Постанова

від 17.02.2021 по справі 463/1444/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 463/1444/18

провадження № 61-17534св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 22 січня 2019 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О, Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовна заява обґрунтована тим, що 28 серпня 2014 року ОСОБА_1 видала на ім`я ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., зареєстровану в реєстрі

за № 2869, за умовами якої довірителька надала ОСОБА_2 всі необхідні повноваження щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, розташованої за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства.

11 жовтня 2014 року укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 229, який від імені продавця підписано ОСОБА_2 на підставі зазначеної вище довіреності,

а від імені покупця - ОСОБА_3 .

Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_3 , а остання приймає у власність земельну ділянку площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, продаж земельної ділянки провадиться за ціною 498 808,37 грн, яку, як зазначено у договорі, покупець сплатив продавцю повністю до підписання договору.

Зазначає, що при укладенні та посвідченні договору присутня не була, розрахунки за договором з нею не проводились, а про наявність договору довідалась вже після його укладення.

Кошти, отримані від продажу земельної ділянки, відповідач їй не передавав,

що і є причиною звернення до суду з позовом.

Просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 056 201,59 грн,

з яких: 498 808,37 грн - сума грошових коштів, отриманих ОСОБА_2

за земельну ділянку за договором, 51 247,44 грн - 3 % річних, 506 145,78 грн - інфляційні втрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 056 201,59 грн. Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того,

що ОСОБА_2 , усупереч статті 1006 ЦК України, не передав ОСОБА_1 все одержане у зв`язку з виконанням договору, укладеного за довіреністю від 28 серпня 2014 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновку, викладеного в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року у справі № 826/26011/15 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є. В., третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, де встановлено, що договір купівлі-продажу від 11 жовтня 2014 року, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , визнано недійсним, відповідно він не може бути підставою для виникнення, переходу (перереєстрації) речових прав (права власності) на відповідну земельну ділянку за ОСОБА_3 . Отже, такий договір не відповідає статті 655 ЦК України, оскільки від початку не був підставою для виникнення, переходу (перереєстрації) речових прав (права власності) на земельну ділянку до ОСОБА_3 , а тому не був підставою для сплати грошових коштів.

Суди застосували до спірних правовідносин врахували умови купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року, надавши окремим його положенням юридичної сили, водночас залишили поза увагою, що спірний договір визнано недійсним у справі № 372/2416/15-ц, а недійсний договір не може породжувати ніяких наслідків, окрім пов`язаних із його недійсністю.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року справу призначено

до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 463/1444/18 за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про стягнення коштів до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 28 серпня 2014 року ОСОБА_1 видала довіреність

на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., щодо розпорядження належною ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004,яка розташована: Київська область, Обухівський район, Григорівська сільська рада, в тому числі з правом представляти інтереси

в органах нотаріату, укладати та підписувати будь-які дозволені законом правочини стосовно вищезазначеного майна, в тому числі договори купівлі-продажу, отримувати належні їй гроші, що підтверджується копією довіреності (а. с. 7, 8).

11 жовтня 2014 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. і зареєстровано в реєстрі за номером 229 (а. с. 9-12). З копії договору відомо, що його укладено між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем.

Згідно з пунктом 1.1, 1.2 договору ОСОБА_1 передає у власність

ОСОБА_3 земельну ділянку, а ОСОБА_3 приймає у власність земельну ділянку площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району, Київської області.

Відповідно до пунктами 2.1 договору продаж земельної ділянки проводиться

за 498 808,37 грн, які покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року залишено без змін рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2015 року (справа № 372/2416/15-ц), яким позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 229. Наслідки недійсності правочину (реституцію) не застосовано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якою встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу подано 27 вересня 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися

за довіреністю (частина перша статті 244 ЦК України).

Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені

та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Виходячи із вказаних норм договір доручення може посвідчуватись довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.

Статтею 1006 ЦК України визначено обов`язки повіреного, серед яких, у пункті 3 вказаної статті встановлено, що повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Встановивши, що відповідач не надав доказів виконання свого обов`язку

щодо передання грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний обов`язок підлягає виконанню, а грошові кошти - поверненню довірителю.

Разом із тим, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності, яку мотивував тим, що реалізація довіреною особою належної позивачу земельної ділянки відбувалась 11 жовтня 2014 року за поінформованості позивача.

При вирішенні спору суди не врахували такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення

її прав.

За змістом статей 256 , 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов

є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України

від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі

№ 6-152цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся

за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він

не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести,

що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Видавши довіреність від 28 серпня 2014 року на ім`я відповідача на продаж спірної земельної ділянки, позивач мала об`єктивну можливість знати про порушення її прав відповідачем, оскільки особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема виявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан тощо. Таким чином, з моменту укладення правочину позивач мала змогу довідатись про перехід права власності на спірний об`єкт, тобто про порушення

її прав та знати, що відповідач сплатив належні їй грошові кошти за правочином.

Саме позивач повинен довести поважність причин пропуску позовної давності

та факт своєї необізнаності про існування договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року. Доводи позивача про те,

що до серпня 2015 року вона не знала про порушення своїх майнових

прав, є необґрунтованими з огляду на те, що позивач не надала жодного доказу

на підтвердження того, що з поважних причин пропустила строк для звернення до суду.

Суд першої інстанції послався на обставини звернення у серпні 2015 року до суду ОСОБА_1 щодо оскарження договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року, однак не врахував, що в цьому випадку підлягає встановленню саме обізнаність про порушення права на підставі належних та допустимих доказів.

Таким чином, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позовна давність позивачем не пропущена.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та залишив поза увагою той факт, що в день укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки

11 жовтня 2014 року чоловік продавця ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , надав нотаріально посвідчену заяву про згоду на продаж земельної ділянки. Копію цієї заяви подавав представник відповідача в процесі розгляду справи апеляційним судом з відповідним мотивуванням її неподання суду першої інстанції (а. с. 228-231).

Пункт 2.1 договору про те, що покупець сплатив продавцю повністю

до підписання цього договору, є розпискою. Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у пункті 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження

№ 12-145гс19).

Отже, враховуючи, що позивач об`єктивно мала можливість знати про обставини порушення своїх прав у 2014 році, що з огляду на частину першу статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, проте звернулась до суду з цим позовом у 2018 році, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що позивач не пропустила строку позовної давності.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400 , 409 , 412 , 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун