Рішення

від 02.07.2010 по справі 2-872/10

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

м. Павлоград, вул. Дніпровська, 135, 51400, (05632) 6-28-66

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Токар Н.В.,

при секретарі Романцові М.В.,

а участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю адвоката Кисельової Л.В.,

за участю відповідача ОСОБА_2 ,

за участю адвоката Припіченко В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Друга Павлоградська державна нотаріальна контора, КП Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і власністю, про визнання права власності за набувальною давністю та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Друга Павлоградська державна нотаріальна контора, КП Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації , Відділ Держкомзему у м.Павлоград Дніпропетровської області про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії, суд -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2007 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, просив ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача не чинити йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а саме: подвір`ям, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити відповідачці прибирати його паркан з сітки рабиці; заходити у сарай Б ; заборонити відповідачці експлуатувати самовільно зведену сауну, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; знести сауну, згідно Припису №640 від 31.10.2008 року; визнати за ним право власності на сарай Б , розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку набувальної власності; в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути суму 15000 грн.; стягнути витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 грн. та стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що 11.05.1978 року він придбав у ОСОБА_3 49/100 частин жилого будинку з господарчими будівлями по АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці розміром 600 м.кв., що підтверджується договором, і де зазначено, що в його користуванні, зі згоди співвласниці, надходить частина житлового будинку А , що складається з кімнат №1-1, 1-2, частини віранди а 1-3, сарая Б , б , погріба пд. , уборної Ж , огородження №2, жилою площею 22,0 м.кв. Інша - 51/100 частина цього жилого будинку належить відповідачці. До підписання договору купівлі - продажу відповідачка ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 написала заяву на адресу Другої Павлоградської державної нотаріальної контори, що від купівлі другої частки будинку по АДРЕСА_2 , відмовляється, тим самим, остання, добровільно відмовилась від 1А частини сараю Б , щоб мати окремий вхід на своє подвір`я. Зазначеним сараєм відповідач не користувалася 32 роки, так, з осені 1992 року у спірному сараї зберігався його мотоцикл МТ-11 , до 2000 року у відповідачки не було претензій щодо порядку користування подвір`ям, а з 2000 року відповідачка почала пред`являти претензії, що сарай Б , який він придбав разом з будинком, належить їй. 05.07.2007 р. вона зайшла на подвір`я, зайшла у гараж і розбила належний позивачу радіоприймач вартістю 36 грн. Потім, 22.07.2007 р. він у себе на подвір`ї поставив паркан з сітки рабиці, поруч з парканом відповідачки, щоб вона не заходила на його частину подвір`я і не знищувала його майно. Але відповідачка, у цей же день, почала знімати сітку і позивач вимушений був звернутись до Павлоградського МВ УМВС. Також, у 2003 році відповідачка самовільно побудувала у дворі сауну, при користуванні якою, дим накопичується на подвір`ї позивача і знаходитись на ньому не можливо. Вважає, що діями відповідачки спричинена моральна шкода, яка виразилася в тому, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні належним йому подвір`ям, що сильно пригноблює і позбавляє спокою позивача. Відмова відповідачки добровільно не чинити перешкоди у користуванні власністю і знести сауну, доставляє додаткових моральних страждань вимагає додаткових зусиль для організації відстоювання своїх інтересів, оскільки позивач не може у повному обсязі користуватися частиною свого подвір`я, що відбувається впродовж тривалого часу і позбавляє душевного спокою і душевної рівноваги. Від дій відповідача у позивача з 2003 року порушився сон, болить постійно голова, слабкість, швидке стомлювання організму. Кілька разів на рік він хворіє, більша частина судових засідань збігала з його графіком праці, у зв`язку з чим, він був змушений брати на засідання відпустку без утримування, що ще більше обурило керівництво дільниці. Після цього, позивача звільнили у зв`язку зі скороченням штату. Відповідачка навмисно, неодноразово топила баню-сауну, коли позивач був на роботі, а дим валив на його подвір`я. Моральну шкоду позивач оцінює в 15000 грн., яку просив стягнути з відповідача. У зв`язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду.

У судовому засіданні позивач, підтримав останню редакцію уточнених позовних вимог, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення, посилаючись на те, що розподіл земельних ділянок поміж сторонами і встановлення межевих знаків щодо пропорційності часток домоволодіння та землі не відбулися і до цього часу. Двір спірного домоволодіння знаходиться у загальному користуванні, і позивачу не надано право одноособово користуватися подвір`ям, тому тільки після розподілу землі органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, або з незгодою будь-якої сторони з таким рішенням, питання про розподіл землі може бути вирішено у судовому порядку. Крім того, не відбулося і розподілу сараю "Б", отже, вимоги позивача - не заходити в сарай "Б", також є передчасними, оскільки власника частини сараю неможливо лишити власності на сарай за набувальною давністю за ст.344 ЦК України, оскільки, остання норма набрала чинності лише з 01.01.2004 р., отже, не може бути задоволена вимога позивача про визнання права власності на увесь сарай "Б", бо частина сараю належить позивачу. Крім того, знесення літнього душу або як його називає позивач сауни можливо лише за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тому, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

У травні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, уточнивши зустрічні позовні вимоги, просила ухвалити рішення, яким визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 11.05.1978 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в частині продажу 14 частини сараю Б , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 передати ОСОБА_6 1.14 частину сараю Б ; зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати за власний рахунок паркан, який знаходиться на території двору від межі городу до сіней а житлового будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від хвіртки та воріт, які розташовані по червоній ліній по АДРЕСА_3 або демонтувати ці замки; зобов`язати ОСОБА_1 не створювати для ОСОБА_2 перешкоди у користуванні двором, розташованим за адресою АДРЕСА_1 та стягнути всі судові витрати по справі.

В обґрунтування зустрічного позову, відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказала на те, що 27.03.1973 року по договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продала їй 51/100 частину домоволодіння АДРЕСА_4 , у тому числі і половину сараю Б , що підтверджується договором купівлі-продажу та технічним паспортом на спірне домоволодіння. ОСОБА_5 не бу^а власником усього сараю Б , оскільки договір купівлі-продажу 14 частини сараю був зареєстрований в БТІ 04.05.1973 року, а тому, зміст укладеного правочину між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в частині продажу усього сараю суперечить нормам ЦК України, тому, вважає, що повинен бути визнаний частково недійсним. ОСОБА_5 мала право продати ОСОБА_1 тільки 14 частину спірного сараю. Що стосується подвір`я спірного домоволодіння, то воно повинно знаходитися у загальному користуванні, проте, ОСОБА_1 зі сторони червоної лінії по АДРЕСА_5 на хвіртці на воротах поставив замки і не дає можливості заходити на подвір`я та користуватись ним. Також, ОСОБА_1 від городу до будинку поставив паркан з металевої сітки, тому, зі сторони будинку, ОСОБА_2 не може заходити на подвір`я і користуватися ним, тому, просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, демонтувати паркан, який знаходиться на території двору від межі городу до сіней а житлового будинку, надати ОСОБА_2 ключі від замків на хвіртки та воротах або демонтувати ці замки. Просила зустрічну позовну заяву задовольнити.

Представник третьої особи - Другої Павлоградської державної нотаріальної контори в судове засідання не завився, надавши суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника (арк.с.93).

Представник третьої особи - КП Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації в судове засідання не завився, надавши суду письмову заяву про проведення слухання справи за відсутності представника, при винесенні рішення покладались на розсуд суду (арк.с.95). Під час проведення попереднього судового засідання зазначила, що дійсно в довідці-характеристиці №561 від 28.04.1978 року при укладанні договору купівлі-продажу 11.05.1978 р., сарай Б зазначений повністю - помилково, отже, яким чином виправити допущену помилку, невідомо. Зазначила, що двір знаходиться у загальному користуванні, зі згоди обох співвласників було поділено подвір`я. В плані БТІ вказує огорожу і вона не може бути межею (арк.с.237).

Представник третьої особи - Відділу Держкомзему у м.Павлоград Дніпропетровської області в судове засідання не завився, надавши суду письмову заяву, якою просив проводити розгляд справи за відсутності представника, при винесенні рішення покладались на розсуд суду (арк.с.154).

Вислухавши сторони, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

У судовому засіданні встановлено, що 27 березня 1973 року по договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продала ОСОБА_2 51/100 частину домоволодіння АДРЕСА_4 , у тому числі і половину сараю Б , що підтверджується договором купівлі-продажу та технічним паспортом на спірне домоволодіння, і де зазначено, що в її користуванні надходить в житловому будинку А кімнати №1-3, 1-4, загальною жилою площею 22,6 м.кв., частина віранди а, половина сараю Б , половина колодязя №1 (арк.с.38- 40).

11 травня 1978 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_8 49/100 частин жилого будинку з господарчими будівлями по АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці розміром 600 м.кв., що підтверджується договором купівлі-продажу та технічним паспортом на спірне домоволодіння, і де зазначено, що в його користуванні, зі згоди співвласниці, надходить частина житлового будинку А , що складається з кімнат №1-1, 1-2, частини віранди а 1-3, сарая Б , б , погріба пд. , уборної Ж ,.огородження №2, жилою площею 22,0 м.кв. (арк.с.54-65).

Отже, позивач та відповідачка є власниками відповідних частин зазначеного житлового будинку та господарських споруд.

Проте, виходячи із змісту ст.125 ЗК України, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час вирішення спору не виникло право власності на земельну ділянку, на якій розташована належна кожному на праві власності згідно договорів купівлі-продажу 51/100 та 49/100 частин жилого будинку з господарчими будівлями по АДРЕСА_2 , оскільки Державні акти на земельну ділянку вони не отримували, межі земельної ділянки, якою вони користуються, в установленому законом порядку в натурі не визначені.

Встановлено, що на момент купівлі-продажу будинку позивачем ОСОБА_1 , подвір`я вже було розділене між двома господарями і кожен з них користувався своїм входом та своєю хвірткою.

Зазначені обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

Так, свідок ОСОБА_9 допитаний в судовому засіданні зазначив, що знає про спір, який виник між обома власниками відповідних частин зазначеного житлового будинку, ще 25 років тому назад, оскільки він ходив до ОСОБА_1 за питною водою. Весь час, з моменту купівлі, входи та виходи, у кожного, були різні, а подвір`я та город були розподілені межею з самого початку, там була сітка рабиця .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , показала, що її сім`я та сім`я ОСОБА_1 , товаришували, ходили один до одного в гості, двір ОСОБА_1 був перегороджений, подвір`я та город були розподілені межею сіткою рабицею .

Свідок ОСОБА_11 , допитана в судовому засіданні показала, що вона та її чоловік є бувшими сусідами ОСОБА_1 , постійно ходили до нього за питною водою. Проживали як сусіди 6 років. У липні 2007 року ОСОБА_1 просив її чоловіка поставити сітку рабицю та забір, а вона - допомагала. Зазначила, що увесь час були окремі входи та виходи.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , показала, що позивач є її кумом. У 1978-1979 роках вона тимчасово мешкала во времянке . Подвір`я від сусідів було поділене межею, був маленький заборчик, який ставили бувші господарі, а потім, його прибрали і ОСОБА_1 поставив сітку рабицю . Сусіди їхньою половиною двору не користувались, оскільки вони заходили та виходили на свою половину подвір`я через свій вхід.

Свідок ОСОБА_13 , допитана в судовому засіданні показала, що вона є рідною донькою позивача. Зазначила, що з моменту купівлі частини житлового будинку, входи та виходи, у кожного, були різні, подвір`я та город були розподілені межею, з самого початку був заборчик, а потім батько поставив сітку рабицу . З сусідкою ОСОБА_2 у них постійно виникають сварки та скандали через те, що вони мішають їй ходити через подвір`я.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , показала, що вона є рідною донькою позивача і до 2000 року вона мешкала з батьком по по АДРЕСА_2 , коли чоловік відповідачки ОСОБА_15 став квартальним, вони постійно перевищують свої повноваження. Показала, що подвір`я з самого початку було розподілено заборчиком, який ставили бувші господарі. У кожного - свої входи та виходи, кожен відкриває свою хвіртку. Через те, що ОСОБА_2 * постійно заходила на їх частину подвір`я, вони вимушені були поставити сітку рабицу на своїй частині подвір`я, а ОСОБА_2 , в свою чергу, поставила на своїй частині подвір`я шиферний забір.

Свідок ОСОБА_15 , допитаний в судовому засіданні зазначив, що він - чоловік відповідачки ОСОБА_2 , з якою зареєстрував шлюб у 1993 році. Пояснив, що згідно договору купівлі-продажу їм належить половина колодязя та половина сараю Б , а подвір`я знаходиться у загальному користуванні, тому вважає, що позивач не повинен чинити їм перешкоди у користуванні своєю частиною подвір`я. Що стосується спірного сараю Б , то ОСОБА_1 самовільно його переобладнав і їх туди не пускає, тому, ОСОБА_2 з 1990 року не користується сараєм Б . Підтвердив, що входи та виходи, у кожного, свої.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показала, що відповідачка - її свекруха. Зазначила, що кожний користується своєю частиною подвір`я та городу. До 2007 року ОСОБА_2 , разом з чоловіком, користувались сараєм Б .

Свідок ОСОБА_17 , допитана в судовому засіданні показала, що знає ОСОБА_2 з 1960 року, познайомились, коли працювали на Павлоградському хімічному заводі , комірниками. У 1973 році ОСОБА_2 придбала частину житлового будинку, з двома кімнатами, подвір`я було у загальному користуванні, яке біло розподілене маленьким заробчиком. Вона зі своїм чоловіком приходила до неї у гості. Бачила як ОСОБА_2 виносила із сараю Б , консервацію.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 показала, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 Знає, що у її сестри існує спір між іншим власником частини домоволодіння з приводу літнього душу та заборчику, який розподіляв подвір`я, яке було у загальному користуванні. До 1979 року ОСОБА_2 користувалась сараєм Б як кухнею, поки у неї не було своєї кухні а потім, коли сусід ОСОБА_1 не став пускати її до сараю Б , вона побудувала собі кухню.

Отже, встановлено та підтверджено письмовими матеріалами справи, поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні, що тривалий час між співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_5 виникають сварки та скандали з приводу користування подвір`ям, яке знаходиться у загальному користуванні обох співвласників, що підтверджується копіями договорів купівлі-продажу від 27.03.1973 року та від 11.05.1978 року, у зв`язку з цим, суд вважає, що є підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неправомірно чинять один одному перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а саме: подвір`ям, розташованим за адресою АДРЕСА_5 .

Що стосується інших позовних вимог ОСОБА_1 про заборону відповідачці прибирати його паркан з сітки рабиці та заходити до сараю Б , то вони задоволенню не підлягають у зв`язку з тим, що допитана в судовому засіданні відповідач підтвердила факт того, що вона не прибирає паркан позивача з сітки рабиці та не заходить до сараю Б , оскільки позивач самовільно не пускає відповідачку до зазначеного сараю.

Вимога позивача ОСОБА_1 про заборону відповідачці експлуатувати самовільно зведену сауну, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та знести сауну, згідно Припису №640 від 31.10.2008 року, яка була самовільно побудована у 2003 році відповідачкою, як було встановлено в судовому засіданні, то вони задоволенню не підлягають у зв`язку з тим, що позивачем ОСОБА_1 був пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, оскільки, вперше, він звернувся до суду у грудні 2007 року, що підтверджено вхідним штампом канцелярії суду. Клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин для звернення до суду із зазначеними позовними вимогами заявлено не було.

Вимога позивача ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на сарай Б , розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку набувальної власності, задоволенню також не підлягає у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.І ст.344 ЦК України (в редакції 2003 року), особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли до набуття чинності ЦК України в редакції 2003 року, а тому, зазначена норма не може бути застосована до правовідносин, які виникли до набуття чинності з 01 січня 2004 року.

Позовна вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди на суму 15000 грн. задоволенню не підлягає у зв`язку з наступним.

Відповідно до п.З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя.

В п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди є роз`яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, позивач ОСОБА_1 не навів жодної із зазначених вище підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої з боку відповідача ОСОБА_2 , зазначених обставин позивач не довів, чим не виконав вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 грн. підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно змісту положень ст.ст.79, 84, 88 ЦПК України, сторона, проти якої постановлено рішення, має відшкодувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесені нею і документально підтверджені витрати на правову допомогу. При цьому, відповідно до ч.2 ст.84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Встановлено, що під час розгляду вказаної цивільної справи, позивач приймав участь у судовому засіданні разом з адвокатом Кисельовою Л.В., яка надавала йому правову допомогу, починаючи з 25.04.2008 року (арк.с.32,33). Вказане підтверджується - ордером від 20.04.2008 року, свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю №0917 від 07.03.2000 рок (арк.с.32,33).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави , було затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних із розглядом цивільних справ. Додатком до цієї постанови встановлено, що розмір компенсації витрат, пов`язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Так, станом на 25.04.2008 року, коли адвокат вступила у розгляд цивільної справи, згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590, розмір мінімальної заробітної плати становив 545 грн. на місяць, тобто на вказану дату граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу становив 218 грн. за годину роботи (545 грн. х 40% = 218 грн.).

Проте, враховуючи, що рішення суду по вказаній цивільній справі було постановлене 02 липня 2010 року, коли розмір мінімальної заробітної плати більше ніж за 2 роки постійно зростав, суд вважає можливим повністю задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 грн., оскільки за два роки судових засідань, сума, яка б підлягала відшкодуванню на оплату правової допомоги адвоката, була б значно вищою.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то позов в частині стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 грн., повинен бути задоволений в межах заявлених вимог.

Отже, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню і зобов`язанню відповідача не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме: подвір`ям, розташованим за адресою АДРЕСА_1 та стягненню з відповідача витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 грн.

У зв`язку з викладеним, зустрічна позовна заява ОСОБА_2 також підлягає частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.71 ЦК України (в редакції 1963 року), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позивач, за зустрічним позовом, ОСОБА_2 просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 11.05.1978 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_19 в частині продажу % частини сараю Б , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена вимога задоволенню не підлягає у зв`язку з тим, що позивачем за зустрічним позовом, ОСОБА_2 був пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, оскільки, вперше, вона звернулася до суду із зустрічною позовною вимогою у травні 2008 року, що підтверджено вхідним штампом канцелярії суду. Посилання ОСОБА_2 на те, що про порушення свого права вона дізналася з часу отримання з суду позовної заяви ОСОБА_1 у грудні 2007 року, суд не приймає до уваги, оскільки вони не основані на законі. Крім того, як вбачається із заяви, зареєстрованої в реєстрі №1748 державного нотаріуса Довгополой С. від 11.05.1978 р., ОСОБА_2 було відомо про майбутню продаж ОСОБА_5 49/100 частин жилого будинку та про те, що ОСОБА_2 була згодна з порядком користування (Том 1 арк.с.43).

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 27 березня 1973 року, ОСОБА_7 продала ОСОБА_2 51/100 частину домоволодіння АДРЕСА_4 , у тому числі і половину сараю Б , що підтверджується договором купівлі-продажу. Отже, ОСОБА_2 є власницею 1\2 частини сараю Б . Тому, вимога позивача за зустрічним позовом про зобов`язання ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 !4 частину сараю Б задоволенню не підлягає, бо не може бути виділена в натурі, а вимоги про усунення перешкод у користуванні належною їй х /г частиною сараю Б , ОСОБА_2 не заявляла, і тому, відповідно до вимог ч.І ст.11 ЦПК України, суд не може вийти за межи заявлених вимог.

Вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати за власний рахунок паркан, який знаходиться на території двору від межі городу до сіней а житлового будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від хвіртки та воріт, які розташовані по червоній ліній по АДРЕСА_3 або демонтувати ці замки, задоволенню не підлягає, у зв`язку з тим, що виходячи із змісту ст.125 ЗК України, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час вирішення спору не виникло право власності на земельну ділянку, на якій розташована належна кожному на праві власності згідно договорів купівлі- продажу 51/100 та 49/100 частин жилого будинку з господарчими будівлями по АДРЕСА_2 , оскільки Державні акти на земельну ділянку вони не отримували, межі земельної ділянки, якою вони користуються, в установленому законом порядку в натурі не визначені.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню і зобов`язанню ОСОБА_1 не створювати для неї перешкоди у користуванні двором, розташованим за адресою АДРЕСА_1 , як така, що знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.І ст.88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 за первісним позовом на користь позивача ОСОБА_1 суд присуджує понесені і документально підтверджені судові витрати: судовий збір у розмірі 59 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. 50 коп.

Відповідно до вимог ч.І ст.88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 за зустрічним позовом на користь позивача ОСОБА_2 суд присуджує понесені і документально підтверджені судові витрати: судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 81, 88, 131, 209, 212-216 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Друга Павлоградська державна нотаріальна контора, КП Павлоградське міжміське бк`ро технічної інвентаризації про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і власністю, про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме: подвір`ям, розташованим за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 59 (п`ятдесят дев`ять) грн. 50 (п`ятдесят) коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 37 (тридцять сім) грн. 50 (п`ятдесят) коп.,^витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у сумі 600 (шістсот) грн.., а всього - 697 (шістсот дев`яносто сім) грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Друга Павлоградська державна нотаріальна контора, КП Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації , Відділ Держкомзему у м.Павлоград Дніпропетровської області про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні двором, розташованим за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 51 (п`ятдесят одна) грн; та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 30 (тридцять грн., а всього - 81 (вісімдесят одна) грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 10- денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: Н.В. Токар