Постанова

від 27.08.2019 по справі 911/459/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2019 р. Справа№ 911/459/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення Господарського суду Київської області

від 26.04.2019

у справі №911/459/19 (суддя Ейвазова А.Р.)

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія

Нафтогаз України

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку

Гранд лайф №5

про стягнення 47 987,77 грн

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , яке в подальшому змінило свою організаційно-правову форму на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ НАК Нафтогаз України , позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гранд лайф №5 (далі - ОСББ Гранд лайф №5 , відповідач) про стягнення 47 987,77 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, укладеним між ним та Приватним комунально-побутовим підприємством Теплокомунсервіс (далі - ПКПП Теплокомунсервіс ), в частині своєчасної оплати переданого природного газу, відтак просило стягнути з відповідача 5 727,51 грн. пені, нарахованої за період з 15.02.2014 по 14.10.2014, 2 419,63грн. 3% річних, нарахованих за період з 15.02.2014 по 08.10.2015, 39840,63 грн. інфляційних втрат за період з березня 2014 по вересень 2015.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував про погашення заборгованості 09.10.2015, тобто до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , відтак нарахування на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат не здійснюється, а нараховані підлягають списанню. Також відповідач вказував на встановлення Договором такої черговості погашення вимог, відповідно до якої позивач, зважаючи на постійні перерахування коштів в погашення заборгованості, міг зараховувати сплачені кошти першочергово на погашення втрат від інфляції, процентів та пені, а також на неможливість впливу на перерахування коштів, які надходять на його рахунок із спеціальним режимом використання. Крім того, відповідач зазначав про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими вимогами до суду.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач стверджував, що відповідач не є особою, на яку розповсюджується дія Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а позивачем не пропущено строку позовної давності, вдже п. 9.3 Договору №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, у якому замінено боржника, встановлює строк позовної давності, зокрема, й щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат тривалістю в п`ять років.

За змістом наданих суду першої інстанції заперечень на відповідь на відзив апелянт заперечував проти доводів позивача, вказуючи на те, що природний газ, переданий за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, використаний для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, і борг переведений на відповідача, з огляду на що посилання позивача на неможливість застосування норм Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії є неправомірними. Також апелянт наполягав, що є теплогенеруючою організацією, оскільки має у своїй власності теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію. Крім цього, на переконання апелянта, Договір від 30.10.2014 №2966/14-17 про переведення боргу не містить приписів щодо збільшення строку позовної давності, у той час як п. 9.3 Договору №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, укладений між позивачем та ПКПП Теплокомунсервіс , не може бути застосований, оскільки відповідач не є стороною такого договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.04.2019 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гранд лайф №5 про стягнення 47 987,77 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ НАК Нафтогаз України оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1 - 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а також вимог процесуального права, а саме ст. 7, 86, 38, 236 ГПК України. За твердженнями апелянта, застосування згаданого Закону до спірних відносин є неправомірним, адже матеріали справи не містять жодного доказу, що відповідач є теплопостачальною організацією, отже відмова в задоволенні позову є незаконною. Крім цього, на думку апелянта, виходячи з аналізу ст. 3 згаданого Закону учасниками процедури врегулювання заборгованості, яка включає в себе й списання заборгованості, є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, які включені до реєстру, однак матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів включення відповідача до відповідного реєстру, а тому списання його заборгованості та застосування ч. 3 ст. 7 цього Закону є неправомірним тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне на обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначав, що положеннями ч. 3 ст. 7 згаданого Закону законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому, право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. На переконання відповідача, виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Крім цього, відповідач стверджував, що оскільки заборгованість з оплати природного газу на суму 57 629.01 грн., яка переведена на відповідача на підставі Договору №2966/14-17 від 30.10.2014, є заборгованістю саме за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміна осіб у зобов`язанні не змінює мети використання поставленого природного газу. Більш того, на переконання відповідача, згідно п. 3.4 Договору №2966/14-17 від 30.10.2014 новий боржник має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення, засновані на відносинах між кредитором та первісним боржником тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 27.08.2019 з`явились представники сторін, представник позивача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 20.12.2013 між ПАТ НАК Нафтогаз України (позивач, продавець за договором) та ПКПП Теплокомунсервіс (покупець за договором) укладено Договір № 2218/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, за умовами п. 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю в 2014 році природний газ, а покупець - зобов`язується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками та їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

За змістом Додаткової угоди №2 від 30.04.2014 сторонами внесено зміни до п. 1.2 та погоджено, що з 03.04.2014 газ, що продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

В силу положень п. 2.1 Договору продавець передає з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ у обсязі до 9470,00 тис.куб.м.

Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов`язується надати продавцю підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газорозподільному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою остаточних розрахунків між сторонами.

Сторони також погодили (п.п. 5.1, 5.2 Договору), що ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ; ціна 1000 куб.м природного газу на дату укладання Договору становить - 1 309,20грн з ПДВ.

За умовами п. 5.3 Договору у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов`язковими для сторін за Договором з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п. 5.5 Договору загальна сума вартості природного газу за Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 Договору).

Договір згідно розділу 11 набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

31.01.2014 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою внесено зміни до п. 5.2 та в п. 12 викладене банківські реквізити продавця, ціна газу залишилась 1 309,20грн.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання п. 2.1 Договору позивач протягом січня-грудня 2014 року поставив, а ПКПП Теплокомунсервіс прийняло природний газ на загальну суму 8 630 402,20 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи.

30.10.2014 між НАК Нафтогаз України (позивач, кредитор за договором), ПКПП Теплокомунсервіс (первісний боржник за договором) та ОСББ Гранд Лайф №5 (відповідач, новий боржник) укладено Договір №2966/14-17 про переведення боргу (далі - Договір про переведення боргу), за умовами п. 1.1 якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника частину боргу, який виник у первісного боржника перед кредитором за Договором купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює первісного боржника у зобов`язанні.

Відповідно до п. 2.1 Договору про переведення боргу, сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника станом на момент укладення цього Договору дорівнює 57 629,01грн., в т.ч. січень 2014 - 19 839,01грн., лютий 2014 - 21 336,00грн., березень 2014 р - 16 454,00грн.

Положеннями п. 3.1 Договору про переведення боргу сторони погодили, що до нового боржника переходять обов`язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, встановленої п. 2.1, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов`язань за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013.

Новий боржник зобов`язався перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній в п.2.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 (п. 3.2 Договору про переведення боргу).

Цей Договір згідно п. 6.1 набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін, Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

За приписами ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до приписів ст. 513 цього Кодексу.

В силу ст. 522 ЦК України новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Отже, внаслідок переведення боргу, відповідач став зобов`язаною особою у зобов`язанні, яке виникло за Договором, укладеним позивачем та ПКПП Теплокомунсервіс щодо оплати переданого природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 6.1 основного Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, станом на 09.10.2015 відповідач повністю розрахувався за газ, переданий за Договором №2218/14-ТЕ-17, заборгованість за який переведена на відповідача.

Проте, як зазначав позивач, відповідач прийнятих обов`язків за Договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього Договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, інфляційних втрат та 3 % річних, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, проте вони не підлягають стягненню.

Процедура врегулювання заборгованості на підставі п. 1 ст. 1 Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії , який набрав чинності 30.11.2016, це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Преамбулою Закону України № 1730-VIII встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Учасниками процедури врегулювання заборгованості, які визначено ст.1 згаданого Закону, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптові постачальники електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Відповідно до п. 14 Порядку в реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

За приписами ч. 3 ст. 7 Закон України №1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

З огляду на систему наведених положень чинного законодавства, застосування приписів ч. 3 ст. 7 згаданого Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило й Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в межах своєї компетенції).

Як визначено Договором купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 (з урахуванням додаткової угоди №2), газ, який продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Заборгованість з оплати природного газу на суму 57 629, 01грн., яка переведена на відповідача на підставі Договору №2966/14-17 від 30.10.2014, є саме заборгованістю за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії. Відповідно зміна осіб у зобов`язанні не змінює мети використання поставленого природного газу. При цьому, зобов`язання з передачі природного газу, в якому позивач є боржником, а ПКПП Теплокомунсервіс - кредитором припинено його виконанням; фактично відповідач замінений у зобов`язанні з його оплати.

Як вище згадувалось, станом на 09.10.2015 відповідач повністю розрахувався за переданий за Договором №2218/14-ТЕ-17 газ, заборгованість за який переведена на відповідача, тобто до набрання чинності Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , відповідно нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти на підставі ч.3 ст.7 згаданого Закону підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.

За змістом ст. ст. 4, 5, 6 цього Закону до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, в той час як ч. 3 ст. 7 Закону України № 1730-VIII визначено, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.

Таким чином, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть застосовуватись передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Виконання вимог ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Відповідно доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Аналогічні висновки щодо застосування вимог ч. 3 ст. 7 вищезгаданого Закону викладено Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 22.02.18 у справі №922/4355/14, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 15.05.2019 у справі № 927/604/18 та ін.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування положень права, викладених в постановах Верховного Суду ( ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Твердження позивача (апелянта) про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження, що відповідач, як новий кредитор за Договором переведення боргу, має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії, а господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання електричної енергії не підтверджується відповідними ліцензіями, спростовуються умовами Договору купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 (з урахуванням додаткової угоди №2), відповідно до яких газ, який продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. При цьому, відповідач у своїй власності має теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію, що підтверджується, зокрема, копіями паспортів котлів та документами, які підтверджують здійснення їх технічного обслуговування, а згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

З огляду на наведене, надавши оцінку наявним у справі доказам, доводам сторін, встановивши, що заборгованість за Договором була погашена відповідачем станом на 09.10.2015, тобто до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , тому положення ч. 3 ст. 7 цього Закону розповсюджуються на спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за Договором купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17, яка була переведена на відповідача згідно Договору №2966/14-17 про переведення боргу.

З приводу заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог та застосування наслідків такого спливу, слід зазначити, що за приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на встановлення обставин відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосовуючи при цьому позовної давності та наслідків її спливу.

Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування вимог матеріального (Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії ) та порушення норм процесуального права (ст.ст. 7, 86, 38, 236 ГПК України) не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26.04.2019 у справі №911/459/19 - без змін.

Матеріали справи № 911/459/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.08.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко