Рішення

від 06.08.2019 по справі 923/442/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2019 року м. Херсон Справа № 923/442/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. за участю секретаря судового засідання Степанової Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора-заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Університетська, 136-А, код ЄДРПОУ 38697542)

до Фермерського господарства "Світлана" (74501, Херсонська область, смт. Велика Лепетиха, вул. Берегова, 11, код ЄДРПОУ 21305695)

про повернення земельної ділянки.

за участю прокурора Пуляєва І.В., посвідчення № 047841 від 04.09.2017;

представників сторін:

від позивача: Грудковська А.М., представник, довіреність № 32-21-0.62-8/62-19 від 02.01.2019;

від відповідача: Гончаров М.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 581 від 17.09.2012

Прокурор - заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (позивач) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Фермерського господарства "Світлана" (відповідач) про повернення земельної ділянки загальною площею 50,0 га.

Позовна заява обґрунтована порушенням відповідачем вимог земельного законодавства, внаслідок чого земельна ділянка державної власності загальною площею 50,0 га використовується незаконно, чим порушуються інтереси держави.

Ухвалою суду від 23.05.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду від 03.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 20.08.2018, закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 02.08.2018.

Ухвалою від 02.08.2018 провадження у справі №923/442/18 зупинено до вирішення судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі №922/3312/17.

Ухвалою від 06.05.2019 провадження у справі №923/442/18 поновлено та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2019.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 21.05.2019 відкладено розгляд справи на 06.06.2019.

Розпорядженням № 236 від 25.06.2019 в.о. керівника апарату суду у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. справу № 923/442/18 призначено до повторного автоматизованого розподілу. Цим розподілом справу передано до провадження судді Немченко Л.М.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 27.06.2019 суддя Немченко Л.М. прийняла справу № 923/442/18 до свого провадження та призначила розгляд справи по суті на 15.07.2019.

Позивач підтримав позовні вимоги, висловив свою правову позицію та просив за доцільне, врахувати наступну судову практику з аналогічного питання.

Він зазначив, що згідно ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 року № 6-40128св14 та від 09.12.2015 року за № 6- 17597ск15 у справах про визнання права власності на майно в порядку спадкування, суд встановив, що позивачі як спадкоємиці майна померлих не можуть набувати право власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування, оскільки спадкодавці таких прав не мали, а отже, їх права не порушені, тому підстави для задоволення позовів відсутні.

На думку позивача, права на земельну ділянку площею 50,0 га, якою спадкодавець ( ОСОБА_1 ) користувався на підставі Державного акту, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 15, не можуть бути передані у порядку спадкування фермерському господарству Світлана .

Позивач зазначив, що між власником спірної земельної ділянки (держава в особі Головного управління) та ФГ Світлана в особі новообраного голови ОСОБА_2 не укладались договори, згідно з якими останнє наділене правом використовувати вищезгадану земельну ділянку.

Згідно зі Статутом ФГ Світлана земельна ділянка перебуває у користуванні фермерського господарства на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею серії НОМЕР_1 000643447 від 10.07.1992 року, виданого гр. ОСОБА_1 .

Відповідач позовні вимоги не визнав. В своїх запереченнях доводив, що Прокурор-заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області не надав до позовної заяви жодних доказів у підтвердження факту порушення або загрози порушення інтересів держави, та не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області.

Відповідач доводив, що нормами Земельного кодексу України не передбачено правових підстав для припинення довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства у зв`язку зі смертю фізичної особи, а також вилучення її та повернення до земель державної власності.

Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідач також доводив, що прокурор-заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області не надав до позовної заяви доказів стосовно можливого кола спадкоємців за померлим ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до спадкової маси, належать не тільки об`єкти нерухомого майна (земельна ділянка, житловий будинок), але і майнові права на об`єкти нерухомого майна.

Відповідач прийшов до висновку, що довічне успадковуване володіння земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства може бути успадкованим спадкоємцями ОСОБА_1 , які здійснюють на ній фермерське господарство у вигляді створеного ним фермерського господарства Світлана .

Згідно із ст.222 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, сторін, суд

в с т а н о в и в:

Прокурор звернувся до суду після встановлення факту використання всупереч вимогам діючого законодавства України фермерським господарством Світлана , земельної ділянки загальною площею 50,0 га, з них 50 га ріллі в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області.

Вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розпорядником земельної ділянки є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Каховською місцевою прокуратурою встановлено, що на підставі рішення Великолепетиської селищної Ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 ОСОБА_1 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського господарства), який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 15.

Відповідно до інформації відділу у Великолепетиському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки не проводилася.

Проте, станом на 01.01.2018 нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Херсонській області становить 24370,45 грн. відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017 №262.

Прокурор зазначив, на даний час, орієнтовна вартість земельної ділянки площею 50,0 га становить 1 218522,50 грн. ( 50,0га х 24370,45 грн.= 1 218522,50 грн.).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть № 63 від 26.05.2015.

Земельна ділянка на даний час знаходиться у користуванні фермерського господарства Світлана .

Згідно інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту фермерського господарства Світлана на даний час керівником зазначеного фермерського господарства є ОСОБА_2 .

Згідно пункту 1 розділу V Земля ФГ статуту фермерського господарства Світлана в новій редакції від 10.01.2018, в користуванні фермерського господарства згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 10 липня 1992 року перебуває земельна ділянка площею 50 га.

За інформацією відділу у Великолепетиському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність голові та членам зазначеного фермерського господарства у розмірі середньої земельної частки (паю) по Великолепетиській селищній раді за рахунок земель, які згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння, наданих для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 не розроблявся, вказана земельна ділянка не розпайовувалася.

ОСОБА_1 мав на праві довічного успадковуваного володіння спірну земельну ділянку, яка надавалася громадянам, які вели селянське (фермерське) господарство відповідно до Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 (в редакції від 10.07.1991).

Прокурор зазначив, що відповідно до Постанови Верховної Ради Української PCP від 05 грудня 1990 року №511 Про вирішення питань, пов`язаних із правом власності на землю громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом, у довічне успадковування володіння.

Право громадянина на отримання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння передбачене також ст. 5 Закону України від 20.12.1991 Про селянське (фермерське) господарство .

Прокурор звернув увагу, що введеним в дію 13.03.1992 Земельним кодексом України не передбачалося право довічного успадковуваного володіння землею, а громадяни мали право на одержання у власність земельної ділянки, в тому числі і для ведення селянського фермерського господарства.

Крім того, новий Закон України від 19.06.2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України та не визначає механізми успадкування земельних ділянок, які належали спадкодавцям на такому праві володіння, тому спадкоємці майна померлого не можуть набувати право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування, оскільки спадкодавець такого права не мав.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015 у справі №6- 17597ск15.

Форма державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та умови надання такого права була затверджена Постановою Верховної Ради Української PCP від 27.03.1991 № 889 Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок , яка втратила чинність на підставі Постанови Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею . Постановою від 13.03.1992 № 2201 були передбачені форми державних актів на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю; на право постійного користування землею.

На думку прокурора, аналіз Земельний кодекс Української PCP від 18.12.1990 (із змінами від 13.03.1992) та Постанови Верховної Ради Української PCP від 13.03.1992 № 2201 дає підстави вважати, що у липні 1992 року, ОСОБА_1 згідно вимог чинного законодавства фактично отримав спірну земельну-ділянку саме у постійне (довічне) користування (володіння), так як вже на той час такої форми як довічне успадковуване володіння землею на законодавчому рівні не існувало .

Прокурор звернув увагу, що пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку. Проте, обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005.

Прокурор прийшов до висновку, що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування, право користування земельною ділянкою у вигляді довічного успадкованого володіння, набуте ОСОБА_1 у встановленому порядку не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Прокурор також прийшов до висновку, що враховуючи, що за життя ОСОБА_1 своє право користування земельною ділянкою належним чином, у відповідності до вимог діючого законодавства) не переоформив, тому воно припинилося разом із його смертю.

При цьому, прокурор звернув увагу, що між власником спірної земельної ділянки (держава в особі ГУ Держгеокадастру в Херсонській області) та головою фермерського господарства Світлана не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог статті 407 ЦК України, у відповідача відсутні правові підстави для визнання права користування чужими земельними ділянками.

На думку прокурора, фермерське господарство не позбавлено можливості звернутися до розпорядника земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування нею.

Він пояснює суду, що на даний час спірна земельна ділянка продовжує використовуватись фермерським господарством Світлана , що підтверджується інформацією ДФС, податковими деклараціями вказаного господарства за 2015- 2017 роки .

Зокрема, відповідно до листа Великолепетиського відділення Новокаховської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області № 587/10/21-07-08-2-004 від 07.03.2018 фермерське господарство Світлана перебуває на податковому обліку з 27.01.1994.

У поданих деклараціях за 2015-2016 роки задекларовано податкові зобов`язання за земельні ділянки сільськогосподарських угідь загальною площею 50,0 га.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності, іншого речового права на спірну земельну ділянку за фермерським господарством Світлана , код ЄРЮОФОП 21305695, відсутні.

Прокурор доводить, що, земельна ділянка, яка була надана у довічне успадковуване володіння із земель державної власності померлому ОСОБА_1 не може в подальшому використовуватися фермерським господарством та повинна бути повернута до державної власності .

Свої вимоги прокурор обґрунтовує нормами ч.1 ст.31, 92,116, 118, 125,126 Земельного кодексу України, ст. 19, 20, 23 Закону України Про фермерське господарство , ст.191,182 , 1212,1225,1218,407 ЦК України, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

Своє звернення з позовною заявою до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, прокурор обґрунтовує наступним. Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.3 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №Г- 1/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України прокурор, звертаючись до суду, самостійно визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п.п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій, господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Звернення прокурора до суду із позовом про повернення земельної ділянки обумовлено встановленням прокурором порушень вимог земельного законодавства, внаслідок чого земельна ділянка державної власності загальною площею 50,0 га використовується незаконно, що порушує інтереси держави. Крім того, використання земельної ділянки без укладання договору оренди земельної ділянки ставить під загрозу економічні інтереси держави, оскільки оформлення договірних відносин забезпечить додаткове надходження коштів до місцевого бюджету.

Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до вимог ст. 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Прокурор зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області не вжито належних і достатніх дієвих заходів щодо повернення земельної ділянки до державної власності, і таким чином, вбачається бездіяльність та неналежне виконання обов`язків розпорядника земель.

З метою належної реалізації вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , Каховською місцевою прокуратурою повідомлено Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області про встановлені порушення земельного законодавства та про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень наданих ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру .

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Суд зазначає, що виходячи з системного аналізу приписів статей 19, 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

При цьому, окрім іншого, рішення Конституційного Суду України, рішення Європейський Суд з прав людини.

Так, наведене Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності.

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу, зокрема, у рішенні від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Російської Федерації".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, № 923/560/18 від 17.04.2019.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо). Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17.

Прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" використання земельної ділянки ставить під загрозу економічні інтереси держави, оскільки оформлення договірних відносин забезпечить додаткове надходження коштів до місцевого бюджету. При цьому, прокурор послався на неналежне здійснення позивачами їх обов`язків щодо виявлення та захисту інтересів держави.

Суд зазначає, що з огляду на приписи Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що реалізує державну політику у сфері державного земельного контролю, а також і в інших державних органів наявні повноваження щодо звернення до господарського суду із позовами про повернення земельної ділянки Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.

Суд прийшов до висновку, що звертаючись з позовом прокурором не доведено обставин, що позивач не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Відтак, надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіряючи обґрунтованість наведених прокурором доводів в обґрунтування підстав для звернення його з позовом у даній справі для захисту інтересів держави в особі позивача, суд дійшов до висновку, що прокурор в даному випадку не обґрунтував підстав представництва інтересів держави в особі позивача в суді.

Що стосується спору по суті, то суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.5 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу , при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить суспільний інтерес . Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу , який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу пропорційності - справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Як витікає із матеріалів справи, спірна земельна ділянка використовувалась фермерським господарством "Світлана" весь час з моменту оформлення права на її використання померлим головою фермерського господарства так і до цього часу. В ході розгляду справи було встановлено, що відповідач справно сплачував плату за землю, заборгованість на день розгляду справи відсутня. Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи прокурора про загрозу економічним інтересам держави.

Судом встановлено, що за весь час господарювання у фермерського господарства "Світлана" не було іншої земельної ділянки для здійснення сільськогоподарської діяльності. Вилучення земельної ділянки призведе до припинення діяльності відповідача, що є порушенням права відповідача на мирне володіння майном - іншими активами господарства. Також суд прийшов до висновку, що втручання держави шляхом зверненням до суду з позову прокурора про вилучення земельної ділянки здійснено без дотримання принципу справедливої рівноваги, оскільки згідно витягу із держреєстру не припинено землекористування спірною ділянкою відповідачем, він використовує земельну ділянку за призначенням та своєчасно сплачує податки за користуванням цією ділянкою

Обґрунтовуючи свої вимоги ст.1212 ЦК України прокурор не довів, що на день розгляду справи відпала підстава на якій було набуте право землекористування фермерським господарством "Світлана", адже за рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 23 серпня 2018 року у справі №649/636/18 визнано за ОСОБА_2 (голова фермерського господарства) право на довічне спадкове володіння та користування земельною ділянкою розміром 50,0 га, згідно державного акту на право довічного успадкованого володіння землею № НОМЕР_2 , виданого на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області № 41, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкуваного володіння землею за №15, розташованої на території Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області для ведення фермерського господарства, що залишилася після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 23 серпня 2018 року у справі №649/636/18 набрало законної сили 25 вересня 2018 року.

При таких обставинах у голови фермерського господарства не вичерпана можливість переоформлення землекористування у законний спосіб та у відповідності до чинного законодавства.

Судові витрати у відповідності до ст. 129 ГПК України покласти на прокурора.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 233, 234, 236, 237, 238 ГПК України, суд

у х в а л и в :

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 16.08.2019

Суддя Л.М. Немченко