Постанова

від 21.08.2019 по справі 260/1227/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6249/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновська Н.В., Запотічний І.І.,

з участю секретаря судового засідання Герман О.В.,

представника позивача Міщенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 260/1227/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Віст, ЛТД до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Калинич Я.М. в м. Ужгород Закарпатської області 07.05.2019 року,повний текст судового рішення складено 17.05.2019), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Віст, ЛТД (надалі також - ТзОВ Віст, ЛТД , позивач,) звернулося з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (надалі також - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області від 02.08.2018 року№ЗК327/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-142 (надалі також - Постанова), якою накладено на ТзОВ Віст, ЛТД штраф у розмірі 111690,00 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржилоУправління Держпраці у Закарпатській області, яке, покликаючись на те, що вказане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом неповно з`ясовано всі фактичні обставини, на підставі яких було накладено штраф на ТзОВ Віст, ЛТД ; суд проігнорував наявні докази в матеріалах справи щодо залучення до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_1 і взяв до уваги тільки неправдиві свідчення цього ж ОСОБА_1 , які він надав в судовому засіданні; суд проігнорував ту обставину, що цивільно-правовий договір з ОСОБА_1 під час інспекційного відвідування позивач інспекторам праці не надав, і що цей договір був виготовлений позивачем після проведення інспекційного відвідування з метою уникнення фінансової відповідальності; суд незаконно, всупереч правовим висновкам Верховного Суду, зазначив, що постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі про адміністративне правопорушення має преюдиційне значення для даної справи.

Представник позивача скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Зазначає, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року є правомірним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманнянорм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга є безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Відповідач був належними чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини його неявки суд не повідомив.

На підставі частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядалася за відсутності представника відповідача.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом вірно встановлено, що в період з 15 липня по 16 липня 2018 року працівниками Управління Держпраці у Закарпатській області проведено інспекційне відвідування ТзОВ Віст, ЛТД , результати якого оформлені актом від 16 липня 2018 року№ ЗК327/216/АВ (надалі також Акт).

Згідно даного Акту, встановлено порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України). Порушення полягає у тому, що громадянин ОСОБА_1 здійснював продаж квитків для реалізації автотранспорту клієнтами. Отже, директор ТзОВ Віст, ЛТД Півень В.М. 15.07.2018 року допустив до виконання роботи з реалізації квитків громадянина ОСОБА_1 без укладення з ним трудового договору.

Акт підписаний директором ТзОВ Віст, ЛТД із запереченнями.

24 липня 2018 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено припис позивачу №ЗК327/216/АВ/П про усунення порушень.

Відносно директора ТзОВ Віст, ЛТД Півень В.М. 24.07.2018 року складено протокол про адміністративне правопорушеннявід 24 липня 2018 року, передбачене частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі також - КУпАП).

18 липня 2018 року ТзОВ Віст, ЛТД направлено заперечення на Акт перевірки, у яких останнє наполягало на відсутності ознак трудового договору у взаємних правовідносинах з громадянином ОСОБА_1 , натомість зазначило, що з таким укладено цивільно-правовий договір. Також зауважило, що ОСОБА_1 не здійснювалась реалізація квитків, він займався розповсюдженням листів-флаєрів.

Управлінням Держпраці у Закарпатській області заперечення позивача були відхилені.

За наслідками інспекційного відвідування відповідачем винесено постанову від 02 серпня 2018 року № ЗК327/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-142 про накладення штрафу у розмірі 111690,00 грн. на ТзОВ Віст, ЛТД за порушення частини третьої статті 24 КЗпП України щодо допущення працівників до роботи без укладення трудового договору.

Згідно Постанови громадянин ОСОБА_1 на авторинку за адресою Ужгородський район, с. Кінчеш , вул. Фізкультурна, 2 , де здійснює діяльність ТзОВ Віст, ЛТД здійснював продаж квитків для реалізації автотранспорту клієнтами. В такій зазначено, що станом на 16.07.2018 року директор ТзОВ Віст, ЛТД Півень В.М. не надав ні трудового, ні цивільно-правового договору, укладеного з громадянином ОСОБА_1 Констатовано, що директор ТзОВ Віст, ЛТД Півень В.М. 15.07.2018 року допустив до виконання роботи з реалізації квитків ОСОБА_1 без укладення з ним трудового договору. На розгляд справи з`явився директор Віст, ЛТД Півень В.М. , який заперечив факт використання праці ОСОБА_1 без оформлення трудового договору та повідомив, що на той період ОСОБА_1 перебував із ТзОВ Віст, ЛТД у цивільно-правових відносинах та надав договір про надання послуг від 01.07.2018 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений цивільно-правовий договір не визнаний у встановленому порядку недійсним. Договір підписаний сторонами та волевиявлення сторін спрямоване на виникнення не відносин трудового найму, а відносин цивільно-правового характеру, при укладенні цивільно-правового договору сторони вільні у формулюванні його умов.Таким чином, з огляду на характер виконаних робіт та поняття договору про надання послуг передбаченого статтею 901 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України), суд оцінює дані договори як цивільно-правові з виконанням його сторонами певного визначеного обсягу робіт.

Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (надалі також - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Закарпатській області.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 (1947 року) про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-1V, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги.

Таким чином, Головне управління Держпраці у Закарпатській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - також Порядок № 295, визнаний нечинним відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у адміністративній справі № 826/8917/17, був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Пункт 5 Порядку № 295 передбачає, що інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у пп.1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДФС та її територіальних органів; Пенсійного фонду України та його територіальних органів; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.

Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні інспекторами праці інспекційного відвідування встановлено, що директор ТзОВ Віст, ЛТД Півень В.М. 15.07.2018 року допустив до виконання роботи з реалізації квитків громадянина ОСОБА_1 без укладення з ним трудового договору, чим порушив вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України.

Частина третя статті 24 КЗпП України передбачає, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17 червня 2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу , якою встановлено, щотаке повідомлення подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, підставою для застосування штрафних санкцій є факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але для цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату, послуги. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Натомість, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами ЦК України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.

Висновки аналогічного змісту також викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та від 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2018 року між ТОВ Віст, ЛТД в особі директора Півень В. М (Замовник) та громадянином ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір про надання послуг.

Відповідно до п.1.1. Цивільно-правового договору Замовник замовляє, а Виконавець приймає та зобов`язується, протягом строку дії договору надати Замовнику маркетингові послуги визначені цим Договором, та додатково послуги які Замовник замовляє (поручає) Виконавцю: усно, за допомогою засобів електронної пошти, інших засобів зв`язку.

Сторони домовились, що сума винагороди по даному Договору складає 1200 грн., (п.4.1. Цивільно-правового договору). Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку Замовника, а сам організовує свою діяльність за Договором і виконує її на власний ризик (п.1.3. Цивільно-правового договору). Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 серпня 2018 року (п.6.1. Цивільно-правового договору).

Відповідно до акту прийому наданих послуг до цивільно-правового договору від 31 серпня 2018 року Виконавцем (ОСОБА_1) була надана, а Замовником (ТзОВ Віст, ЛТД ) отримано наступні послуги:

- контроль за сплатою послуг залученими клієнтами відповідно до прийнятих Замовником принципів та стандартів;

- роздавання потенційним клієнтам при в`їзді на авторинок у дні проведення авто ринку рекламної продукції Замовника, а саме листів-флаєрів із зазначенням на них даних Замовника та можливості занесення до них інформації про авто, що продається;

- вивчення шляхом опитування думки населення та відвідувачів авто ринку (як продавців так і покупців) щодо доцільності облаштування цілодобової стоянки автомобілів, з подальшим їх продажем у дні проведення авторинку.

Вказані роботи виконані та, відповідно, ТзОВ Віст, ЛТД оплачені у розмірі 1200 грн., що підтверджується наявниму матеріалах справи актом прийому наданих послуг до вищевказаної цивільно-правової угоди.

Таким чином, у спірних правовідносинах цивільно-правові договори між позивачем та фізичною особою укладався для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці; у зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та відповідним працівником припинилися.

Колегія суддів звертає увагу на те, що укладена угода не містить обов`язку виконавця дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, обов`язку підприємства забезпечувати виконавця матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Крім того, позивач надав звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, відповідно до якого у вказаний період у ТзОВ Віст, ЛТД за цивільно-правовим договором працювала 1 особа.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що тлумачення відповідачем змісту цивільно-правових угод як таких, що насправді містять ознаки трудового договору, не ґрунтується на фактичних обставинах та чинному законодавстві, та свідчить про помилковість висновку про порушення позивачем норм КЗпП України.

Частина перша статті 265 КЗпП України передбачає, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 ГК України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП.

Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Колегія суддів звертає увагу, що штраф, передбачений частиною другою статті 265 КЗпП України, є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф, передбачений частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

При цьому, стаття 265 КЗпП України і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці від 28 грудня 2014 року.

Вказаний закон передбачав введення статті 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог закону іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст.265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст.41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі №814/2156/16 (адміністративне провадження № К/9901/17864/18) та від 22 квітня 2019 року у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19), і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням Держпраці у Закарпатській області за допуск позивачем фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору складено протокол про адміністративне правопорушення від 24 липня 2018 року № ЗК327/216/АВ/П/ПТ та направлено адміністративні матеріали до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для прийняття рішення щодо притягнення директора ТзОВ Віст, ЛТД Півень В.М. до адміністративної відповідальності.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня2018 року у справі № 308/8238/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 41 КУпАП щодо директора ТзОВ Віст, ЛТД Півень В.М. закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, судом першої інстанції правомірно враховано постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2018 року, оскільки висновки, викладені у цій постанові, співпадають із висновками, до яких прийшов суд у даній адміністративній справі при однаково встановлених фактичних обставинах.

Таким чином, посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №825/705/17, від 17.04.2018 року у справі №822/1468/17, від 14.08.2018 у справі №823/1097/17, від 19.06.2018 року у справі №711/7901/17 - є безпідставними, оскільки в даних справах зібрані та безпосередньо досліджені докази спростовували факти, встановлені в постановах про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, а тому правова позиція Верховного Суду, висловлена у вищенаведених постановах, не підлягає застосуванню в межах розгляду даної адміністративної справи.

Загалом оцінюючи наведені апелянтом доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта) сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі, обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Апеляційний суд, переглянувши оскаржуване судове рішення, не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до пункту першого статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 260/1227/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 22.08.2019