Постанова

від 14.08.2019 по справі 753/13672/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 753/13672/14-ц

провадження № 61- 29459св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Експобанк ,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Поливач Л. Д., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк Експобанк (далі - ПАТ КБ Експобанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позов обгрунтовано тим, що 18 травня 2007 року між Приватним підприємством Скіф Плюс (далі - ПП Скіф Плюс ) та Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком Експобанк (далі - ВАТ КБ Експобанк ) (правонаступником якого є ПАТ КБ Експобанк ) укладено договір кредитної лінії № 26, згідно з яким ПП Скіф Плюс надано кредит, ліміт якого в сумі не перевищує 6 200 000,00 грн зі сплатою за користування кредитом 14,5 % річних, строком повернення кредиту та процентів за користування кредитом до 15 травня 2013 року.

Позивач умови договору виконав, кредит позичальнику надав.

18 травня 2007 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору кредитної лінії № 26, між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1033.

Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору відповідач передав в іпотеку банку у забезпечення виконання зобов'язання за договором кредитної лінії № 26 таке нерухоме майно: групу нежитлових приміщень № 217, загальною площею 132,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; групу нежитлових приміщень № 218-а, загальною площею 132,70 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Предмети іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого 25 жовтня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22 жовтня 2007 року № 1872-С/НП.

ПП Скіф Плюс порушено умови договору кредитної лінії № 26, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 26 березня 2015 року становить 11 062 659,07 грн, тому банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року, позов ПАТ КБ Експобанк задоволено. В рахунок погашення загальної заборгованості за договором кредиту від 18 травня 2007 року № 26, укладеного між ПАТ КБ Експобанк та ПП Скіф Плюс , в сумі 11 062 659,07 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6 200 000,00 грн.; прострочена заборгованість за процентами - 796 587,37 грн; пеня за прострочений кредит - 2 363 134,25 грн; пеня за прострочені проценти за кредитом - 303 619,86 грн; штраф за прострочений кредит - 1 240 000,00 грн; штраф за прострочені проценти за кредитом - 159 317,49 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 травня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_2, шляхом визнання за іпотекодержателем ПАТ КБ Експобанк право власності на предмет іпотеки: на групу нежитлових приміщень № 217, загальною площею 132,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; на групу нежитлових приміщень № 218-а, загальною площею 132,70 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за вартістю згідно зі звітом від 16 лютого 2015 року про експертну грошову оцінку групи нежилих приміщень № 217, 218-А, а саме: в сумі 2 014 200,00 грн без ПДВ. Визнано за ПАТ КБ Експобанк право власності на групу нежитлових приміщень № 217, загальною площею 132,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за вартістю згідно зі звітом від 16 лютого 2015 року про експертну грошову оцінку групи нежилих приміщень № 217, 218-А, а саме: в сумі 1 007 480,00 грн без ПДВ. Визнано за ПАТ КБ Експобанк право власності на групу нежитлових приміщень № 218-А, загальною площею 132,70 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за вартістю згідно зі звітом від 16 травня 2015 про експертну грошову оцінку групи нежилих приміщень № 217, 218-А, а саме: в сумі 1 006 720,00 грн без ПДВ. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що договір іпотеки, укладений між сторонами, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на іпотечне майно в рахунок виконання основного зобов'язання, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

08 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

У грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ПАТ КБ Експобанк на касаційну скаргу ОСОБА_2

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_4

01 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Згідно з пунктами 4.4, 4.3.1 укладеного між сторонами іпотечного договору сторони домовилися, що за рішенням та на розсуд іпотекодержателя, задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту, що є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя іпотечного договору.

З огляду на зазначене, обраний позивачем спосіб захисту є виключно посазудовим.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту передбачений умовами договору, тому є належним та таким, що відповідає закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 травня 2007 року між ПАТ КБ Експобанк та ПП Скіф Плюс укладено договір кредитної лінії, за умовами якого останнє отримало кредит, ліміт якого не перевищує 6 200 000,00 грн, на строк до 15 травня 2013 року зі сплатою 14,5 % річних.

16 травня 2008 року у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором кредиту між ПАТ КБ Експобанк та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав банку належну йому на праві власності групу нежилих приміщень № 217, 218-А по вул. Леніна у м. Києві.

ПП Скіф Плюс умови договору кредитної лінії належним чином не виконало і станом на 26 березня 2015 року виникла заборгованості у сумі 11 062 659,07 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 6 200 000,00 грн, простроченої заборгованості за процентами у сумі 796 587,47 грн, пені за прострочений кредит у сумі 2 363 134,25 грн, пені за прострочені проценти за кредитом у сумі 303 619,86 грн, штрафу за прострочений кредит у сумі 1 240 000,00 грн, штрафу за прострочені проценти за кредитом у сумі 159 317,49 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Законом України Про іпотеку передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 4.3, 4.3.1 іпотечного договору від 16 травня 2008 року, укладеного між сторонами, звернення стягнення на предмет іпотеки у разі набуття іпотекодержателем права на таке звернення, за вибором іпотекодержателя відбувається, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Підписанням цього договору сторони засвідчили, що іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про набуття у власність предмета іпотеки (т. 1, а. с. 62).

Отже, сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателем до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України Про іпотеку зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України Про іпотеку передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

За змістом вказаних вище норм Закону України Про іпотеку для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України Про іпотеку можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

З огляду на зазначене, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України Про іпотеку суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року під час розгляду справи № 760/14438/15-ц.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем позивачем обрано неналежний спосіб захисту, який є позасудовим, тому дійшов неправильного висновку про задоволення позову.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув та погодився з висновками суду першої інстанції.

Зважаючи, що Верховний Суд встановив неправильне тлумачення закону судами першої та апеляційної інстанцій, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

За змістом підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Тому з ПАТ КБ Експобанк на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної та касаційної скарг (4 019, 40 грн + 293,8 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк Експобанк до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк Експобанк на користь ОСОБА_2 4 313 (чотири тисячі триста тринадцять гривень), 56 коп понесених ним судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. О. Лесько

С.

Ю. Мартєв

Є.

В. Петров

С.

П. Штелик