Рішення

від 27.08.2019 по справі 927/531/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/531/19

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Дзюб Г.В., за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні розглянуто справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Арис-Юг ,

вул. О. Мишуги, 10, офіс 213, 214, м. Київ, 02141;

до відповідача: Приватного підприємства Трансавіатур ,

юридична адреса: вул. П`ятницька, буд. 92, кв. 84, м. Чернігів, 14005,

фактична адреса: проспект Перемоги, 39, офіс 6, м. Чернігів, 14005,

про стягнення 98529,25грн

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 П.П. - в.о. директора, наказ №047 від 16.08.2019;

від відповідача: Берднікова Н.В. - адвокат, довіреність від 15.08.2019 №20; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №610, видано 10.02.2012.

У судовому засіданні 27.08.2019, у відповідності до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України після закінчення оголошеної перерви у судовому засіданні 19.08.2019 Господарським судом Чернігівської області на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

01.07.2019, до Господарського суду Чернігівської області, надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Арис-Юг до Приватного підприємства Трансавіатур про стягнення 98529,25грн заборгованості, з яких: 81012,38грн основного боргу за послуги по заправці автотранспорту дизельним пальним та додаткові послуги за пластиковими картками Арис , наданими за межами митної території України згідно договору №374/5 від 01.08.2014 (надалі - Договір); 13042,33грн пені за порушення грошових зобов`язань згідно п.4.2. Договору за період з 18.12.2018 по 02.05.2019; 3402,51грн інфляційних нарахувань за період січень - травень 2019 року та 1072,03грн - 3% річних за період з 09.01.2019 по 18.06.2019 нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за вказаним Договором.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2019, після усунення недоліків позовної заяви, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №927/531/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арис-Юг (надалі - ТОВ Арис-Юг ) до Приватного підприємства Трансавіатур (надалі - ПП Трансавіатур ) про стягнення 98529,25грн; постановлено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 19.08.2019; сторонам встановлено строки для подачі до суду заяв по суті спору, зокрема відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали суду, але не пізніше 07.08.2019, для подачі відзиву на позовну заяву; позивачу - триденний строк з дня отримання відзиву на позов, але не пізніше 13.08.2019, для подачі відповіді на відзив; та відповідачу - до початку судового засідання для подачі заперечення на відповідь на відзив (у разі наявності).

У межах процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 23.07.2019, на адресу суду відповідачем подано відзив на позов (разом з доказами його направлення іншій стороні), в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ Арис-Юг про стягнення 98529,25грн. Водночас, ним підтверджено наявність перед позивачем непогашеного боргу за рахунком-фактурою №СФ-т013817 від 12.12.2018 у сумі 30261,31грн.

Звертав увагу, що підставою даного позову є несплата вартості послуг по заправці дизельним пальним автотранспорту відповідача та послуг з проїзду автотранспортом по платних дорогах по наступних рахунках-фактурах: №СФ-т013817 від 12.12.2018 на суму 30261,31грн (залишок від загальної суми за вказаним рахунком, часткова оплата за яким становить 132129,98грн); №СФ-т014103 від 19.12.2018 на суму 16128,96грн; №СФ-т014365 від 26.12.2018 на суму 8775,67грн; №СФ-т014576 від 03.01.2019 на суму 19161,29грн, №СФ-т014744 від 31.12.2018 на суму 1685,15грн. Всього на загальну суму 76012,38грн.

Наголосив, що рахунки-фактури: №СФ-т014103 від 19.12.2018, №СФ-т014365 від 26.12.2018, №СФ-т014576 від 03.01.2019, №СФ-т014744 від 31.12.2018 (на загальну суму 45751,07грн ) оплачені ним у повному обсязі згідно платіжних доручень від 27.03.2019: №263, 264, 265, 266 (оригінали яких з відміткою банківської установи додано до відзиву на позов).

Заперечив проти нарахування та стягнення неустойки (пені), трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, з огляду на відсутність у нього заборгованості у визначеному позивачем розмірі в сумі 81012,38грн.

Позивач правом на подачу відповіді на відзив у порядку статей 166, 184, 251 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у строк встановлений судом не скористався; наведені відповідачем обставини не спростував.

У судове засідання 19.08.2019 з`явився повноважний представник позивача. Відповідач у судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень №1400045019138 та 1400045019120.

Від відповідача, на електронну адресу суду надійшло клопотання від 15.08.2019 №19 про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням його повноважного представника у відпустці по 30.08.2019. Натомість, даний документ не містить електронного цифрового підпису, а відтак не може бути прийнятий судом до уваги з огляду на зміст статей 6 та 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , Закону України Про електронні довірчі послуги , пунктів 1.5.6. та 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах (у редакції чинній станом на 19.08.2019).

Згідно чинних нормативних актів всі процесуальні документи, які надаються суду електронною поштою, повинні бути подані з використанням власного електронного цифрового підпису особи, прирівняного до власноручного підпису. Враховуючи, що з надісланого на електронну адресу суду клопотання відповідача не вбачається за можливе ідентифікувати особу, що його підписала, оскільки документ надіслано у вигляді файлу, який не скріплено електронним цифровим підписом, зазначене клопотання не може бути розглянуте та вирішене судом у порядку встановленому ГПК України.

Відтак, відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання 19.08.2019 не прибув до суду без повідомлення причин неявки, що не є перешкодою для розгляду справи по суті за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 19.08.2019 позивач повідомив суд про неотримання відзиву на позов, разом з тим, суд, перевіривши докази направлення відповідачем відзиву на позов на адресу іншої сторони, - залишив заперечення позивача поза увагою. Як вбачається із офіційного сайту ПАТ Укрпошта поштове відправлення №1400045281223 знаходиться у точці видачі за адресою реєстрації позивача починаючи з 06.08.2019.

Позивач у судовому засіданні 19.08.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі зазначивши, що наявний борг у сумі 81012,38грн підтверджений актом №ЗкП-000181 (374/5)-З надання послуг та звірки взаємних розрахунків (копія наявна в матеріалах справи) утворився за рахунок сальдо, що обліковувалось за відповідачем на початок грудня 2018 року.

Керуючись приписами частини 2 статті 216 ГПК України у судовому засіданні 19.08.2019 судом оголошено перерву до 27.08.2019, про що відповідач повідомлений в порядку статей 120, 121 ГПК України.

Після закінчення оголошеної судом перерви в судове засіданні 27.08.2019 прибули повноважні представники обох сторін.

27.08.2019, на поштову адресу суду від позивача надійшла письмова заява від 22.08.2019 №1350 про збільшення позовних вимог (направлена до суду та відповідачу - 23.08.2019 ). Аналогічна заява подана позивачем до суду через канцелярію суду (27.08.2019). Виходячи з прохальної частини вказаної заяви позивач просив суд прийняти збільшення позовних вимог та стягнути з відповідача 110146,02грн заборгованості за Договором, а саме: 85000,00грн основного боргу за рахунком-фактурою №СФ-т013817 від 12.12.2018 (беручи до уваги зроблений позивачем перерахунок, оскільки на момент подачі позову до суду ним невірно було визначено розмір заборгованості за вказаним рахунком); 20828,49грн пені за період з 18.12.2018 по 27.08.2019; 2550,00грн інфляційних втрат за той самий період та 1767,53грн відсотків річних за аналогічний період, нарахованих за порушення відповідачем грошових зобов`язань по своєчасному розрахунку за надані послуги на підставі вказаного рахунку.

У відповідності до п.2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого судового засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За частиною 2 статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому судовому засіданні або в інший строк, визначений судом.

Беручи до уваги наведені вище норми, а також мотивовані заперечення відповідача щодо порушення його права на належний судовий захист у разі прийняття судом на стадії розгляду справи по суті збільшення позовних вимог, за відсутності обґрунтування позивачем поважності причин пропуску встановленого законом строку для подачі до суду заяв відповідного змісту, - судом залишено без розгляду заяву позивача №1350 від 22.08.2019 про збільшення позовних вимог разом з доданими до неї документами.

Враховуючи зазначене, заслухавши повноважних представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ :

01.08.2014, між Товариством з обмеженою відповідальністю Арис-Юг (надалі - позивач у справі, Комісіонер), який діяв на підставі договору комісії №01/07/2014 від 01.08.2014, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Арис-Балтія (надалі - Комітент), з однієї сторони, та Приватним підприємством Трансавіатур (надалі - відповідач у справі, Підприємство) з іншої сторони, укладено Договір №374/5 за умовами якого (п.1.1., п.1.2.) Комісіонер у відповідності до договору комісії №01/07/2014 від 01.08.2014, від свого імені та за рахунок Комітента зобов`язався укладати договори про надання послуг по заправці автотранспорту Підприємства дизельним пальним та надавати додаткові послуги на підставі пред`явлених Підприємством пластикових карток Арис за межами митної території України, у свою чергу, Підприємство зобов`язалось оплатити Комісіонеру надані послуги.

Комісіонер від власного імені та за рахунок Комітента зобов`язався передати Підприємству за актом пластикові картки в погодженому асортименті та кількості на умовах цього Договору та протоколів до нього (п.2.1.1. Договору №374/5), у свою чергу, Підприємство зобов`язалось прийняти по акту пластикові картки (п.2.3.1. Договору №374/5).

Комісіонер від власного імені та за рахунок Комітента зобов`язався забезпечити заправку дизельним пальним автотранспорт Підприємства на автозаправних станціях (в подальшому - АЗС), що вказані у списку АЗС (згідно порядку роботи АЗС) за пред`явленням пластикової картки Арис (п.2.1.2 Договору №374/5); щомісячно проводити з Підприємством звірку взаєморозрахунків не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним; рахунки-фактури на оплату виставляються щотижня по факсу або електронній формі; реєстри надсилаються Підприємству щотижня по електронній пошті, у разі її відсутності - по факсу (п.2.1.3. Договору №374/5).

Підприємство зобов`язалось приймати від Комісіонера та підписувати рахунки-фактури, реєстри та акти приймання-передачі наданих послуг та звірки взаємних розрахунків, що підтверджують факт заправки Підприємством дизельним пальним по пластиковим карткам Арис за межами митної території України.

При отримані Підприємством від Комісіонера рахунка-фактури та реєстру до нього, а також акту звірки взаєморозрахунків та при відсутності заперечень Підприємства у письмовій формі протягом 7 календарних днів з моменту їх отримання, факт заправки Підприємства дизельним пальним по пластиковій карті вважається підтвердженим. Відповідно, по закінченню 7 календарних днів з моменту їх отримання, дані документи вважають прийнятими Підприємством без претензій до Комісіонера та підтверджують факт заправи та погодження наступних умов (ціни, кількості, виду, якості) за відпущеним дизельним пальним (п.2.3.3. Договору №374/5).

Також, Підприємство зобов`язалось щомісячно проводити з Комісіонером звірку взаєморозрахунків та надавати акт звірки, засвідчений підписом уповноваженої особи та печаткою юридичної особи (п.2.3.2. Договору №354/5).

Розділом 3 Договору Вартість послуг та порядок розрахунків сторони погодили, що ціна послуг по заправці автотранспорту для розрахунків між сторонами за цим Договором, визначається на підставі діючої ціни на автозаправних станціях за умовами, погодженими у протоколах, що являються невід`ємною частиною цього Договору. Ціна дизельного пального та послуг по заправці автотранспорту на АЗС фіксується в платіжних квитанціях (чеках). Фактом надання послуг Підприємству є чеки Арис , встановленої Комісіонером форми. При заправці дизельним пальним на автозаправній станції за допомогою пластикових карток Арис через автоматичний термінал, фактом підтвердження заправки є інформація у вигляді реєстру, що надходить на сервер Комісіонера, підписана Комісіонером та засвідчена його печаткою, або актом наданих послуг та звірки взаєморозрахунків. Погодження ціни Підприємством вважається факт заправки ним транспорту на АЗС.

За умовами п.2.3.5., п.3.2. Договору Підприємство зобов`язано оплачувати вартість послуг по заправці автотранспорту та додаткових послуг на умовах, погоджених даним Договором. Строк, протягом якого Підприємство повинно оплатити вартість наданих послуг по заправці автотранспорту дизельним пальним, вказаний у Протоколі погодження умов по розрахунках.

Протоколом №1 від 01.08.2014 погодження умов по розрахунках за пластиковими картками до Договору №374/5 від 01.08.2014 встановлено, що оплата заправки автотранспорту дизельним пальним та додаткових послуг проводиться на умовах передоплати. Вартість послуг по заправці автотранспорту для розрахунків за даним Договором здійснюється згідно діючої ціни на автозаправних станціях на момент отримання дизельного пального, з урахуванням п.3 даного Договору та п.3 цього Протоколу та системного внеску у розмірі 1%. Моментом оплати є момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Комісіонера.

Також, сторони погодили (п.3.5., п.3.6. Протоколу), що при проходженні автотранспортом платних автомобільних доріг за межами митної території України Підприємство має право оплачувати їх вартість пластиковою карткою Арис за допомогою встановленого бортового пристрою. Оплата вказаних послуг Підприємством здійснюється по діючим тарифам дороги та системного збору Комісіонера у розмірі 5%.

Виходячи з умов п.7.1. та п.7.2. Договору №374/5 від 01.08.2014, даний Договір діє з моменту його підписання по 31.12.2014. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за 10 днів до моменту його закінчення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Таким чином, враховуючи що сторонами погоджено автоматичну пролонгацію Договору на кожний наступний рік, за відсутності доказів припинення його дії, суд дійшов висновку, що Договір №374/5 від 01.08.2014 є чинним на момент вирішення наявного спору між сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами правочину, суд встановив, що між позивачем та відповідачем, які є самостійними суб`єктами господарювання, виникли зобов`язальні договірні відносини, на які поширюється дія загальних положень як Господарського так і Цивільного кодексів України (надалі - ЦК України).

Судом встановлено, що Договір №374/5 від 01.08.2014 за своєю правовою природою є договором про надання послуг, в силу положень якого одна сторона (виконавець) зобов`язалась за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язався оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Укладаючи даний Договір позивач у справі, виконавець за Договором, діяв від свого імені та за рахунок іншої особи, ТОВ Арис-Балтія , на підставі положень договору комісії від 01.08.2014 №01/07/2014.

Статтею 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені , але за рахунок комітента. В силу положень статті 1016 ЦК України, комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою. За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. При цьому, згідно частини 4 вказаної статі, у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

З урахуванням наведених положень та за відсутності доказів на підтвердження відступлення права вимоги до комітента, ТОВ Арис-Балтія , вказаного у Договорі №374/5 від 01.08.2014, суд дійшов висновку, ТОВ Арис-Юг є належним позивачем у справі.

На виконання умов Договору (п.2.1.1. та п.2.3.1.) ТОВ Арис-Юг за актом №267/18 приймання-передачі пластикових карток передало, а ПП Трансавіатур прийняло пластикові картки у кількості 17 штук, дата виготовлення - 09.01.2018, ідентифікаційні номери яких зазначено в цьому акті.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що факт отримання відповідачем послуг за Договором по заправці його автотранспорту дизельним паливом та отриманні додаткових послуг (проїзд автотранспорту по платних дорогах) поза межами України по пластиковим карткам Арис підтверджується двостороннім актом наданих послуг та звірки взаєморозрахунків від 31.12.2018 за №ЗкП-000181 (374/5)-З, складеним за підписом обох сторін та засвідчений печатками юридичних осіб, з якого вбачається, що за реєстром заправок за грудень 2018 року позивачем надані послуги з відпуску дизельного пального (у кількості - 12588,58л) по пластиковим карткам Арис для автотранспорту відповідача на АЗС, розташованих за межами митної території України, загальною вартістю 250597,18грн.

На оплату наданих послуг позивачем виставлено наступні рахунки-фактури: №СФ-т013321 від 05.12.2018 (на суму 44139,97грн); №СФ-т013817 від 12.12.2018 (на суму 162391,29грн); №СФ-т014103 від 19.12.2018 (на суму 16128,96грн); №СФ-т014365 від 26.12.2018 (на суму 8775,67грн); №СФ-т014576 від 03.01.2019 (на суму 19161,29грн), що, як зазначено в акті, отримані відповідачем своєчасно (останнім наведене не спростовується).

Також у акті зазначено, що за Договором №374/5 від 01.08.2014 та реєстром проїздів по платних дорогах за грудень 2018 року позивачем надані послуги з проїзду автотранспорту відповідача по платних дорогах за межами митної території України загальною вартістю 1685,15грн, на оплату яких позивачем виставлено рахунок-фактуру №СФ-т014744 від 31.12.2018, що, як зазначено в акті, отриманий відповідачем своєчасно (останнім наведене не спростовується).

За актом від 31.12.2018 №ЗкП-000181(374/5)-З вказані послуги надані в повному обсязі, документи оформлені в належному порядку, сторони претензій один до одного не мають.

Згідно даного акту вартість послуг за Договором №374/5, наданих відповідачу в грудні 2018 року, по відпуску дизельного пального по пластиковим карткам Арис склала 250597,18грн та за дорожні послуги - 1685,15грн, при цьому, як зазначено в акті, на початок місяця (станом на 01.12.2018) у відповідача обліковувалось поточне сальдо у розмірі 316904,12грн.

Будь-які документи первинного бухгалтерського обліку на підтвердження початкового сальдо в розмірі 316904,12грн, що обліковувалось за відповідачем за Договором на початок грудня 2018 року, - матеріали справи не містять.

Підставою даного позову позивачем визначено порушення відповідачем умов Договору №374/5 від 01.08.2014, що полягає у не проведенні останнім повного та своєчасного розрахунку за послуги, надані згідно акту від 31.12.2018 №ЗкП-000181(374/5)-З за рахунками-фактурами №СФ-т013321 від 05.12.2018 (на суму 44139,97грн); №СФ-т013817 від 12.12.2018 (на суму 162391,29грн); №СФ-т014103 від 19.12.2018 (на суму 16128,96грн); №СФ-т014365 від 26.12.2018 (на суму 8775,67грн); №СФ-т014576 від 03.01.2019 (на суму 19161,29грн), №СФ-т014744 від 31.12.2018 (на суму 1685,15грн). Загальна вартість таких послуг склала 252282,33грн

За статтею 629ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно вимог статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з умов Протоколу №1 від 01.08.2014 погодження умов розрахунків по обслуговуванню за пластиковими картками (п.1): форма оплати - попередня оплата.

Виставляючи рахунки за послуги, позивач встановлював строк їх оплати у розрахункових документах. Так рахунок-фактура №СФ-т013321 від 05.12.2018 мав бути оплачений до 10.12.2018 (оплату прострочено з 11.12.2018); рахунок-фактура №СФ-т013817 від 12.12.2018 - до 17.12.2018 (оплату прострочено з 18.12.2018); рахунок-фактура №СФ-т014103 від 19.12.2018 - до 22.12.2018 (оплату прострочено з 25.12.2018); рахунок-фактура №СФ-014365 від 26.12.2018 - до 03.01.2019 (оплату прострочено з 04.01.2019); рахунок-фактура №СФ-т014576 від 03.01.2019 - до 08.01.2019 (оплату прострочено з 09.01.2019); рахунок-фактуру №СФ-т014744 від 31.12.2018 - до 05.01.2019 (оплату прострочено з 09.01.2019). Граничні строки по розрахунку відповідача за отримані послуги встановлені судом з урахуванням вимог частини 5 статті 254 ЦК України.

При цьому, як зазначено в самій позовній заяві та підтверджено відповідачем у відзиві на позов , послуги по заправці дизельним пальним по пластиковим карткам Арис згідно рахунка-фактури №СФ-т013321 від 05.12.2018 повністю оплачені на суму 44139,97грн та згідно рахунок-фактури №СФ-т013817 частково на суму 132129,98грн; залишок непогашеної відповідачем заборгованості за отримані послуги по рахунку №СФ-т013817 складає 30261,31грн.

Судом враховано, що за частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Судом встановлено, що відповідач до подачі позову до суду повністю розрахувався (з порушенням встановлених строків) за послуги, отримані за рахункам-фактурами №СФ-т014103 від 19.12.2018 (на суму 16128,96грн); №СФ-т014365 від 26.12.2018 (на суму 8775,67грн); №СФ-т014576 від 03.01.2019 (на суму 19161,29грн), №СФ-т014744 від 31.12.2018 (на суму 1685,15грн), що підтверджено оригіналами платіжних доручень (з відміткою банку), доданих відповідачем до відзиву на позов, датованих 27.03.2019 : №263, 264, 265, 266. Загальна сума перерахованих коштів позивачу за вказаними платіжними документами становить 45751,07грн.

За частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до частини 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів визначено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми доказами є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами частини 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достатніх, достовірних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Виходячи зі змісту самої позовної заяви, обставини у якій в частині наявного боргу по рахунку-фактурі №СФ-т013817 визнані відповідачем, та доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що відповідач до подачі позову до суду розрахувався за послуги по заправці дизельним пальним по пластиковим карткам Арис , а також за додаткові послуги (проїзд по платним дорогам поза межами митної території України), отримані за Договором №374/5 у грудні 2018 року за рахунками-фактурами №СФ-т013321 від 05.12.2018; №СФ-т013817 від 12.12.2018; №СФ-т014103 від 19.12.2018; №СФ-т014365 від 26.12.2018; №СФ-т014576 від 03.01.2019 та №СФ-т014744 від 31.12.2018, на загальну суму 222021,02грн (44139,97грн + 132129,98грн + 45751,07грн); залишок непогашеної заборгованості перед позивачем становить 30261,31грн (за рахунком-фактурою №СФ-т013817 від 12.12.2018).

Відтак дослідивши матеріали справи та заслухавши повноважних представників сторін суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення основного боргу на суму 30261,31грн за послуги, надані відповідачу за Договором №374/5 від 01.08.2014 за рахунком-фактурою №СФ-т013817 від 12.12.2018.

В іншій частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 50751,07грн судом відмовлено, з огляду на не доведення позивачем на підставі належних та достатніх доказів правомірність заявлених вимог.

Акт звірки взаємних розрахунків сторін станом на 31.12.2018, на який посилається позивач, обґрунтовуючи заявлену до стягнення суму, не вважається документом, що підтверджує здійснення між сторонами господарської операції чи наявність зобов`язання за господарським договором, оскільки такий документ не відповідає вимогам, що ставляться до первинних документів бухгалтерського обліку. Акт звіряння взаємних розрахунків доводить лише обставини про звіряння сторонами розрахунків між собою за певний період часу чи на конкретну дату.

За висновком Верховного Суду у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Зарахування позивачем часткових оплат відповідача в сумі 45751,07грн за платіжними дорученнями від 27.03.2019: №№263, 264, 265, 266 (оригінали яких містяться в матеріалах справи) поза признанням платежів вказаних у платіжних документах, в рахунок заборгованості, що обліковувалась за відповідачем раніше (в рахунок початого сальдо станом на 01.12.2018), є порушенням вимог чинного законодавства, враховуючи відсутність у Договорі погодження сторонами іншого порядку зарахування коштів.

Частиною 1 статті 1089 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб`єктів переказу регулюються Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні у пункті 32.3 статті 32 якого встановлено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976 (надалі - Інструкція), платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу . Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 2.9 зазначеної Інструкції передбачено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Відповідно до пункту 2.29 даної Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.

У розумінні наведених норм визначення призначення платежу належить виключно платнику. Платник може змінити реквізит призначення платежу до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Відповідно отримувач коштів у свою чергу не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті що визначені в призначенні платежу, може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу або погодження сторонами іншого порядку зарахування коштів.

У даному випадку відповідач у платіжних документах (оригінали яких наявні в матеріалах справи) чітко визначив призначення платежу, надав повну інформацію про платіж (спрямування коштів), зазначивши в рахунок чого мають бути спрямовані сплачені ним кошти (вказав конкретні рахунки-фактури), в той час як позивач не мав права на власний розсуд здійснювати зарахування цих платежів у рахунок погашення будь-яких інших заборгованостей.

При цьому жодних доказів щодо помилковості перерахування вказаної суми грошових коштів чи доказів відкликання відповідачем цього платіжного доручення для зміни призначення платежу матеріали справи не містять.

Також, в межах даного позову, позивачем, за порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором №374/5 від 01.08.2014 заявлено до стягнення 13042,33грн пені, нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідно до умов п.4.2 Договору за період з 18.12.2018 по 02.05.2019; 3402,51грн інфляційних витрат за період січень-травень 2019 року та 1072,03грн відсотків річних за період з 09.01.2019 по 18.06.2019, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

За визначенням статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частинами 4 та 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2. Договору №374/5 від 01.08.2014 сторони погодили, що за порушення строку або умов оплати, визначених Договором або Протоколом погодження умов розрахунків, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. Пеня нараховується з моменту виникнення прострочення платежу і до моменту повного погашення відповідачем заборгованості перед позивачем. Строк позовної давності по сплаті пені становить три роки (п.4.3., п.4.4. Договору).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості послуг за Договором №374/5 від 01.08.2014 по наступних рахунках-фактурах: №СФ-т013817 від 12.12.2018 на суму 30261,31грн у період з 18.12.2018 по 18.06.2019 ; №СФ-т014103 від 19.12.2018 на суму 16128,96грн у період з 25.12.2018 по 26.03.2019; №СФ-т014365 від 26.12.2018 на суму 8775,67грн у період з 04.01.2019 по 26.03.2019; №СФ-т014576 від 03.01.2019 на суму 19161,29грн у період з 09.01.2019 по 26.03.2019 та №СФ-т014744 від 31.12.2018 на суму 1685,15грн у період з 09.01.2019 по 26.03.2019.

Відтак, суд, керуючись наведеними нормами, провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань: неустойки (пені), трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором, з огляду на встановлений судом період прострочення та в межах визначеного позивачем періоду стягнення, дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 9173,64грн за період з 18.06.2018 по 18.06.2019; трьох відсотків річних в сумі 689,99грн за період з 09.01.2019 по 18.06.2019 та 2367,45грн інфляційних витрат за період січень-травень 2019 року.

В іншій частині позову щодо стягнення неустойки (пені), трьох відсотків річних та інфляційних витрат судом відмовлено, беручи до уваги безпідставність їх нарахування.

При ухвалені рішення у даній справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

У відповідності до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Таким чином, за рахунок відповідачу позивачу мають бути відшкодовані судові витрати по сплаті судового збору в сумі 828,53грн, сплаченого ним при подачі позову до суду.

Керуючись статтями 12, 42, 46, 73, 74, 76-79, 80, 91, 123, 129, 233, 236, 238, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Арис-Юг (вул. О. Мишуги, 10, офіс 213, 214, м. Київ, 02141, код ЄДРПОУ 31745725) до Приватного підприємства Трансавіатур (вул. П`ятницька, буд. 92, кв. 84, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 32946786) про стягнення 98529,25грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Трансавіатур (вул. П`ятницька, буд. 92, кв. 84, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 32946786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Арис-Юг (вул. О. Мишуги, 10, офіс 213, 214, м. Київ, 02141, код ЄДРПОУ 31745725) - 30261,31грн основного боргу, 9173,64грн пені, 689,99грн трьох відсотків річних, 2367,45грн інфляційних втрат та 828,53грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 27.08.2019.

Повідомити учасників справи про можливістьодержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко