Постанова

від 19.08.2019 по справі 922/989/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2019 р. Справа № 922/989/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О. , суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,

за участю представників:

від позивача: Кужелєва С.В. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.01.2017 серії ЧК №000712) - на підставі ордера від 08.08.2019 серії ЧК №88338;

від відповідача - Соловйова Т.С. - за довіреністю від 03.01.2019 №32-20-0.14,2-6/62-19;

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

на рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2018 (суддя Буракова А.М.), ухвалене о 14:18 год. в приміщенні Господарського суду Харківської області в м.Харкові, повний текст якого складений 18.10.2018,

у справі №922/989/18,

за позовом: Селянського (фермерського) господарства Берізка , м. Богодухів,

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу,

ВСТАНОВИЛА:

16.04.2018 СФГ Берізка звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № НОМЕР_1 , на підставі розпорядження Богодухівської районної ради від 01.03.1994 № 9, та про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2018 №1106-СГ Про припинення права постійного користування (т.1,а.с.4-20).

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.10.2018 у справі №922/989/18 позов задоволено повністю; визнано за СФГ "Берізка" право постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № НОМЕР_1 , на підставі розпорядження Богодухівської районної ради № 9 від 01.03.1994; визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" (т.2,а.с.81-92).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідно до законодавства, чинного на момент створення СФГ "Берізка", необхідною умовою для створення СФГ було отримання у користування земельної ділянки. Спірна земельна ділянка отримана громадянином України ОСОБА_1 з метою її використання за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства та передана до створеного СФГ "Берізка", що підтверджується відповідними статутними документами СФГ "Берізка". Місцевим господарським судом встановлено, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача, а саме: фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносинах землекористування в силу вимог Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» зайняло створене фермерське господарство як землекористувач і, відповідно, обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що постійним користувачем земельної ділянки, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею № НОМЕР_1 , є Селянське (фермерське) господарство "Берізка", що підтверджується наявними матеріалами справи.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2018 №1106-СГ Про припинення права постійного користування , місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний наказ, яким проти волі позивача припинено користування останнім земельною ділянкою і de facto припинена господарська діяльність позивача в цілому, порушує приписи ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, внаслідок чого цей наказ підлягає визнанню недійсним.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2018 у справі №922/989/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що: по-перше, матеріали справи не містять доказів передачі гр. ОСОБА_1 спірної земельної ділянки до СФГ Берізка ; по-друге, зазначення у Статуті СФГ Берізка спірної земельної ділянки не може свідчити про належне оформлення передачі спірної земельної ділянки у користування господарства, оскільки така передача мала здійснюватись у письмовій формі шляхом укладання договору; по-третє, на думку скаржника, судом не встановлено наявності у позивача цивільного права, за захистом якого він звернувся до суду. В Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та в книгах (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею відсутні будь-які відомості про державну реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за СФГ Берізка , а також відомості про видачу на ім`я юридичної особи приватного права - С(Ф)Г Берізка державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою. Проте, за приписами статті 22 ЗК України в редакції від 18.12.1990 право користування земельною ділянкою у особи виникає виключно після одержання документів, що посвідчує це право; по-четверте, СФГ Берізка не переоформило право постійного користування земельною ділянкою, що належало ОСОБА_1 , на юридичну особу, громадянин ОСОБА_1 також не здійснив таке переоформлення на правові титули, що вказує на відсутність прав позивача на спірну земельну ділянку; по-п`яте, чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу прав на земельні ділянки. Також скаржник зазначає, що єдиним належним доказом наявності права постійного користування земельною ділянкою може бути лише державний акт на право постійного користування землею, а не будь-які інші документи. Крім того, на думку скаржника, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Селянське (фермерське) господарство Берізка у відзиві від 30.08.2018 заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2018 у справі №922/989/18 - без змін. При цьому зазначає, що Законом України від 20.12.1991 N2009-XII Про селянське (фермерське) господарство встановлений особливий порядок створення фермерських господарств. Для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у власність або користування земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства , та лише після цього зареєструвати юридичну особу та вести господарську діяльність. На думку позивача, фермерське господарство набуває право на землю свого засновника з моменту його утворення на підставі закону без укладення договору між цим громадянином та фермерським господарством. Позивач вважає, що право фермерського господарства не земельну ділянку його засновника слід розглядати як охоронюваний законом інтерес фермерського господарства у розумінні, викладеному у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (т.2,а.с.122-129).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №922/989/18 зупинено провадження у справі цій справі за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до закінчення перегляду Судовою палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3312/17 (т.2,а.с.172-175).

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.06.2019 у справі №922/989/18 поновлено апеляційне провадження у цій справі та призначено справу до розгляду (т.2,а.с.189-191).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2019 у зв`язку відрядженням судді Лакізи В.В. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Шутенко І.А. (т.2,а.с.193).

В судовому засіданні апеляційної інстанції, 18.06.2019, оголошено перерву до 08.08.2019 (т.2,а.с.195-197).

В судовому засіданні апеляційної інстанції, 08.08.2019, оголошено перерву до 19.08.2019 (т.2, а.с.217-219).

У додаткових поясненнях до відзиву від 08.08.2019 позивач зазначив, що він не погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2019 у справі №922/3312/17, та просить при прийнятті рішення врахувати окрему думку до цієї постанови та постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц та від 26.06.2019 у справі №628/778/18. Також вказує на те, що одержання правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому використання земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було. Крім того, зазначає, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України Про селянське (фермерське) господарство , відбувається фактична заміна орендаря, обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Позивач вважає, що юридичний факт державної реєстрації фермерського господарства тим самим надає фермерському господарству правомірне очікування набуття ним з моменту державної реєстрації права володіння та користування земельною ділянкою, наданою його засновнику (засновникам) для ведення селянського (фермерського) господарства (т.2,а.с.199-206).

У додаткових поясненнях від 09.08.2019 відповідач зазначив, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №922/2103/17 та від 16.05.2019 у справі №922/2448/18 та у постановах Верховного суду України від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц (т.2,а.с.220,221).

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2018 у справі №922/989/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Рішенням Богодухівської районної ради народних депутатів XIII сесії XXI скликання від 05.03.1993 «Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарських угідь 45,4га в тому числі орних земель 45,4га із земель запасу в постійне користування на підставі статей 51,52 Земельного кодексу України та Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (т.1,а.с.26).

Харківським філіалом Української академії аграрних наук Інституту землеустрою, на підставі укладеного між ним та Харківським відділенням Українського фонду підтримки селянських (фермерських) господарств договору від 22.03.1993 №243, розроблений Технічний звіт з встановлення меж, підготовки та видачі Державного акту та проведення горизонтальної топографічної (теодолітної) зйомки земельної ділянки, яка відведена громадянину ОСОБА_2 в постійне користування для організації фермерського господарства на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

У розділі III вказаного звіту зазначено, що за результатами проведених робіт виготовлений Державний акт на право користування землею маштаба I:5000 за номером НОМЕР_2 (т.1, а.с.28-31).

Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області від 18.03.1993 №13 прийнято рішення зареєструвати Селянське (фермерське) господарство «Берізка» Улянівської сільської ради народних депутатів. Голова селянського (фермерського) господарства: ОСОБА_3 Павлович, члени господарства: ОСОБА_4 Антонівна, ОСОБА_1 . Зобов`язано голову селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 в своїй діяльності суворо дотримуватись Закону України Про селянське (фермерське) господарство , Земельного кодексу України інших нормативних актів України (т.1,а.с.38).

На засіданні членів СФГ Берізка , оформленому протоколом від 22.02.1994 №1, прийняті рішення: вивести ОСОБА_2 зі складу Фермерського господарства Берізка на підставі поданої заяви; передати повноваження голови Селянського (фермерського) господарства Берізка ОСОБА_5 Петровичу (т.1,а.с.39).

Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області від 01.03.1994 № 9 «Про перереєстрацію селянського (фермерського) господарства «Берізка» прийнято рішення: в зв`язку зі зміною складу селянського (фермерського) господарства «Берізка» перереєструвати його, рахувати головою Селянського (фермерського) господарства «Берізка» ОСОБА_6 Петровича (т.1, а.с.40).

На підставі розпорядження Богодухівської районної ради від 01.03.1994 №9 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею № НОМЕР_1 (т.1,а.с.41,42).

04.03.1997 Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області видано Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи Селянського (фермерського) господарства «Берізка» , Ф/г «Берізка» (т.1. а.с.44).

20.06.1997 Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області зареєстровано Статут Селянського (фермерського) господарства «Берізка» (т.1, а.с.45).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Селянське (фермерське) господарство створено на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та доповнень до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» рішенням Богодухівської районної Ради народних депутатів від 01.03.1994 №9. Державний акт на право користування землею: серія НОМЕР_1 , зареєстрований у книзі записів за № 223 (т.1,а.с.45-48).

Пунктом 1.6 Статуту встановлено, що господарство Берізка створено в складі: ОСОБА_6 Петровича - голова фермерського господарства; Варченко ОСОБА_7 Антонівни - член фермерського господарства

31.05.2002 Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області зареєстровано Статут Селянського фермерського господарства Берізка в новій редакції, пунктами 1.2, 1.3 якого встановлено, що засновником господарства є ОСОБА_1 , який також є головою господарства. Члени господарства: ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 (т.1,а.с.49-57).

17.07.2006 головою СФГ Берізка подано заяву, в якій він зазначив, що у зв`язку зі станом здоров`я та віком він в добровільному порядку складає з себе повноваження голови господарства та його засновника і виходить зі складу членів господарства (т.1,а.с.59).

Також, 17.07.2006 ОСОБА_8 подано заяву про вихід зі складу засновників С(Ф)Г Берізка за станом здоров`я (т.1,а.с.58).

Рішенням зборів членів Селянського (фермерського) господарства Берізка , оформленим протоколом від 25.07.2006 №1, затверджено зміни №1 до Статуту СФГ Берізка , які зареєстровані Богодухівською районною державною адміністрацією 27.07.2006 за реєстраційним №14501050001000557 (т.1,а.с.60-62).

Пунктом 1 цих змін встановлено п.1.2 розділу 1 Статуту господарства викласти в такій редакції: 1.2. Головою господарства є ОСОБА_9 . Пункт 1.3. розділу 1 Статуту господарства виключено.

31.08.2011 державним реєстратором Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області зареєстрований Статут СФГ Берізка у новій редакції, який затверджений засновником ОСОБА_10 19.08.2011, п.1.2 якого встановлено, що засновником господарства є ОСОБА_10 , яка є також головою господарства (т.1,а.с.63-71).

Пунктом 5.1 цього Статуту встановлено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду . Земельні ділянки, що належать членам господарства на праві власності згідно з Державним актом про приватну власність, не є власністю господарства. Право користування цими ділянками передається господарству для сільськогосподарських цілей, відповідно до чинного законодавства України, що регулює земельні питання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть від 05.06.2013 серії НОМЕР_3 (т.1, а.с.72).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.03.2018 № 1106-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 45,4000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25.02.1997 серії НОМЕР_1 , у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 . Встановлено земельну ділянку загальною площею 45,4000га віднести до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (т.1,а.с.73).

Позивач в якості доказів факту перебування спірної земельної ділянки в його користуванні надав довідки Управління Держкомзему у Богодухівському районі Харківської області від 20.02.2012 №318, Відділу Держземагенства у Богодухівському районі Харківської області від 13.02.2013 №633, від 11.02.2014 №186, від 09.02.2015 №27-04-409/2-15, Відділу Держгеокадастру у Богодухівському районі Харківської області від 02.02.2016, Відділу ГУ Держгеокадастру у Богодухівському районі у Харківській області від 14.02.2018 №27-20-0.23,12-198/104-18, податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку за 2013 рік, статистичний звіт про посівні площі сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 01.12.2012, статистичний звіт про посівні площі сільськогосподарських культур від урожаю 2013 року, статистичний звіт про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 01.12.2013, квитанції про сплату фіксованого сільськогосподарського податку за 2012, 2013 роки (т.1,а.с.74-122).

08.10.2018 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.2, а.с.81-92).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є визнання за СФГ Берізка права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського ) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № НОМЕР_1 , на підставі розпорядження Богодухівської районної ради від 01.03.1994 №9, та визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2018 Про припинення права користування земельною ділянкою з підстав порушення прав позивача на користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 50 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі державного акту на право постійного користування землею та створення СФГ Берізка ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Згідно із частиною 1 статті 23 Земельного кодексу (в редакції, чинній на момент створення СФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно із статтею 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент створення СФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 N2009-XII (в редакції, чинній на момент створення СФГ Берізка ) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України , які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві . Членами селянського (фермерського) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником (частина 2 статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 N2009-XII).

Частинами 3-4 вказаної статті встановлено, що інтереси селянського (фермерського) господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними, іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. З ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються й інші документи відповідно до законодавства України.

Статтею 8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 N2009-XII (в редакції, чинній на момент створення СФГ Берізка ) зокрема, встановлено, що після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи ; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 N2009-XII (в редакції, чинній на момент створення СФГ Берізка ) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду . Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею .

Відповідно до частини 1 статті 29 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на момент створення СФГ Берізка ) діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у випадках: добровільної відмови голови селянського (фермерського) господарства від земельної ділянки, наданої у довічне успадковуване володіння, або закінчення строку оренди землі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача та висновками місцевого господарського суду про те, що відповідно до законодавства, яке діяло на час створення ФСГ Берізка , необхідною умовою для набуття статусу юридичної особи було отримання головою фермерського господарства у користування земельної ділянки, обов`язки щодо володіння та користування земельною ділянкою визначені статтею 10 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі добровільної відмови голови фермерського господарства від земельної ділянки, наданої йому в користування, припиняється діяльність селянського (фермерського) господарства не в залежності від волі інших членів господарства, отже Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначав можливість отримання такої ділянки виключно головою фермерського господарства, який здійснював підприємницьку діяльність особисто або за участю членів господарства переважно особистою працею. Однак, не в залежності від наявності чи відсутності волі членів фермерського господарства у разі відмови голови селянського (фермерського) господарства від земельної ділянки діяльність такого господарства припинялась, що свідчить про загальне спрямування Закону на те, що користувачем земельної ділянки навіть після створення фермерського господарства залишається його голова (особа, яка отримана цю земельну ділянки для ведення фермерського господарства).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що законодавством, чинним на момент створення СФГ Берізка , не було передбачено можливості отримання селянським (фермерським) господарством земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства на праві постійного користування, як до так і після державної реєстрації такого господарства, а також у разі смерті особи (голови фермерського господарства), якій таке право було надано.

Статтею 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 N2009-XII (в редакції, чинній на момент створення СФГ Берізка ) встановлено, що громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство, може в разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів передавати право володіння земельною ділянкою або надавати її в тимчасове користування одному із членів сім`ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство . При відсутності таких осіб громадянин може передавати право володіння земельною ділянкою іншим членам сім`ї, які не ведуть разом з ним селянське (фермерське) господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства. При тимчасовій втраті працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку в тимчасове користування особам, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, на підставі договору. При передачі права володіння земельною ділянкою провадиться перереєстрація селянського (фермерського) господарства, видається Державний акт на право володіння землею .

Статтею 17 вказаного Закону визначено порядок успадкування права володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" не передбачав можливість передачі права володіння земельною ділянкою та порядок успадкування права володіння земельною ділянкою у разі смерті громадянина, якій вів селянське (фермерське) господарство.

З наведеного вбачається, що особи, які були членами Селянського фермерського господарства, усвідомлювали наявність права користування земельною ділянкою у юридичної особи (СФГ), яка надана голові фермерського господарства для здійснення саме такого виду діяльності у межах (строку) наявності такого права у його голови та у разі неможливості виконання ним своїх обов`язків у фермерському господарстві необхідності оформлення права власності, тимчасового або постійного користування земельної ділянки іншими членами селянського (фермерського) господарства.

Так, на засіданні членів Селянського фермерського господарства Берізка , оформленому протоколом від 22.02.1994 №1, прийняті рішення: вивести ОСОБА_2 зі складу Селянського (фермерського) господарства Берізка на підставі поданої заяви; передати повноваження голови Селянського (фермерського) господарства Берізка ОСОБА_5 Петровичу (т.1,а.с.39).

Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області від 01.03.1994 № 9 «Про перереєстрацію селянського (фермерського) господарства «Берізка» прийнято рішення: в зв`язку зі зміною складу селянського (фермерського) господарства «Берізка» перереєструвати його, рахувати головою Селянського (фермерського) господарства «Берізка» ОСОБА_6 Петровича (т.1, а.с.40).

На підставі розпорядження Богодухівської районної ради від 01.03.1994 №9 землекористувачеві ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею № НОМЕР_1 (т.1,а.с.41,42).

Отже, у зв`язку із виходом ОСОБА_2 з СФГ Берізка та передачею повноважень голови СФГ Берізка ОСОБА_1 , з силу приписів Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції, чинній на момент виходу ОСОБА_2 зі складу Фермерського господарства Берізка ) саме ОСОБА_1 як голова фермерського господарства, який бажає здійснювати відповідну діяльність, отримав Державний акт на право постійного користування землею № НОМЕР_1 .

01.08.2003 набрав чинності Закон України Про фермерське господарство , статтею 2 якого встановлено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

17.07.2006 головою СФГ Берізка подано заяву, в якій він зазначив, що у зв`язку зі станом здоров`я та віком він в добровільному порядку складає з себе повноваження голови господарства та його засновника і виходить зі складу членів господарства (т.1,а.с.59).

Рішенням зборів членів Селянського (фермерського) господарства Берізка , оформленим протоколом від 25.07.2006 №1, затверджено зміни №1 до Статуту СФГ Берізка , які зареєстровані Богодухівською районною державною адміністрацією 27.07.2006 за реєстраційним №14501050001000557 (т.1,а.с.60-62).

Пунктом 1 цих змін встановлено п.1.2 розділу 1 Статуту господарства викласти в такій редакції: 1.2. Головою господарства є ОСОБА_9 . Пункт 1.3. розділу 1 Статуту господарства виключено.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у зв`язку зі зміною членів фермерського господарства та його голови не відбулася зміна користувача земельної ділянки, яка була надана ОСОБА_1 для ведення селянського фермерського господарства.

Статтею 7 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, чинній на момент виходу ОСОБА_2 з СФГ Берізка ) визначений порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Матеріали справи не містять доказів вчинення новим головою СФГ Берізка дій щодо оформлення права користування земельною ділянкою, як на ім`я голови цього господарства так і безпосередньо на селянське (фермерське) господарство.

04.06.2013 ОСОБА_1 , на ім`я якого був виданий Державний акт на право постійного користування землею, помер, про що свідчить свідоцтво про смерть від 05.06.2013 серії НОМЕР_3 (т.1, а.с.72).

Згідно із статтею 7 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту а) частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Зі змісту наведеної норми права вбачається, що на праві постійного користування земельна ділянка може бути надана лише підприємствам, установам та організаціям, що належать до державної або комунальної власності.

Таким чином, станом на момент звернення позивача з позовом громадяни та юридичні особи приватного права не можуть мати земельні ділянки для ведення фермерського господарства на праві постійного користування.

Отже, згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ "Берізка " до суду із вимогою про визнання за СФГ "Берізка " права постійного користування земельною ділянкою площею 45,4 га, розташованою на території Улянівської сільської ради, для ведення фермерського господарства, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №912/3219/17.

У п.5.6 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справа N 1-17/2005 зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про отримання на праві постійного користування земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства його головою, членами господарства або безпосередньо самим господарством.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на момент звернення з позовом) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 31 Земельного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 12 Закон України Про фермерське господарство (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частина 2 статті 12 вказаного Закону).

Частиною 2 статті 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Таким чином, фермерське господарство наділено правом володіти та користуватися земельними ділянками, які належать на праві власності або на праві постійного користування саме членами фермерського господарства, або на умовах оренди.

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

При цьому, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту подання заяви про вихід головою СФГ Берізка (17.07.2006), реєстрації Статуту СФГ Берізка в новій редакції, відповідно до якої головою СФГ є ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) та за життя ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть від 05.06.2013 серії НОМЕР_3 ) СФГ Берізка в особі його голови не вчинено дій з переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, що була надана ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, на умовах оренди або у власність, або отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме Селянським (фермерським) господарством "Берізка".

Таким чином, враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка, яка надана у постійне користування ОСОБА_2 , залишилась на титулі постійного користування у СФГ "Берізка", оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.06.2019 у справі №912/3219/17.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин.

Щодо висновків місцевого господарського суду про те, що невизнання факту належності СФГ Берізка спірної земельної ділянки є фактично «позбавленням» його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ця дія фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування землею, становить втручання в зазначене право, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший); проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних Інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (абзац другий).

За позицією Європейського суду з прав людини Конвенцією захищається не лише право власності на наявне майно (право власності ОСОБА_11 ), а й легітимні очікування щодо набуття певного майна чи майнового права. Так, Європейський суд з прав людини наголосив, що майном може бути як наявне майно, так і, зокрема, право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що має принаймні легітимні очікування щодо ефективного здійснення права власності (§ 83 рішення у справі „Князь Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини« (Prince Hans-Adams of Lichtenstein II V. Germany) від 12 липня 2001 року). Європейський суд з прав людини наголошував на різниці між звичайним очікуванням, яким би зрозумілим воно не було, і легітимним очікуванням, яке повинно бути більш конкретним і базуватися на положеннях законодавства чи усталеній національній судовій практиці (§ 112 рішення щодо прийнятності заяв у справі „Фон Мальтцан та інші проти Німеччини« (Von Maltzan and Others v. Germany) від 2 березня 2005 року ).

Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів.

У рішенні Конституційного суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019 у справі № 1-152/2019(3426/19) зазначено, що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимних очікувань« ) (Доповідь „Верховенство права« , схвалена Європейською Комісією „За демократію через право« (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25?26 березня 2011 року).

Європейська Комісія „За демократію через право« (Венеційська Комісія) у Доповіді „Верховенство права« , схваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що принцип юридичної визначеності як елемент верховенства права є істотно важливим для довіри до судової системи та верховенства права; він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ; для того, щоб досягти цієї довіри, держава має зробити текст закону легкодоступним; вона також зобов`язана дотримуватися законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю (пункти 41, 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватися взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття „легітимні очікування« ) (пункт 48).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване. Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки. Втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни юридичного регулювання у такі строки, що не є розумними та обгрунтованими (п.2.2 рішення Конституційного Суду України 0 5.06.2019 . № 3-р(І)/2019 у справі № 3-391/2018(6048/18).

Законодавець, як на момент створення СФГ Берізка , так і на момент звернення позивача з позовом, не визначив можливості юридичної особи приватного права (селянського фермерського господарства) отримувати земельні ділянки для ведення селянського фермерського господарства на праві постійного користування, а отже визнання за СФГ права постійного користування землею не є легітимним очікуванням, а є лише прагненням позивача визнання за ним права постійного користування та встановлення юридичного факту у спосіб, не передбачений законом.

У рішенні Конституційного Суду України 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес скаржника (у даному випадку щодо визнання за позивачем права постійного користування землею) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Проте, законодавство України не передбачало та не передбачає можливості та права позивача отримувати в постійне користування фермерським господарством земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а право, яке було надано голові СФГ Берізка на підставі державного акту на право постійного користування землею (який у 2006 році вийшов зі складу членів фермерського господарства, у зв`язку з чим були внесені відповідні зміни до Статуту СФГ Берізка , і який в 2013 році помер) припинилося у зв`язку зі смертю особи, якій належало таке право.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами Закону України Про селянське (фермерське) господарство та Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент створення СФГ Берізка ) у СФГ були відсутні законні очікування на отримання фермерським господарством на праві постійного користування земельної ділянки. Подальші зміни у законодавстві також не створили у позивача такого очікування, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду чинне законодавство не передбачає можливості отримання селянським фермерським господарством земельної ділянки на праві постійного користування. З огляду на це відсутні підстави стверджувати, що у позивача є охоронюваний законом інтерес у справі.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Натомість СФГ "Берізка" не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2018 №1106-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Водночас, СФГ "Берізка", як юридична особа, не позбавлене права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №922/3312/17.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання скаржника на те, що Земельний кодекс України не наділяє Головне управління Держгеокадастру у Харківській області правом припинення постійного користування землею, оскільки норми останнього не передбачають такої підстави для припинення права користування, як смерть фізичної особи, на чиє ім`я було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Відповідний правовий висновок визначений у постанові Верховного суду від 24.04.2019 у справі №922/2103/17, у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 № 6-3113цс15, висновки яких, відповідно до вимог статті 236 ГПК України та статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховані судом апеляційної інстанції при прийнятті судового рішення.

Доводи позивача про необхідність застосування при прийнятті рішення окрему думку до постанови Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №922/3312/17 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц та від 26.06.2019 у справі №628/778/18, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими оскільки правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 574/381/17-ц, № 628/776/18, № 621/2501/18, № 348/992/16-ц, № 317/2520/15-ц, № 606/2032/16-ц, № 388/1103/16-ц, № 695/1275/17, № 483/1863/17, № 693/267/18-ц, № 275/82/18 і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 632/1010/17, не можуть бути застосовані до правовідносин щодо постійного землекористування, оскільки стосуються орендних правовідносин.

Висловлена суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду окрема думка у справі № 922/3312/17 не може вплинути на формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо посилань суду першої інстанції на довідки відділу Держгеокадастру про склад земель, які обліковуються за фермерським господарством, суд апеляційної інстанції зазначає, що ці довідки не є правовстановлюючими документами і доказом наявності права постійного користування землею згідно з чинним законодавством, як і не є доказом наявності такого права і надані позивачем податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку, статистичний звіт про посівні площі сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду, статистичний звіт про посівні площі сільськогосподарських культур від урожаю 2013 року, статистичний звіт про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.06.2019 у справі №912/3219/17.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів використання СФГ Берізка спірної земельної ділянки з метою ведення селянського фермерського господарства з 2014 року, зокрема, її обробки, збору врожаю, сплати податків тощо.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, однак з порушенням норм матеріального права , доводи, викладені в апеляційній скарзі Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, є обґрунтованими, а апеляційна скарга - такою, що підлягає до задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2018 у справі №922/989/18 слід скасувати через неправильне застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову СФГ Берізка відмовити.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача - СФГ Берізка .

Керуючись ст.ст. 129, 233, 269, 270, 273, 275, п.4 ч.1 ст. 277, ст.ст. 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2018 у справі № 922/989/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства Берізка (62103, Харківська область, м. Богодухів, пров. Шпильки,15; ідентифікаційний код 24274133) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ( 61145, м. Харків, вул. Космічна,21; ідентифікаційний код 39792822) 5286,00грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 27.08.2019.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя І.А. Шутенко