Постанова

від 14.08.2019 по справі 915/1343/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 915/1343/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного підприємства Сузір'я Стрільця - Виноградського М.М., Білецького О.П.,

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради - не з'явився,

Генеральної прокуратури України - Гришиної Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства Сузір'я Стрільця

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 (у складі колегії суддів: Бєляновський В.В. (головуючий), Богатир К.В., Поліщук Л.В.)

у справі № 915/1343/17

за позовом Приватного підприємства Сузір'я Стрільця

до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради

про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Приватне підприємство Сузір'я Стрільця (далі - позивач, ПП Сузір'я Стрільця ) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (далі - відповідач, Управління) про визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - адміністративну будівлю, позначену у технічному паспорті, який виготовлений 24.05.2017 КП Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації по літ. А-1-3: загальною площею 1000,8 м2, основна - 552,7 м2, що розташована на земельній ділянці площею 1619 м2 (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001) за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна (Акіма), буд.5 та належить позивачеві на праві власності (далі - спірна адміністративна будівля).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, за результатами проведення у 2017 році реконструкції адміністративної будівлі, яка належить йому на праві власності та розташована на належній йому на праві власності земельній ділянці (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), звернувся до Управління із заявою про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом самочинно збудованого об'єкта нерухомості - спірної адміністративної будівлі. Однак, Управління повідомило позивачу, що самочинно збудований об'єкт нерухомості приймається в експлуатацію згідно із Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (далі - Постанова №461) у разі визнання на нього права власності за рішенням суду та за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта. Тому позивач, з посиланням на положення ст.375, ч.ч.1, 2, 5 ст.376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - спірну адміністративну будівлю.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018 позов задоволено.

Визнано за ПП Сузір'я Стрільця право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - адміністративну будівлю, позначену у технічному паспорті, який виготовлений 24.05.2017 КП Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації по літ. А-1-3: загальною площею 1000,8 м2, основна - 552,7 м2, що розташована на земельній ділянці площею 1619 м2 із кадастровим номером 4810137200:08:015:0001 за адресою: м. Миколаїв, вул.1 Воєнна (Акіма), буд.5.

Суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спірну адміністративну будівлю, з огляду на положення ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321, ст.375, ч.ч.1, 2, 5 ст.376 ЦК України та висновок судової будівельно-технічної експертизи Миколаївського відділення Одеського НДІСЕ від 25.10.2018 №18-228/229, яким встановлено відсутність порушень ДБН при її реконструкції та розміщення спірної адміністративної будівлі в межах земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), яка належить позивачеві на праві власності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Перший заступник прокурора Миколаївської області (далі - прокурора) в інтересах держави в особі Управління звернувся з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018 скасовано.

У задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з позивача на користь відповідача 22 427,82 грн судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи ст.376 ЦК України у сукупності із ст.ст.321, 375 ЦК України, оскільки визнання за ПП Сузір'я Стрільця права власності на спірну адміністративну будівлю, яка була реконструйована без отримання дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, порушує права і законні інтереси інших осіб, у т. ч. суміжних землекористувачів, та суспільні інтереси територіальної громади м. Миколаєва, що виключає можливість задоволення позову на підставі ч.5 ст.376 ЦК України.

Також апеляційний господарський суд зазначив, що Управління не є належним відповідачем у справі.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції визнано наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Управління шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 22.12.2018, оскільки Управління не забезпечило належної участі у даній справі, що свідчить про неналежність виконання відповідачем своїх повноважень.

Крім того, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в разі набрання рішенням суду першої інстанції від 22.12.2018 законної сили, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в сумі 14 951,88 грн, підлягатиме стягненню з Управління, що призведе до втрат місцевого бюджету.

Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2019, у червні 2019 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018 - залишити без змін.

В обґрунтування касаційної скарги, ПП Сузір'я Стрільця зазначило, що будівництво (реконструкція) спірної адміністративної будівлі не порушило права та законні інтереси інших осіб, в т. ч. суміжних землекористувачів, та суспільні інтереси територіальної громади м. Миколаєва, так як реконструкція проведена з додержанням ДБН та в межах належної йому на праві власності земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25.10.2018 №18-228/229, а можливість надійної та безпечної експлуатації спірної адміністративної будівлі встановлено за результатами проведення технічного обстеження реконструйованої будівлі ТОВ ПВІ Миколаївагропроект ; Управління є належним відповідачем у справі, оскільки відмова відповідача у прийнятті в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомості - спірної адміністративної будівлі, стало підставою виникнення спору про право.

Позивач в касаційній скарзі зазначив про відсутність у прокурора права представляти інтереси держави в особі Управління у даній справі з огляду на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження наявності причин, які перешкоджають захисту інтересів держави самим Управлінням.

02.07.2019 Перший заступник прокурора Миколаївської області надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Управління свого представника у судове засідання не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи належне повідомлення Управління про касаційний розгляд справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Управління.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників позивача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.11.2003 між Державним підприємством Будівельна дільниця при УМВС України в Миколаївській області (продавець) та ПП Сузір'я Стрільця (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач купив нежитловий об'єкт, який розташований по вул. Акіма, 5 у м. Миколаєві на земельній ділянці загальною площею 1514 м2 та складається з: адміністративної будівлі літ. А-1 (камінь), заг.пл. - 237,5 м2, адміністративної будівлі літ. Б-1 (дерев.), заг. пл. - 96,9 м2, харчоблоку літ. Ж-1 (камінь), заг.пл. - 22,6 м2, вбиральні літ. У, огорожі № 4, 5, покриття І, вартістю 85 215,00 грн.

На підставі договору купівлі-продажу від 21.11.2003 №143 позивач зареєстрував за собою право власності на вказаний нежитловий об'єкт, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.12.2003 № 2166278 та Інформаційною довідкою від 26.01.2018 № 111819766 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

12.01.2004 власником ПП Сузір'я Стрільця прийнято рішення №01/2004 здійснити добудову та реконструкцію нежитлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Акіма, 5, що належить підприємству на праві власності, зі збільшенням у зовнішніх розмірах, що збільшить кількість місць (площу) будівлі з метою його корисної експлуатації та збільшення його виробничої потужності, що призведе до збільшення очікуваної майбутньої вигоди від об'єкта основних засобів.

16.03.2005 між Миколаївською міською радою (продавець) та ПП Сузір'я Стрільця (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1233, відповідно до якого позивач купив земельну ділянку загальною площею 1619 м2 (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), що знаходиться в м. Миколаєві по вулиці Акіма, 5, для реконструкції існуючих приміщень в офісні та подальшого їх обслуговування.

Право власності позивача на земельну ділянку загальною площею 1619 м2 (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001) посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку від 28.07.2005 серії ЯА № 549584 та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.02.2018 № НВ-4804378422018.

У 2017 році ПП Сузір'я Стрільця закінчило добудову та реконструкцію спірної адміністративної будівлі літ. А-1 зі збільшенням у зовнішніх розмірах на 299,1 м2 та надбудовою другого та мансардного поверхів. Таким чином, по літ. А-1-3: загальна площа спірної адміністративної будівлі становить 1000,8 м2, основна - 552,7 м2 (збудовано самочинно), про що зазначено у технічному паспорті на громадський будинок - нежитловий об'єкт по вул. 1 Воєнна (Акіма), № 5 від 24.05.2017, виготовленого КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" на замовлення позивача.

27.09.2017 позивач звернувся до Управління із заявою № 66, в якій просив прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом нежитловий об'єкт - спірну адміністративну будівлю.

24.10.2017 Управління у відповідь на звернення позивача надіслало лист №115/22.01.01-20/17, в якому вказало, що Постановою КМУ №461 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №409), визначено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта, яке проводиться суб'єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України Про архітектурну діяльність одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою-підприємцем, яка згідно із зазначеним законом має кваліфікаційний сертифікат.

Одночасно Управління у своєму листі роз'яснило, що у такому випадку замовник заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації, зокрема, щодо самочинно збудованого об'єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до Постанови №461. Декларація про готовність до експлуатації самочинно збудованого об'єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду (додаток 5 до Постанови №461) подається замовником через центр надання адміністративних послуг. Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради буде розглянуто документи, надані згідно з додатком 5 до Постанови №461.

З огляду на лист Управління від 24.10.2017 №115/22.01.01-20/17 позивач звернувся до господарського суду з позовом до Управління про визнання за ПП Сузір'я Стрільця права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - спірну адміністративну будівлю, що розташована на земельній ділянці площею 1619 м2 (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001) за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна (Акіма), буд.5 та належить позивачеві на праві власності.

Суд першої інстанції, дослідивши усі зібрані у справі докази у їх сукупності, а саме: договір купівлі-продажу нежитлового об'єкта від 21.11.2003 №143, договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001) від 16.03.2005 №1233, правовстановлюючі документи на нежитловий об'єкт та земельну ділянку (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), висновок судової будівельно-технічної експертизи від 25.10.2018 №18-228/229, керуючись ст.41 Конституції України, ст.375, ч.ч.1, 2, 5 ст.376 ЦК України, у своєму рішенні від 22.12.2018 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Рішення суду першої інстанції від 22.12.2018 було оскаржене Першим заступником прокурора Миколаївської області, який подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Управління.

Своє право на звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Управління прокурор обґрунтував тим, що неналежне виконання Управлінням своїх повноважень щодо захисту власних інтересів у суді першої інстанції та не подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 22.12.2018 свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Управління шляхом подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018.

Прокурор, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості - спірну адміністративну будівлю не може бути визнано за позивачем на підставі ст.376 ЦК України, з огляду на те, що таке будівництво (реконструкція) спірної адміністративної будівлі було здійснене позивачем без отримання відповідних дозвільних документів.

Також прокурор вказав, що за рахунок обраного позивачем відповідача - Управління не можливо задовольнити заявлені позовні вимоги з огляду на повноваження останнього, до яких оформлення права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості не відноситься.

Крім того, прокурор зазначив, що в разі набрання рішенням суду першої інстанції від 22.12.2018 законної сили, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в сумі 14 951,88 грн, підлягатиме стягненню з Управління, що призведе до втрат місцевого бюджету.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018 та відмовляючи у задоволенні позову, у своїй постанові від 23.04.2019, погодився із вказаними в апеляційній скарзі доводами прокурора та виходив з доведеності підстав для оскарження цього рішення прокурором.

Обґрунтовуючи свою постанову, апеляційний господарський суд виходив з того, що визнання за ПП Сузір'я Стрільця права власності на спірну адміністративну будівлю, яка була реконструйована без отримання дозвільних документів на виконання будівельних робіт, порушує права і законні інтереси інших осіб, у т. ч. суміжних землекористувачів, та суспільні інтереси територіальної громади м. Миколаєва, що унеможливлює задоволення позову на підставі ч.5 ст.376 ЦК України.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що в разі набрання рішенням суду першої інстанції від 22.12.2018 законної сили, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в сумі 14 951,88 грн, підлягатиме стягненню з Управління, що призведе до втрат місцевого бюджету.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 зазначеним вимогам не відповідає.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, тому висновок апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позову з наведених у оскаржуваній постанові мотивів є передчасним.

Поняття самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин. Вказана стаття унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реконструкція та добудова адміністративної будівлі за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна (Акіма), буд.5, яка належить на праві власності позивачу, була останнім здійснена самовільно - без отримання дозвільних документів.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Так, у відповідності до ч.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що при задоволенні позову та визнанні права власності на спірну адміністративну будівлю за позивачем із застосуванням ч.5 ст.376 ЦК України, суд першої інстанції не досліджував порушення позивачем прав і законних інтересів інших осіб, у т.ч. суміжних землекористувачів, при здійсненні ним реконструкції та добудови спірної адміністративної будівлі без дозвільних документів.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог, переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив про встановлення ним наявності порушення позивачем при здійснені самочинного будівництва об'єкта нерухомості (спірної адміністративної будівлі) прав та інтересів інших осіб, у т. ч. суміжних землекористувачів та суспільних інтересів територіальної громади м. Миколаєва, що виключає визнання права власності на спірну адміністративну будівлю за ПП Сузір'я Стрільця на підставі ч.5 ст.376 ЦК України.

Однак, обмежившись лише посиланням на порушення позивачем прав і законних інтересів інших осіб, у т. ч. суміжних землекористувачів та суспільних інтересів територіальної громади м. Миколаєва, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, договір купівлі-продажу нежитлового об'єкта від 21.11.2003 №143, за яким позивач є власником спірної адміністративної будівлі; договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001) від 16.03.2005 №1233, згідно якого Миколаївська міська рада продала зазначену земельну ділянку позивачеві для реконструкції існуючих на ній приміщень в офісні та подальшого їх обслуговування; висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25.10.2018 №18-228/229, яким встановлено відсутність порушень ДБН при реконструкції спірної адміністративної будівлі та розміщення її в межах належної позивачеві на праві власності земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001) та не встановив, якими із вказаних доказів підтверджується порушення прав та інтересів інших осіб, у т.ч. суміжних землекористувачів, яких саме суміжних землекористувачів та в чому ці порушення полягають, а також не встановив, у чому полягає порушення суспільних інтересів територіальної громади м. Миколаєва, та якими доказами це підтверджується.

Висновок апеляційного господарського суду про те, що Управління є неналежним відповідачем у справі зроблений без аналізу діючого законодавства, зокрема, Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (ст.ст.6, 39), Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст.ст.1, 18) та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою КМУ від 13.04.2011 №461 (п.п. 3, 4, 10, 11, 15-17).

При цьому, ні суд апеляційної інстанції у своїй постанові, ні прокурор у поданій в інтересах держави в особі Управління апеляційній скарзі не зазначають, який орган державної влади є належним відповідачем.

Обґрунтовуючи наявність у прокурора повноважень на подачу апеляційної скарги в інтересах держави в особі Управління на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018, суд апеляційної інстанції вказав на неналежне виконання Управлінням своїх повноважень по оскарженню рішення суду першої інстанції та необхідність захисту інтересів держави у зв'язку з можливістю стягнення з Управління судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.

Такий висновок зроблено судом апеляційної інстанції без дослідження всіх доказів у справі, зокрема, наявної в матеріалах справи апеляційної скарги Управління.

Крім того, погоджуючись з доводами прокурора в апеляційній скарзі про те, що в разі набрання рішенням суду першої інстанції від 22.12.2018 законної сили, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в сумі 14 951,88 грн, підлягатиме стягненню з Управління, що призведе до втрат місцевого бюджету, суд апеляційної інстанції не врахував положення ч.9 ст.129 ГПК України, відповідно до якої якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А зі змісту рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018 вбачається, що витрати по сплаті судового збору покладено на позивача, незважаючи на те, що позов задоволено повністю, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції від 23.04.2019 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Сузір'я Стрільця задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №915/1343/17 скасувати.

3. Справу №915/1343/17 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий