Постанова

від 30.08.2019 по справі 826/19503/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 серпня 2019 року

Київ

справа №826/19503/14

адміністративне провадження №К/9901/5213/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроіндекс-Промо

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2015 року (головуючи суддя - Гарник К.Ю.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Мацедонська В.Е., судді - Грищенко Т.М., Лічевецький І.О.)

у справі №826/19503/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євроіндекс-Промо

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Євроіндекс-Промо (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що господарські операції укладені з ТОВ АКБ Вілма мали реальний характер, відповідачем даний факт не спростовано, податкові зобов`язання з ПДВ за вересень 2011 року та ІІІ квартал 2011 року позивачем сформовано на підставі належно оформлених первинних документів та документів податкового обліку відповідно до вимог закону, а отже прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки з наданих документів неможливо встановити зміст та обсяг наданих послуг.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем в повній мірі доведено реальність здійснення господарських операцій, укладених з ТОВ АКБ Вілма

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року відкрито провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

17 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 01 серпня 2014 року по 07 серпня 2014 року ДПІ у Шевченківському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Євроіндекс-Промо з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ АКБ Вілма за період з 01 вересня 2011 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 14 серпня 2014 року №1297/26-59-22-09/34532453 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п.138.2 ст.138, п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування на загальну суму 152 042 гр та заниження податку на прибуток на суму 247 355,34 грн;

- п.п.198.1, 198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.6, 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 1 105,00 грн та заниження податку на додану вартість на суму 216 395,00 грн.

На підставі Акту перевірки 14 серпня 2014 року ДПІ у Шевченківському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2014 року:

- №0011892209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 270 493,75 грн, у тому числі 216 395,00 грн за основним платежем та 54 098,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0011852209, яким за порушення п.п. 198.1, 198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.6, 201.8 ст.201 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 152 042,00 грн;

- №0011832209, яким за порушення п.138.2 ст.138, п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 247 355,34 грн, у тому числі 247 355,34 грн за основним платежем.

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність здійснення господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ "АКБ "Вілма"", оскільки останні не спричинили настання реальних правових наслідків та зміну майнового стану платника податків.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Організатор) та ТОВ АКБ Вілма (Виконавець) було укладено договір №01-08-В/11 про надання послуг та виконання робіт зі створення експозиції Міжнародної виставки СТО ЕХРО - 2011 від 01 серпня 2011 року, договір №19-04-В/11 про надання послуг та виконання робіт зі створення експозиції Міжнародної виставки T-REX-2011 від 19 квітня 2011 року, договір №18-04-В/11REX про надання послуг та виконання робіт зі створення експозиції XV Міжнародної виставки REX-2011 від 18 квітня 2011 року та договір №23-06-В/11 про виконання робіт по створенню експозиції V національної виставки спортивних товарів та послуг Go! Sport 2011 від 23 червня 2011 року.

На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивач надав суду копії первинних документів, а саме: актів здачі-прийняття робіт; актів передачі плану розміщення експонатів; актів передачі виставкової площі; платіжних доручень; податкових накладних.

Здійснивши системний аналіз наданих позивачем первинних документів, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що останні не підтверджують реальність виконання зазначених договорів, оскільки у них не конкретизовано які саме послуги були надані позивачу, зміст та обсяг господарських операцій із зазначенням їх вартості, годин виконання робіт, тощо. В актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних зазначено лише загальне найменування послуг та їх вартість без конкретизування, які саме послуги були надані, їх вид та опис, конкретний об`єм та напрямок, за якими вони проводились, кількість відпрацьованих годин, перелік використаних ресурсів та частина їх вартості, що включена до вартості послуг, що робить неможливим встановлення змісту та обсягу господарської операції і факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Крім того, із наданих позивачем документів не можливо встановити, які критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності позивача і правомірність формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту. Позивачем не обгрунтовано економічну доцільність витрат без визначення конкретних послуг та причинного зв`язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, а також наміру придбання позивачем послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, судами встановлено, що умовами договорів, укладених між позивачем та ТОВ АКБ Вілма , передбачено заїзд експонентів, вивіз експонатів, однак позивач не надав доказів транспортування експозицій та вказав, що транспортування не здійснювалося, оскільки була відсутня необхідність в цьому, в той же час позивач не обґрунтовує, яким чином експонати були доставлені для виставки. Крім того, основним видом діяльності позивача є організація конгресів та торговельних виставок, однак у ТОВ АКБ Вілма такий вид діяльності відсутній, що свідчить про недоцільність залучення зазначеного контрагента.

Частиною 1 статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроіндекс-Промо залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова