Постанова

від 22.08.2019 по справі 914/2650/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2019 р. Справа №914/2650/17

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.,

суддів Галушко Н.А.,

Желіка М.Б.,

секретар судового засідання Гула Б.Я.

розглянув апеляційні скарги Прокуратури Львівської області від 17.05.2019 №05/2-1056 вих.-19 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» за вих. №207 від 03.06.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.04.2019 (повне рішення складено 13.05.2019, суддя Кітаєва С.Б., м. Львів)

у справі № 914/2650/17

за позовом Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» , м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівська міська рада, м. Львів

про визнання укладеним договору про пайову участь та стягнення пайового внеску

за участю представників учасників процесу:

прокурор - Лука Г.В.,

від відповідача - Підбірний М.Я.,

від третьої особи - не з`явились.

18.12.2017 до Господарського суду Львівської області надійшов позов заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) «Екскомбуд» про визнання укладеним з дня набрання рішенням суду законної сили договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста у запропонованій позивачем редакції та стягнення з відповідача на користь позивача 2 077 275,69 грн. пайового внеску.

Позов обґрунтований тим, що 30.12.2014 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області було зареєстровано декларацію ТзОВ Екскомбуд про готовність до експлуатації 10-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками на АДРЕСА_1 . І.Величковського АДРЕСА_2 масиві Рясне АДРЕСА_3 Львові загальною кошторисною вартістю 50 313,048 тис. грн. та загальною площею 9 065,45 кв.м. Водночас, всупереч ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , відповідач не уклав із Департаментом економічної політики Львівської міської ради договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, внаслідок чого до місцевого бюджету не поступило 2 077 275,69 грн. пайового внеску.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2018 до участі у справі залучено Львівську міську раду як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

12.03.2018 заступник прокурора Львівської області подав заяву в порядку ч.3 ст. 46 та ч.1 ст. 55 ГПК України (а.с. 184-189, т.1), у якій, з метою приведення умов договору про пайову участь, визнання якого укладеним є предметом спору у даній справі, до умов типового договору про пайову участь, доповнив п.2.2 договору, у якому ідеться про термін сплати пайового внеску, словами не пізніше одного місяця після прийняття об`єкта до експлуатації .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.03.2018 вказану заяву прийнято судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.04.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2018, у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суди виходили з наступного: 1) в силу п. 1.4.9 Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в редакції ухвали Львівської міської ради від 03.04.2008 за № 1697, відповідач не залучається до участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у разі будівництва об`єктів на земельних ділянках придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада; земельна ділянка розташована у м.Львові по вул. Величковського, загальною площею 0,3950га, придбана відповідачем за результатами аукціону; 2) з часу надання дозволу на проектування будівництва (29.02.2008) та до моменту звернення прокурора до суду із позовом про визнання укладеним договору про пайову участь (15.12.2017), ні Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради, ні Львівською міською радою жодних пропозицій чи вимог про укладення договору про пайову участь, в тому числі і проекту договору відповідачу не надходило; 3) немає жодного рішення органу місцевого самоврядування про зобов`язання ТзОВ "Екскомбуд" укласти договір про сплату пайового внеску.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2018 у даній справі рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Приймаючи вказану постанову, Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій:

1) в повному обсязі не досліджено та не встановлено чи відповідають Положення про порядок залучення коштів (інвесторів, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, затверджене ухвалою Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 та Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, затверджене ухвалою Львівської міської ради №1697 від 03.04.2008 із змінами внесеними ухвалою Львівської міської ради №2779 від 09.07.2009, приписам статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулює пайову участь;

2) не досліджено та не встановлено чи було включено до ціни договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.05.2007 вартість інженерних мереж; чи відповідає договір про пайову участь нормам закону та чи містить проект договору істотні умови, з якими закон пов`язує укладення договору;

3) не надано оцінки обґрунтованості розрахунку розміру пайової участі, не з`ясовано коли в даному випадку виникає обов`язок у її перерахуванні, беручи до уваги те, що 19.12.2014 ТзОВ "Екскомбуд" подало до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області декларацію №ЛВ143143630976 про готовність об`єкта до експлуатації.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.04.2018 у задоволенні позову було відмовлено. Ухвалюючи рішення за результатами нового розгляду справи, суд виходив з наступного:

1) станом на дату введення відповідачем в експлуатацію побудованого ним об`єкта діяли норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які зобов`язували замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, у зв`язку з чим відповідач, як замовник будівництва, повинен був укласти з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста і сплатити пайовий внесок.

Відповідно до п.1.4.9 Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, пайовий внесок не сплачують замовники які здійснюють будівництво на земельних ділянках, придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада. Однак, ч.4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить такої підстави, як п.1.4.9 Положення, у зв`язку з чим вказане Положення суперечить приписам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . Згідно ч. 7 ст. 11 ГПК України, у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №922/5937/15 та постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №911/489/18, невиконання замовником будівництва обов`язку укласти договір про пайову участь до прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва не звільняє його від такого обов`язку;

2) вартість земельної ділянки на вул АДРЕСА_4 навпроти будинку №16) площею 0,3950 кадастровий номер 4610137500:11 НОМЕР_1 015: НОМЕР_2 (договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24.052007, укладений між Львівською міською радою і ТзОВ Ескомбуд ) не включає вартість інженерних мереж (лист Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської області №2403-вих-604 від 15.02.2019);

3) попри наведене, немає підстав для задоволення позову в частині вимоги про визнання договору укладеним в редакції позивача, а відтак, й про задоволення вимоги про стягнення пайового внеску, зважаючи на наступне:

а) величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту була розрахована позивачем на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Однак, позивачем не було підтверджено, що загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, а відтак, що величина пайової участі (внеску) підлягає визначенню на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. З огляду на це, у суду відсутні підстави стверджувати про обґрунтованість розрахунку розміру пайової участі, яка є істотною умовою договору про пайову участь, а відтак, про відповідність договору про пайову участь умовам закону;

б) прокурором та позивачем не надано жодних доказів направлення на адресу відповідача пропозиції щодо укладення спірного договору, що не відповідає порядку, визначеному ст. 181, 187 ГК України розгляду переддоговірного спору щодо укладення договору про пайову участь;

в) уточнені прокурором позовні вимоги в частині визначення в договорі терміну сплати пайового внеску (істотна умова договору), а саме: "не пізніше одного місяця після прийняття об`єкта до експлуатації" не відповідають типовій формі договору, оскільки у типовій формі договору відсутні вказані умови;

г) відповідальність сторін є істотною умовою договору про пайову участь. В той же час, умови п.2.3 договору в редакції позивача, що передбачають відповідальність сторін, містять прив`язку до п.2.2 договору, тобто, до терміну сплати пайового внеску, який визначений відносно дати прийняття об`єкта будівництва до експлуатації (30.12.2014), а згідно ч.2 ст.187 ГК України днем укладення відповідного господарського договору у переддоговірному спорі є день набрання чинності рішенням суду;

4) з огляду на те, що права чи інтереси позивача у даних правовідносинах з відповідачем не були порушені, суд при вирішенні спору не застосував позовну давність, про що просив відповідач у відзиві на позовну заяву.

Дане рішення оскаржили обидві сторони.

Заступник прокурора Львівської області у своїй апеляційній скарзі зазначив про те, що рішення суду першої інстанції ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин справи, у зв`язку з чим просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю. У своїй апеляційній скарзі прокурор зазначив наступне:

1) суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не обґрунтував величини пайової участі, оскільки розрахунок розміру пайового внеску прокурор здійснив відповідно до затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 (зі змінами та доповненнями) Методики розрахунку розміру інвестиційного внеску (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова;

2) стосовно покликання суду на те, що позивач не підтвердив, що загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, то такі є безпідставними. Так, загальна вартість будівництва вказана у декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ЛВ 143143630976, а достовірність вказаної суми під сумнів ніким не ставилась. Із врахуванням положень п. 16, 22, 25 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 № 461, а також тієї обставини, що після подання відповідачем декларації, не існує жодних відомостей щодо накладення на нього штрафів за недостовірні дані у декларації, а також не існує відомостей щодо невідповідності даних у ній будівельним нормам, державним стандартам і правилам, скаржник вважає, що існує презумпція того, що загальна вартість будівництва визначена відповідачем згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, а відтак, величина пайової участі (внеску) розрахована правильно;

3) що стосується посилання суду першої інстанції на те, що термін сплати пайового внеску, зазначений позивачем у запропонованій редакції договору, сплив, у зв`язку з чим існують недоліки договірних положень про відповідальність сторін, то суд, якщо вважає за необхідне, міг самостійно виключити з пункту 2.2 договору дату остаточного виконання зобов`язання - не пізніше одного місяця після прийняття об`єкта до експлуатацію.

З огляду на наведене, на думку скаржника, запропонований позивачем договір містить всі істотні умови, визначені п.9. ст 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

ТзОВ Екскомбуд у своїй апеляційній скарзі зазначило, що окремі висновки місцевого господарського суду, які містяться в мотивувальній частині рішення свідчать про неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом виключення наступних висновків із мотивувальної частини рішення щодо вирішення вимоги немайнового характеру (про визнання укладеним договору):

- Правовідносини між органами місцевого самоврядування міста Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю Екскомбуд , як замовником будівництва, щодо будівництва об`єкта містобудування (12-ти поверховий житловий будинок з підземними автостоянками на АДРЕСА_1 . І. Величковського у житловому масиві Ряене-2) у населеному пункті (м.Львів) хоч і виникли до набрання чинності Законами України "Про планування та забудову територій" із змінами, внесеними Законом України № 509-VІ від 16.09.2008, який набрав чинності 14.10.2008 та "Про регулювання містобудівної діяльності", однак з огляду на тривалий період самого будівництва продовжували тривати і після набрання чинності зазначеними законами, існували також і на дату прийняття побудованого відповідачем об`єкта в експлуатацію та тривають, тобто такі правовідносини є триваючими (абз.8 арк.18 - абз. 1 арк.19);

- На момент введення зазначеного об`єкта містобудування в експлуатацію діяли норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які зобов`язували замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, у зв`язку з чим відповідач, як замовник будівництва, повинен був укласти з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста і сплатити пайовий внесок (абз.4 арк. 19);

- Відповідач в порушення вимог частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав з органом місцевого самоврядування договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, пайовий внесок не сплатив, що відповідачем не заперечується (абз.5 арк. 19).

У решті рішення суду першої інстанції відповідач просив залишити в силі. При цьому, відповідач послався на наступне:

1) відповідач не заперечує щодо підстав прийнятого місцевим господарським судом рішення в частині відмови в позовній вимозі майнового характеру (стягнення суми пайового внеску) та погоджується із висновками суду щодо підстав для відмови в позові в частині вимоги немайнового характеру (визнання укладеним договору), які є лише частковим обґрунтуванням безпідставності позовних вимог та відсутності порушеного права чи інтересу позивача;

2) суд першої інстанції безпідставно відхилив низку інших доводів та заперечень відповідача на позовну заяву, не застосував при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, не надав жодної оцінки доказам звернення відповідача на адресу позивача в січні 2015 року щодо сплати пайового внеску;

3) вирішуючи спір, суд першої інстанції всупереч принципам диспозитивності та пропорційності господарського судочинства, самостійно надав оцінку нормативним актам органу місцевого самоврядування (рішенню Львівської міської ради від 20.12.2004 за №1558 та ухвалі Львівської міської ради від 03.04.2008 за №1697) на предмет їх відповідності ст.40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та ст. 27-1 Закону України Про планування та забудову територій . За відсутності доказів щодо оскарження та визнання недійсними в судовому порядку вказаних нормативних актів Львівської міської ради, всупереч приписам ст. 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 58 Конституції України, господарський суд дійшов суперечливого висновку про необхідність застосування ч.7 ст.11 ГПК України, а застосовуючи норми ст.5 ЦК України з огляду на нібито триваючий характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах, які виникли в січні 2008 року, окремих норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (ст. 40 Закону), який набрав чинності 12.03.2011, а ч.3 та абз.7 ч.9 ст. 40 зазначеного Закону - з 01.01.2013.

Департамент економічного розвитку Львівської міської ради (позивач) та Львівська міська рада (третя особа без самостійних вимог на стороні позивача) не виконали вимог ухвал суду від 23.05.2019 та від 07.06.2019 та не подали письмових відзивів чи пояснень з приводу апеляційних скарг, з яких би вбачалася їхня позиція щодо спору у даній справі, а також не забезпечили явку своїх представників у жодне із судових засідань, хоча були належним чином повідомлені про їх дату, час та місце проведення.

В матеріалах справи наявна лише письмова позиція Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з приводу позову прокурора у даній справі, яка була подана під час попереднього розгляду справи у суді першої інстанції, відповідно до якої позивач підтримав позов прокурора (а.с. 127, т.1). Позиція Львівської міської ради щодо спору у даній справі взагалі відсутня.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційних скарг по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, враховуючи завершення процесуального строку для розгляду апеляційної скарги, встановленого ст.273 ГПК України, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представників позивача та третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та відповідача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора та наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне:

Ухвалою Львівської міської ради від 11.01.2005 № 2022 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" затверджено перелік земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах, серед яких земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 ) площею 0,2925 га з цільовим призначенням: землі громадської та житлової забудови (багатоповерховий житловий будинок з торговими об`єктами та підземними гаражами (а.с. 79, 80, т.1).

Ухвалою Львівської міської ради від 06.07.2006 № 78 "Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону", зокрема, внесені зміни у площу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 ) з площі 0,2925 га на 0,3950 га, затверджено стартові та мінімальні ціни продажу земельних ділянок у м. Львові (а.с. 81, 82, т.1).

За результатами проведеного аукціону (протокол № 02 аукціону з продажу земельних ділянок у м. Львові від 22.05.2007), переможцем якого визначено ТОВ "Екскомбуд", між Львівською міською радою (продавець) та ТзОВ "Екскомбуд" (покупець) 24.05.2007 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5 навпроти АДРЕСА_5 ) загальною площею 0,3950 га, кадастровий номер НОМЕР_3 (а.с. 87-88, т.1).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, Львівське міське управління державних ресурсів 08.08.2007 видало відповідачу державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 (а.с. 91, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.02.2008 за № 145 "Про проектування ТОВ "Екскомбуд" 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками на вул. І. Величковського у житловому масиві Рясне-2" ТзОВ "Екскомбуд" надано дозвіл на проектування 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками на вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 02.06.2009 за № 380 "Про будівництво ТОВ "Екскомбуд" 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками на вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2" ТзОВ "Екскомбуд" надано дозвіл на будівництво 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками на вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2 (а.с.234, т.1).

27.07.2009 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області ТзОВ "Екскомбуд" надано дозвіл за № 230/08 на виконання будівельних робіт на будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземними автостоянками на АДРЕСА_1 . Величковського, в п.1.1. якого "документ на землекористування" зазначено державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 від 08.08.2007 (а.с. 94, т.1).

19.12.2014 ТзОВ "Екскомбуд" подало до Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області декларацію № ЛВ 143143630976 про готовність об`єкта до експлуатації Будівництво 10-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками на АДРЕСА_1 . Величковського у житловому масиві АДРЕСА_6 -2 АДРЕСА_7 м. АДРЕСА_5 .

30.12.2014 Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області зареєстровано вказану декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (а.с. 17-21, т.1).

Листом від 05.01.2015 за №2 ТзОВ Екскомбуд звернулося до Управління економічної політики Львівської міської ради з приводу того, чи ТзОВ Екскомбуд мало би здійснити сплату інвестиційного внеску на розвиток інженерно-транспортної соціальної інфраструктури по об`єкту: 10-ти поверховий житловий будинок з підземними автостоянками по АДРЕСА_6 -2 АДРЕСА_5 № АДРЕСА_5 (а.с. 179, т.3).

У відповідь на вказане звернення, Департамент економічної політики Львівської міської ради у своєму листі від 15.01.2015 за №23-74 (а.с. 180, т.3) повідомив ТзОВ Екскомбуд , що відповідно до положень ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів, а відповідно до положення п.1.4.9 Порядку залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної соціальної інфраструктури м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 03.04.2008 за №1697 - до пайової участі не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів на земельних ділянках, придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада.

18.12.2017 заступник прокурора Львівської області звернувся до суду із позовом у даній справі. Вказаний позов мотивований, зокрема, тим, що з листа Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 16.11.2017 за №2301-5171 (а.с. 22, т.1) йому стало відомо про те, що ТзОВ Екскомбуд не уклало з департаментом договору про пайову участь, не сплатило пайового внеску, від сплати якого не було звільнено.

Із 14.10.2008, внаслідок набрання чинності змінами до Закону України Про планування і забудову територій , почала діяти стаття 27-1 про обов`язок замовника, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом відрахування після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Такі кошти підлягають відрахуванню на підставі договору про пайову участь, який укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт .

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, станом на момент набрання чинності вказаними змінами до Закону України Про планування і забудову територій , відповідач ще не отримав дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт.

12.06.2011 набрав чинності Закон України Про регулювання містобудівельної діяльності , який був прийнятий взамін Закону України Про планування і забудову територій .

Статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності також було передбачено обов`язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, на підставі договору про пайову участь, який укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію .

При цьому, з 01.01.2013 набрала чинності частина 3 статті 40 цього Закону, яка передбачає, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Як було зазначено вище, декларацію про готовність об`єкта будівництва до експлуатації ТзОВ Екскомбуд подало 19.12.2014, а Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області зареєстрував її 30.12.2014.

Винятки, що містяться у ч.4 ст. 27-1 Закону України Про планування і забудову територій та ч.4 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності , не стосуються спірних правовідносин.

Пославшись на ч. 7 ст. 11 ГПК України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили, застосуванню підлягають норми правового акта вищої юридичної сили, суд першої інстанції заперечив можливість застосування до спірних правовідносин ухвали Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова , якою встановлено ширший перелік підстав, за наявності яких замовники не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова.

Однак, такий висновок суду першої інстанції є передчасним.

Відповідно до ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Відповідно до ч. 10 цієї статті, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підпунктом 5 пункту а) частини 1 ст. 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності , органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Ухвалою Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 було затверджено Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова (надалі - Положення).

До вказаного Положення вносились зміни на підставі ухвал Львівської міської ради №1765 від 17.04.2008,№2141 від 23.10.2008, № 2779 від 09.07.2009, №2958 від 21.10.2009, №3463 від 07.05.2010, № 869 від 03.11.2011, № 1816 від 14.11.2012 та № 4599 від 23.04.2015.

Пунктом 1.4 Положення передбачено перелік підстав, за наявності яких замовники не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова. Вказаний перелік є ширшим, ніж той, який містився у ч.4 ст. 27-1 Закону України Про планування і забудову територій та міститься у ч.4 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності .

Так, відповідно до п.1.4.9 Положення (у редакції ухвали Львівської міської ради № 869 від 03.11.2011), до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів на земельних ділянках, придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада.

Законом України Про регулювання містобудівельної діяльності обов`язок звернення до органу місцевого самоврядування з приводу укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника.

З матеріалів справи вбачається, що у спірних правовідносинах замовник діяв добросовісно та не ухилявся від укладення договору. Як було зазначено вище, відразу після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, замовник звернувся до органу місцевого самоврядування із листом щодо сплати пайового внеску. На вказаний лист, Департамент економічної політики Львівської міської ради надав відповідь із посиланням на п. 1.4.9 Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, з якої вбачається що у забудовника відсутній обов`язок щодо сплати пайового внеску.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, одним із завдань господарського судочинства є справедливе вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ч.4 ст. 11 ГПК України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 1 протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) від 29.11.1991 (заява № 12742/87) й Федоренко проти України від 01.06.2006 (заява № 25921/02), Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути наявним майном , або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини Фон Мальтцан та інші проти Німеччини (Von Maltzan and Others v. Germany) від 02.03.2005 (заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02). Європейський суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися активом : вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат на момент дії цієї норми.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин судову практику Європейського суду з прав людини щодо застосування положень статті 1 протоколу №1 до Конвенції.

Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі Брумареску проти Румунії зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права. Також у рішенні від 13.12.2001 у справі Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

Відповідно до п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України від 20.10.2011 (заява N 29979/04), у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У пункті 72 цього рішення зазначено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58; рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року; рішення у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах між сторонами у даній справі повинен застосовуватися п. 1.4.9 Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, з огляду на таке:

1) ухвала Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008, якою було затверджене вказане положення, а також наступні ухвали міської ради, якими вносилися зміни до нього, не визнавалися недійсними і в силу положень Конституції України та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є обов`язковими до виконання;

2) з фактичних дій, які вчинялися органом місцевого самоврядування випливало, що у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування керується своїм Положенням, про що було повідомлено відповідача (лист Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 15.01.2015 за №23-74);

3) відповідач у спірних правовідносинах поводився добросовісно (лист ТзОВ Екскомбуд від 05.01.2015 за №2) і з огляду на вищенаведене, мав законні очікування з приводу добросовісності дій органу місцевого самоврядування;

4) в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення органу місцевого самоврядування до відповідача з приводу сплати пайового внеску чи докази наявності рішень органу місцевого самоврядування з цього приводу; про таку позицію відповідачу стало відомо з позовної заяви прокурора у даній справі .

На виконання постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у даній справі, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дослідив питання: включення до ціни договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.05.2007 вартості інженерних мереж; відповідності договору про пайову участь нормам закону та наявності істотних умов, з якими закон пов`язує укладення договору; обґрунтованості розрахунку розміру пайової участі.

Однак, у зв`язку з тим, що за результатом розгляду апеляційних скарг колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин п.1.4.9 Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова (зважаючи на п. ч.4 ст. 11 ГПК України та практику Європейського суду з прав людини), вказаним обставинам колегія суддів не надає оцінку, як таким, що не впливають на подальший результат вирішення спору.

Стосовно доводів відповідача про триваючий характер спірних правовідносин і необхідність застосування до спірних відносин законодавства, яке було чинним станом на 2008 рік (дата звернення відповідача до органу місцевого самоврядування із заявою про намір забудови), то такі колегія суддів вважає безпідставними, однак такими, що не впливають на висновки суду у даній справі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Пунктом 2 ч.1 ст. 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За правилами ч.1 та ч.4 ст. 277 ГПК України однією з підстав для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні у мотивувальній частині.

З огляду на вказані висновки, судова колегія відхиляє апеляційну скаргу прокурора.

Щодо вимог, наведених у апеляційній скарзі відповідача про виключення з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції окремих абзаців (абз.8 арк.18, абз. 1 арк.19, абз.4, 5 арк. 19), то такі вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з тим, що виключення вказаних абзаців не змінює підходу суду першої інстанції до вирішення спору у даній справі та суті мотивувальної частини рішення. Водночас, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин практики Європейського суду з прав людини, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційної скарги Прокуратури Львівської області - відмовити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» -задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.04.2019 у справі №914/2650/17 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін.

Судові витрати за перегляд рішення в апеляційному порядку залишити за скаржниками.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складено 29.08.2019.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік