Рішення

від 17.03.2020 по справі 640/15547/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/591

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року м. Київ № 640/15547/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Ант Хілл

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2019 №0027581404,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Ант Хілл (далі - Позивач, ТОВ Ант Хілл ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.05.2019 №0027581404.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що висновки Відповідача про порушення ТОВ Ант Хілл податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю Елізія Корп (код ЄДРПОУ 40558322) (далі - ТОВ Елізія Корп ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Амедея (код ЄДРПОУ 41379727) (далі - ТОВ Амедея ) є хибними та не підтверджені належними доказами. Посилався на реальність господарських операцій з вказаними контрагентами у період, що перевірявся. Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає, що вимоги Позивача є такими, що не підлягають задоволенню, і посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини Позивача з підприємствами, які, на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між Позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у Позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності з податку на додану вартість. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами і доповненнями (далі - ПКУ), на підставі наказу від 15.04.2019 № 4541, ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Ант Хілл з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ Елізія Корп за травень, червень та серпень 2017 року та з ТОВ Амедея за серпень та вересень 2017 року, показників декларації з податку на додану вартість.

За результатами проведення перевірки встановлено порушення ТОВ Ант Хілл :

1) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПКУ, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 250 084 грн, у тому числі: за травень 2017 року у сумі 100 867 грн, червень 2017 року у сумі 67 883 грн, серпень 2017 року у сумі 77 667 грн та вересень 2017 року у сумі 3 667 грн.

За результатами перевірки складено акт від 26.04.2019 № 443/26-15-14-04-05/34480505 (далі - Акт перевірки) та винесено податкове повідомлення-рішення від 27.05.2019 №0027581404, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 375 126 грн, в тому числі за основним платежем у розмірі 250 084 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 125 042 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 29.07.2019 № 36017/6/99-99-11-04-02-25, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ТОВ Ант Хілл - без задоволення.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПКУ, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно п. 200.1 ст. 200 ПКУ, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (абз. 1 п. 200.2 ст. 200 ПКУ).

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацами 1 - 3 п. 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-ХIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі ст. 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ Ант Хілл (Замовник) та ТОВ Елізія Корп (Виконавець) укладено типові договори надання послуг від 17.05.2017 №05-170517, від 17.05.2017 №06-170517, від 17.05.2017 №07-170517, від 24.05.2017 №05-240517, від 26.05.2017 №01-260517, від 26.05.2017 №02-260517, від 26.05.2017 №03-260517, від 26.05.2017 №04-260517, від 02.06.2017 №02-020617, від 06.06.2017 №03-060617, від 12.06.2017 №04-120617, від 02.08.2017 №01-020817 (т. 1 а.с. 86-99, 105 - 123, 129 - 137, 142 - 156), відповідно до умов яких Виконавець, за завданнями Замовника, бере на себе зобов`язання надати останньому послуги з організації заходу, а Замовник зобов`язується прийняти належним чином надані послуги та здійснити їх оплату відповідно до умов цих договорів та чинного законодавства України.

Окрім того, між ТОВ Ант Хілл (Замовник) та ТОВ Елізія Корп (Виконавець) укладено типові договори надання послуг від 19.05.2017 №12-190517, від 19.05.2017 №13-190517, від 19.05.2017 №14-190517, (т. 1 а.с. 157 -162, 166 - 171, 175 - 179), відповідно до умов яких, з метою поширення інформації про товари клієнта Замовника, що сприяє обізнаності потенційних клієнтів та існуючих покупців, продаж/виробництво яких є основним видом господарської діяльності клієнта Замовника, та з наміром отримати позитивний економічний ефект в результаті належного виконання цих договорів, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання з виконання комплексу послуг з розробки, планування та участі в організації Заходів.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів про надання послуг до суду Позивачем надано копії актів надання послуг (т. 1 а.с. 183 - 197), платіжних доручень (т. 1 а. с. 198 - 212) та податкових накладних (т. 2 а. с. 40 - 69).

Між ТОВ Ант Хілл (Замовник) та ТОВ Амедея (Виконавець) укладено типові договори про надання послуг від 08.08.2017 №03-080817, від 09.08.2017 №090817-01, від 09.08.2017 №090817-02, від 30.08.2017 №02-300817, від 30.08.2017 №03-300817, від 04.09.2017 №01-040917 (т. 1 а.с. 213 - 222, 226 - 236, 238 - 240, т. 2 а. с 1 - 4) , відповідно до умов яких Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання з виконання послуг з організації та проведення заходів для клієнтів Замовника.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів про надання послуг Позивачем надано копії актів надання послуг (т. 2 а.с. 6 - 11), платіжних доручень (т. 2 а. с. 12 - 18) та податкових накладних (т. 2 а.с. 19 - 39).

Досліджуючи питання пов`язаності отриманих Позивачем товарів та послуг із його господарською діяльністю, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основний вид діяльності Позивача за КВЕД - 93.29 -організування інших видів відпочинку та розваг.

Як на підставу укладення вищевказаних договорів із ТОВ Елізія Корп та ТОВ Амедея , Позивач посилається на зобов`язання перед третіми особами, на підтвердження чого надано копії рахунків-фактур (т. 2 а.с. 75 - 98), договорів та додаткових угод (т. 2 а.с. 99 - 146), актів здачі-прийняття наданих послуг (т. 2 а.с.147 - 166), платіжних доручень (т. 2 а.с. 167 - 193) та податкових накладних (т. 2 а.с. 194 - 234).

Натомість, як вбачається з Акту перевірки, підставою для нарахування зобов`язань Позивачу стала інформація про відсутність у ТОВ Елізія Корп та ТОВ Амедея можливості виконати зобов`язання за укладеними договорами (відсутність необхідних трудових ресурсів та основних засобів), пояснення посадових осіб ТОВ Елізія Корп та ТОВ Амедея про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності товариств.

Так, судом встановлено, що на час вказаних операцій на посаді директора ТОВ Елізія Корп перебував ОСОБА_1 . Під час проведення перевірки від Головного оперативного управління отримано пояснення гр. ОСОБА_1 про реєстрацію ТОВ Елізія Корп за грошову винагороду та непричетності до ведення господарської діяльності товариства.

Окрім того, ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2018 року у справі № 296/1025/18 (провадження 1-кп/296/402/18) ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.205-1 КК України, згідно ст.45 КК України, у зв`язку з дійовим каяттям. Із судової ухвали вбачається, що після підписання статуту та реєстраційних документів ТОВ Елізія Корп ОСОБА_1 підприємницьку та господарську діяльність не здійснював, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, не призначав та не звільняв з посад працівників. Умисні дії ОСОБА_1 , які виразились у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, кваліфіковано за ч.1 ст.205-1 КК України.

Також, судом встановлено, що у перевіряємий період на посаді директора ТОВ Амедея перебувала ОСОБА_2 . У акті перевірки Відповідач зазначив, що від Головного оперативного управління отримано пояснення гр-ки ОСОБА_2 про непричетність до господарської діяльності ТОВ Амедея .

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 05.06.2018 у справі №295/5209/18 (провадження 1-кп/295/722/18) гр-ку ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям. Під час розгляду кримінального провадження районний суд встановив, що після підписання статуту ТОВ Амадея ОСОБА_2 підприємницьку та господарську діяльність не здійснювала, угод фінансового характеру не укладала, печаткою підприємства не користувалася, не призначала та не звільняла з посад працівників.

У відповідності до приписів ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, з урахуванням наданих Відповідачем доказів та встановлених фактів, судом встановлено, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання послуг.

Таким чином, судом встановлено відсутність у Позивача відповідних (належним чином оформлених та підписаних посадовими особами ТОВ Елізія Корп та ТОВ Амедея ) первинних документів, і, як результат, підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій із ТОВ Елізія Корп та ТОВ Амедея .

Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг) (постанова від 12.04.2016 у справі №826/17617/13-а та постанова від 26.04.2016 у справі №2а-4201/11/2670).

Отже, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг фактично не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду України від 27.06.2017 у справі №21-3418а16 зазначено, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв`язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Підсумовуючи вищевикладене, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням не доведеності Позивачем реального виконання спірних господарських операцій за договорами про надання послуг, дійшов висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав за якими Податковий кодекс України разом із положеннями Закону України Закону № 996-ХIV пов`язують виникнення у Позивача права на спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.04.2019 № 443/26-15-14-04-05/34480505, і, як результат, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.05.2019 №0027581404 є правомірними та обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ТОВ Ант Хілл такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 255, 257 - 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Ант Хілл (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 28/2, нежиле приміщення 43, код ЄДРПОУ 34480505) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2019 №0027581404, відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова