Ухвала

від 23.08.2019 по справі 905/225/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/225/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККОСХІДІНВЕСТ"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2019

та рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2019

за позовом Маріупольської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККОСХІДІНВЕСТ"

про стягнення 76 470,51 грн,

ВСТАНОВИВ:

12.08.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККОСХІДІНВЕСТ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 (повний текст складено 01.08.2019) та рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2019 у справі № 905/225/19, подана 14.08.2019.

19.08.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла заява Маріупольської міської ради про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККОСХІДІНВЕСТ", яка обґрунтована тим, що справа № 905/225/19 є малозначною.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" цієї норми.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 76 470,51 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100,00 грн станом на 1 січня 2019 року), а тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами Господарського процесуального кодексу України.

В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Обґрунтовуючи зазначені доводи, заявник посилається на те, що в судових рішеннях Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду (постанова від 29.05.2018 у справі № 915/242/17, постанова від 28.03.2018 у справі № 910/24189/16), Касаційного адміністративного суду (постанова від 01.04.2019 у справі №804/5493/16) та в рішеннях Великої Палати Верховного Суду (постанова від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17) сформувалась різна практика застосування норм матеріального права, а саме положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Однак, такі доводи суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки вищезазначеними постановами Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справи - направлено до судів попередніх інстанцій для нового розгляду, що свідчить про відсутність у зазначених судових рішеннях Верховного Суду різної правозастосовної практики положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, заявник у скарзі не наводить обґрунтувань, які б свідчили про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 зазначеного Кодексу.

Всі інші доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності перегляду та переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Обґрунтування наявності інших підстав, передбачених підпунктами "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо права касаційного оскарження в малозначних справах, скаржником також не наведено.

У контексті викладеного Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 держави-члени мають вжити заходів щодо визначення кола питань, виключених із права на апеляцію та касацію, для недопущення будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Таким чином, підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККОСХІДІНВЕСТ" відсутні.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 905/225/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККОСХІДІНВЕСТ".

Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККОСХІДІНВЕСТ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2019 та рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2019 у справі № 905/225/19.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи (у тому числі оригінал платіжного доручення від 09.08.2019 № 0001972522 на суму 3 067,97 грн) повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н.О. Багай

Т.Б. Дроботова