Комунальному підприємству Рівненське міське бюро технічної інвентаризації повести реєстрацію та видати свідоцтво про право власності.

17.12.2002 року наказом Управління містобудування та архітектури № 209 від 17.12.2002 року складським приміщенням по вул. Пересопницькій, 131 присвоєно адресу: вул. Пересопницька,134-в.

18.12.2002 року Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації Державному Рівненському комерційно-виробничому підприємству Залізничник видано свідоцтво про право державної власності на будівлю складу № 1 (база № 2) загальною площею 311,7 кв.м. (Літ. Б-1 ), що знаходиться на вул. Пересопницькій,134-в у м. Рівне.

18.05.2005 року розпорядженням міського голови м. Рівного № 821-р Про оформлення права власності на будівлю складу № 4 на вул. Пересопницькій, 134-в в м. Рівне, оформлено право державної власності на будівлю складу № 4 загальною площею 653,2 кв.м. за Державою Україна.

Право власності Держави на вказаний об'єкт нерухомого майна стверджується свідоцтвом про право власності від 18.05.2005 року та витягом про реєстрацію права власності від 18.05.2005 року.

26.07.2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (продавець) та ТОВ Канцуніверсалсервіс (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єктів державної власності групи А складських та адміністративно-побутових приміщень за адресою: за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, що підлягає продажу шляхом викупу, за п.п. 1.1., 1.2. якого продавець зобов'язався передати у власність покупця об'єкт державної власності групи А - 21/100 частку будівлі складу № 4, позначеної на плані літерою А1 , а саме: приміщення першого поверху: №4- № 8 загальною площею 138,2 кв.м., та 12/100 частки будівлі складу № 1 (база № 2), позначеної на плані літерою Б1 (адміністративно-побутові приміщення), а саме: частина приміщень першого поверху: №№10-12, № 15, № 16 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, а покупець зобов'язався прийняти об'єкти, сплатити за них вартість відповідно до умов, що визначені у цьому договорі, та провести реєстрацію приміщень в бюро технічної інвентаризації. Право власності на об'єкти приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації.

30.03.2007 року між Регіональних відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (продавець) та відповідачем-2 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А адміністративно-побутових та складських приміщень загальною площею 525,2 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, що підлягає продажу шляхом викупу, за п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупця об'єкт державної власності групи А - адміністративно-побутові та складські приміщення загальною площею 525,2 кв.м., а покупець зобов'язався прийняти і оплати за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі. До складу об'єкта входять адміністративно-побутові приміщення загальною площею 10,2 кв.м. (приміщення 1-го поверху № 17 будівлі складу № 1 (база № 2), літ. Б-1, які складають 3/100 ідеальної частки) та складські приміщення загальною площею 515,0 кв.м. (приміщення підвалу №№ 1, 2, приміщення 1-го поверху №№ 3, 9-12, будівлі складу № 4, літ А-1, які складають 79/100 ідеальної частки).

Право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 1.3. питання землекористування покупець вирішує самостійно з органами місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством.

За п. 1.5. договору зазначений в цьому договорі об'єкт приватизації продано за 401 197,20 грн з урахуванням ПДВ.

Право власності Державного Рівненського комерційно-виробничого підприємства Залізничник , ТОВ Канцуніверсалсервіс та відповідача-2 на частки у будівлі складу № 1 (база № 2), літ. Б-1, а також право власності Держави України, ТОВ Канцуніверсалсервіс відповідача-2 на частки будівлі складу № 4, позначеної на плані літерою А1 , стверджується витягами з реєстру права власності на нерухоме майно.

ТОВ НВП Землемір на підставі рішення відповідача-1 № 1701 від 27.10.2005 року виготовив Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років приватному підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні для обслуговування будівлі складу з добудовою складського приміщення та гаража за рахунок забудованих земель промисловості, транспорту, зв'язку … та іншого призначення, яка за матеріалами інвентаризації обліковуються за Рівненським відділенням Львівської залізниці в м. Рівне по вул. Пересопницькій,134-в .

23.02.2006 року Рівненським обласним управлінням земельних ресурсів затверджено висновок державної землевпорядної експертизи по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років приватному підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні для обслуговування будівлі складу з добудовою складського приміщення та гаража за рахунок забудованих земель промисловості, транспорту, зв'язку … та іншого призначення, яка за матеріалами інвентаризації обліковуються за Рівненським відділенням Львівської залізниці в м. Рівне по вул. Пересопницькій,134-в.

25.10.2007 року рішенням відповідача-1 № 1088 Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення на вул. Пересопницькій, 134-в вирішено включити земельну ділянку загальною площею 1015 кв.м. на вул. Пересопницькій, 134-В до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу, який затверджений рішенням Рівненської міської ради № 74 від 25.07.2002 року Про затвердження Положення про порядок продажу земельних ділянок у межах міста Рівного та переліку земельних ділянок, що підлягають продажу , продати способом викупу у власність вказану земельну ділянку відповідачу-2 для обслуговування будівлі складу з добудовою гаража, як власнику розташованого на цій земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, установити, що землевласник зобов'язаний забезпечувати вільний та безоплатний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд на них, що розташовані в межах придбаної ним земельної ділянки.

19.12.2007 року підготовлено висновок державної експертизи землевпорядної документації № 1791 щодо земельної ділянки несільськогосподарського призначення на вул. Пересопницькій, 134-в загальною площею 1015 кв.м., затверджений начальником Головного управління земельних ресурсів у Рівненській області.

30.01.2008 року відповідачем-3 на виконання рішення відповідача-1 № 1088 від 25.10.2007 року, на підставі акту встановлення ціни земельної ділянки від 30.01.2008 року, експертної грошової оцінки та погодження контрольної комісії з продажу земельних ділянок (протокол № 18 від 15.01.2008 року) виданий наказ №13 Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення про проведення продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення на вул. Пересопницькій, 134-в загальною площею 1015 кв.м. (покупець - відповідач-2) згідно з експертної оцінки в сумі 128 311,00 грн.

12.02.2008 року складено та підписано протокол відновлення та погодження меж земельної ділянки підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни для обслуговування будівлі складу з добудовою складського приміщення та гаража в м. Рівне на вул. Пересопницькій, 134-в.

04.02.2008 року між відповідачем-3 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за п.п. 1.1., 1.2. якого продавець зобов'язався продати у власність покупця земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1015 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Рівненської міської ради, для обслуговування будівлі складу з добудовою складського приміщення та гаража. Покупець зобов'язується прийняти земельну ділянку з усіма обтяженнями та сервітутами і сплатити за нею ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Вартість земельної ділянки, відповідно до звіту про експертну оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначання №1791 від 19.12.2007 року, становила 128 311,00 грн (п. 2.1. договору).

Згідно з п.п. 3.4., 3.5. договору покупець зобов'язаний дотримуватися обтяжень і сервітутів, що накладені на земельну ділянку, яка є предметом цього договору. Забезпечити безкоштовне і безперешкодне використання об'єктів загального користування (пішохідні та автомобільні дороги, об'єкти інженерної інфраструктури), що зареєстровані на земельній ділянці на момент реєстрації заяви, а також забезпечувати можливість доступу на земельну ділянку відповідних служб для обслуговування і ремонту об'єктів загального користування та інженерної інфраструктури, прокладення нових інженерних мереж.

У п. 7.1. договору продавець прогарантував, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, входить до категорії земель, що можуть бути продані згідно із законодавством України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору продавець чи покупець не міг знати, не знаходиться під арештом і судових справ щодо неї немає.

08.02.2008 року відповідачем-2 проведена оплата за вказану земельну ділянку, про що свідчить квитанція № 54/1.

12.02.2008 року складені та підписані акт про відновлення та передачу межових знаків і границь земельної ділянки, а також акт про перенесення в натурі (на місцевості) меж зон обмежень, що діють на земельній ділянці, яка продана у власність відповідачу-2 для обслуговування будівлі складу з добудовою складського приміщення та гаража, яким покупця ознайомлено з обов'язковістю надання права проходу та проїзду на транспортних засобах в зоні встановленого сервітуту, та попереджено про обов'язковість забезпечення надання права проходу та проїзду на транспортних засобах в зоні встановленого сервітуту.

ПП Зембудпроект виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку приватному підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні для обслуговування будівлі складу з добудовою складського приміщення та гаража в м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в .

06.03.2008 року виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №245148, за яким надано у власність земельну ділянку площею 0,1015 га для обслуговування будівлі-складу з добудовою складського приміщення і гаража, за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в. Кадастровий номер земельної ділянки - 5610100000:01:024:0144.

27.05.2008 року комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації підготовлено висновок щодо технічної можливості поділу нерухомого майна - будівлі складу № 4, позначеної на плані літерою А1 , що належало на праві власності відповідачу-2 та ТОВ Канцуніверсалсервіс .

02.06.2008 року між відповідачем-2 та ТОВ Канцуніверсалсервіс укладено нотаріально посвідчений договір про поділ майна, що є у спільній часткові власності, за яким ТОВ Канцуніверсалсервіс переходить 21/100 ідеальна частка цегляної будівлі складу № 4 загальною площею 138,2 кв.м., а відповідачу-2 - 79/100 ідеальна частка цегляної будівлі складу № 4 загальною площею 515,0 кв.м.

22.07.2008 року рішенням відповідача-1 № 1681 Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Пересопницькій, 134-в вирішено на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2007 року (р. №895) надати згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 702 кв.м. на вул. Пересопницькій, 134-в з наданням у власність шляхом викупу суб'єкту підприємницької діяльності Погуляєвій Ользі Володимирівні за рахунок земель, які за матеріалами інвентаризації обліковуються за Рівненським відділком Львівської залізниці, в тому числі: ділянка № 1 площею 446 кв.м. - для обслуговування складських приміщень; ділянка №2 площею 256 кв.м. - для обслуговування адміністративно-побутового приміщення.

ТОВ Землевпорядна фірма Приватна справа виготовлений Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність шляхом викупу підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні для обслуговування адміністративно-побутового та складських приміщень за рахунок земель, які за матеріалами інвентаризації обліковуються за Рівненським відділком Львівської залізниці в м. Рівне, вул. Пересопницькій, 134-в .

Вказаний проект погоджений висновком Управління та містобудування від 15.09.2008 року, висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 3062 від 18.09.2008 року, висновком Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації від 16.09.2008 року, висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області від 18.08.2008 року.

09.09.2008 року підписано протокол відновлення та погодження меж земельних ділянок підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни в м. Рівне на вул. Пересопницькій, 134-в.

Згідно з висновком державної експертизи землевпорядної документації № 4027 від 20.10.2008 року, затвердженим в.о. начальника Головного управління Держкомзему у Рівненській області від 20.10.2008 року, проект землеустрою в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно при умові виправлення зауважень, вказаних в п. 10.

15.04.2009 року рішенням відповідача-1 № 2300 Про вилучення, затвердження проекту землеустрою та продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в вирішено вилучити з користування дві земельні ділянки загальною площею 702 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, які за матеріалами інвентаризації обліковуються за Рівненським відділком Львівської залізниці, затвердити проект землеустрою щодо вказаних земельних ділянок, включити зазначені земельні ділянки до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу, провести їх експертну грошову оцінку та продати способом викупу у власність Погуляєвій Ользі Володимирівні, як власнику розташованих на цих земельних ділянках об'єктів нерухомого майна.

03.07.2009 року відповідачем-3 на підставі рішення відповідача-1 № 2300 від 15.04.2009 року, акту встановлення ціни земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.07.2009 року, експертної грошової оцінки земельної ділянки та погодження контрольної комісії з продажу земельних ділянок (протокол № 34 від 12.06.2009 року) видано наказ № 81 Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в щодо продажу земельних ділянок загальною площею 702 кв.м., у тому числі площею 446 кв.м. та площею 256 кв.м., підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні за ціною згідно з експертною оцінкою в сумі 93 504,00 грн.

14.07.2009 року між відповідачем-3 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, за п.п. 1.1.-1.3. договору продавець зобов'язався продати у власність покупця земельні ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 702 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, що знаходяться у віданні Рівненської міської ради, в тому числі: ділянка № 1, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242, площею 0,0446 га - для обслуговування складських приміщень; ділянка № 2, кадастровий номер 5610100000:01:024:0243, площею 0,0256 га - для обслуговування адміністративно-побутового приміщення. Покупець зобов'язався прийняти земельні ділянки з усіма обтяженнями (обмеженнями) та сплатити за них ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Згідно з Українським класифікатором права обмеженого користування чужою земельною ділянкою (сервітути) на використання вказаних земельних ділянок відсутні.

Відповідно до п. 1.2. договору оціночна вартість вказаних земельних ділянок станом на 21.05.2009 року становить 93 504,00 грн, у тому числі: ділянка № 1 площею 446 кв.м. - 59 406,00 грн, ділянка № 2 площею 256 кв.м. - 34 098,00 грн.

За п. 7.1. договору продавець прогарантував, що земельні ділянки, які є предметом цього договору, входять до категорії земель, що продані згідно із законодавством України, вільні від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору продавець чи покупець не міг знати, не знаходяться під арештом і судових справ щодо них немає.

ТОВ Землевпорядна фірма Приватна справа виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні для обслуговування складських приміщень та обслуговування адміністративно-побутового приміщення в м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в .

01.10.2009 року відповідачеві-2 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НЗ №286048, за яким надано у власність земельну ділянку площею 0,0256 га (кадастровий номер 5610100000:01:024:0243) для обслуговування адміністративно-побутового приміщення, за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, а також Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НЗ №286026, за яким надано у власність земельну ділянку площею 0,0446 га (кадастровий номер 5610100000:01:024:0242) для обслуговування складських приміщень, за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в.

Отже, як встановлено судом, відповідач-2 є власником об'єктів нерухомого майна - адміністративно-побутових та складських приміщень загальною площею 525,2 кв.м., а також власником земельних ділянок площею 1015 кв.м. та 702 кв.м., за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, наданих для обслуговування адміністративно-побутового та складських приміщень.

Заразом, як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2008 року між ТОВ Канцуніверсалсервіс (продавець) та позивачем (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових будівель, за п.1.1. продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язався прийняти і оплати відповідно до умов цього договору приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, загальною площею 138,2 кв.м., та адміністративно-побутове приміщення, літ. Б-1, загальною площею 36,1 кв.м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в.

Згідно з п. 1.2. договору приміщення, що відчужуються за цим договором, розташовані на неприватизованій земельній ділянці, що підтверджується довідкою, виданою Управлінням земельних ресурсів у м. Рівному за № 03-891 від 13.08.2008 року.

Право власності позивача на нерухоме майно стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.09.2008 року.

Позивач стверджує, що складські приміщення, які належать їй та відповідачеві-2 на праві власності, мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки відповідача-2.

У той же час з 02.05.2019 року відповідач-2 перекрила позивачу доступ до належного їй складського приміщення, на підтвердження чого надано акти від 03.05.2019 року, 04.05.2019 року, 09.05.2019 року, 15.05.2019 року, 21.05.2019 року, 22.05.2019 року, а також заяву про злочин.

Окрім того, 10.05.2019 року за заявою позивача виготовлений висновок експерта № 190121/3_С, згідно з яким інші існуючі проїзди вантажного транспорту до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В, власником якого є позивач, окрім існуючого проїзду з вул. Пересопницька через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 відсутні.

У свою чергу, відповідачем-2 долучено до матеріалів справи висновок експерта № ЕЗ-13/19 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 08.07.2019 року, за яким можливі варіанти під'їзду вантажного транспорту до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, відмінні від варіанту проїзду по трьом земельним ділянкам з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144, що знаходяться у власності відповідача-2, є наступні два варіанти проїзду з вул. Пирогова: через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0133, 5610100000:01:024:0040, площами 0,0238 та 0,0505 га відповідно.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, а предметом спору у цій справі є визнання незаконними рішень відповідача-1, договорів купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, укладених між відповідачем-2 та відповідачем-3, а також державних актів про право власності на земельні ділянки. Регулювання вказаних правовідносин здійснюється ЗК України, ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками спору.

18.12.1990 року Верховною Радою УРСР прийнято Постанову Про земельну реформу , згідно з якою земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Пунктами 1, 2, 5 вказаної Постанови постановлено оголосити з 15.03.1991 року всі землі Української РСР об'єктом земельної реформи. Здійснення земельної реформи покласти на обласні, районні, міські, селищні і сільські Ради народних депутатів і Раду Міністрів Української РСР. Передачу земель у приватну та колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх прав власності або користування землею здійснювати в порядку, встановленому ЗК України.

Судом установлено, що доказів того, що документація по виконанню проектно-пошукових робіт по інвентаризації земель, вставленню зовнішніх меж землекористування для підготовки і видачі Державного акту на право постійного користування землею Львівської залізниці на території м. Рівне, яка розроблялася на виконання вказаної Постанови Верховної Ради УРСР, була затверджена, а третя особа отримала у вставленому ЗК України порядку право користування земельними ділянками, у тому числі смуг відчуження в межах м. Рівне, в матеріалах справи немає.

У силу вимог ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

05.02.2004 року прийнято Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", що втратив чинність 01.01.2013 року, згідно з яким при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності (ст. 7 вказаного Закону).

У свою чергу, спірні земельні ділянки до переліку земель державної форми власності, визначеного у ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", що не підлягали передачі до комунальної власності, не відносилися.

У п. 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 78 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 83 ЗК України).

Згідно з п.п. а, б ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. а ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 ЗК України унормовано, що громадяни України та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

За ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України).

Частинами 1, 2 ст. 127 ЗК України врегульовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

У свою чергу, за ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Порядок продажу земельних ділянок врегульований, зокрема ст. 128 ЗК України. Так, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу; в) свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у разі продажу земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації. Ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться організаціями, які мають відповідну ліцензію на виконання цього виду робіт, на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч.ч. 1-3, 7, 8).

За вимогами ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та посвідчується, зокрема державним актом.

Судом установлено, що відповідачу-2 на праві власності належать земельні ділянки, яке посвідчується державними актами про право власності, яким передували рішення відповідача-1 та договори купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, укладені між відповідачем-2 та відповідачем-3.

Слід зазначити, що відповідач-2 набула у власність земельну ділянку на вул. Пересопницькій, 134-в загальною площею 1015 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0144 (06.03.2008 року), відповідач-1 прийняв оскаржуване рішення (25.10.2007 року), а відповідач-3 та відповідач-2 уклали оспорюваний правочин (04.02.2008 року), до набуття позивачем у власність об'єкта нерухомого майна (13.08.2008 року), відтак в цій частині права позивача не могли бути порушеними, оскільки остання не мав жодного відношення до вказаної земельної ділянки станом на дату прийняття рішення та набуття у власність відповідачем-2 спірної земельної ділянки.

Щодо посилання позивача на ст. 12, 19, 20, 68, 84, 127, 128, 141, 142, 149, 151 ЗК України, ст.ст. 20, 59, 62 Закону України Про землеустрій , ст. 6 Закону України Про залізничний транспорт , ст.ст. 11, 23 Закону України Про транспорт , тощо, на підставі яких позивач робить висновок про те, що спірні земельні ділянки незаконно вилучені з користування Львівської залізниці, у свою чергу, таке вилучення призвело до порушення прав позивача, захист якого відбудеться шляхом їх повернення до державної власності з можливістю у подальшому укласти із законним землекористувачем договір земельного сервітуту, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

По-перше, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що третя особа станом на дату виникнення спірних правовідносин була землекористувачем земельних ділянок, переданих у власність відповідача-2. По-друге, у матеріалах справи є лист Львівської залізниці від 21.12.2004 року, в якому остання не заперечувала проти вилучення земельної ділянки із смуги відведення загальною площею 0,7 га під комплекс складських приміщень, який розташований за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-в, зазначивши, що ділянка може бути вилучена після винесення рішення Рівненською міською радою про прийняття ділянок від Рівненської дирекції залізничних перевезень, зняття з обліку земельного фонду залізниці і підписання актів про прийом-передачі. І нарешті, у випадку якщо відповідач-1 дійсно розпорядився землями транспорту поза межами своїх повноважень, припинивши таким чином право користування за третьою особою, то саме її права порушено та саме Львівська залізниця має право на звернення до суду із позовом з відповідних підстав. Заразом позивач не наділений правом звертатися до суду за захистом прав та законних інтересів інших осіб, зокрема держави чи Львівської залізниці.

Суд зазначає, що у разі порушення права на земельну ділянку його захист здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, а відповідно право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача.

У свою чергу, особа, яка у межах, наданих законодавством України, набула право на земельну ділянку, не може нести негативних наслідків у зв'язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, презюмується, діють у межах правового поля.

Окрім того, відповідач-2 набула право власності на спірні земельні ділянки на підставі оплатних правочинів, визнання недійними яких призведе до позбавлення відповідного права, а отже і до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно суспільний інтерес ; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу , при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу пропорційності - справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Принцип пропорційності , закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування Європейського Суду, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Одним із важливих елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні у справі Кривенький проти України від 16.02.2017 року ЄСПЛ констатував порушення Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування. Зокрема, ЄСПЛ відзначив, що у подібних справах для дотримання справедливого балансу між суспільною потребою (інтересом) та правами людини особа внаслідок позбавлення власності повинна отримати відшкодування, інакше вважатиметься, що на неї покладений надмірний тягар. ЄСПЛ також наголосив, що принцип належного урядування може покладати на органи влади зобов'язання щодо виплати компенсації або іншого виду відшкодування добросовісному володільцю майна у разі його позбавлення. Заявник добросовісно набув землю у власність, з огляду на що наступне позбавлення його земельної ділянки без виплати компенсації вважається покладанням на заявника непропорційного тягаря.

З огляду на це відсутність можливості реалізації власником землі права на отримання відшкодування є порушенням не лише норм ЗК України , а й ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин позбавлення відповідача-2 права власності на земельні ділянки (за умови доведення незаконності прийнятих відповідачем-1 рішень) без виплати їй відповідної компенсації призведе до порушення принципу пропорційності, а відтак ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судом також установлено, що спірні земельні ділянки надані відповідачу-2 для обслуговування адміністративно-побутового та складських приміщень, що належать останній на праві власності.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд, неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії ст. 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами ст. 120 ЗК України в редакції від 25.10.2001 року (в період з 01.01.2002 року до 20.06.2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала ст. 377 ЦК України. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України від 27.04.2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція ст. 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України від 05.11.2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, виходячи із положень ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки і нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Наведені земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Зважаючи на викладене, припинення за відповідачем-2 права власності на земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна та які надані для їх обслуговування, матиме наслідком порушення майнових прав останньої, а також принципу слідування юридичної долі земельної ділянки і нерухомості, що на ній розташована.

При цьому, як вбачається із фактичних обставин справи, позивач не претендувала та не претендує на отримання у власність чи користування земельних ділянок чи їх частини, які перебувають у власності відповідача-2. Інтерес позивача обмежується правом проходу та проїзду до належного їй об'єкту нерухомого майна задля здійснення господарської діяльності.

У свою чергу, спірні правовідносини регулюються, зокрема поняттям сервітуту , тобто правом користування чужим майном.

Як установлено судом, рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 11/168 від 18.11.2009 року у задоволенні позову позивача до відповідача-2 про встановлення оплатного земельного сервітуту відмовлено.

Так, за ч. 1 ст. 98 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату ухвалення вказаного рішення) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Визначення, наведене у коментованій частині, не узгоджувалося з іншими нормами чинного законодавства (ч. 1 ст. 401 ЦК України), зокрема воно не враховувало, що сервітут може належати не лише "власнику або землекористувачу земельної ділянки", а й іншій конкретно визначеній особі, так званий "особистий сервітут".

Зважаючи, що позивач станом на дату ухвалення вказаного рішення не набула у встановленому чинним законодавством порядку права користування чи права власності на земельну ділянку, відтак за вимогами ч. 1 ст. 98 ЗК України не могла претендувати на встановлення земельного сервітуту.

У той же час наведена норма у чинній редакції передбачає, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

У п. б ч. 1 ст. 99 ЗК України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 ЗК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Частинами 1-3 ст. 402 ЦК України врегульовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

З наведених норм матеріального права вбачається, що суб'єктом сервітуту може бути не тільки власник (користувач) сусідньої ділянки, але й інша конкретно визначена особа. У такому випадку йдеться про особистий сервітут (персональний). Відмінність між названими видами сервітутів полягає у тому, що якщо особистий сервітут встановлюється стосовно конкретної особи, то земельний - стосовно предмета (земельної ділянки). Звідси випливає і та відмінність, що зі зміною власника особистий сервітут припиняється, а земельний продовжує діяти.

Сервітут це не просто користування чужим майном, а обмежене користування в одному чи декількох чітко визначених аспектах. Йдеться про те, що при встановлені сервітуту чітко визначається обсяг користування, спосіб користування та час користування. Наприклад, якщо це буде проїзд і відповідно встановлення права проїзду сусідньою земельною ділянкою, то тут у будь-якому випадку повинно бути визначено місце проїзду і супутні обов'язки, пов'язані зі здійсненням такого проїзду.

Зважаючи на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, між сторонами існує спір щодо права позивача на проїзд через земельні ділянки, належні відповідачу-2 на праві власності, тобто правовідносини, пов'язані із правом користування чужою земельною ділянкою, а не із правомірністю набуття відповідачем-2 права власності на земельні ділянки.

Стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

За приписами ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне

поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права

(ст. 2) і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Характер засобу юридичного захисту, необхідного для дотримання ст. 13 Конвенції, залежить від природи порушення. Під ефективним слід розуміти такий засіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи.

Європейський суд критеріями ефективності засобу захисту визначає достатню юридичну визначеність (ефективність за законом) і реальну можливість захисту порушеного права (ефективність на практиці). Оцінка ефективності обраного способу захисту порушеного права не є універсальною, а здійснюється у кожному конкретному випадку, виходячи із фактичних обставин справи.

У свою чергу, як установлено судом, спір між сторонами виник не у зв'язку з тим, що порушені права позивача на земельні ділянки внаслідок передачі їх у власність відповідача-2 (у зв'язку із наявністю у позивача зустрічного права на оформлення їх у власність чи користування), звертаючись до суду позивач прагне отримати доступ до свого об'єкту нерухомого майна шляхом проїзду через земельні ділянки відповідача-2, відтак спосіб захисту, обраний позивачем, не відповідає порушеному праву, а тому вирішення спору, виходячи із заявлених позовних вимог, не призведе до захисту та відновлення порушеного права, оскільки у позивача право проїзду внаслідок задоволення позовних вимог автоматично не виникне, однак матиме наслідком порушення майнових прав відповідача-2, з огляду на що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Заразом наявність чи відсутність підстав для встановлення права проїзду до об'єкту нерухомого майна позивача через земельні ділянки відповідача-2, дослідження обставин, пов'язаних із з'ясування того, чи такий проїзд один, чи їх декілька, не підлягають з'ясуванню в межах цього спору, зважаючи на предмет та підстави заявленого позову, відтак висновки експертів, долучені позивачем та відповідачем-2 (які різні за змістом), судом не оцінюються.

При цьому суд зазначає, що позивач з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна не вжила жодних заходів, пов'язаних із оформленням правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а, за твердженням відповідача-2, упродовж 11 років не приймала участі у витратах, пов'язаних із утриманням земельних ділянок, належних на праві власності відповідачу-2, якими увесь цей час користувалася, що і призвело до виникнення спору.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", Серявін та інші проти України , "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 15 368,00 грн, 3 600,00 грн - вартість оплаченої експертизи, 5 000,00 грн - витрати на правову допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин судовий збір та інші витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни до Рівненської міської ради, Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 1088 від 25.10.2007 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення на вул. Пересопницькій, 134-В", визнання незаконним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.02.2008 року, укладеного між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,1015 га, визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 1681 від 22.07.2008 року "Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Пересопницькій, 134-В", визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 2300 від 15.04.2009 року "Про вилучення, затвердження проекту землеустрою та продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначання за адресою: м. Рівне вул. Пересопницька, 134-В", визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 14.07.2009 року, укладеного між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0256 га, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га відмовити повністю.

Позивач: Фізична особа-підприємець Нечипорук Світлана Олександрівна (вул. Гайдамацького, 31, кв. 83, м. Рівне, 33000, ідентифікаційний номер 2652420841).

Відповідач-1: Рівненська міська рада (вул. Соборна, 12-а, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 34847334).

Відповідач-2: Фізична особа-підприємець Погуляєва Ольга Володимирівна (вул. І. Волошина,8, кв. 14, м. Рівне, 33018, ідентифікаційний номер 2233914041).

Відповідач-3: Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12-а, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 26259563).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 15.08.2019 року.

Суддя О. Андрійчук