Постанова

від 12.08.2019 по справі 463/1444/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/1444/18 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/830/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія:19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.,

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

в березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 1056201.59 грн. грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 28 серпня 2014 року, ОСОБА_3 видала довіреність на ім`я ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С, та зареєстровану в реєстрі за № 2869, за умовами якої довірителька надала ОСОБА_1 всі необхідні повноваження щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004 , розташованої за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства. 11 жовтня 2014 року було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. та зареєстрований в реєстрі за № 229, який від імені продавця підписано ОСОБА_1 на підставі зазначеної вище довіреності, а від імені покупця підписано ОСОБА_6 . Згідно з умовами вказаного договору позивач передає у власність ОСОБА_6 , а остання приймає у власність земельну ділянку площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004 , розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, продаж земельної ділянки провадиться за ціною 498 808,37 гривень, які, як зазначено у договорі, покупець сплатив продавцю повністю до підписання договору. Зазначає, що при укладенні та посвідченні договору присутня не була, розрахунки за договором з нею не проводились, а про наявність договору довідалась вже після його укладення. Кошти від продажу земельної ділянки від ОСОБА_1 вона не отримувала, кошти, отримані від продажу земельної ділянки, відповідач їй не передавав, що і є причиною звернення до суду з позовом. Просила позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 056 201,59 гривень, з яких: 498 808,37 гривень - сума грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 за земельну ділянку за договором та не сплачених ОСОБА_3 , 51 247,44 гривень - 3% річних, 506 145,78 гривень - інфляційні втрати.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 1 056 201 (один мільйон п`ятдесят шість тисяч двісті одну) гривню 59 (п`ятдесят дев`ять) копійок, а також 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень судового збору.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.10.2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016 року, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.10.2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . При ухваленні рішення судом не застосовано наслідків недійсності правочину. Крім цього, висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки з приводу оплати вартості землі є спір, не відповідають дійсності, оскільки спір, який розглядається у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення боргу є або спором про застосування механізму реституції, або спором про стягнення грошових коштів, набутих без достатніх правових підстав, оскільки за договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_6 права власності на таку ділянку не набула, а тому даний спір не може вважатись спором з приводу оплати вартості земельної ділянки. Апелянт зазначає, що позивач не надала доказів, що грошові кошти отримував саме відповідач під час підписання договору купівлі - продажу, оскільки з договору вбачається, що розрахунок за цим договором проведено між сторонами до його підписання та посвідчення. Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 року у справі №826/26011/15 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Євгена Вікторовича, третя особа - ОСОБА_6 , про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, встановлено, що договір купівлі-продажу від 11.10.2014 року, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 визнано недійсним, відповідно не може бути підставою для виникнення, переходу (перереєстрації) речових прав (права власності) на відповідну земельну ділянку за ОСОБА_6 Отже, такий договір в силу ст. 655 ЦК України не може бути й підставою для отримання ОСОБА_3 грошових коштів, як розрахунок за придбану земельну ділянку, оскільки оплата за договором купівлі-продажу можлива лише у випадку, якщо такий договір передбачає продаж (зміну власника) якогось товару. Відтак апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи. Враховуючи наведене просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладався від імені продавця, ОСОБА_3 , відповідачем у справі, ОСОБА_1 , який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності та які у договорі іменувались продавець . Згідно з умовами договору кошти за земельну ділянку покупець сплатив продавцю повністю до підписання договору. Оскільки договір укладався від імені ОСОБА_3 повіреним ОСОБА_1 , тому кошти покупцем також сплачувались повіреному - відповідачу у справі, доказів передачі позивачці коштів від реалізації земельної ділянки відповідачем не надано, а відтаксуд вважав, що з відповідача в користь позивача слід стягнути грошові кошти в сумі 498 808,37 гривень, 3% річних в розмірі 51 247,44 гривень та інфляційні втрати в розмірі 506 145,78 гривень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Відповідно до ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України).

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).

Згідно з правилами ст.1006 ЦК України повірений зобов`язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

За змістом зазначеної норми саме на повіреного покладено обов`язок передати довірителеві все одержане за виконаним дорученням.

Вказана стаття має імперативний характер, тому обов`язки повіреного є такими, що встановлені безпосередньо законом. Повірений зобов`язаний негайно передати все одержане за договором довірителеві. У зв`язку з тим, що правочин, вчинений повіреним, створює правові наслідки саме для довірителя, йому ж на праві власності належатиме майно, яке повірений одержить у зв`язку з виконанням договору. Тому повірений зобов`язаний негайно передати таке майно власникові, а у разі невиконання цього обов`язку повинен нести відповідальність за спричинену матеріальну шкоду.

Законодавством чітко визначено дії повіреного по закінченню виконання договору доручення, зокрема, негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 09 квітня 2014 року у цивільній справі № 6-55231св13.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 серпня 2014 року, ОСОБА_3 видала довіреність на ім`я ОСОБА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., щодо розпорядження належною ОСОБА_3 земельною ділянкою, яка розташована: Київська область Обухівський район Григорівська сільська рада, площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004 , в тому числі з правом представляти інтереси в органах нотаріату, укладати та підписувати будь-які дозволені законом правочини стосовно вищезазначеного майна, в тому числі, договори купівлі-продажу, отримувати належні їй гроші, що стверджується копією довіреності.

Матеріалами справи підтверджується, що 11 жовтня 2014 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. і зареєстровано в реєстрі за номером 229, зі змісту якого вбачається, що такий укладено між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_1 , іменований як продавець, з однієї сторони, та ОСОБА_6 , іменованою, як покупець, з другої сторони.

Згідно з п. 1.1, 1.2 договору ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_6 земельну ділянку, а ОСОБА_6 приймає у власність земельну ділянку площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004 , розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради, Обухівського району, Київської області.

У відповідності до п. 2.1 договору продаж земельної ділянки проводиться за 498 808,37 гривень, які покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору.

Оскільки відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки, продавцем іменується ОСОБА_1 , і в п. 2.1 договору зазначено, що продаж земельної ділянки проводиться за 498 808,37 гривень, які покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що саме відповідач, який діяв за довіреністю, і є продавцем за договором, отримав 498 808,37 гривень.

Зазначеним спростовуються доводи апелянта про те, що кошти за договором купівлі - продажу земельної ділянки ще до його підписання отримала ОСОБА_3 .

Не можна не погодитись з судом першої інстанції, який прийшов до вірного висновку, що між сторонами існують правовідносини представництва, і повноваження повіреного щодо юридичних дій з укладення цивільно-правових угод, предметом якої була земельна ділянка, чітко визначалися наданою довіреністю.

Відповідно до ст.239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Оскільки права представника є похідними від прав особи, яку представляють, відтак у відповідача перед позивачем з моменту продажу земельної ділянки, виникло зобов`язання щодо передачі довірителеві коштів, отриманих на виконання доручення.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на момент звернення до суду з вказаним позовом грошові кошти позивачці відповідачем не повернуто.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області в справі № 372/2416/15-ц від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В., та зареєстрований в реєстрі за № 229, при ухвалені рішення судом не застосовано наслідків недійсності правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи безспірно підтверджено, що договір купівлі - продажу земельної ділянки укладався саме повіреним ОСОБА_1 , оскільки саме він у договорі зазначений продавцем, і за умовами договору кошти сплачувались покупцем саме продавцю, яким зазначено у договорі ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності, виданої йому ОСОБА_3 , який всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження передачі грошових коштів позивачці після підписання ним договору купівлі - продажу земельної ділянки, на розпорядження якою ОСОБА_3 уповноважувала його довіреністю від 28.08.2014 року.

ОСОБА_1 , всупереч положенням ст. 1006 ЦК України, не передав довірителеві, ОСОБА_3 , все одержане у зв`язку з виконанням довіреності від 28.08.2014 року, а його твердження про те, що кошти від продажу земельної ділянки він не отримував, а їх отримувала позивачка, є голослівними, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються умовами договору, а саме, п. 2.1 договору.

З врахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача 51247.44 грн. трьох відсотків річних та 506145.78 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких проведено у відповідності до чинного законодавства. Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку, відповідач не надав.

Доводи апеляційної скарги про те, що кошти за відчужену земельні ділянку отримував не ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 , і що кошти вона отримувала ще до підписання договору, спростовуються п.2.1 договору купівлі - продажу земельної ділянки від 11.10.2014 року, у якому зазначено, що кошти сплатив покупець, яким є ОСОБА_6 , покупцю, яким у договорі зазначено ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22.08.2019 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Крайник Н.П.

Цяцяк Р.П.