Постанова

від 21.08.2019 по справі 638/9680/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Харків

Справа № 638/9680/18

Провадження № 22-ц/818/4204/19

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю секретаря - Шабас О.В.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради про усунення перешкод в управлінні майном дітей , з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 червня 2019 року , у складі судді Шестака О.І., в залі суду в м. Харків,

встановив :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради про усунення перешкод в управлінні майном дітей , у якій просив зобов`язати ОСОБА_2 припинити дії, які порушують його права на управління квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання йому права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщені квартири, без обмеження у часі та передання дублікату ключів від квартири, також відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України зобов`язати орган опіки та піклуван Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради подати до суду письмовий висновок щодо розв`язання цього спору. Вирішити питання щодо судових витрат.

Обґрунтовуючи свою позовну заяву посилався на те, що з 16.12.2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було 25 червня 2013 року розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова. У шлюбі у сторін народилися двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що для своїх дітей 22 липня 2014 року він придбав квартиру АДРЕСА_1 , що перебуває у їх (дітей) власності, у якій діти мешкають разом з матір`ю - ОСОБА_2 . Зазначає, що має власне житло, проживати у зазначеній квартирі ( АДРЕСА_1 ) бажання не має, проте бажає здійснювати повноваження, передбачені ст. 177 СК України для забезпечення інтересів своїх дітей. Позивач вказує на те, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди в управлінні майном дітей, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Відповідачка самостійно встановила на двері вищезазначеної квартири, власні замки та відмовляється надавати позивачу дублікати ключів від них. Не впускає позивача у квартиру, внаслідок чого позивач позбавлений можливості управління майном дітей, дбати про збереження майна дітей, забезпечення використання квартири в інтересах дітей (закріплення особистих кімнат за дітьми, санітарні умови проживання, перебування та проживання третіх осіб у квартирі). Вказує, що неодноразово намагався здійснити досудове врегулювання спору із відповідачем шляхом надсилання вимоги про захист прав малолітніх дітей від 15 березня 2018 р.; досудової вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми від березня 2018 р.; вимоги від 14 червня 2018 р. Вважає, що відповідач, за відсутності будь-яких законних підстав здійснює управління квартирою дітей одноособово та позбавила позивача можливості управляти належним дітям майном, дбати про збереження та використання майна дітей в їх інтересах.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 червня 2019 року зобов`язано ОСОБА_2 припинити дії, які порушують права ОСОБА_1 на управління квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання ОСОБА_1 права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі та передання дублікату ключів від квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що позивач не надав жодних об`єктивних допустимих і належних доказів, які б підтверджували наявність перешкод, які створені відповідачем щодо управління майном дітей, вважає, що не проживання позивача разом з відповідачем та дітьми не вказує на створення перешкод щодо побачень та управлінням майном. Також зазначає, що позивач не утримує дітей з моменту, коли він покинув у 2018 році сім`ю. Звертає увагу суду на те, що розірвання шлюбу у 2013 році не підтверджується заочним рішенням, адже таке скасовано, про розгляд справи про розірвання шлюбу апелянт не знала, ніяких документів та повісток в судове засідання не отримувала. Наполягає, що рішення суду першої інстанції про перебування позивача у спільній квартирі без обмеження у часі вказує на фактичне вселення позивача до відповідача та дітей, що порушує права відповідача, гарантовані ст.ст. 3, 32 Конституції України і є втручанням у право відповідача. Звертає увагу суду на те, що висновок органу опіки та піклування не вказує інформації про наявність будь-яких обмежень, що спростовує твердження позивача щодо обмежень як батька управляти майном дітей. Крім того вказує, що позивач не зазначив жодних обставин, коли б він не мав змоги з`явитись в квартирі, в якій мешкають відповідач та діти і після припинення спільного проживання. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно, без належної мотивації надав перевагу висновку органу опіки та піклування.

Шевчук В.М ОСОБА_5 надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що як в суді першої інстанції та і при поданні апеляційної скарги відповідач не надала жодного доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову. Вказує, що отримавши виконавчий лист по справі за позовом ОСОБА_1 про визначення способу участі у вихованні дітей, разом з виконавцем тричі намагався зустрітися з дітьми у квартирі, але відповідач не впустила у квартиру. Вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України .

Згідно зі ст. 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, на суд як державний орган, покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, у зв`язку з чим він має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , діючи в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.07.2014 № 401 Про надання фізичним особам дозволу на здійснення правочинів уклав 22.07.2014 року на ім`я дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Право власності малолітніх дітей на вищезазначену квартиру підтверджено договором купівлі-продажу від 22.07.2014 посвідченого приватним нотаріусом харківського міського нотаріального округу Бідонько Л.Л.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 та ОСОБА_4 являються співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Дітям належить по 1/2 частки вищезазначеної квартири.

Згідно довідки від 20.04.2018 року, виданої КО Єдність у квартири АДРЕСА_1 зареєстровані малолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх мати ОСОБА_2 .

Шлюб між батьками малолітніх дітей розірваний рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.07.2019 року та рішення не набуло законної сили.

Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з матір`ю ОСОБА_2 , та мешкають за адресою: АДРЕСА_2 .

Батько дітей, ОСОБА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про усунення перешкод ОСОБА_1 в управлінні майном малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.12.2018 року за № 817 вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради діючи як представник органу опіки та піклування, керуючись ст. 6, 7, 19, 141, 150, 177 Сімейного кодексу України, вважає доцільним усунення перешкод ОСОБА_1 в управлінні майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка на правах співвласності належить малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушені права позивача на участь в управлінні майном дітей можуть бути поновлені шляхом надання останньому права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі та передання дублікату ключів від квартири.

Колегія суддів з такими висновками суду не погоджується виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 30 Конституції України гарантує кожному недоторканність житла чи іншого володіння.

Право на недоторканність житла - це право, яке гарантує захист від втручань у володіння особи, забороняє безпідставне втручання в особисте життя людини, шляхом незаконних посягань на недоторканність житла та іншого володіння людини. Право на недоторканність житла є одним із найголовніших особистих прав. Важливим аспектом є гарантування цього права. Кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України .

Статтею 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, передбачено, що нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17 , 18 Закону України Про охорону дитинства дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі Мамчур проти України , заява № 10383/09).

Слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду на захист свого права брати участь в управлінні майном дітей шляхом надання йому права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі та передання дублікату ключів від квартири.

Також матеріали справи містять дані про те, що ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною позивача, зареєстрована та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

За порядком, що склався і, наразі, не оспорюється позивачем, місце проживання дітей сторонами визначено із матір`ю, батько дітей - позивач мешкає за іншою адресою

Між позивачем та відповідачем склалися конфліктні відносини.

Колегія суддів вважає, що надання позивачу права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі та передання дублікату ключів від квартири - буде становити втручання у приватне життя ОСОБА_2 та таке втручання не буде пропорційним.

Принцип пропорційності втручання у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Матеріали справи містять дані про те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2019 року визначені наступні способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : - побачення в період часу з 09.00 год. суботи до 20.00 год. неділі кожного першого та третього тижня місяця, за місцем проживання батька, або за місцем проживання матері у денний час доби; - побачення кожного тижня у вівторок або четвер в період часу з 15.00 год. до 20.00 год. за вибором батька у місці проживання дітей чи іншому місця без присутності матері, з можливістю відвідування дітьми місця проживання батька; - спільний відпочинок протягом двох тижнів взимку та двох тижнів влітку батька з дітьми без присутності матері дітей; - спілкування за допомогою засобів телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дітьми, без обмеження у часі. Зазначене рішення набрало законної сили.

Отже, судом визначено порядок участі батька у вихованні дітей, в тому числі передбачено його право обрати спілкування за місцем проживання дітей.

Між тим, представник позивача не зміг пояснити, чому перебування ОСОБА_1 за місцем проживання дітей двічі на тиждень по п`ять годин не достатньо для реалізації його права на управління майном дітей.

Із наведених позивачем обставин не вбачається, що для забезпечення його участі в управлінні майном дітей існує нагальна потреба у його безперешкодному доступі до квартири без обмеження у часі. Такий захід, на думку колегії суддів, є більшим ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Позивач не довід, що відсутня можливість забезпечити реалізацію його права брати участь в управління майном дітей за допомогою менш обтяжливих для відповідача заходів.

За таких обставин, втручання у приватне життя ОСОБА_2 не буде пропорційним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у практиці ЄСПЛ.

Отже, право позивача ОСОБА_1 не може бути поновлено у такий спосіб, яким порушуються права відповідача ОСОБА_2 .

Представник позивача вказував на те, що відповідачем ОСОБА_2 рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2019 року щодо визначення способу участі батька у вихованні дітей не виконується.

Між тим, ОСОБА_1 , державна виконавча служба не позбавлені можливості у встановленому законом порядку спонукати відповідача ОСОБА_2 до виконання цього судового рішення.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити .

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради про усунення перешкод в управлінні майном дітей - відмовити.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна