Постанова

від 20.08.2019 по справі 127/2381/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/2381/19

Провадження № 22-ц/801/1545/2019

Категорія: 26

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 рокуСправа № 127/2381/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу № 127/2381/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Продкомпанія , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідністю ОЛ-МАК , про визнання протиправним та скасування рішень

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2019 року, повний текст якого складено 21 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Іщук Т.П.,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства Продкомпанія , ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що спірні рішення Приватного підприємства Продкомпанія якими було зменшено статутний капітал підприємства на 2 825 208,52 грн., від 07 квітня 2017 року за № 3/17 та від 20 липня 2018 року за № 9/18 року були прийняті власником цього підприємства ОСОБА_2 всупереч вимогам договору та закону самовільно без її згоди.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2019 року до участі в справі залучені як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідністю ТОВ ОЛ-МАК .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що умови додаткової угоди від 27 березня 2014 року до кредитного договору №010/03-11/48 від 26 листопада 2007 року щодо зменшення статутного капіталу підприємства без письмової згоди кредитора, позивача по справі, відповідачами порушено і не заперечується. Однак сторони за додатковою угодою не передбачили відповідальності за невиконання цієї умови та такого виду відповідальності як визнання протиправним рішення власника підприємства, не визначивши такого способу захисту прав. Такий вид відповідальності не визначений і в статті 611 ЦК України. Тому суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Аргументи учасників справи

Доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Суд може захистити цивільне права або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.2 статті 16 ЦК України). Згідно з частиною 9 статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства ( аналогія права). Незастосування закону, який підлягав застосуванню, порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи та порушення законних прав позивача на судовий захист.

Позиції інших учасників справи

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий і підписаний адвокатом Берегович О.О., у якому вона проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Свої доводи обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем порушення своїх прав внаслідок прийнятих рішень відповідача щодо зменшення розміру статутного капіталу ПП Продкомпанія , оскільки розмір заборгованості за кредитним договором №010/03-11/48 від 26 березня 2007 року, право вимоги за яким до ПП Продкомпанія набуто ОСОБА_1 на підставі договору факторингу, є меншим від розміру статутного капіталу приватного підприємства, встановленого після прийняття оскаржуваних рішень.

Є правильними висновки суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем склалися договірні правовідносини, які не передбачають такого способу захисту цивільних прав та інтересів як визнання протиправним та скасування рішення боржника про зменшення статутного капіталу без письмової згоди кредитора, також такі способи не передбачено нормами законодавства, а тому обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав є неефективним.

Посилання позивача на норми, що регулюють визнання правочинів недійсними є безпідставним, оскільки рішення власника приватного підприємства є актами ненормативного характеру, а отже не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, до яких можуть застосовуватися положення статей 203, 215 ЦК України.

Суд першої з дотриманням норм процесуального законодавства не прийняв визнання позову відповідачем та залучив до участі в справі третіх осіб, оскільки рішення у спорі може вплинути на їх права.

Інші учасники справи правом відзиву не скористалися.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала в межах доводів, зазначених в ній, просила скаргу задовольнити.

Представник відповідачів ПП Продкомпанія і ОСОБА_2 - ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги не заперечував, просив скаргу задовольнити.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 проти апеляційної скарги заперечили, підтримали доводи , викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 та представник ТОВ ОЛ-МАК в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

26 листопада 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ПП Продкомпанія укладений кредитний договір №010/03-11/48, відповідного до якого позичальник отримав кредит у вигляді мультівалютної невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 38 400 000,00 гривень або еквівалент цієї суми в доларах США, який станом на 26 листопада 2007 року за курсом НБУ становить 7 603 960,40 доларів США строком до 25 листопада 2012 року, зі сплатою: в гривні 14% річних та одноразової комісії в розмірі 0,5% від ліміту кредитування, в доларах США 11,75% річних та одноразової комісії в розмірі 0,99% від ліміту кредитування в доларах США, на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

26 березня 2014 року між ПАТ Райффайзем Банк Аваль та ПАТ Банк Михайлівський укладений договір факторингу №140-0-0-00/11-100, за умовами якого фактор зобов`язується передати клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитним договором №010/03-11/48 від 26 листопада 2007 року зі змінами та доповненнями в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Відступлення права вимоги та їх перехід відбувається в дату відступлення та обумовлено настанням ряду обставин, зокрема погашення позичальником клієнту основної суми заборгованості та процентів за користування кредитом, всього на суму 15 270 063,87 грн.

На підставі договору факторингу від 26 березня 2014 року, укладеного між ПАТ Банк Михайлівський та ТОВ Арма Факторинг , банк зобов`язується відступити факторові права вимоги за вказаним кредитним договором в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а ТОВ Арма Факторинг передати клієнту суму фінансування. Відступлення права вимоги та їх перехід відбувається в дату відступлення та обумовлено настанням ряду обставин, зокрема погашення позичальником клієнту основної суми заборгованості та процентів за користування кредитом, всього на суму 15 270 063,87 грн.

26 березня 2014 року між ТОВ Арма Факторинг та ОСОБА_8 укладений договір про відступлення права вимоги, за яким ТОВ Арма Факторинг відступає ОСОБА_9 в порядку та на умовах, визначених цим договором, належне йому право вимоги за кредитним договором №010/03-11/48 від 26 листопада 2007 року, із змінами і доповненнями, укладеними між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПП Продкомпанія , яке було набуте на підставі договору факторингу від 26 березня 2014 року. За даним договором до ОСОБА_9 переходять всі без винятку права та обов`язки первісного кредитора за кредитним договором з моменту зарахування суми відшкодування за відступлення права вимоги, а також погашення боржником (ПП Продкомпанія ) до 30 грудня 2014 року перед банком (ПАТ Райффайзем Банк Аваль ) основної суми заборгованості та процентів за користування кредитом, всього на суму 15 270 063,87 грн.

27 березня 2014 року між ОСОБА_8 та ПП Продкомпанія в особі його директора ОСОБА_10 Станіславовича укладена додаткова угода до кредитного договору №010/03-1/48 від 26 листопада 2007 року. Цією угодою сторони дійшли згоди щодо продовження строку користування кредитом та визначили кінцевий термін погашення кредиту - 31 грудня 2035 року. Від дня підписання даної угоди по 31 грудня 2030 року позичальнику надано відстрочення платежів по кредитному договору та в даному періоді кредитор не вправі вимагати дострокового погашення кредиту, нараховувати проценти та застосовувати санкції за несвоєчасне виконання зобов`язань позичальником, а також забороняється без письмової згоди кредитора здійснення відчуження майна, вживати будь-яких заходів, спрямованих на зменшення обсягу основних засобів та їх вартості, зменшення статутного капіталу підприємства та вчинення будь-яких інших дій, що можуть вплинути на здатність позичальника виконати свої зобов`язання за кредитним договором.

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 від 27 червня 2018 року.

Приватне підприємство Продкомпанія здійснює свою діяльність на підставі Статуту в редакції від 22 березня 2016 року.

Відповідно до пунктів 1.1.,3.2.,4.1. Підприємство створене на підставі підприємницької ініціативи громадянина України ОСОБА_2 . Для забезпечення діяльності Підприємства за рахунок внеску Власника створюється Статутний капітал Підприємства, що складає 33 511 750,00 (тридцять три мільйона п`ятсот одинадцять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок, який вноситься протягом одного року з моменту державної реєстрації Підприємства. Виключною компетенцією Власника є внесення змін та доповнень до Статуту.

07 квітня 2017 року власник Приватного підприємства Продкомпанія Кожухівський В.С. прийняв рішення №3/17, яким зменшив статутний капітал підприємства на 2 233 500,86 грн та встановив його в розмірі 26 278 249,14 грн, і передав у приватну власність ОСОБА_2 належне підприємству майно - 4/5 часток приміщення торгового комплексу Бастилія , який розташований по АДРЕСА_1 та 4/5 частин земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 0,4670 га з цільовим призначенням для комерційних потреб, розташованої за цією ж адресою.

20 липня 2018 року ОСОБА_2 , як власник Приватного підприємства Продкомпанія , прийняв рішенням №9/18, яким зменшив статутний капітал підприємства на 591 707,66 грн та встановив його в розмірі 27 686 541,48 грн, передав у власність (собі) ОСОБА_2 - 1/5 частку приміщення Торгового комплексу Бастилія , який розташований по АДРЕСА_1 та 1/5 часток земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 0,4670 га з цільовим призначенням для комерційних потреб розташованої за цією ж адресою.

Дані обставини також підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08 жовтня 2018 року (т.1 а.с. 42)

В подальшому, отримане ОСОБА_2 відповідно до оскаржуваних рішень майно стало предметом поділу між колишнім подружжям Кожухівських та його частина (4/5) перейшла до ОСОБА_3 ( третя особа по справі, яка в свою чергу внесла його до статутного капіталу ТОВ ОЛ-МАК ), інша частина (1/5) - належить ОСОБА_4 відповідно до договору дарування від 14 серпня 2018 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с.98).

Наразі між колишнім подружжям Кожухівських продовжуються спори щодо поділу спільного майна подружжя, про що наявні судові справи, що визнається учасниками справи.

Норми права у сфері спірних та подібних правовідносин. Аналогія права.

За змістом статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальним положенням про юридичну особу присвячена гл. 7 ЦК України.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК України).

Статтею 81 ЦК України передбачено, що юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. …

Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. …

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. …(ст. 84 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. …

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. … До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. …(ч.ч. 1, 4 ст. 89 ЦК України).

Відповідно до ст. 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Статтею 140 ЦК України (виключена на підставі Закону № 2275-VІІІ від 06.02.2018 та чинна на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов`язаннями і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. …

Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова товариство з обмеженою відповідальністю .

Згідно з ч.ч.4,5 ст. 144 ЦК України (виключена на підставі Закону № 2275-VІІІ від 06.02.2018 та чинна на час виникнення спірних правовідносин) якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов`язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов`язань товариства та відшкодування їм збитків.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 62 ГК України надано визначення підприємства як самостійного суб`єкта господарювання, створеного компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. …

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності);

спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. ……(ст. 63 ГК України).

Відповідно до ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. …

За змістом ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб`єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. …

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. …(ст. 80 ГК України)

За змістом ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Позиція апеляційного суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Апеляційний суд враховує, що порядок вирішення питання про зменшення статутного капіталу приватним підприємством не врегульований ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України.

Відтак відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Оскільки Приватне підприємство Продкомпанія створене на підставі підприємницької ініціативи та приватній власності однієї особи, апеляційний суд вважає правильним застосування до спірних у справі правовідносин положень Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України Про господарські товариства , які регулюють правовідносини щодо порядку вирішення питань щодо зменшення статутного капіталу.

Згідно із частиною третьою, четвертою статті 16 Закону України Про господарські товариства зменшення статутного (складеного) капіталу при наявності заперечень кредиторів не допускається.

Рішення про зміну розміру статутного (складеного) капіталу товариства набирає чинності з дня внесення таких змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У статті 52 цього Закону передбачено, що зміни до статуту, пов`язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку.

Рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням всім кредиторам товариства не пізніше триденного строку з дня його прийняття.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов`язань товариства та відшкодування їм збитків.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1ч.1 статті 11 ЦК України).

За договором відступлення права вимоги від 26 березня 2014 року до фізичної особи ОСОБА_12 перейшли всі права кредитора у відношенні до боржника - Приватного підприємства Продкомпанія та його поручителів/заставодавців, що належали первісному кредитору за кредитним договором № 010/03-11/48 від 26 листопада 2007 року із змінами і доповненнями, укладеним між Публічним акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль - кредитором та Приватним підприємством Продкомпанія - позичальником (т.1 а.с.12-14;15-20).

За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором у позичальника виникає зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1, пунктів 2 та 3 додаткової угоди від 27 березня 2014 року, укладеної між новим кредитором ОСОБА_13 та позичальником - Приватним підприємством Продкомпанія , кінцевий термін погашення кредиту Позичальником - 31 грудня 2035 року (останній день користування кредитом). Від дня підписання даної Угоди по 31 грудня 2030 року Позичальнику надається відстрочення платежів по кредитному договору. У даному періоді Кредитор (позивач по справі) не вправі вимагати дострокового погашення кредиту нараховувати проценти, а також застосовувати штрафні санкції за несвоєчасне виконання зобов`язань Позичальником.

Від дня підписання даної Угоди, по 31 грудня 2030 року Позичальнику забороняється без письмової згоди Кредитора здійснювати відчуження майна, вживати будь-яких заходів, спрямованих на зменшення обсягу основних засобів та їх вартості, зменшення статутного капіталу підприємства, та вчиняти будь-які інші дії, що можуть вплинути на здатність Позичальника виконати свої зобов`язання за Кредитним договором (а.с.11).

Відповідно до статі 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішення власником Приватного підприємства Продкомпанія Кожухівським В.С. питання про зменшення статутного капіталу та відчуження майна шляхом передачі у свою власність без повідомлення про це нового кредитора ОСОБА_14 у порядку встановленому законом та без її письмової згоди не узгоджується з приписами частини 4, 5 статі 144 ЦК України (чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини 4 статті 52, статі 16 Закону України Про господарські товариства та умовами додаткової угоди від 27 березня 2014 року до кредитного договору № 010/03-11/48 від 26 листопада 2007 року.

Порушення вимог Закону стосовно обов`язку повідомлення про зменшення статутного капіталу та умов додаткової угоди щодо заборони без письмової згоди кредитора здійснювати відчуження майна, вирішувати питання про зменшення статутного капіталу підприємства є підставою для скасування оспорюваних рішень власника підприємства.

З огляду на викладене, положення статей 610, 611 ЦК України, на які посилався суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків не підлягали застосуванню.

Рішення власника приватного підприємства не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

До корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними судами спори про визнання недійсними (протиправними) рішень власника юридичної особи за позовом особи, яка не є засновником (учасником) цієї юридичної особи.

Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо неправильно обраного позивачем способу захисту його прав, з підстав, що такий спосіб захисту не передбачений як договором, так і законом.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 11 ЦК України установлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміють право подання позову у суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі Ле Конт, ВанЛевен і Де Мейєр проти Бельгії (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), заяви № № 6878/75, 7238/75).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France)).

При зверненні до практики ЄСПЛ (справа Марченко М. В. проти України ) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо права як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

У пункті 52 рішення Меньшакова проти України (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд , яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (див., наприклад, рішення у справі Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає право позивача на визначення предмета і підстав позову (стаття 13 ЦПК України), яке кореспондується із обов`язком суду на установлення обґрунтованості позову.

Будь-який переданий на вирішення суду спір, із дотриманням правил юрисдикції, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог з огляду на те, чи доведені й обґрунтовані ці вимоги.

Так, суд першої інстанції встановив факт невиконання відповідачем умов додаткової угоди, тобто ту обставину, яка була підставою позову. Проте суд першої інстанції дійшов протилежного висновку про відмову у позові з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 12, встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновок про відмову в задоволенні позову, зокрема, через неправильність обраного позивачем способу захисту права є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

За встановлених обставин апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції повністю і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

З огляду на висновок апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з поданням позовної заяви та апеляційної скарги, покладаються на відповідачів у рівних частках.

Керуючись статтями 374, 375,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення №3/17 власника Приватного підприємства Продкомпанія Кожухівського Володимира Станіславовича від 07 квітня 2017 року .

Визнати протиправним і скасувати рішення №9/18 власника Приватного підприємства Продкомпанія Кожухівського Володимира Станіславовича від 20 липня 2018 року.

Стягнути з Приватного підприємства Продкомпанія (вулиця Пирогова, 31, м. Вінниця, 21018, Код ЄДРПОУ 30295100) та ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в рівних частках на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) по 768,40 гривень (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) судового збору з кожного.

Стягнути з Приватного підприємства Продкомпанія (вулиця Пирогова, 31, м. Вінниця, 21018, Код ЄДРПОУ 30295100) та ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в рівних частках на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) по 1152,75 гривень (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні 75 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2019 року.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник