Рішення

від 13.09.2019 по справі 918/359/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/359/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни

до відповідача-1 Рівненської міської ради,

до відповідча-2 Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни,

до відповідача-3 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіональна філія "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця",

про визнання недійсними рішень Рівненської міської ради, договорів купівлі - продажу земельної ділянки, Державних актів про право власності на земельну ділянку,

за участю представників учасників:

від позивача: Терещенко О.М., ордер РН-757 № 043 від 06.09.2019 року,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: Мельничук С.В., ордер РН - 795 № 005 від 24.06.2019 року,

від відповідача-3: Борисова І.В., довіреність № 08-1 від 02.01.2019 року,

від третьої особи: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Фізична особа-підприємець Нечипорук Світлана Олександрівна звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненської міської ради, Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни про визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 1088 від 25.10.2007 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення на вул. Пересопницькій, 134-В", визнання незаконним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.02.2008 року, укладеного між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,1015 га, визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 1681 від 22.07.2008 року "Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Пересопницькій, 134-В ", визнання незаконним рішення Рівненської міської ради № 2300 від 15.04.2009 року "Про вилучення, затвердження проекту землеустрою та продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначання за адресою: м. Рівне вул. Пересопницька, 134-В", визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 14.07.2009 року, укладеного між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0256 га, визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.08.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

До закінчення судових дебатів представником відповідача-2 - Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни заявлено клопотання про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

20.08.2019 року від відповідача-2 надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, в якій відповідач-2 просить суд стягнути з позивача 7 500,00 грн, з яких: 5 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 2 500,00 грн - витрати, пов`язані із проведенням земельно-технічної експертизи.

Відповідно до ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 244 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 244 ГПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Ухвалою суду від 03.09.2019 року розгляд заяви Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни про ухвалення додаткового рішення призначено на 13.09.2019 року.

12.09.2019 року від позивача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких, по-перше, зазначено, що висновок експерта, який був поданий відповідачем-2, не стосується предмету спору, судом не досліджувався та не брався до уваги при розгляді справи і, відповідно, ніякого значення для вирішення цього спору не має, а отже і вимоги про компенсацію витрат на проведення експертизи до задоволення не підлягають, по-друге, позивач вважає, що оскільки відповідачем-2 не було подано разом із відзивом на позовну заяву попереднього розрахунку сум судових витрат, відтак останні відшкодуванню не підлягають. Крім того, зазначає, що в порушення ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідачем-2 не надано детального розрахунку наданих послуг, а також підтвердження часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, обсягу виконаних робіт. Зважаючи на викладене, позивач просить суд врахувати вказані заперечення при ухваленні додаткового рішення.

Суд, розглянувши заяву відповідача-2, вважає за необхідне зазначити таке.

Стосовно витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, то останні ґрунтуються на договорі про надання правової допомоги від 24.06.2019 року, укладеному між відповідачем-2 та АО Юридичний дім "Захист , ордері серії РН-795 № 005 від 24.06.2019 року, акті здачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) від 15.08.2019 року на суму 5 000,00 грн, квитанції від 16.08.2019 року на суму 5 000,00 грн.

Суд, оцінивши докази, надані у підтвердження витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18).

Приписами ст. 126 ГПК України унормовано, зокрема, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом враховано п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009, яким передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З викладеного вбачається, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм ст.ст. 3, 11, 15 ГПК України, питання про співмірність заявлених відповідачем-2 до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

У силу вимог ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Щодо заперечень позивача, зокрема про застосування ч. 2 ст. 124 ГПК України, згідно з якою у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити у їх відшкодуванні, то зі змісту вказаної норми вбачається, що остання не носить імперативного характеру, а надає відповідне право розсуду суду, враховуючи фактичні обставини справи, відмовити у відшкодуванні судових витрат. При цьому, як вбачається з відзиву відповідача-2, поданого до суду 24.06.2019 року, в останньому зазначено, що орієнтовні витрати на правову допомогу, що планується понести з розглядом цієї справи, становлять 5 000,00 грн, що відповідає фактично заявленим.

Суд також не приймає до уваги твердження позивача про відсутність детального опису наданих юридичних послуг, що, на думку останнього, суперечить вимогам ч. 8 ст. 129 ГПК України, оскільки по-перше, чинне законодавство не містить чітких вимог до такого опису, а, по-друге, поданий відповідачем-2 акт здачі-приймання виконаних послуг містить опис виконаної роботи по наданню правової допомоги (правовий аналіз поданого позову, підготування відзивів, організаційні питання щодо проведення експертизи, отримання відповідей на адвокатські запити, представництво інтересів у суді), що відповідає фактично наданим адвокатом правовим послугам. Так, як вбачається з матеріалів справи, у вказаній справі відбулося 6 судових засідань, на 5-ти з яких був присутній представник відповідача-2; відповідачем-2 подано 2 відзиви, скеровано 2 адвокатських запити, подано висновок експерта.

Щодо відсутності в описі часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, то, як зазначалося, гонорар може бути визначений у фіксованому розмірі, який не передбачає обчислення фактичної кількості часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Окрім того, сама лише така відсутність не є достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви, оскільки вирішенні питання про розподіл судових витрат здійснюється на підставі усіх поданих доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем-2 до відшкодування витрати у сумі 5 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому мають бути задоволені у повному обсязі.

У ст. 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн, покладаються на позивача.

Крім того, відповідач-2 просить суд стягнути з позивача 2 500,00 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

На підтвердження вказаних витрат відповідачем-2 надано суду договір № Е3-13/19 від 26.06.2019 року, укладений між відповідачем-2 та судовим експертом-фізичною особою підприємцем Ю. Водько, акт здачі-приймання виконаних робіт від 08.07.2019 року на суму 2 500,00 грн та чек № 17 на суму 2 500,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 4 ст. 127 ГПК України).

Частинами 5-7 ст. 127 ГПК України унормовано, що розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач заперечив наявність підстав для відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, оскільки поданий відповідачем-2 висновок не стосується предмету спору, судом не досліджувався та не брався до уваги при розгляді справи і, відповідно, ніякого значення для вирішення цього спору не має.

З фактичних обставин справи вбачається, що однією з підстав, якою позивач обґрунтовувала поданий позов, було те, що до належного їй на праві власності майна існує лише один проїзд вантажного транспорту, що пролягає через земельні ділянки, належні на праві власності відповідачу-2, на підтвердження чого замовила та долучила висновок експерта № 190121/3_С від 10.05.2019 року. У свою чергу, відповідач-2, виконуючи свій обов`язок щодо спростування обставин, викладених позивачем, та подання доказів, що підтверджують заперечення, замовила та подала висновок експерта № ЕЗ-13/19 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 08.07.2019 року.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76 -79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, висновок, долучений відповідачем-2 до матеріалів справи, виконував роль контраргументу на доводи позивача, як це передбачено нормами ГПК України, і за іншої правової позиції позивача та поданих нею доказів відповідачем-2 не замовлявся.

Щодо оцінки доказів судом, то остання здійснюється за результатами розгляду справи та викладається в судовому рішенні, а відтак відповідач-2 станом на подання вказаного висновку в спростування обставин, викладених позивачем, не міг врахувати майбутню позицію суду.

За таких обставин суд не бере до уваги аргументи позивача, оскільки витрати, які поніс відповідач-2 у зв`язку з оплатою робіт експерта, перебували у безпосередній залежності від доводів позивача, викладених у позовній заяві.

Так само суд не погоджується з позицією представника позивача про те, що позивач вже понесла судові витрати, які не будуть їй відшкодовані з огляду на відмову у задоволенні позову, оскільки провадження у справі ініційоване саме позивачем і саме у зв`язку з цим відповідач-2 була змушена звернутися за правової допомогою до адвоката та понести відповідні витрати.

Приписами ст. 79 ГПК України унормовано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У силу вимог ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що докази, подані відповідачем-2 для вирішення питання про розподіл судових витрат, є достатніми і в своїй сукупності дають можливість для його вирішення, а відтак суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача-2 судових витрат в сумі 7 500,00 грн, з яких: 5 000,00 грн витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, та 2 500,00 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 127, 129, 221, 238, 244 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 7 500,00 грн витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідач-1: Рівненська міська рада (вул. Соборна, 12-а, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 34847334).

Відповідач-2: Фізична особа-підприємець Погуляєва Ольга Володимирівна ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

Відповідач-3: Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12-а, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 26259563).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне додаткове судове рішення складене та підписане 13.09.2019 року.

Суддя О. Андрійчук