Постанова

від 23.08.2019 по справі 461/9433/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 серпня 2019 року

Київ

справа №461/9433/15-а

адміністративне провадження №К/9901/39033/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 27.04.2016 (головуючий суддя: Стрельбицький В.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя: Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.) у справі №461/9433/15-а за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Львівської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна група Прайм про скасування ухвали,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Львівської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна група Прайм (далі - TOB Будівельно - інвестиційна група Прайм , в якому просили скасувати ухвалу Львівської міської ради № 4300 від 29.01.2015 Про затвердження TOB Будівельно - інвестиційна група Прайм проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що оскаржене рішення прийнято без попереднього належного проведення громадських слухань з мешканцями сусідніх будинків, що суперечить вимогам Земельного кодексу України, Закону України Про основи містобудування , Закону України Про планування і забудову територій . Також позивачі вказали, що таке порушує їх права, як мешканців сусідніх будинків, на безперешкодне користування прибудинковою територією.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 27.04.2016 адміністративний позов задоволено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято без врахування законних інтересів користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; в матеріалах справи відсутня інформація щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, а відсутність плану територій забороняє передачу земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 скасовано постанову Галицького районного суду м. Львова від 27.04.2016 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачами порушення їх прав та інтересів спірними правовідносинами; оспорюване рішення прийнято у межах та у спосіб визначених законом повноважень, з урахуванням істотних обставин у справі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачами не доведено, що спірна земельна ділянка перебувала у власності чи на правах оренди у ЛМЕМ ПА ЛОЕ , як і не доведено, що мало місце перенесення меж охоронних зон.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не повно з`ясовані обставини справи, що мають значення для вирішення спору; не надано правової оцінки доводам позивачів покладених в основу підстав позову, зокрема, що будівля, для обслуговування якої надана земельна ділянка, одночасно перебуває у комунальній та приватній власності, а також їй присвоєно дві різні поштові адреси. Також скаржник вказала на неправомірність перекладення судом апеляційної інстанції обов`язку доказування своєї правової позиції на позивачів.

Стверджувала, що апеляційним судом не надано правової оцінки покладеному в основу рішення висновку суду першої інстанції щодо порушення Львівською міською радою приписів частини 3 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності щодо заборони з 1 січня 2015 року надання земельних ділянок для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території.

Вважає, що апеляційний суд зробив висновок про відсутність доказів вилучення із землекористування частини земельної ділянки суміжних землекористувачів (Львівських електричних мереж ПАТ ЛОЕ ) ґрунтуючись на припущеннях, а саме: відсутністю претензій з боку останнього.

Зазначила, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки факту одночасного перебування будівлі, для обслуговування якої надана земельна ділянка, у комунальній та приватній власності та наявності на одну і ту ж саму будівлю двох поштових адрес.

Стверджувала, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про відсутність у складі земельної ділянки частини охоронної зони трансформаторної підстанції, ґрунтуючись на відстані від межі земельної ділянки до бокової стіни трансформаторної підстанції, яка становить згідно кадастрового плану 3,34 м при тому, що фактично відстань від межі земельної ділянки до тильної сторони трансформаторної підстанції, відповідно реальних замірів на місцевості становить 1,15 м або 2 мм на експлікації земельної ділянки, яка виконана в масштабі 1:500.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.02.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

На адресу суду касаційної інстанції від TOB Будівельно - інвестиційна група Прайм надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 без змін.

Інші учасники касаційного провадження правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористались.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 26.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах доводів касаційної скарги з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Львівської міської ради №4300 від 29.01.2015 ТОВ Будівельно-інвестиційна група Прайм затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано в користування земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Судом першої інстанції встановлено, що в порушення вимог статті 21 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , позивачі, як мешканці будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 не були залучені до обговорення проекту будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_5 , яка знаходиться на їх дворовій території, тобто оскаржувана ухвала була прийнята без урахування законних інтересів користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва. Також, згідно із відповіддю Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради від 18.09.2015, план зонування та детальний план території в районі АДРЕСА_1 не розроблялись та не затверджувались.

До таких висновків суд першої дійшов з урахуванням інформації зазначеної у протоколі зборів громадян за місцем проживання від 03.08.2015 про відсутність громадського обговорення будівництва на АДРЕСА_1 та повідомлення голови Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.02.2016, про відсутність плану зонування та детального плану території.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачі надали у суді апеляційної інстанції додаткові документи розроблені ТзОВ Будівельно-інвестиційна група Прайм на виконання чинної ухвали Львівської міської ради від 23.10.2014 №3988 Про надання ТзОВ Будівельно-інвестиційна група Прайм дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Джерело отримання вказаних документів відсутнє, оскільки не представлено відповідних звернень щодо отримання документів такого виду за відповідні періоди.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи позивачів, підтримані уповноваженим представником Львівської міської ради, стосовно знаходження у комунальній власності об`єкту нежитлової споруди - приміщення за адресом АДРЕСА_1, загальною площею 203,4 кв. м. та на підставі свідоцтва про право власності від 10.09.2008 НОМЕР_1 , оскільки надання у 2015 році земельної ділянки в оренду для обслуговування вказаної будівлі, позбавляло Львівську міську раду від вчинення відповідної дії. Оскільки, одна й та ж споруда не може одночасно перебувати у приватній та комунальній власності.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що під час апеляційного розгляду, позивачами та Львівською міською радою не доведено факту протиправного набуття у власність нерухомої споруди по АДРЕСА_1 , а відсутність реєстраційних дій періоду 1996 року та 1997 років не відноситься до предмету адміністративного позову. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що на підставі свідоцтва про право власності № 24535795 від 22.07.2014 будівля під літ. В-1 загальною площею 203,4 кв. м. розташована у АДРЕСА_1 належить ТзОВ Будівельно-інвестиційна група Прайм .

З посиланням на копію інвентаризаційної справи, розпорядження Личаківської районної адміністрації від 28.03.2006 за № 504, свідоцтво про право власності на будівлю № ЛР 0535 від 28.03.2006, суд апеляційної інстанції зазначив, що об`єкт загальною площею 642 кв.м під літерою А-1 , розташований у АДРЕСА_6 належав територіальній громаді м. Львова (Т.2 а.с.130-152) до моменту укладення договору купівлі-продажу.

В якості підтвердження зазначеного висновку суд апеляційної інстанції послався на лист Управління комунального майна адресований начальнику ЛОКБТІ та ЕО до моменту офіційного оформлення права власності на нежитлову будівлю загальною площею 642 кв.м та розташована у АДРЕСА_6, свідоцтво по право власності за НОМЕР_1 від 10.09.2008 у якому зазначено, що будівля під літерою Б-1 за адресом АДРЕСА_6 належить територіальній громаді м. Львова в цілому.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що акт приймання - передачі майна №1525 від 11.05.2006 засвідчує передачу у власність об`єкта продажу, розташованого за адресом: АДРЕСА_6, нежитлові приміщення загальною площею 642,5 кв.м. Оформленню свідоцтва про право власності на будівлю від 10.09.2008 передувало рішення виконавчого комітету Львівської міської ради за № 904 від 02.09.2008 року Про оформлення права комунальної власності на будівлю по АДРЕСА_6 . Разом з тим, копія технічного паспорту на будівлю засвідчує здійснення реєстраційної дії у періоді, що передував прийняттю відповідного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради за № 904 від 02.09.2008 року. ТзОВ Будівельно - інвестиційна група Прайм являється власником нежитлового приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1 та є орендарем земельної ділянки площею 0,1079 га, розташованої за вказаною адресом, на підставі договору оренди землі від 10.03.2015, укладеного між TзOB Будівельно - інвестиційна група Прайм та Львівською міською радою.

За позицією суду апеляційної інстанції наявність вказаних документів дає підстави стверджувати, що права позивачів - фізичних осіб не були порушені на момент прийняття спірної ухвали. Вказана обставина узгоджується з позицією Верховного Суду України, що висвітлена у справі № 21-34а15 від 24.02.2015.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Ухвалою Львівської міської ради №4300 від 29.01.2015 року затверджено ТзОВ Будівельно-інвестиційна група Прайм проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 з метою подальшого укладання договору оренди.

Згадана ухвала є предметом спору, оскільки позивачі стверджували про порушення вимог законодавства при розробці та затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею земельної ділянки по АДРЕСА_1

Для правильного вирішення даного спору суд найперше має встановити наявність чи відсутність у спірних правовідносинах порушень прав та інтересів позивачів у зв`язку з прийняттям відповідачем спірного рішення.

Так, об`єктом правового захисту в адміністративному судочинстві є не лише права, але й законні інтереси. Оскаржувані рішення можуть мати вплив на їх законні інтереси.

Правова позиція щодо тлумачення поняття законний інтерес викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.

У згаданій постанові Суд зазначив, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Проаналізувавши зазначені правові норми, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 визначив, що законний інтерес має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до статті 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка, у тому числі (…) має передбачати взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій;

Згідно із статтею 21 Закону № 3038-VI громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Закон України від 16.11.1992 № 2780-XII Про основи містобудування (далі Закон - №2780-XII) визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Відповідно до вимог статті 5 Закону № 2780-XII при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені у тому числі (…) : розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Отже, законний інтерес позивачів в процесі забудови території закріплений, зокрема, у статті 5 Закону № 2780-XII та статтях 2, 21 Закону № 3038-VI.

Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон №280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

У прийнятій ухвалі № 4300 від 29.01.2015 Відповідач посилається на вимоги статей Закону № №280/97-ВР та Земельного кодексу України.

Згідно із статтями 5, 10 Закону №280/97-ВР міська рада входить до системи місцевого самоврядування, представляє відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються у тому числі (…) питання регулювання земельних відносин.

Отже, у спірних правовідносинах Відповідач діяв в якості суб`єкта владних повноважень, правомірність оскарженого рішення якого суд повинен перевірити в контексті критеріїв визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно із згаданою нормою, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно із частини другої статі 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом положень статті 12 Земельного Кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно підпункту 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних та міських рад вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

Статтею 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно положень частин шостої, десятої, тринадцятої статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Таким чином, особи, зацікавлені в одержанні у користування із земель комунальної власності земельної ділянки звертаються до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, до якого додаються визначені ЗК України документи. Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. При цьому, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

За змістом статті 11 КАС України (у редакції чинній на момент вирішення судами першої та апеляційної інстанцій справи), яка кореспондується із статтею 9 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За таких обставин суд першої інстанції із посиланням на протокол зборів громадян ініціативної групи щодо законної протидії будівництву на АДРЕСА_1 від 03.08.2015 прийшов до обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог статей 2, 21 Закону №3038-VI в частині недотримання вимог щодо належного громадського обговорення спірного проекту. Зазначені обставини судом апеляційної інстанції спростовані не були.

Також, суд першої інстанції, із покликанням на відповідь Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради від 18.09.2015, встановив порушення відповідачем вимог статті 5 Закону № 2780-XII в частині невиконання вимог щодо прийняття оскарженого рішення за відсутності плану зонування та детального плану території в районі АДРЕСА_1. Зазначені обставини судом апеляційної інстанції також не були враховані та відповідно не спростовані.

Згідно із статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону

Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є безумовними підставами для скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017.

Щодо оцінки судом апеляційної інстанції документів стосовно права власності на об`єкт нерухомості та оренди земельної ділянки, в контексті предмету спору, Верховний суд зазначає наступне.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У спірному випадку, насамперед необхідно встановити чи з дотриманням порядку та процедури, встановленої статтями 123 та 186-1 ЗК України, радою було затверджено ТОВ Будівельно-інвестиційна група Прайм проект землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки по АДРЕСА_1, в т.ч., з наданням оцінки поданим на розгляд документам та необхідності проведення державної експертизи землевпорядної документації.

Отже, питання власності не є предметом спору у справі. За таких обставин Верховний Суд не надає оцінки питанням переходу прав власності на нерухоме майно, суперечливій інформації щодо розміру та адресу будівлі, чинності договору купівлі - продажу нерухомого майна - будівлі по АДРЕСА_1 .

За відсутності обов`язкового громадського обговорення та плану забудови наявність або відсутність об`єднання мешканців багатоквартирних будинків на момент прийняття спірної ухвали колегії суддів не спростовує встановлених судом порушень Відповідачем норм матеріального права.

Судом апеляційної інстанції невірно застосовані висновки Верховного Суду України висвітлена у справі № 21-34а15 від 24.02.2015 року, оскільки в контексті предмету спору зазначені висновки саме розмежовують повноваження адміністративних судів при оцінці акту індивідуальної дії та інших прав.

Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 138 КАС України (в редакції на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції), яка кореспондується з частиною першою статті 210 КАС України (у чинній редакції) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскаржене рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, оскільки судом не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Обставини встановлені і оцінені судом першої інстанції є достатніми для визначення прав позивачів та правової оцінки виконанню обов`язків відповідачем з метою об`єктивного вирішення спору по суті.

Згідно частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 необхідно скасувати, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 27.04.2016 залишити в силі.

Керуючись ст. ст. 341, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 у справі №461/9433/15-а - скасувати, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 27.04.2016 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук