Постанова

від 09.08.2019 по справі 915/242/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 915/242/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" та Першого заступника прокурора Миколаївської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 (Принцевська Н.М., Таран С.В., Разюк Г.П.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2019 (Коваль С.М.) у справі № 915/242/17

за позовом Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" про стягнення збитків за фактичне використання земельної ділянки в сумі 289 673,30 грн

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (далі - Позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" (далі - Відповідач) збитків у сумі 289 673,30 грн, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою орієнтовною площею 1, 8293 га, що належить територіальній громаді с. Кавуни.

2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор, посилаючись на статті 12, 83, 125, 126, 206, 156, 152, 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 22, 386, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначив, що відповідно до акту комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 10.01.2017, затвердженого розпорядженням Голови Арбузинської районної державної адміністрації від 13.01.2017, Відповідач до 31.10.2016 безоплатно користувався земельною ділянкою орієнтовною площею 1,8293 га, яка розташована у межах населеного пункту с. Кавуни Арбузинського району Миколаївської області та є власністю територіальної громади, під господарськими спорудами без оформлення договору оренди із Позивачем.

Рішення у справі

3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.06.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2017, позов задоволено повністю.

4. Постановою Верховного Суду від 29.05.2018 рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.06.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

5. За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

6. Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи невідповідність інформації, яка зазначена в акті №1 від 10.01.2017, на підставі якого Прокурором розраховано шкоду (стягнення збитків розраховано за період з 01.09.2015 по 31.10.2016 з урахуванням розміру земельної ділянки 1,8293 га, тоді як з 08.12.2015 після проведення державної реєстрації земельної ділянки змінилась площа земельної ділянки - 1,7222 га), суд дійшов висновку про недоведеність розміру збитків. Оскільки відсутній один з елементів складу цивільного правопорушення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

7. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2019 скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позовні вимоги Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОН" про стягнення 289 673,30 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОН" на користь Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області 136 343,15 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОН" в частині стягнення 153 330,15 грн.

8. Постанова суду мотивована тим, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин приписи чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків), оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

8.1. Відповідач, як власник об`єктів нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату, а тому зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

8.2. З огляду на встановлене, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню на підставі ЦК України за період з 01.09.2015 по 31.12.2015 кошти в сумі 29 738,95 грн (17222 м 2 *86,34 грн*6%/12 міс.*4 міс.); за період з 01.01.2016 по 31.10.2016 - 106 604,20 грн (17222 м 2 *123,80 грн*6%/12 міс.*10 міс.), загальна сума, що підлягає стягненню, становить 136 343,15 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

9. Відповідач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував статті 22, 1166 ЦК України.

11. Апеляційним господарським судом змінено підстави позову та безпідставно застосовано статтю 1212 ЦК України, хоча Позивач не посилався в позовній заяві на вказану норму права. При цьому, в постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №367/7135/16-ц зазначено, що суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки це є виключним правом Позивача.

12. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, чим позбавив Відповідача права на захист та можливість надати свої заперечення щодо стягнення коштів не в порядку статей 22, 386, 1166 ЦК України, а в порядку статті 1212 ЦК України.

Позиція Прокурора у відзиві на касаційну скаргу

13. Суд апеляційної інстанції вірно встановив дійсні обставини справи та застосував до спірних правовідносин статтю 1212 ЦК України. З урахуванням судової практики та норм процесуального права, суд не позбавлений можливості та зобов`язаний з метою дотримання завдань господарського судочинства, забезпечити ефективний розгляд справи та здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин (застосувати відповідні норми матеріального права).

Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора

14. Прокурор також подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

15. Суд першої інстанції не врахував, що з моменту заміни орендаря в договорі оренди землі від 01.01.2012, у Відповідача виник обов`язок сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою на умовах, визначених договором, а тому, за наявності заборгованості, вона має бути стягнута на користь власника земельної ділянки, яким є Позивач, згідно статті 1212 ЦК України.

16. Судом апеляційної інстанції не враховано, що розрахунок суми коштів, який підлягає стягненню, проведено за період 01.09.2015-31.10.2016, тобто ще до надання Відповідачу, згідно з рішенням Позивача №6 від 07.11.2016, в оренду земельної ділянки площею 1,7222 га, а тому судом помилково використано відомості про цю земельну ділянку при обчисленні розрахунку стягуваної з Відповідача суми.

17. Судами не враховано правильність здійснення розрахунку збитків за фактичне користування саме спірною земельною ділянкою, але за інший період, що підтверджено судами у справі №915/355/16 та відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, не потребує повторному доведенню.

Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

18. Відповідач жодних збитків від неодержаних доходів Позивачу не завдав, а тому відсутні правові підстави для їх відшкодування. Оскільки Позивачем не доведено та в матеріалах справи відсутні докази протиправної поведінки Відповідача щодо відмови оплати орендних платежів та ухилення від укладення договору оренди землі.

Позиція Позивача у відзиві на касаційні скарги

19. Позивач відзив на касаційні скарги не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

20. Між Позивачем (Орендодавець) та ВАТ "Івано-Франківськценмент" (Орендар) 01.01.2012 укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець передав Орендарю в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 18 300 м 2 строком на 3 роки. Договір зареєстровано у державному реєстрі земель 17.07.2012.

21. Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.10.2013, ВАТ "Івано-Франківськценмент" (Продавець) продав Відповідачу (Покупець) 5/29 часток комплексу, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та знаходяться на земельній ділянці площею 1,83 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ).

22. При цьому, відчуження об`єкта нерухомості не припиняє договору оренди в цілому, а має місце заміна сторони у такому зобов`язанні на підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі.

23. Отже, після відчуження нерухомого майна до нового власника, яким є Відповідач, перейшло право оренди на вказану вище земельну ділянку, на якій це майно розташоване, а, отже, й відповідні права та обов`язки, зокрема, зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, а відтак з моменту заміни орендаря в договорі оренди землі від 01.01.2012 у Відповідача виник обов`язок сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою площею 1,83 га, як об`єктом цивільних справ, на умовах, визначених договором.

Водночас, обов`язок сплачувати орендну плату на підставі договору оренди землі припиняється з припиненням такого договору, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (стаття 31 Закону України "Про оренду землі"). Норми статті 1212 ЦК України не застосовуються до правовідносин, що мають договірний характер. З огляду на зазначене, колегія суддів частково погоджується з доводами касаційної скарги Прокурора, наведеними в пункті 15 постанови в частині застосування статті 1212 ЦК України до правовідносин, що виникли після припинення договору оренди землі.

24. Відповідно до статті 79 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

25. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у подальшому, 08.12.2015 проведено державну реєстрацію земельної ділянки за вказаною вище адресою, на якій розташовано нерухоме майно Відповідача. Реєстрацію здійснено земельної ділянки іншої площі - 1,7222 га та за іншим кадастровим номером - НОМЕР_2 .

26. Таким чином, судами встановлено обставини, що у спірний період з 01.09.2015 по 31.10.2016 Відповідач користувався земельною ділянкою, розмір якої змінився 08.12.2015, тобто, у спірний період земельна ділянка існувала як два різних об`єкта цивільних прав (різна площа та різні кадастрові номери), а саме: до 07.12.2015 - земельна ділянка площею 1,83 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) та з 08.12.2015 - земельна ділянка площею 1,72 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ).

27. Пізніше, за межами спірного періоду, між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 16.01.2017 укладено договір оренди землі, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку загальною площею 1,7222 га кадастровий номер НОМЕР_2.

28. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що предметом позовних вимог прокурор визначив стягнення з Відповідача збитків в сумі 289 673,30 грн, які завдані Позивачу внаслідок безоплатного використання земельної ділянки орієнтовною площею 1,83 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) за період з 01.09.2015 по 31.10.2016.

29. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

30. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

31. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

32. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

33. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

34. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

35. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

36. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

37. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 цього Кодексу).

38. Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

39. Даної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).

39.1. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, зазначені в пунктах 10, 12 постанови, Судом відхиляються.

40. У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

41. Судами встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки загальною площею 1,72 га відбулася 08.12.2015. Отже, слід дійти висновку, що Відповідач користувався земельною ділянкою площею 1,83 га кадастровий номер НОМЕР_1 , як об`єктом цивільних прав, до 07.12.2015 включно, а з 08.12.2015 - іншим об`єктом цивільних прав - земельною ділянкою площею 1,72 га кадастровий номер НОМЕР_2 , оскільки земельної ділянки площею 1,72 га, як об`єкта цивільних прав, до 08.12.2015 не існувало.

42. З огляду на наведене, на підставі статті 1212 ЦК України за період з 01.09.2015 до 07.12.2015 підлягають стягненню кошти, які мають розраховуватися виходячи з розміру земельної ділянки площею 1,83 га, а з 08.12.2015 - виходячи з розміру земельної ділянки площею 1,72 га, проте, суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував і помилково здійснив розрахунок за весь заявлений період, виходячи з розміру площі 1,72 га, що не відповідає обставинам справи. З огляду на зазначене, доводи Прокурора, вказані в пункті 16 постанови, колегією суддів визнаються частково обґрунтованими.

43. Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції вірно встановлено спірні правовідносини та застосовано норми права, які підлягають застосуванню у цих правовідносинах, проте помилково здійснено розрахунок стягуваної суми коштів за період з 01.09.2015 по 07.12.2015 виходячи з розміру земельної ділянки площею 1,72 га, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити перерахунок стягуваної суми за вказаний період, враховуючи, що всі обставини справи, які мають бути встановлені, встановлені апеляційним господарським судом та не потребують додаткового з`ясування.

43.1. Отже, за період з 01.09.2015 по 07.12.2015 (3,2 місяця) користування земельною ділянкою площею 18293 м 2 (кадастровий номер НОМЕР_1 ) у 2015 році підлягає стягненню (з врахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки) 25 270,68 грн (18293 м 2 *86,34 грн*6%/12міс.*3,2міс.); за період з 08.12.2015 по 31.12.2015 користування земельною ділянкою площею 17222 м 2 (кадастровий номер НОМЕР_2 ) у 2015 році підлягає стягненню (з врахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки) 5 947,79 грн (17222 м 2 *86,34 грн*6%/12міс.*0,8міс.); за період з 01.01.2016 по 31.10.2016 користування земельною ділянкою площею 17222 м 2 (кадастровий номер НОМЕР_2 ) у 2016 році підлягає стягненню (з врахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки), як вірно встановлено апеляційним господарським судом, 106 604,18 грн (17222 м 2 *123,80 грн*6%/12міс.*10міс.). Загальна сума, яка підлягає стягненню, становить 137 822,65 грн (25 270,68 + 5 947,79 + 106 604,18).

44. Водночас, висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк дії договору оренди від 01.01.2012 закінчився 01.01.2015, є помилковим, оскільки, враховуючи положення статті 125 ЗК України (в редакції станом на 2012 рік), право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору і його державної реєстрації, тобто, з 17.07.2012 (дата державної реєстрації договору оренди) та, відповідно, строк оренди закінчився 17.07.2015, проте, це не вплинуло на правильність висновків суду щодо суті вирішення спору.

45. Доводи Відповідача, наведені в пункті 11 постанови, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до статей 4, 86, 162 ГПК України господарські суди розглядають справи за позовами юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів та органів місцевого самоврядування, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд, зокрема вирішує питання про те, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

При цьому, господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи з`ясував належним чином правову природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, та вірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

При цьому, посилання Відповідача на те, що апеляційним господарським судом змінено підстави позову, не знаходять свого підтвердження.

46. Що стосується доводів Прокурора, які наведені в пункті 17 постанови, то Суд зазначає, що у справі №915/355/16 стягнення коштів заявлено було за інший період (17.10.2013-01.09.2015), а тому, відповідно, у даній справі встановленню підлягали інші обставини справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Відповідно до статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

48. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 311 ГПК України, а також те, що апеляційним господарським судом, на відміну від суду першої інстанції, вірно застосовано норми матеріального права, проте порушено норми процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про зміну судового рішення, у зв`язку з чим, касаційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, а касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

49. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Відповідача, судові витрати, понесені Відповідачем, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

49.1. З огляду на те, що касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, здійснюються пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" залишити без задоволення, а касаційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2019 у справі №915/242/17 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" (код 31307593) на користь Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (код 20885271) 137 822,65 грн. В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" (код 31307593) на користь Прокуратури Миколаївської області (код 02910048) 2 067,40 грн судових витрат за подання позовної заяви".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" (код 31307593) на користь Прокуратури Миколаївської області (код 02910048) 3 101,10 грн судових витрат за подання апеляційної скарги та 2 188,63 грн судових витрат за подання касаційної скарги.

4. Видачу наказів доручити господарському суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.