Постанова

від 14.08.2019 по справі 910/2758/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2758/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (головуючий суддя Разіна Т.І., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 (суддя Кирилюк Т.Ю.) у справі № 910/2758/18

за позовом Приватного підприємства "Стітекс"

до Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання зобов`язання припиненим на суму 897 601,88 доларів США за кредитним договором № 15/01-КР/25/2012 від 28.09.2012

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2018 року Приватне підприємство "Стітекс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" (далі - відповідач) про визнання зобов`язання за кредитним договором № 15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012 припиненим на суму у розмірі 897 601 доларів США 88 центів шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (з урахуванням уточнень позовних вимог).

1.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач посилається на те, що сторони спору мають зустрічні однорідні вимоги один до одного, строк виконання яких настав, у зв`язку з чим позивач звернувся до банку із заявою про припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, однак, відповідач не здійснив зустрічне зарахування вимог, чим порушив законні права та інтереси позивача.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, позов задоволено повністю. Визнано припиненим зобов`язання Приватного підприємства "Стітекс" на суму 897 601, 88 доларів США за кредитним договором № 15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012, укладеним Приватним підприємством "Саліус" з Публічним акціонерним товариством "Банк Богуслав", обов`язки боржника за яким перейшли до Приватного підприємства "Стітекс" за договором про переведення боргу від 30.08.2017.

2.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій вказали, що з наданих позивачем доказів вбачається набуття ним прав кредитора на підставі укладених угод по відношенню до відповідача за грошовим зобов`язанням, а тому позивач був одночасно кредитором та боржником за грошовими зобов`язаннями, права та обов`язки за якими він отримав у результаті укладення договору про переведення боргу від 30.08.2017 та договорів про відступлення права вимоги від 30.10.2017, 03.11.2017, 04.11.2017, 06.11.2017.

Посилаючись на приписи статей 512, 513, 514, 516, 1058, 1066 Цивільного кодексу України суди вказали, що з моменту укладення договорів про відступлення права вимоги, грошові вимоги до банку перейшли до позивача у тому ж обсязі й на умовах, які існували на момент їх переходу, що відповідало заявленій в межах позову сумі 897 601,88 доларів США. Господарські суди вказали, що відповідач не мав правових підстав залишити поза увагою укладені позивачем договори відступлення права вимоги, та мав можливість за умови наявності правових та фактичних підстав захистити свої права у судовому порядку шляхом визнання відповідних правочинів недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

4. Скаржник зазначає, що оскаржувані у даній справі рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, наголошує на невиконанні судами приписів ст. 86, ч. 3 ст. 198, ч. 5 ст. 236 ГПК України. На думку відповідача, в порушення положень ч. 1 ст. 173 ГПК України судом першої інстанції не залишено позовну заяву без руху, а відкрито провадження у справі за відсутності у позивача оригіналів доказів.

4.1. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги обставини, на які посилався відповідач, не надано їм належної оцінки, не витребувано, зокрема, у позивача оригінал заяви ОСОБА_1 Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що судами не досліджено зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення спору.

4.2. Як наголошує відповідач, матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 76-79 ГПК України того, що оплата в рахунок укладених договорів відступлення права вимоги була здійснена позивачем на користь вкладників, які переуступили права вимоги до банку на користь позивача.

4.3. З урахуванням норм матеріального права (статей 512 - 514, 655 - 656 Цивільного кодексу України) та умов укладених між позивачем та вкладниками договорів відступлення прав вимоги, судам обох інстанцій необхідно було з`ясувати факт наявності/відсутності розрахунків між позивачем та вкладниками.

4 . 4. Судами попередніх інстанцій не перевірено на відповідність вимогам статей 74, 86 ГПК України подані позивачем копії первинних документів, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги.

4 . 5. Відповідач зазначає про свідоме ігнорування судами попередніх інстанцій доводів відповідача, що фактично позивач не набув права вимоги до відповідача внаслідок відступлення ОСОБА_2 прав вимоги за договорами банківських вкладів, оскільки 06.11.2017 ОСОБА_2 передала в заставу банку майнові права за договорами банківських вкладів.

4.6. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі вкладників (фізичних та юридичних осіб), які відступили права вимоги до банку на користь позивача, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, що унеможливило встановити дійсні обставини справи; прийнято до розгляду "Заяву про уточнення позовних вимог", подання якої не передбачено нормами ГПК.

4.7. Також відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій установили обставини справи на підставі недопустимих доказів.

4.8. Судом апеляційної інстанції не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.10.2018 у справі №914/3217/16.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

5. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення залишити без змін, наголошуючи на тому, що суди попередніх інстанцій з урахуванням положень ч. 5 ст. 236 ГПК України прийняли до уваги та дослідили тільки ті докази, які мали відношення до предмету спору, зауважуючи, що встановлення факту оплати за договорами відступлення прав вимоги не має відношення до предмету спору у даній справі, та відповідачем не оспорюється їх дійсність в інших судових процесах.

6. Третьою особою відзиву на касаційну скаргу не подано, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

7. Як установлено судами попередніх інстанцій, 30.08.2017 між Приватним підприємством "Стітекс" (позивач) та Приватним підприємством "Саліус" укладено трьохсторонній договір про переведення боргу, який мало ПП "Саліус" перед відповідачем у справі за кредитним договором №15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012.

Відповідно до пункту 2 договору про переведення боргу позивач зобов`язався у термін до 20.09.2019 погасити відповідачу заборгованість ПП "Саліус" у розмірі 909 000 дол. США за отриманим кредитом, сплатити суму прострочених первісним боржником процентів за період з квітня по вересень 2017 року у термін до 31.10.2017 та в подальшому щомісячно сплачувати відсотки з розрахунку 11% річних від суми боргу.

7.1. Судами також установлено, що укладений позивачем, відповідачем та ПП "Саліус" договір відповідає вимогам, встановлених цивільним законодавством щодо заміни боржника у зобов`язанні, у тому числі приписам статей 520 та 521 Цивільного кодексу України .

7.2. 30.10.2017 позивачем укладено з фізичною особою ОСОБА_3 , який на той час мав по відношенню до відповідача права кредитора за договором банківського депозитного вкладу, договір відступлення права вимоги грошових коштів у сумі 196 797,43 дол. США.

7.3. Суди установили, що з огляду на положення ст. 512 Цивільного кодексу України та умов договору відступлення права вимоги від 30.10.2017, позивач набув прав кредитора по відношенню до відповідача за грошовим зобов`язанням у сумі 196 797, 43 дол. США, а тому станом на 30.10.2017 позивач був одночасно кредитором та боржником за грошовими зобов`язаннями, права та обов`язки за якими він отримав у результаті укладення цивільно-правових договорів переведення боргу від 30.08.2017 та відступлення права вимоги від 30.10.2017.

7.4 . 02.11.2017 позивачем надано відповідачу письмову заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 196 797, 43 дол. США.

7.5. 03.11.2017 відповідач повідомив позивача про те, що строк погашення заборгованості за договором банківського кредиту сплинув 02.11.2017, оскільки 23.10.2017 керівництво банку випадково дізналось про факти порушення позивачем умов кредитного договору, що стало підставою для дострокового погашення заборгованості, яка станом на 03.11.2017 становить 907 500 дол. США.

7.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.11.2017 позивачем укладено з кредиторами банку п`ять договорів відступлення прав вимоги грошових коштів, у тому числі з ОСОБА_4 на суму 3 238 186,54 грн, з ТОВ "Ноблесс" на суму 1 804 799,74 грн, з ТОВ "Санаторій "Борисфен" на суму 1 366 338,12 грн та з фізичною особою ОСОБА_2 на суму 100 000 євро та 300 000 дол. США.

7.7. Набувши по відношенню до відповідача права вимоги грошових коштів за встановленими НБУ офіційними курсами валют загальною еквівалентною сумою 851 235, 35 дол. США, позивач надав 03.11.2017 відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на цю суму.

7.8. Також суди установили, що позивачем додатково укладено з кредиторами за грошовим зобов`язаннями відповідача, що ґрунтуються на договорах банківського вкладу, договори про відступлення прав вимоги грошових коштів на суму 27 000 дол. США (договір з фізичною особою ОСОБА_1 від 04.11.2017) та 150 000 дол. США (договір з фізичною особою ОСОБА_2 від 06.11.2017).

7.9. Заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог отримано відповідачем 04.11.2017 (на суму 27 000 дол. США) та 06.11.2017 о 10 год. 45 хв. (на суму 150 000 дол. США). З огляду на наведене, суди установили, що станом на 10:45 год 06.11.2017 позивачем надано відповідачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог загальною еквівалентною сумою 934 500 дол. США. Зазначена сума відповідає кредиторським правам позивача, проте, є більшою його боргових зобов`язань, визначених відповідачем листом-вимогою №209/14 від 03.11.2017.

8. В силу положень пункту 1 частини першої статті 512, частини першої статті 513, статті 514, частини першої статті 516 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

9. Тобто, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.

10. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

11. Відповідно до положень статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

12. Обов`язок виплати грошових коштів кореспондується з правом вимагати такої виплати, а, отже, дає право вкладнику відступлення права вимоги за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних депозитних рахунках.

13. Таким чином, з огляду на встановлені судами обставини та наведені законодавчі норми, суди дійшли вірного висновку, що за договорами про відступлення права вимоги від 30.10.2017, 04.11.2017, 06.11.2017 грошові вимоги до банку перейшли до відповідача у тому ж обсязі і на умовах, що існували на момент їх переходу, що відповідало заявленій в межах позову сумі 897 601,88 доларів США.

14. Слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, в силу якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

15. Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин недійсності укладених позивачем правочинів відступлення прав вимоги грошових коштів, з огляду на що вірно вказано, що вони є обов`язковими до виконання. Крім того, як обґрунтовано вказали суди, відповідач не був позбавлений можливості за умови наявності відповідних правових та фактичних підстав захистити свої права у судовому порядку шляхом визнання укладених позивачем договорів недійсними.

16. Колегія суддів зазначає, що предметом даного спору є вимога про визнання зобов`язання припиненим на суму 897 601,88 доларів США за кредитним договором № 15/01-КР/25/2012 від 28.09.2012 на підставі положень ст. 601 Цивільного кодексу України.

17. Відповідно до положень частини третьої статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

18. Зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (стаття 601 Цивільного кодексу України).

Тобто, положеннями чинного законодавства унормовано, що заяви однієї із сторін достатньо для проведення зарахування.

19. При цьому, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

20. Грошові вимоги мають розглядатися як однорідні у силу недиференційованості грошей як предмета виконання зобов`язань. Гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші операції з грошима. Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною із іншою вимогою про сплату грошей.

21. За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги це - односторонній правочин, який оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст. 601 Цивільного кодексу України, однак якщо цей правочин суперечить вимогам чинного законодавства, то сторона має право звернутись за захистом своїх прав з позовом до суду про визнання такого правочину недійсним, з урахування ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

22. Суди попередніх інстанцій установили відсутність у даній справі доказів недійсності односторонніх правочинів позивача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на що вони є правомірними в силу вимог ст. 204 Цивільного кодексу України.

23. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач посилається на недослідження судами обставин виконання договорів про відступлення прав вимоги, зокрема, обставини наявності/відсутності розрахунків між позивачем та вкладниками.

При цьому, як вірно вказано судами попередніх інстанцій, встановлення фактів проведення розрахунків позивача з кредиторами відповідача не має істотного значення для вирішення спору, оскільки такі правовідносини виникли внаслідок укладення договорів відступлення прав вимоги, а не договорів факторингу, з огляду на що доводи касаційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.

24. Доводи касаційної скарги в частині ігнорування судами попередніх інстанцій доводів відповідача, що фактично позивач не набув права вимоги до відповідача внаслідок відступлення ОСОБА_2 прав вимоги за договорами банківських вкладів, оскільки 06.11.2017 ОСОБА_2 передала в заставу банку майнові права за договорами банківських вкладів, колегією суддів також відхиляються з огляду на те, що як зазначалось вище, доказів недійсності укладених 03.11.2017 та 06.11.2017 договорів відступлення прав вимоги між позивачем та ОСОБА_2 матеріали справи не містять, а тому правомірність даних правочинів презюмується.

25. Як на одну з підстав неможливості здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач посилався на введення 06.11.2017 у банку тимчасової адміністрації, а у подальшому процедури ліквідації.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України". На підставі досліджених у справі доказів судами установлено, що тимчасову адміністрацію у відповідача запроваджено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з 13 години 06.11.2017 строком на один місяць.

Установивши, що перелічені вище правочини були вчинені позивачем до моменту введення тимчасової адміністрації у АТ "Банк Богуслав", суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з огляду на що у даному випадку не можуть бути застосовані обмеження, встановлені частиною першою статті 602 Цивільного кодексу України .

26. В частині доводів касаційної скарги, які зводяться до порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, відмови у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі вкладників (фізичних та юридичних осіб), які відступили права вимоги до банку на користь позивача, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, що унеможливило встановлення дійсних обставин справи, колегія суддів зауважує таке.

27. У відповідності до положень ч. 1 ст. 50 ГПК України , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

28. Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем було подано до суду заяву про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Санаторій "Борисфен", ОСОБА_2 , у задоволенні якого відмовлено ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.05.2018 з посиланням на те, що відповідачем не доведено, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки визначених осіб.

29. Як зазначалось вище, скаржник вбачає порушення норм процесуального права у тому, що незалучення вищеперелічених третіх осіб до участі у справі унеможливило встановлення дійсних обставин справи, тоді як процесуальний закон пов`язує залучення третіх осіб до участі у справі із можливістю впливу судового рішення на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. За таких обставин, колегія суддів зазначає про обґрунтованість відмови суду у залученні вказаних третіх осіб.

30. В частині доводів касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та прийняття до розгляду "Заяви про уточнення позовних вимог", подання якої не передбачено нормами ГПК, колегія суддів відзначає, що відповідне порушення з огляду на положення ч. 2 ст. 311 ГПК України не може бути підставою для скасування чи зміни рішення, оскільки не призвело до ухвалення незаконного рішення.

31. Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

32. Виходячи з предмету і підстав заявленого позову, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій повно та об`єктивно досліджено докази у справі, та наголошує, що переоцінка таких доказів не входить до повноважень суду касаційної інстанції, з огляду на що аргументи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами норм процесуального права колегією суддів відхиляються як такі, що не знайшли підтвердження матеріалами справи.

33. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.10.2018 у справі №914/3217/16 є безпідставними, оскільки апеляційним судом безпосередньо в оскаржуваній постанові вказано про його врахування при перегляді судового рішення в апеляційному порядку, та, зокрема, наголошено на презумпції правомірності правочину та праві позивача у разі незгоди із зарахуванням зустрічних однорідних вимог звернутися за захистом своїх прав до суду, оскільки у справі № 914/3217/16, на відміну від даної справи, вирішувалася справа з іншим предметом спору стосовно недійсності одностороннього правочину.

34. В частині доводів касаційної скарги про недослідження судами зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції була надана правова оцінка зібраним у справі доказам, зокрема, поданому відповідачем клопотанню про витребування у позивача оригіналів письмових доказів та установлено, що таке клопотання не відповідає вимогам частини 2 статті 81 ГПК України, зокрема, зауважено, що більшість витребуваних документів мають бути у відповідача (банку), у тому числі, договір банківського рахунку, договір банківського вкладу, заяви, додаткові договори тощо.

В силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на те, що відповідач не спростував наявності таких документів належними і допустимими доказами.

35. Колегія суддів відзначає, що інші доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

36. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

37. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішень судів попередніх інстанцій, з огляду на що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

39. За приписами частини 3 статті 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Щодо розподілу судових витрат

40. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, згідно із вимогами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/2758/18 залишити без змін.

3. Поновити виконання (дію) постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/2758/18.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.