Постанова

від 21.08.2019 по справі 905/473/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2019 р. Справа № 905/473/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - адвокат Савельєв Я.Д., свідоцтво ДН №5521 від 13.06.2019 року, ордер АН№1002070 від 20.08.2019 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Краснодонвугілля , м. Сєвєродонецьк (вх. № 2032 Д/1-18)

на рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року у справі №905/473/19, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя С.М. Фурсова) повний текст якого складено 05.06.2019 року.

за позовом Приватного акціонерного товариства Краснодонвугілля , м.Сєвєродонецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Реммаш , м. Краматорськ

про визнання недійсним третейського застереження в договорі

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року у справі №905/473/19 у задоволенні позовних вимог ПРАТ Краснодонвугілля до ТОВ Завод Реммаш про визнання недійсним третейського застереження в договорі відмовлено.

ПРАТ Краснодонвугілля з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року у справі №905/473/19 за позовом ПРАТ Краснодонвугілля до ТОВ Завод Реммаш про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене в п.12.2 Договору №421/467-У/10-16КУО від 10.10.2016 року; прийняти нове рішення, яким задовольнити позов; витрати по сплаті судового збору покласти на ТОВ Завод Реммаш .

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Пунктом 12.2 Договору №421/467-У/10-16 КУО від 10.10.2016 року на виконання робіт з сервісного обслуговування машин, укладеного між ним та відповідачем визначено , що якщо спори та розбіжності вказані в п.12.1 договору не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюватиметься у відповідності до матеріального права України в Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова группа» , рішення якого є остаточним та обов`язковим для Сторін і підлягає виконанню Сторонами у строки, зазначені в рішенні суду.

ПРАТ Краснодонвугілля просить визнати вказане третейське застереження недійсним як таке, що суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до положень ст.5 Закону України Про третейські суди спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону та, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, з урахуванням приписів ст.2 Закону України Про третейські суди , за змістом якої третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції та не здійснюють правосуддя.

Положеннями ст.8 Закону України Про судоустрій і статус суддів , передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, а встановлення в договорі третейської угоди, якою в беззаперечній формі передбачено порядок вирішення спорів лише відповідним третейським судом є порушенням ст.ст. 55,64 Конституції України та ст.5 Закону України Про третейські суди , якою передбачено право, а не обов`язок передачі спору на вирішення третейського суду.

Посилається на правові висновки, які викладені у постановах Вищого господарського суду України у справі №33/469 від 25.05.2011 року та у справі №6/320-33/157 від 06.02.2012 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Краснодонвугілля на рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року у справі залишено без руху; Приватне акціонерне товариство Краснодонвугілля зобов`язано було усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; роз`яснено Приватному акціонерному товариству Краснодонвугілля , що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

23.07.2019 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№6842), а саме: надання доказів сплати судового збору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Краснодонвугілля на рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року у справі; відповідачу встановлено строк до 14.08.2019 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "21" серпня 2019 року.

30.07.2019 року на адресу суду від позивача надійшла заява (вх.№7100), в якій останній просить розгляд справи провести без участі представника позивача, апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі, яку долучено до матеріалів справи.

19.08.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на пеляційну скаргу (вх.№7776), в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та залишити судове рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року без змін, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року без змін.

В судове засідання 21.08.2019 року представник позивача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 23.07.2019 року позивачу у справі додано фіскальний чек УДППЗ "Укрпошта" від 25 .0 7.2019 року: №6102229063773 з якого вбачається, що позивач отримав копію ухвали суду 29 . 07.2019 року (а.с.161, том 1).

Крім того, вказану ухвалу суду від 23.07.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

10.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством Краснодонвугілля (правонаступником якого з 2016 року є Приватне акціонерне товариство Краснодонвугілля ) (далі- позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю завод Реммаш (далі- відповідач) було укладено договір №421/467-У/10-16КУО на виконання робіт по сервісному обслуговуванню піддираченавантажувальних та грунтопіддірочних машин.

Згідно п.12.1. договору спори та розбіжності, що виникають на підставі договору або його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності будуть, за можливості, вирішуватись шляхом переговорів.

За змістом пункту 12.2 договору, якщо спори та розбіжності вказані в п.12.1 договору не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюватиметься у відповідності до матеріального права України в Регіональному Третейському суді України при Асоціації Регіональна правова группа (у відповідності з регламентом вказаного суду), рішення якого є остаточним та обов`язковим для Сторін і підлягає виконанню Сторонами у строки, зазначені в рішенні суду.

Отже, договір № 421/467-У/10-16КУЮ від 10.10.2016 року містить угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Так, позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного пункту договору вказав на те, що третейське застереження, викладене в пункті 12.2. договору підлягає визнанню недійсним, оскільки спеціальний закон встановлює можливість (право), а не обов`язковість передачі спору на розгляд Третейського суду у випадку наявності третейської угоди; пункт 12.2. договору, є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційного права позивача.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Донецької області.

05.06.2019 року господарським судом Донецької області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України Про третейські суди передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору.

Умова правочину про розгляд спору третейським судом передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України Про третейські суди .

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підписавши договір №421/467-У/10-16КУО на виконання робіт по сервісному обслуговуванню піддираченавантажувальних та грунтопіддірочних машин від 10.10.2016 року, в якому міститься третейське застереження, позивач погодився з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що виникають за таким договором та, що викладене в договорі третейське застереження, не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства та не обмежує права сторони на судовий захист.

Також, відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позивач, заявляючи позовну вимогу про визнання правочину недійсним, повинен вказати яких саме вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, не було додержано в момент вчинення такого оспорюваного правочину, тобто чітко визначити підставу недійсності правочину.

Так, в позовній заяві позивач посилається на положення частин 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України та не зазначає, вимог якої з них не було дотримано у момент вчинення правочину.

Господарським судом першої інстанції вірно зазначено на те, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами невідповідності пункту 12.2 договору №421/467-У/10-16КУО від 10.10.2016 року в момент його вчинення вимогам, встановленим частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Також, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що посилання позивача на недійсність третейського застереження на підставі положень законодавства про систему судів в Україні, порушень публічного порядку та здійснення правосуддя виключно судами, до системи яких не входять третейські суди є необґрунтовані.

Зі змісту Закону України Про третейські суди слідує, що укладення третейської угоди, в тому числі у вигляді третейського застереження, є правом юридичної та/або фізичної особи визначити форму врегулювання спору, у разі виникнення такого, а не формою здійснення судочинства та забезпечення реалізації правосуддя, а тому не може розцінюватись судом як обмеження права особи на звернення за захистом порушених прав до суду.

А за таких обставин, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що третейське застереження є недійсним як таке, що суперечить чинному законодавству, оскільки на його думку, відповідно до положень ст.5 Закону України Про третейські суди спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону та, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, з урахуванням приписів ст.2 Закону України Про третейські суди , за змістом якої третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції та не здійснюють правосуддя.

У спірному пункті 12.2. Договору додержані всі істотні умови третейського застереження (третейської угоди), у тому числі приєднання до Регламенту третейського суду.

За своєю правовою природою третейське застереження (третейська угода) є договором приєднання до Регламенту третейського суду.

Відповідно до абз. 6 ст. 2 Закону України Про третейські суди , регламент постійно діючого третейського суду (далі - регламент третейського суду) - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов`язані з вирішенням спорів третейським судом.

Згідно ч. 5 ст. 10 Закону України Про третейські суди , регламент третейського суду визначає порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судо, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом. Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, визначеним цим Законом, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

За частиною 6 ст. 12 Закону України Про третейські суди , посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Матеріали справи не містять доказів того, що у п. 12.2. Договору недодержані істотні умови третейського застереження, що передбачено ст. 12 Закону України Про третейські суди , з якими цей Закон пов`язує його недійсність.

А отже, розгляд спору між сторонами у даній справі у третейському суді саме за Регламентом третейського суду прямо визначений Законом України Про третейські суди й сторони досягли згоди щодо процедури розгляду відповідно до Регламенту третейського суду; зміст третейської угоди відповідає вимогам ст. ст. 5, 12 Закону України Про третейські суди .

Також, відповідно до положень ст. 5 Закону України Про третейські суди юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, що виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно ст. 2 Закону України Про третейські суди , третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Відтак, передумовою укладання третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Всі ці умови, наявні у третейському застереженні у п. 12.2 Договору, а тому господарський суд першої інстанції вірно вказав на недоведеність посилань позивача.

Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України та ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, які не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов`язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України, а викладене в договорі третейське застереження зобов`язує внаслідок добровільного погодження сторонами договору такої умови, не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства та не є обмеженням права сторони на судовий захист.

Ухилення позивача від виконання положень п.12.2 договору, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України Про третейські суди , яка полягає у гарантуванні, у даному випадку, учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом.

Вірно враховано місцевим господарським судом правову позицію, що викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 року у справі №910/6558/17, від 14.02.2018 року у справі №910/8862/17, від 27.02.2018 року у справі №910/13667/17, від 12.06.2018 року у справі №908/2058/17, від 26.06.2018 року у справі №905/2510/17.

За таких обставин, не приймаються аргументи апелянта на те, що оскільки за ст.8 Закону України Про судоустрій і статус суддів , ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, то встановлення в договорі третейської угоди, якою в беззаперечній формі передбачено порядок вирішення спорів лише відповідним третейським судом є порушенням ст.ст. 55,64 Конституції України, а також ст.5 Закону України Про третейські суди , якою передбачено право, а не обов`язок передачі спору на вирішення третейського суду та посилання на правові висновки, які викладені у постановах Вищого господарського суду України у справі №33/469 від 25.05.2011 року та у справі №6/320-33/157 від 06.02.2012 року.

А відтак, встановивши, що третейське застереження, яке викладене в п.12.2. Договору, не порушує та не обмежує права позивача на судовий захист його порушених прав, зміст угоди відповідає приписам ст.ст.2, 5, 12 Закону України Про третейські суди та не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову .

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Краснодонвугілля залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2019 року у справі №905/473/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.08.2019 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін