Постанова

від 23.08.2019 по справі 826/16972/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 серпня 2019 року

Київ

справа №826/16972/14

адміністративне провадження №К/9901/8081/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Союзбудсервіс

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2015 року (головуючий суддя - Скочок Т.О.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Епель О.В., Кобаль М.І.)

у справі №826/16972/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Союзбудсервіс

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 20.10.2014 №0011312201,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Союзбудсервіс (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.10.2014 №0011312201 прийняте Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві;

- стягнути з Держаного бюджету понесені позивачем судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу та судового збору.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили про правомірність донарахування контролюючим органом позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафної (фінансової) санкції зважаючи на нереальність фінансово-господарських операцій, укладених з його контрагентом - ТОВ BІП Консалт .

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем в повній мірі доведено реальність здійснення господарських операцій, укладених з ТОВ BІП Консалт .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2015 року відкрито провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

24 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Компанія Союзбудсервіс з питань дотримання Товариством вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ ВІП Консалт за період з 01 березня 2014 року по 31березня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 08.10.2014 № 1114/26-54-22-01/39000076 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого ТОВ Компанія Союзбудсервіс занижена сума податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за березень 2014 року на суму 33 338 грн, 33 коп.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2014 року №0011312201 (далі - податкове повідомлення - рішення), яким збільшено Товариству суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 41 672 грн, 50 коп., з яких за основним платежем - 33 338 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8 334 грн. 50 коп.

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність здійснення господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ ВІП Консалт , оскільки останні не спричинили настання реальних правових наслідків та зміну майнового стану платника податків.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 03 лютого 2014 року між позивачем (Споживач) та ТОВ ВІП Консалт (Виконавець) укладено договір про надання послуг із збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів №03/02/ВК, за умовами якого Виконавець зобов`язується за дорученням Споживача надати наступні платні послуги: із збирання та вивезення твердих (рідких) побутових відходів, накопичених у Споживача, на умовах цього договору.

Згідно із п. 2 зазначеного договору, типи та кількість спецавтомобілів, необхідних для вивезення відходів, визначаються виконавцем.

На підтвердження фактичного виконання сторонами вказаних договорів позивач надав до суду копії наступних документів: рахунки на оплату послуг, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), податкових накладних, банківських виписок, заявок для виконання робіт, а також оригінал акту-приймання виконаних будівельних робіт за березень.

Здійснивши системний аналіз наданих позивачем первинних документів, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що останні не підтверджують реальність виконання договору про надання послуг із збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів від 03 лютого 2014 року №03/02/ВК, оскільки не містять таких обов`язкових реквізитів як місце їх складання, ПІП особи, відповідальної за їх оформлення та відомостей щодо обсягу, одиниці виміру та інших ідентифікуючих ознак виконаних робіт. Наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не містять жодних відомостей про найменування конкретних об`єктів та адреси виконання цих робіт. Також, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, яким чином та за допомогою якого спецтранспорту здійснювалося вивезення побутових відходів, отриманих за наслідками виконання укладеного договору.

Крім того, колегія суддів враховує, що позивачем не надано жодних доказів необхідності залучення до виконання робіт з прочищення каналізаційних мереж третіх осіб, а саме ТОВ ВІП Консалт та відсутності у позивача, реальної можливості виконати такі роботи власними силами, оскільки до основних видів господарської діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема, каналізація, відведення й очищення стічних вод та у Товариства при цьому наявна відповідна діюча ліцензія.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем документи не підтверджують реальність надання ТОВ ВІП Консалт послуг позивачу, а також їх зв`язок з господарською діяльністю Товариства.

Частиною 1 статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Союзбудсервіс залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова