Рішення

від 29.08.2019 по справі 640/15547/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/15547/19

н/п 2-о/640/190/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2019 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Якуші Н.В.,

при секретарі судових засідань Коваль А.О.,

за участі:

заявника ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи Павлової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Київський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Харкові про встановлення факту постійного проживання на території України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, якою просив встановити факт його постійного проживання на території України, до 24 серпня 1991 року, а саме з 01 вересня 1971 року по 28 серпня 1981 року. В обґрунтування заяви зазначено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сизрань Куйбишевської області, на території колишнього СРСР. 01.09.1971 року він був зарахований студентом 1 курсу Харківського авіаційного інституту відповідно до наказу ХАІ №794 від 01.09.1971 року. У зв`язку з цим він переїхав проживати за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до відомостей про реєстрацію у паспорті та дипломі. З 03.04.1976 року він перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 , актовий запис №278 та копії паспорту ОСОБА_2 . Зазначив, що після закінчення 01.03.1978 року інституту, відповідно до наказу ХАІ №58-уч від 24.02.1978 року він працював з 12.04.1978 року по 15.08.1979 р. на Харківському авіаційному заводі (накази №18 к від 10.04.1978 р. та №46-к від 15.08.1979 р.) та був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 . Вказане підтверджується записом про реєстрацію у паспорті громадянина України та відомостями в трудовій книжці. 24.08.1979 року Київським районним військовим комісаріатом м. Харкова він був призваний в Радянську Армію, проходив службу з 24.08.1979 року по 29.08.1981 року в ВЧ НОМЕР_2 . Після проходження військової служби він 28.08.1981 року повернувся в Україну, проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . В подальшому він був знятий з паспортної реєстрації за вищевказаною адресою у зв`язку з переїздом 21.10.1981 року в Російську Федерацію, Свердловську область, м. Верхня Салда та працевлаштуванням в Уральській філії Ухтомського гелікоптерного заводу ім. Камова. 05.05.1992 року він приїхав на постійне місце проживання в м. Харків, де проживав будучи зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Вказав, що 10.02.1998 року вони з дружиною купили будинок АДРЕСА_5 , де проживають і до теперішнього часу. Таким чином, він постійно проживав на території України до 24 серпня 1991 року, а саме в період з 01 вересня 1971 року по 28 серпня 1981 року. Зазначив, що при зверненні до Київського районного відділу ГУ ДМС України в Харківській області йому було роз`яснено, що для отримання громадянства України йому слід звернутись до суду.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07.08.2019 року відкрито провадження по справі та справу призначено до судового розгляду.

30.08.2019 року представник заінтересованої особи надала до суду відзив на заяву, в якому було зазначено, що заявник дійсно звертався до Київського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із питанням набуття громадянства України і йому було роз`яснено підстави набуття громадянства України за територіальним походженням, а саме проживання особи на території України до 24.08.1991 року. Представник заявника зазначила у відзиві, що просить суд прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту на власний розсуд.

В судовому засіданні заявник вимоги заяви підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала щодо задоволення заяви, оскільки заявник дійсно підтвердив, що проживав на території України до 24.08.1991 року.

В судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що є дружиною заявника з 03.04.1976 року. Зазначила що ОСОБА_1 з 1971 року по 1978 р. навчався в Харківському авіаційному інституті, проживав у м. Харкові. Свідок зазначила, що після закінчення в 1978 році інституту, її чоловік працював на Харківському авіаційному заводі та вони проживали за адресою: АДРЕСА_3 . В 1979 році її чоловіка призвали в Радянську Армію, де він проходив службу до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підтвердила проживання заявника у м. Харкові з 01.09.1971 року по 28 серпня 1981 року.

В судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_4 пояснила, що вона є сестрою дружини заявника і їй особисто відомо, що заявник мешкав на території України у 1975 року. Вказала, що саме у цій рік її сестра познайомилась з ОСОБА_1 та в подальшому вони одружились і всі разом мешкали у квартирі її батьків за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд, вислухавши пояснення заявника та представника заінтересованої особи, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Згідно з вимогамист. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з вимогамист. 55 Конституції України, ст.ст.15,16 ЦК Українитаст. 4 ЦПК Україникожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч. 1ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Суди, відповідно до ч. 1ст. 19ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 2ст. 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться впостанові Пленуму Верховного Суду № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення: встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звернувся до Київського районного відділу у м. Харкові Головного Управління ДМС у Харківській області із запитом про те, які документи необхідно надати для підтвердження постійного проживання до 24.08.1991 року на території, що стала територією України.

На вказаний запит заявника було повідомлено, що однією з підстав для набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно дост. 8 Закону України «Про громадянство України»є постійне проживання особи або визначених цієюстаттею Законукровноспоріднених родичів на території України до 24.08.1991 року. Вказаний факт має бути доведений документально. Оскільки в 2016 році відбулася реформа системи реєстрації в Україні, то у відповіді було зазначено, що ДМС не володіє актуальною інформацією про зареєстрованих осіб. Законодавством на сьогодні не визначено орган, який зберігає дані про зареєстрованих осіб на 1991 рік та відповідає за їх збереження. У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24.08.1991 р. на території України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

З урахуванням отриманої відповіді, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України та в обґрунтування своєї заяви надав:

- диплом серії НОМЕР_3 , відповідно до якого вбачається, що ОСОБА_1 у 1971 році вступив Харківського авіаційнго інституту та у 1978 р. закінчив його, отримавши кваліфікацію інженера-механіка;

- копію трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , яка підтверджує його навчання, працевлаштування та перебування на території України з 01.09.1971 року ;

- копію паспорту НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , який підтверджує його реєстрацію в м. Харкові з 14.12.1973 року;

- копію військового квитка, в якому зазначено про проходження ОСОБА_1 військової служби та взяття його на облік у м. Харкові з 23.08.1978 року;

- копію договору №Н-6-67 від 10.02.1998 року про купівлю житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 ;

- копію тимчасової посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_5 від 07.11.2001 року.

Суд, досліджуючи вказані документи, застосовує до них норми законів, які регулюють правовідносини у сфері набуття громадянства.

Так, питання громадянства України регулюєтьсяКонституцією України, законами України, указами Президента України, міжнародними договорами України. Основними нормативно-правовими актами з питань громадянства України єЗакон України «Про громадянство України»таУказ Президента України від 27 березня 2001 року № 215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Підстави набуття особою громадянства України визначаються індивідуально, залежно від її місця народження, походження, проживання, родинних зв`язків тощо.

Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставіЗакону України «Про громадянство України»в редакції Закон від 18.01.2001 №2235-III (із змінами та доповненнями) і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Листом Верховного суду України від 01.01.2012 року про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що у порядку ч.2 ст. 256, яка змінена на ст. 315 ЦПК, суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 315 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 р., з 13 листопада 1991 року.

Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року, який має юридичне значення.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1ст. 3 Закону України «Про громадянство України»громадянами України є, зокрема усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, а також особи, які проживали в Україні і не були громадянами інших держав станом на 24 серпня 1991 року або прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року, що має підтверджуватись документами про прописку.

Зокрема, за ч.ч. 1, 7ст. 8 Закону України «Про громадянство України»на набуття громадянства України за територіальним походженням має право особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно доЗакону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України. Для набуття громадянства за територіальним походженням не є обов`язковою умова про не перебування особи в іноземному громадянстві. Його може набути й іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство. Датою набуття громадянства України у передбачених цією статтею випадках є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Відповідно до п. 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України і виконання прийнятих рішень, затвердженогоУказом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, в редакціїУказу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006зі змінами, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно доЗакону України «Про правонаступництво України»або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської СоціалістичноїРеспубліки (УРСР) (частина перша ст. 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» п. 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

На підставі п.п. 7-9 Порядку встановити належність до громадянства України може особа, яка перебувала у громадянстві колишнього СРСР та не мала прописки, але фактично постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.

Так, постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).

Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно доЗакону України «Про правонаступництво України»або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Проживання на території України на законних підставах згідно зіст. 1 Закону України «Про громадянство»- це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

Ст. 1 Закону України «Про громадянство»визначає поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах»:

- проживання на території України на законних підставах проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні;

- безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Відповідно до копії паспорту громадянина Союзу Радянських соціалістичних республік (України) вбачається, що ОСОБА_1 дійсно мешкав та був зареєстрований в м. Харкові за відповідними адресами: АДРЕСА_1 в період з 14.12.1973 до 18.06.1976 р.р., АДРЕСА_2 в період з 19.06.1976 по 15.10.1976 р.р., АДРЕСА_3 у період з 25.10.1976 по 28.08.1981 р.р.(а.с. 14- 15).

Як вбачається з копії диплому серії НОМЕР_3 від 09.02.1978 р. ОСОБА_1 навчався в Харківському авіаційному інституті з 01.09.1971 року по 24.02.1978 рік (а.с.25).

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що останній 01.09.1971 року зарахований студентом 1 курсу в Харківський авіаційний інститут ім.. Жуковського (наказ №794 від 01.09.1971 року), де проходив навчання до 1978 року (наказ №58 від 24.02.1978 року). Після чого з 12.04.1978 року по 15.08.1979 року він працював майстром на Харківському авіаційному заводі (а.с.21-24).

Також, відповідно до копії трудової книги ОСОБА_1 вбачається, що заявник в період з 24.08.1979 року по 29.08.1981 року був призваний та проходив службу в Радянській Армії.

Дослідивши надані докази та застосувавши до виниклих правовідносин відповідні положення законів, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно ч. 2ст. 315 ЦПК України, усудовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1ст. 79 ЦПК України). Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, згідно ізст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Оглянутими в судовому засіданні документами встановлено, а також під час судового розгляду справи заявником доведено факт постійного проживання на території України у період з 01 вересня 1971 року по 28 серпня 1981 року, а тому суд приходить до висновку про задоволення заяви як такої, що ґрунтується на вимогах закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,13,76,81,82,259,263-265,315,319 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Київський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Харкові про встановлення факту постійного проживання на території України - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Сизрань, Куйбишевської області на території України до 24 серпня 1991 року, а саме у період з 01 вересня 1971 року по 28 серпня 1981 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 .

Представник заінтересованої особи: Київський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Харкові, місце розташування: 61024, м. Харків, вул. Студенська 5/6.

Повний текст судового рішення складено 02 вересня 2019 року.

Суддя