Постанова

від 11.03.2020 по справі 638/9680/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 638/9680/18

провадження № 61-17177св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П.,

Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради, про усунення перешкод

в управлінні майном дітей.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 грудня 2011 року він та

ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у них народилися діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 липня 2019 року шлюб між ними розірвано.

Для своїх дітей 22 липня 2014 року він придбав квартиру

АДРЕСА_1 , що перебуває у їхній (дітей) власності,

у якій діти мешкають разом з матір`ю ОСОБА_2 . Зазначав, що має власне житло, проживати у зазначеній квартирі бажання не має, проте бажає здійснювати повноваження, передбачені статтею 177 СК України, для забезпечення інтересів своїх дітей.

Зазначав, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди в управлінні майном дітей, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 встановила на двері вищезазначеної квартири власні замки та відмовляється надавати йому дублікати ключів від них. Не впускає його

у квартиру, внаслідок чого він позбавлений можливості управління майном дітей, дбати про збереження майна дітей, забезпечення використання квартири в інтересах дітей (закріплення особистих кімнат за дітьми, санітарні умови проживання, перебування та проживання третіх осіб

у квартирі). Вказував, що неодноразово намагався здійснити досудове врегулювання спору із відповідачем шляхом надсилання вимоги про захист прав малолітніх дітей від 15 березня 2018 року; досудової вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми від березня 2018 року; вимоги від 14 червня 2018 року. Вважає, що відповідач, за відсутності будь-яких законних підстав здійснює управління квартирою дітей одноособово та позбавила його можливості управляти належним дітям майном.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди

в управлінні майном дітейта зобов`язати ОСОБА_2 припинити дії, які порушують його права на управління квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання йому права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири без обмеження у часі та передання дубліката ключів від квартири, також відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України зобов`язати орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради подати до суду письмовий висновок щодо розв`язання цього спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня

2019 року зобов`язано ОСОБА_2 припинити дії, які порушують права ОСОБА_1 на управління квартирою

АДРЕСА_1 , шляхом надання ОСОБА_1 права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі та передання дубліката ключів від квартири.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушені права позивача на участь в управлінні майном дітей можуть бути поновлені шляхом надання останньому права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі та передання дубліката ключів від квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради, про усунення перешкод в управлінні майном дітей відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надання позивачу права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі, та передання дубліката ключів від квартири буде становити втручання у приватне життя ОСОБА_2 і таке втручання не буде пропорційним, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження її права на проживання в квартирі разом із дітьми. Він згоди на проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 не надавав.

Крім того, зазначає, що чинним законодавством не передбачено автоматичного виникнення права батьків на проживання у квартирі, яка

є власністю дітей (стаття 176 СК України). Таке право може виникнути лише за згодою власника квартири (дітей) і поки вони є малолітніми така згода має бути погоджена обома батьками. Вважає, що він має ж такі права на управління майном дітей, як і ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1, діючи в інтересах своїх малолітніх дітей: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 липня 2014 року № 401 Про надання фізичним особам дозволу на здійснення правочинів уклав 22 липня 2014 року на ім`я дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Право власності малолітніх дітей на вищезазначену квартиру підтверджено договором купівлі-продажу від 22 липня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 та ОСОБА_4

є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Дітям належить по 1/2 частки вищезазначеної квартири.

Згідно з довідкою від 20 квітня 2018 року, виданою кооперативним об`єднанням Єдність , у квартирі

АДРЕСА_1 зареєстровані малолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх мати ОСОБА_2 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з матір`ю

ОСОБА_2 , та мешкають за адресою:

АДРЕСА_2 .

Батько дітей - ОСОБА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до висновку Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради від 26 грудня 2018 року № 817 про усунення перешкод ОСОБА_1 в управлінні майном малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради діючи як представник органу опіки та піклування, керуючись статтями 6, 7, 19, 141, 150, 177 СК України, вважає доцільним усунення перешкод

ОСОБА_1 в управлінні майном, а саме квартирою

АДРЕСА_1 , яка на правах співвласності належить малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону,суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначене у статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України ; але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України

у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Позивач звернувся до суду на захист свого права брати участь в управлінні майном дітей шляхом надання йому права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі та передання дубліката ключів від квартири.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 30 Конституції Українигарантує кожному недоторканність житла чи іншого володіння.

Право на недоторканність житла - це право, яке гарантує захист від втручань у володіння особи, забороняє безпідставне втручання в особисте життя людини, шляхом незаконних посягань на недоторканність житла та іншого володіння людини. Право на недоторканність житла є одним із найголовніших особистих прав. Важливим аспектом є гарантування цього права. Кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.

Відповідно до статті 32 Конституції Україниніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 12 Загальної декларації прав людини 1948 року передбачено, що нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК Українисуд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 177 СК Українибатьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України Про охорону дитинства дбати про збереження та використання майна дитини

в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада

1989 року (далі - Конвенція) закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку

у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі Мамчур проти України , заява № 10383/09).

Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду

м. Харкова від 25 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Харківської міської ради, про визначення способу участі

у вихованні дітей задоволено. Визначені такі способи участі батька

ОСОБА_1 у вихованні дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : побачення

в період часу з 09:00 суботи до 20:00 неділі кожного першого та третього тижня місяця, за місцем проживання батька, або за місцем проживання матері у денний час доби; побачення кожного тижня у вівторок або четвер

у період часу з 15:00 до 20:00 за вибором батька у місці проживання дітей чи в іншому місці без присутності матері, з можливістю відвідування дітьми місця проживання батька; спільний відпочинок протягом двох тижнів взимку та двох тижнів влітку батька з дітьми без присутності матері дітей; спілкування за допомогою засобів телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дітьми, без обмеження у часі. Зазначене рішення набрало законної сили.

Отже, судом визначено порядок участі батька у вихованні дітей, в тому числі передбачено його право обрати спілкування за місцем проживання дітей.

ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною позивача, зареєстрована та проживає у квартирі за адресою:

АДРЕСА_2 .

Місце проживання дітей сторонами визначено із матір`ю, батько дітей - позивач мешкає за іншою адресою.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що у нього відсутня можливість забезпечити реалізацію його права в управлінні майном дітей за допомогою менш обтяжливих для відповідача заходів. При цьому надання позивачу права безперешкодного доступу та перебування в усіх приміщеннях квартири, без обмеження у часі, та передання дубліката ключів від квартири буде становити втручання у приватне життя ОСОБА_2 та таке втручання не буде пропорційним.

Доводи наведенні в обґрунтування касаційної скарги , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 21 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк