Постанова

від 22.08.2019 по справі 288/1557/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №288/1557/16-а

касаційне провадження №К/9901/43059/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 15.03.2017 (головуючий суддя: Зайченко Є.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 (головуючий суддя: Шидловський В.Б., судді: Капустинський М.М., Мацький Є.М.) у справі №288/1557/16-а за позовом ОСОБА_1 до Завідувача Попільнянського районного відділення Державної установи Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я Орловської Наталії Андріївни про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців відділу економічного розвитку Попільнянської районної державної адміністрації Ярош Алли Володимирівни, Завідувача Попільнянського районного відділення Державної установи Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я Орловської Наталії Андріївни, в якому просив:

визнати незаконною реєстрацію припинення юридичної особи без узаконених процедур, без ліквідаційного балансу або без передавального акта;

відшкодувати моральну шкоду у розмірі дві мінімальні заробітні плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що припинення юридичної особи - Державного закладу Попільнянська районна санітарно-епідеміологічна станція здійснено з порушенням ліквідаційної процедури, а саме: без затвердження Ліквідаційного балансу. Позивач наполягає, що у спірному випадку має місце саме реорганізація підприємства, відповідно із встановленням правонаступника, а не ліквідація юридичної особи. Своє порушене право позивач обґрунтовує сплатою ліквідованою юридичною особою пенсійних внесків не в повному обсязі, що відповідно вплинуло на розмір його пенсії. Також позивач вказав на те, що незаконне проведення припинення юридичної особи завдало йому моральних та душевних страждань, що виразились у погіршенні стану здоров`я, а тому просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі дві мінімальні заробітні плати.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 15.03.2017 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконною реєстрацію припинення юридичної особи без узаконених процедур, без ліквідаційного балансу або без передавального акта та відшкодування моральної шкоди заявлених до Державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців відділу економічного розвитку Попільнянської районної державної адміністрації Ярош Алли Володимирівни.

Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 15.03.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з недоведеності позивачем порушення спірними правовідносинами його прав та охоронюваних законом інтересів. Суд апеляційної інстанції встановив, що державна реєстрація припинення юридичної особи проведена з дотриманням процедури, встановленої Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців на підставі належних документів, вичерпний перелік яких встановлений законодавством. З огляду на ненадання доказів причинного зв`язку між діями відповідача та душевними і фізичними стражданнями позивача, підстави для відшкодування моральної шкоди - відсутні.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, у якій просив суд касаційної інстанції скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник вказав, що відповідачем подано державному реєстратору недостовірні дані щодо юридичної особи, а саме те, що така ліквідується, в той час, як фактично, на думку скаржника, мало місце припинення юридичної особи шляхом зміни її організаційно-правової форми. До державної реєстрації подано неповний комплект документів, а тому реєстрація припинення юридичної особи здійснена з порушенням вимог законодавства.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 17.07.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19.08.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що 27.03.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №1271110013000189 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Державного закладу Попільнянська районна санітарно-епідеміологічна станція (код ЄДРПОУ 05396344).

Вважаючи дії з проведення припинення юридичної особи протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (у редакції чинній на момент розгляду судами справи) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України (у наведеній вище редакції) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб`єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

У спірному випадку, позивач обґрунтовує порушення своїх прав зменшенням розміру його пенсії внаслідок несплати у повному обсязі пенсійних виплат при ліквідації юридичної особи.

За змістом статті 138 КАС України (у наведеній вище редакції) предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору. Предмет доказування визначає належність доказів. Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Спеціальними законами, які врегульовують відносини у сфері пенсійного забезпечення є Закон України від 05.11.1991 №1788-XII Про пенсійне забезпечення та Закон України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, що ліквідація юридичної особи вплинула на пенсійне забезпечення позивача або ж того, що при ліквідації були сплачені не всі обов`язкові платежі, за рахунок яких формується склад та розмір пенсії позивача. Матеріали справи також не містять довідок про розмір пенсії позивача, інших доказів на підтвердження обставин, що позивачу призначено пенсію у розмірі меншому аніж встановлено законодавством.

Судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено, які не встановлено, яким чином спірні правовідносини впливають на права та інтереси позивача у сфері пенсійного забезпечення.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що бездіяльність Попільнянської райсанепіденстанцією щодо сплати грошових коштів по збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування стосовно середнього заробітку (доходу) 6 446 грн. за період з 11.02.1999 по 18.02.2005 вже була предметом судового оскарження у цивільній справі №288/794/16-ц, за наслідками розгляду якої ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у даному випадку позивач на навів законодавчо закріплених підстав для його звернення з цим позовом до суду, як і не довів факт порушення безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів у спірних правовідносинах.

Поміж тим, суд апеляційної інстанції надав правову оцінку обставинам, які слугували підставою для реєстрації припинення юридичної особи - Державного закладу Попільнянська районна санітарно-епідеміологічна станція , а також перевірив подані на реєстрацію документи на відповідність їх вимогам законодавства, за наслідками чого дійшов висновку, що реєстрація припинення юридичної особи проведена з додержанням вимог та процедури, встановленої Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців .

Також суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, з огляду на недоведеність позивачем причинного зв`язку між діями відповідача та душевними і фізичними стражданнями ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Касаційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій - відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 15.03.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 у справі №288/1557/16-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

С. Г. Стеценко

В. М. Шарапа