Постанова

від 27.08.2019 по справі 815/2833/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 серпня 2019 року

Київ

справа №815/2833/18

адміністративне провадження №К/9901/16900/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Гончарова І. А., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Хом`яка О. А. ,

представника позивача - Кириленка А. В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства Інтмакс на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року (судді Кравченко К. В., Джабурія О. В., Вербицька Н. В.) у справі № 815/2833/18 за позовом дочірнього підприємства Інтмакс до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року дочірнє підприємство Інтмакс (далі - ДП Інтмакс ) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області) від 27 березня 2018 року № 0011081401 та № 0011091401.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач дійшов помилкового висновку щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 7 листопада 2018 року позов задовольнив.

Постановою від 24 травня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 27 березня 2018 року №0011011401. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 27 березня 2018 року №0011091401 у частині основного зобов`язання на суму 370482,00 грн та у частині штрафних санкцій на суму 92620,00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Не погодившись із постановою апеляційного суду, ДП Інтмакс подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права цим судом при розгляді справи, просить скасувати це рішення у частині відмови у позові та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ГУ ДФС в Одеській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що у період із 20 лютого по 3 березня 2018 року ГУ ДФС в Одеській області провело документальну планову виїзну перевірку ДП Інтмакс з питань дотримання податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року.

За результатами перевірки контролюючий орган склав акт від 13 березня 2018 року №571/15-32-14-01, в якому зафіксував наступні порушення податкового законодавства, а саме: пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 2 статті 3, статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підпунктів 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського Кодексу України (у результаті чого встановлено завищення від`ємного значення з податку на прибуток у сумі 23650,00 грн); пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198 ПК України, пунктів 1, 2 статті 3, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пунктів 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 713211,00 грн); пункту 2.6 глави 2 Положення Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні , затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637.

На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення рішення від 27 березня 2018 року: №0011081401, яким вказано про завищення на 23650,00 грн суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток; №0011091401, яким збільшено на 875601,00 грн суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість (у тому числі за податковим зобов`язанням - 708481,00 грн, за штрафними санкціями - 177120,00 грн).

Зі змісту акта перевірки вбачається, зокрема, що позивач завищив податковий кредит на загальну суму 713211,00 грн по операціях з придбання товарів у контрагентів-постачальників: ПП Дельта Групп , ТОВ Компанія Нікос , ТОВ Перший бізнес-центр , ТОВ Укрлайф ЛТД , ТОВ ЕТРЕКС-9 , ТОВ Трейд-комплект , ТОВ ЦЕНТ МАРКЕТ , ТОВ Укрекспотрейд , ТОВ СТЕЙЛ ПЛЮС , ТОВ ФУНДМОНОЛІТБУД , ТОВ ГРІН ЕКО СТИЛЬ , ТОВ БРОКШТАЙН , ТОВ ДЕЛФИ ПЛЮС .

Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що посилання відповідача на податкову інформацію від інших податкових інспекцій про відсутність у деяких постачальників основних фондів (споруд, складів, транспорту), відсутність у деяких постачальників в наявності електронагрівачів та тенів, які в подальшому були поставлені на адресу ДП Інтмакс , а також не знаходження деяких постачальників за адресою реєстрації, не є належною підставою для невизнання задекларованих позивачем показників витрат та податкового кредиту.

Водночас цей суд погодився з висновками контролюючих органів про завищення позивачем податкового кредиту по операціях із ТОВ Укрлайф ЛТД та ТОВ СТЕЙЛ ПЛЮС .

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується позивачем у частині відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення № 0011091401 щодо 370482,00 грн основного платежу та 92620,00 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, спірним у даному випадку є питання правової оцінки формування позивачем податкового кредиту по операціях із ТОВ Укрлайф ЛТД та ТОВ СТЕЙЛ ПЛЮС .

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні

абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зі змісту підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України вбачається, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Надаючи правову оцінку формуванню позивачем податкового кредиту по операціях з ТОВ Укрлайф ЛТД та ТОВ СТЕЙЛ ПЛЮС , апеляційний суд виходив із того, що під час судового розгляду кримінальної справи та ухвалення вироку Святошинським районним судом м. Києва від 11 грудня 2017 року підтверджено факти створення фіктивних підприємств та їх фіктивної діяльності.

Апеляційний суд встановив, що податкові накладні, підписані від імені осіб, які у вироку Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року вказані як особи, на яких за грошову винагороду були оформлені ці суб`єкти господарювання, а саме: ОСОБА_1 (значиться підписантом від ТОВ Укрлайф ЛТД ) та ОСОБА_2 (ТОВ Стейл плюс ), тобто первинні документи від імені ТОВ Стейл плюс та ТОВ Укрлайф ЛТД підписані особами, які не здійснювали господарські операції.

Доводи позивача про порушення апеляційним судом вимог статей 77, 78, 79, 308 Кодексу адміністративного судочинства України не знайшли свого підтвердження.

Так, апеляційний суд, оцінивши в сукупності надані відповідачем докази та, зокрема викладені у вироку Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року обставини про те, що зазначені керівниками ТОВ Укрлайф ЛТД та ТОВ Стейл плюс особи, за грошову винагороду оформили ці суб`єкти господарювання, у подальшому фінансово-господарську діяльність не здійснювали, бухгалтерський та податковий облік не вели, дійшов правильного висновку про невідповідність вимогам закону первинних документів цих товариств, а отже - і відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту внаслідок спірних операцій.

Ураховуючи наведене, цей суд дійшов правильного висновку про те, що недоведеність фактичного здійснення господарських операцій з цими контрагентами позбавляє первинні документи по операціях з ними юридичної значимості для цілей формування витрат та податкового кредиту навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у позивача доказів сплати цим контрагентам вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з реальною господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно зі статтею 10 цього Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у випадку нез`ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника, зокрема - неврахування для цілей податкового обліку господарських операцій, підтверджених документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі N 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі N 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі N 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі N 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі N 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі N 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі N 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі N 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі N 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі N 21-1318а16.

У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року № 21-421а11, від 1 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 2 грудня 2015 року № 21-3849а15 викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства Інтмакс залишити без задоволення.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 28 серпня 2019 року.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: І. А. Гончарова

Є. А. Усенко