Постанова

від 15.08.2019 по справі 810/2614/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №810/2614/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4642/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу на постановуПриватного акціонерного товариства Меліоратор Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2013 (суддя Щавінський В.Р.) та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 (судді Федотов І.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі№ 810/2614/13-а за позовом до Приватного акціонерного товариства Меліоратор Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення, - ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Меліоратор звернулося до суду з позовом до Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2012 року №0001392204.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що господарські операції, вчинені між позивачем і його контрагентом ТОВ Адея Капітал у період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, є реальними, за наслідками яких позивачем правильно сформовано податковий кредит.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Суди прийшли до висновку, що господарські операції, вчинені між позивачем і його контрагентом ТОВ Адея Капітал у період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, не мають реального характеру, а тому в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову.

Не погодившись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, обґрунтовуючи тим, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ПрАТ Меліоратор з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати ПДВ по розрахункам з ТОВ Адея Капітал за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року №1796/22-4/01037229, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 року №0001392204, яким ПрАТ Меліоратор визначено податкове зобов`язання з ПДВ в розмірі 34321,25 грн., у томі числі 27457,00 грн. - за основним платежем та 6864,25 грн. - за штрафними фінансовими санкціями.

Перевіркою встановлено, що позивач в липні 2011 р. мав взаємовідносини з ТОВ Адея Капітал , але на підтвердження правильності формування податкового кредиту не надано належні первинні документи. Крім того, у ТОВ Адея Капітал відсутні трудові ресурси, основні фонди, виробничі активи, що унеможливлює ведення ним господарської діяльності.

Судами встановлено, що позивачем укладено усний договір з ТОВ Адея Капітал на поставку радіаторів та радіаторних клапанів на суму 164743.12 грн. На підставі податкової накладної позивачем сформовано податковий кредит на суму 27457.00 грн. Суду надано первинні документи: рахунки-фактури; платіжне доручення про оплату товару; видаткову накладну; документи подальшого використання отриманого товару в господарській діяльності.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди зазначили, що надані первинні документи містять дефекти та не дають підстави для висновку про фактичне здійснення господарської операції. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з таких підстав.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Разом з цим, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Водночас звертається увага, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Приписами Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що надані первинні документи не дають можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійснені господарської операції.

Позивач надав суду касаційної інстанції додаткові докази, дослідження яких не здійснюється на стадії касаційного перегляду справи.

За вищевказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Меліоратор - залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду