Рішення

від 03.09.2019 по справі 922/1376/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1376/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове-виробниче підприємство ЛТУ", м. Харків до Відкритого акціонерного товариства "Планар-СО", м. Мінськ (перший відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсинг Сервіс Груп", м. Харків (другий відповідач) про стягнення 12803,19 доларів США, за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

першого відповідача - не з`явився

другого відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче ЛТУ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Відкритого акціонерного товариства "Планар-СО" (перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсинг Сервіс Груп" (другий відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідачів (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 10.07.2019) солідарно 12803,19 доларів США, у тому числі, основний борг у сумі 7000,00 доларів США, пеню у сумі 2522,35 доларів США, інфляційні нарахування в сумі 1162,49 доларів США, три відсотки річних у сумі 287,50 доларів США, збитки у сумі 1830,19 доларів США. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання першим відповідачем умов договору купівлі-продажу №180612-1 від 12.06.2018 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару та не виконання другим відповідачем умов договору поруки №б/н від 18.06.2018.

Першим відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що позов може бути задоволений в частині стягнення основного боргу та пені.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду другим відповідачем, останній заперечує проти позовних вимог щодо другого відповідача з підстав того, що позивачем не було пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості другому відповідачу, договір поруки припинив свою дію та вимоги позивача про солідарне стягнення суперечать вимогам ЦК України, оскільки умовами договору поруки встановлена субсидіарна відповідальність другого відповідача.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Присутній у судовому засіданні 03.09.2019 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представники першого та другого відповідачів у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України, про що свідчать відповідні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо.

Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, а тому, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників першого та другого відповідачів за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

12.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Світлодіодні технології Україна» (надалі - позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Планар-СО» (надалі - відповідач-1) був укладений договір купівлі-продажу «Автомата ультразвукового приєднання виводів НВІС ЕМ-4370» №180612-1 (надалі - договір купівлі-продажу).

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу, позивач зобов`язався на умовах договору передати у власність відповідача-1, а відповідач-1 зобов`язався прийняти та оплатити «Автомат ультразвукового приєднання виводів НВІС ЕМ-4370» (надалі - обладнання).

Згідно з п. 2.1. договору купівлі-продажу, загальна вартість обладнання склала 26 000 (двадцять шість тисяч) доларів США.

Згідно з п. 3.1. договору купівлі-продажу, поставка обладнання за договором здійснювалася на умовах DАР-Мінськ відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2000» .

Позивач листом електронної пошти від 17.07.2018 звернувся до відповідача-1 з проханням надати детальні відомості про місце доставки обладнання в м. Мінську. Представник відповідача-1 електронним листом від 19.07.2018 визначив місце поставки в м. Мінську як пост митного оформлення та склад тимчасового зберігання ТОВ «Белсотра» за адресою: м. Мінськ, вул. Промислова, 4.

На виконання умов вказаного договору купівлі-продажу, позивач поставив відповідачу-1 обладнання за договором, що підтверджується вантажною митною декларацією №UА807170/2018/035226 від 23.07.2018 та транспортною накладною СМR №460810 з відміткою про одержання обладнання в місці поставки від 25.07.2018. Обладнання було доставлено автомобільним транспортом до місця поставки і передано до митного складу у розпорядження відповідача-1.

Своїм листом електронної пошти від 25.07.2018 представник відповідача-1 підтвердив, що вантаж з обладнанням прибув до місця поставки і відповідач-1 буде займатися його розвантаженням та оформленням на склад тимчасового зберігання.

Умови оплати визначені статтею 2 договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2.3. договору купівлі-продажу відповідач-1 зобов`язався сплатити позивачу 40% вартості обладнання в порядку передоплати, а остаточну оплату - протягом 30 днів з дати поставки (передачі) обладнання.

Враховуючи, що днем поставки обладнання за договором купівлі-продажу є 25.07.2018, відповідач-1 повинен був сплатити позивачу 10400 доларів США до поставки обладнання, а решту - 15 600 доларів США - у строк до 24.08.2018.

Проте, відповідач-1 повністю за поставлене обладнання не розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день розгляду справи в суді становить 7000,00 доларів США.

У листі вих.№20/5006-148 від 14.03.2019, відповідач-1 підтвердив факт поставки позивачем на його адресу обладнання, факт неповної оплати за поставлене обладнання, яка спричинена фінансовими труднощами, що виникли на підприємстві відповідача-1 та наявність станом на 14.03.2019 основної заборгованості за поставлене обладнання у розмірі 7850,00 доларів США.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач-1 заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач-1 визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого обладнання на суму 7000,00 доларів США.

Позивач просить суд стягнути з відповідача-1 2522,35 доларів США пені за порушення строків оплати товару на підставі п. 9.2 договору купівлі-продажу.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. (Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15).

Відповідно до п. 9.2 договору купівлі-продажу, за порушення термінів оплати, згідно п. 2.4 за поставлене обладнання покупець вправі вимагати від продавця сплати пені у розмірі 0,1% (одна десята відсотка) від вартості обладнання за кожний календарний день прострочення, але не більше 10% від вартості обладнання.

Судом перевірений розрахунок пені, здійснений позивачем та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено не вірно, оскільки позивачем невірно обрана ставка пені для обрахування та розмір грошової суми для обрахування пені.

Судом здійснений власний розрахунок пені, що підлягає стягненню з відповідача-1, із розрахунку ставки пені - 0,1% (одна десятка відсотка) та 26000,00 доларів США (сума для обрахування пені), відповідно до умов договору, та її розмір становить 13,11 доларів США за період з 25.08.2018 по 25.02.2019 (в межах періоду визначених позивачем).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 287,50 доларів США та інфляційних втрат в розмірі 1162,49 доларів США, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

При цьому, стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості в іноземній валюті не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача-1 1162,49 доларів США інфляційних нарахувань.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 287,50 доларів США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача-1 1830,19 доларів США збитків. В обґрунтування позову в цій частині позивач вказує на те, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Харківській області була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за зовнішньоекономічним договором №180612-1 від 12.06.2018, за наслідками якої прийнято Акт перевірки №1392/20-40-14-06-06/36626595 від 23.04.2019, згідно с висновками якого, позивачеві станом на 31.03.2019 була нарахована пеня в сумі 46873,60 грн. за порушення строків повернення валютної виручки. На підставі вказаного акту, Головним управлінням Державної фіскальної служби України було прийнято податкове повідомлення-рішення №00001191406 від 13.05.2019, яким позивача було зобов`язано сплатити вище означені штрафні (фінансові) санкції у розмірі 46873,60 грн. Вказані кошти були сплачені позивачем відповідно до платіжного доручення №199 від 13.05.2019.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача-1 46873,60 грн. понесених позивачем збитків. При цьому, твердження позивача про те, що оскільки валютою платежу у відносинах між позивачем та відповідачем-1 є долари США, тому при розрахунку розміру збитків треба виходити з їх еквіваленту, судом відхиляються, як не обґрунтовані.

Окрім того, 18.06.2018 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аутсорсинг Сервіс Груп" (далі - відповідач-2) був укладений договір поруки (далі - договір поруки), відповідно до умов якого відповідач-2 зобов`язався відповідати перед позивачем за виконання грошових зобов`язань відповідачем-1, що виникли внаслідок укладання договору №180612-1 купівлі-продажу «Автомата ультразвукового приєднання виводів НВІС ЕМ-4370» від 12.06.2018.

Відповідно до п. 3.1 договору поруки, поручитель несе додаткову (субсидіарну) відповідальність перед кредитором у випадку порушення або неналежного виконання боржником забезпеченого зобов`язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов`язання, зазначеного у п. 4 цього договору.

Згідно п. 4.1 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником, згідно основного зобов`язання у сумі, з урахуванням відшкодування кредитору збитків та сплати неустойки.

Відповідно до п. 7.1 договору поруки, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 543 ЦК України в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст. 619 ЦК України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Втім, позивачем не надано доказів пред`явлення відповідачу-1 вимоги про стягнення заборгованості та відмови відповідача-1 в задоволенні цієї вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Як зазначалося вище по тексту рішення, у п. 7.1 договору поруки строк його дії встановлений до 31.12.2018. Таким чином, договір поруки припинив свою дію. Позивачем не надано доказів звернення до відповідача-2 з вимогою на час дії договору поруки.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсинг Сервіс Груп".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог до першого відповідача та відмову у задоволенні позовних вимог до другого відповідача.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , рішення від 10.02.2010).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство ЛТУ" до Відкритого акціонерного товариства "Планар-СО" - задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Планар-СО" (220033, Республіка Білорусь, м. Мінськ, Партизанський проспект, 2-1, кімната 206-А, код ОКПО 14544330) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство ЛТУ" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 3, код ЄДРПОУ 36626595) - 7000,00 доларів США основного боргу, 287,50 доларів США трьох процентів річних, 13,11 доларів США пені, 46873,60 грн. збитків та 3743,76 грн. судового збору.

В решті позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство ЛТУ" до Відкритого акціонерного товариства "Планар-СО" - відмовити.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство ЛТУ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсинг Сервіс Груп" - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство ЛТУ" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 3, код ЄДРПОУ 36626595).

Перший відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Планар-СО" (220033, Республіка Білорусь, м. Мінськ, Партизанський проспект, 2-1, кімната 206-А, код ОКПО 14544330).

Другий відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аутсорсинг Сервіс Груп" (61001, м. Харків, вул. Лебединська, 3, кв. 2, код ЄДРПОУ 35245798).

Повне рішення підписано 05 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Погорелова