Ухвала

від 22.08.2019 по справі 707/2599/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУНСС: 707/2599/17 Номер провадження: 11-кп/821/37/19Головуючий по 1 інстанції: ОСОБА_1 Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України Доповідач в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_2 суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю: секретарів судового засідання прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,обвинуваченого потерпілого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250270000539 від 20.05.2017 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора у кримінальному провадженні прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2019 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка Донецької області, українця, громадянина України, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України до штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

В порядку ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь:

- Черкаської районної державної адміністрації витрати на лікування потерпілого ОСОБА_9 в сумі 270 грн. 64 коп.;

- потерпілого ОСОБА_9 254 грн. 98 коп. матеріальних збитків та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_8 визнаний винуватими та засуджений за те, що він 03.04.2017близько 13.00год,перебуваючи заадресою по АДРЕСА_1 ,під часконфлікту,що раптововиник наґрунті неприязнихвідносин із ОСОБА_9 ,умисно,усвідомлюючи суспільно-небезпечнийхарактер своїхдій,схопив пальцямиправої рукиротову порожнинупотерпілого ташляхом застосуванняфізичної сили,пальцями тиснувна зубинижньої щелепизліва таліве око, після чого, у ході штовханини із ОСОБА_8 . ОСОБА_9 упав спиною на землю, у результаті чого отримав тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, крововиливів, саден обличчя, вивиху зуба нижньої щелепи зліва, які згідно висновку експерта № 02-01/1316 від 26.07.2017 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через невідповідність його критеріям, передбаченим ст. 370 КПК України та просить закрити кримінальне провадження за відсутності в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Зокрема, зазначає, що висновки суду про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України не підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Звертає увагу на те, що вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 19.10.2018, який набрав законної сили і долучений до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 на ґрунті особистих неприязних відносин 03.04.2017 наніс йому удар правою рукою в обличчя, штовхнув на металевий паркан, в наслідок чого він вдарився головою і отримав тілесні ушкодження. Спричинення тілесних ушкоджень йому відноситься до тих самих подій, що мали місце 03.04.2017 в чому ОСОБА_9 визнав себе винним. Разом з цим, на думку апелянта, вказаним обставинам суд не дав належної правової оцінки.

Крім того, вказує на те, що його показання, показання потерпілого та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 невірно викладені у вироку та не співпадають із технічним звукозаписом судового засідання. Більш того, показання наведених свідків не підтверджують обставини, які йому інкриміновані і не можуть бути доказом в розумінні вимог КПК України.

Стверджує, що ініціатором конфлікту, що підтверджує і очевидець подій свідок ОСОБА_14 , був саме потерпілий ОСОБА_9 , який перший на нього напав, а він лише захищався від його неправомірних дій. Тому, на думку апелянта, якщо навіть теоретично припустити його падіння разом з потерпілим, відсутня суб`єктивна сторона злочину прямий умисел.

Також, зазначає, що судом не встановлено який саме зуб було пошкоджено потерпілому в наслідок його дій, при наявності різних за змістом медичних документів щодо цього.

Вказує на те, що заяву про тілесні ушкодження ОСОБА_9 подав лише 20.04.2017, відомості по даному факту внесені до ЄРДР 20.05.2017, тобто поза межами акту судово-медичного дослідження потерпілого, яке проводилося з 04.04 по 12.05.2017 за направленням ст. слідчого Черкаського РВП.

На думку ОСОБА_8 судом безпідставно задоволено заявлені цивільні позови в даному кримінальному провадженні за відсутності його вини у вчиненому, а також їх необґрунтованості.

В ході апеляційного розгляду обвинувачений просить повторно дослідити показання потерпілого, свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виключивши застосування положень ст. 49 КК України про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Просить вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Прокурор, не заперечуючи доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дій, зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.ст. 74, 49 КК України.

Вказує, що санкція ч. 2 ст. 125 КК України, за якою засуджено ОСОБА_8 передбачає, серед інших покарань, покарання у виді обмеження волі на строк до двох років, тому передумови для звільнення останнього від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, на думку прокурора, відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_8 в підтримку заявлених ним апеляційних вимог в повному обсязі і відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, прокурора та потерпілого ОСОБА_9 про задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні та залишення без задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження, повторно дослідивши докази в межах заявлених обвинуваченим, перевіривши доводи апеляційних скарг, заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора належить до задоволення, а апеляційна скарга обвинуваченого до задоволення не належить.

За змістом ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, вказаних вимог процесуального закону при прийнятті рішення про винуватість ОСОБА_8 у пред`явленому органом досудового розслідування обвинуваченні, суд першої інстанції належним чином дотримався.

Так, висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідають фактичним обставинам провадження, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 винуватість в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав, заперечив факт умисного нанесення ОСОБА_19 легкого тілесного ушкодження та показав, що він 03.04.2017, шукаючи свою собаку, яка вибігла з двору, дійшов до домоволодіння ОСОБА_9 . В цей час з двору вибігла собака ОСОБА_19 , а за нею нецензурно висловлюючись в його бік вибіг і потерпілий, який напав на нього, почавши наносити тілесні ушкодження. Від тілесних ушкоджень, які наносив ОСОБА_9 він намагався захищатися. Коли прийшов ОСОБА_16 конфлікт припинився.

Аналогічну позицію обвинувачений ОСОБА_8 зайняв і в суді апеляційної інстанції.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_8 факту умисного нанесення ОСОБА_19 легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, його винуватість підтверджується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції та частково повторно досліджені судом апеляційної інстанції.

Зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_9 про те, що 03.04.2017 близько 13 години він випустив власну собаку з хати, а потім побачив, як його собаку кусає інша собака. Він почав розтягувати собак і чужа собака його покусала, у зв`язку з чим він сховався у веранді і, коли чужа собака залишила його подвір`я, пішов зачиняти ворота та побачив ОСОБА_8 . У зв`язку з тим, що собака ОСОБА_8 опинилась на території його домоволодіння, між ним та обвинуваченим виник конфлікт в ході якого вони один одного схватили за грудки, а ОСОБА_8 засунув один чи два пальці руки йому у рот та почав давити. Паралельно ОСОБА_8 пальцями руки почав тиснути йому в око. В ході штовханини з ОСОБА_8 він кілька разів падав на землю. Потім підійшов ОСОБА_16 , який почав їх розбороняти.

Свідок ОСОБА_18 суду апеляційної інстанції показала, що 03.04.2017 в дворі будинковолодіння ОСОБА_9 загавкала собака, потім, вона почула нецензурну лайку та побачила ОСОБА_8 , який вертався з двору останнього. Вона бачила, як ОСОБА_9 вдарив в обличчя ОСОБА_8 . Вона не бачила, щоб ОСОБА_8 бив ОСОБА_9 і не бачила, щоб останній падав на землю.

Свідок ОСОБА_16 суду апеляційної інстанції показав, що 03.04.2017 він почув крик на вулиці, а потім побачив як сусіди ОСОБА_9 та ОСОБА_8 сцепились між собою. Також, він бачив як ОСОБА_8 однією рукою тримав ОСОБА_9 за грудки, а іншою давив в око і підвів палець в рот. Він не бачив ушкоджень на тілі ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_15 , допитана судом апеляційної інстанції показала, що 03.04.2017 вона, перебуваючи на городі, почула лай собаки, а потім гомін людей. Підійшовши ближче до хвіртки, вона почула, як ОСОБА_8 кричав сусіду «Чого ореш гнида», а потім побачила, як з двору ОСОБА_9 вибігла собака, а потім, як ОСОБА_8 вчепився в обличчя ОСОБА_9 . Після чого вони впали на землю, а коли підвелися, то ОСОБА_9 притиснув ОСОБА_8 до забору сусіда ОСОБА_20 . Також, зазначила, що суду першої інстанції вона давала показання про те, що собака ОСОБА_8 часто забігала до двору сусідів.

Свідок ОСОБА_17 , допитана судом апеляційної інстанції показала, що вона бачила, як ОСОБА_9 виганяв зі свого двору вівчарку ОСОБА_8 . Також, бачила, як ОСОБА_8 засунув в рот ОСОБА_9 руку і потім впав. Конфлікт припинився, коли сусід ОСОБА_16 розтягнув ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Крім того, зазначила, що вона перебуває в нейтральних стосунках з обвинуваченим ОСОБА_8 .

Крім того, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, які безпосередньо досліджені судом першої інстанції, зокрема даними:

-протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 від 04.07.2017 з фототаблицею до нього, в ході якого останній показав про обставини нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_8 ;

-висновку експерта № 02-01/1316 від 24.07.2017 про те, що у ОСОБА_9 мали місце наступні тілесні ушкодження: травма голови зі струсом головного мозку, крововиливи та садна обличчя, вивих другого зуба нижньої щелепи зліва, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; набряк м`яких тканин правої стопи, що являється легким тілесним ушкодженням. Вказані тілесні ушкодження виникли від дії тупих предметів, по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному в постанові про призначення експертизи;

-висновку експерта № 2-01/2150 від 11.12.2017 про те, що виявлені у ОСОБА_19 тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказала ОСОБА_21 в ході проведення слідчого експерименту за її участю;

-висновку експерта № 2-01/2151 від 11.12.2017 про те, що виявлені у ОСОБА_19 тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказав ОСОБА_16 в ході проведення слідчого експерименту за його участю;

-висновку експерта № 2-01/2152 від 11.12.2017 про те, що виявлені у ОСОБА_19 тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказала ОСОБА_17 в ході проведення слідчого експерименту за її участю.

На думку колегії суддів, аналіз наведених доказів, на які маються посилання у вироку суду, в своїй сукупності, свідчить про правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин провадження, кваліфікації дій обвинуваченого ч. 2 ст. 125 КК України і спростовують твердження сторони захисту про те, що саме потерпілий ОСОБА_19 наносив тілесні ушкодження обвинуваченому ОСОБА_8 від яких останній захищався.

Зокрема, факт нанесення тілесних ушкоджень за встановлених вироком суду обставин підтверджений показаннями самого потерпілого, свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_22 та письмовими доказами наведеними вище.

Посилання обвинуваченого на те, що в основу обвинувального вироку щодо нього покладено показання учасників кримінального провадження, які не співпадають з показаннями, які вони давали безпосередньо суду та зафіксовані звукозаписом судового засідання, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин провадження, колегія суддів оцінює критично, оскільки свідки обвинувачення повторно допитані судом апеляційної інстанції за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_8 і будь-яких суттєвих протиріч в їх показаннях не виявлено.

Щодо показань свідка ОСОБА_18 щодо обставин подій, що мали місце 03.04.2017 між ОСОБА_19 та ОСОБА_8 , зокрема про нанесення потерпілим обвинуваченому удару в обличчя, то колегія суддів виходить з того, що вказаний свідок, з огляду на надані нею показання в суді апеляційної інстанції, не є безпосереднім очевидцем усього виниклого конфлікту.

Більш того, показання даного свідка щодо не нанесення обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень спростовуються показаннями інших свідків, які вказували на те, що саме ОСОБА_8 наносив ОСОБА_19 тілесні ушкодження, що, в тому числі, свідчить і про направленість його умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Будь-яких об`єктивних даних про те, що ОСОБА_8 не наносив потерпілому тілесних ушкоджень, а лише захищався від його неправомірних дій, колегією суддів в ході апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення не здобуто.

Не вказуєна відсутністьв діяхобвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.125КК Україниі наявністьвироку Черкаськогорайонного судуЧеркаської областівід 19.10.2018щодо ОСОБА_9 ,яким вінзасуджений зананесення 03.04.2017тілесних ушкоджень ОСОБА_8 ,оскільки зібранів даномупровадженні доказисвідчать проте,що підчас конфлікту,що раптововиник наґрунті неприязнихвідносин із ОСОБА_9 , ОСОБА_8 умисно схопивпальцями правоїруки ротовупорожнину потерпілогота шляхомзастосування фізичноїсили,пальцями тиснувна зубинижньої щелепизліва таліве око, після чого, у ході штовханини ОСОБА_9 упав спиною на землю і отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Сумніви обвинуваченого ОСОБА_8 щодо наявності у потерпілого ОСОБА_9 тілесного ушкодження, а саме вивиху другого зуба нижньої щелепи зліва, а не його забою, як про це зазначено в актах огляду вузькопрофільним спеціалістом, спростовуються висновком експерта № 02-01/1316 від 24.07.2017 про те, що у ОСОБА_9 мав місце, серед інших тілесних ушкоджень, саме вивих другого зуба нижньої щелепи зліва. Будь-яких обставин що свідчили б про неповноту чи недостовірності даного висновку експерта, колегією суддів не встановлено.

Колегія суддів також цілком погоджується з задоволенням цивільного позову прокурора та частковим задоволенням цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 заподіяної шкоди, які вирішено з урахуванням положень ст.ст. 127 129 КПК України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1195 ЦК України та роз`яснень наведених в постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вважаючи суми визначені судом до відшкодування обґрунтованими, таким, що відповідають критеріям розумності і справедливості.

Посилання обвинуваченого про не підтвердження належними доказами цивільного позову, заявленого прокурором в інтересах Черкаської РДА, є необґрунтованими і спростовуються долученими до нього даними, зокрема довідкою ЧРЛ с. Мошни про те, що вартість стаціонарного лікування ОСОБА_9 з 04.04.2017 по 13.04.2017 становить 270,64 грн.

Що стосується призначеного судом першої інстанції ОСОБА_8 покарання, то колегія суддів виходить з того, що за змістом ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції, на виконання вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу винуватого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується посередньо, на спеціальних обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, дані досудової доповіді, при невстановленні обставин, що пом`якшують покарання та відсутності обставини, що його обтяжує, і обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу в п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на наведене, на думку колегії суддів призначене обвинуваченому покарання у визначених судом першої інстанції межах відповідає загальним засадам призначення покарання, його меті, та не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Разом з цим, колегія суддів цілком погоджується з апеляційними вимогами сторони обвинувачення щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність при звільненні ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, вважаючи їх обґрунтованими.

Так, оскаржуваним вироком ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України. За санкцією вказаної статті передбачено покарання у виді штрафу від п`ятдесят до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяці, або обмеження волі на строк до двох років.

Частиною 2 ст. 12 КК України передбачено, що злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м`яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України за вчинення якого засуджений ОСОБА_8 , з огляду на положення ст. 12 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості.

За змістом ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, передбачені п. 1-5 ч. 1 даної статті.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України визначено строк в три роки для звільнення від кримінальної відповідальності у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Зазначених вимог закону України про кримінальну відповідальність суд першої інстанції не врахував і ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за злочин передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, помилково застосував положення п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, зазначивши про те, що з дня вчинення останнім злочину минуло два роки, замість трьох, як це передбачено п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Оскільки ОСОБА_8 03.04.2017 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, за який санкцією частини статті передбачено максимальне покарання у виді обмеження волі на певний строк, то, на момент ухвалення обвинувального вироку щодо нього, як і на момент апеляційного його перегляду, не минув трирічний строк, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що вирок районного суду щодо ОСОБА_8 підлягає зміні на підставі п. 4 ч. 2 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, з одночасним виключенням посилання на застосування положень ст. 49 КК України про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строку давності.

У решті вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 16.04.2019 щодо ОСОБА_8 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п. 2 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 задовольнити.

Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2019 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 КК України, змінити через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Виключити з вироку посилання на застосування положень ст. 49 КК України про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строку давності.

Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

В решті вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 16.04.2019 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий

Судді