Рішення

від 19.08.2019 по справі 820/2729/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2019 р. № 820/2729/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чайкіної Н.Е.,

за участю:

представника відповідача - Саблукова Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Приватного підприємства "Зол Ізол" (Харківська обл., Зачепилівський район, смт Зачепилівка, вул. Радянська, 80) до Головного управління ДФС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2013 року Приватне підприємство "Зол Ізол" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 22 березня 2013 року №0000302223, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем на 28 233 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на 7058 грн 25 коп., та № 0000292223, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 308245 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 4959 грн 75 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судові рішення, які є предметом цього касаційного розгляду прийнятті в процесі нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року.

07 червня 2016 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, в задоволені позову Підприємства відмовлено.

25 жовтня 2016 року позивачем подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04.2019 касаційну скаргу Приватного підприємства "Зол Ізол" задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі №820/2729/13-а скасовано. Справу №820/2729/13-а направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ПП Зол Ізол є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 36122586, перебуває на податковому обліку з 16 січня 2009 року, є платником податку на додану вартість, з 28 січня 2009 року.

Податковим органом у лютому 2013 року згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 січня 2013 року, результати якої викладені в акті перевірки від 07 березня 2013 року №213/22-204/36122586 (том 2 арк. справи 115-181).

22 березня 2013 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням-рішенням №0000302223 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 28233 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 7058 грн. Правовою підставою збільшення податку наведені положення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, правові підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій не визначенні.

Податковим повідомленням-рішенням №0000292223 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 308245 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 49859 грн 75 коп. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов`язання визначені положення статей 185,187,188,198 Податкового кодексу України, підстава застосування штрафних (фінансових) санкцій не визначена.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ "Стар Д", ПП "Нокс", ПП "Ельтан", ПФ "Меркурій", ТОВ "Промспецконсалтинг", ПП "Солар транс", ПП "Сохо плюс", укладено договори поставки № 10/08 від 10.08.2010 року, № 14/03 від 14.03.2012 року, № 11-04-11 від 11.04.2011 року, № 01-06 від 05.05.2011 року, № 02/06 від 02.06.20111 року, № 2903-1 від 29.03.20111 року, № 20/07 від 20.07.2011 року, № 1403/2 від 14.03.2011 року, № 082511 від 25.08.2011 року, б/н від 09.04.2012 року відповідно до яких позивач придбав бензин, керосин, тальк, бітум, уайт-спирит, з метою використання у своїй господарській діяльності - виготовлення покрівельних та гідроізоляційних мастик, склад, технологія виробництва та використання яких регламентовано у ДБН.В.2.6-14-97 та ТУ У В.2.7-24.3-2349815135-001-2005.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних правочинів позивачем подані до суду податкові накладні.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних правочинів позивачем подані до суду податкові накладні, які відповідають приписам наказів ДПА України від 21.12.010 року № 969, від 01.11.2011 року № 1379.

На підтвердження факту отримання, оприбуткування товару та подальшого його використання у власній господарській діяльності суду надані видаткові накладні, накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, накладні на внутрішнє переміщення товарів.

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару здійснено ФОП ОСОБА_1 , та ПФ Меркурій на підтвердження чого надано ТТН на відпуск нафтопродуктів.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) (форма № 1-ТТН (нафтопродукт), на підтвердження використання придбаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності надано накладні на внутрішнє переміщення матеріалів.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV встановлено, що первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документам, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Посилання відповідача про наявність негативної податкової інформації стосовно контрагентів позивача не може бути підставою для визнання нереальності господарських операцій, адже нереальність господарських операцій має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Виходячи з вимог наведених норм Податкового кодексу України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов`язання з податку на додану вартість є податкова накладна.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів з контрагентами, суд дійшов висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом при вирішенні даної справи.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційного з`ясування обставин справи в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Оцінка документів, як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого статтею 74 КАС України, частиною другої якої передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини позивача з його контрагентами.

Враховуючи положення Закону № 996-XIV, а також приведені норми податкового законодавства, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкту оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи підприємства, покладені в основу формування податкового обліку, підтверджують господарські операції товариства з його контрагентами, реальність господарських операцій, чим дотримано принцип допустимості доказів.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 22 березня 2013 року №0000302223 не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваних рішень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат, які підтверджуються квитанціями на загальну суму 10147,86 грн. (а.с.2 том № 1, а.с.190-191 том № 3, а.с.3 том № 4) здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 72, 73, 74, 77, 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Зол Ізол" (Харківська обл., Зачепилівський район, смт Зачепилівка, вул. Радянська, 80) до Головного управління ДФС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної ДПІ Харківської області (правонаступником якої є Головне управління ДФС у Харківській області) №0000302223 та № 0000292223 від 22 березня 2013 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) на користь Приватного підприємства "Зол Ізол" (ЄДРПОУ 36122586) судовий збір у розмірі 10147,86 грн. (десять тисяч сто сорок сім гривень 86 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.08.2019.

Суддя В.В. Єгупенко