Постанова

від 03.09.2019 по справі 913/101/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2019 р. Справа № 913/101/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Зубченко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 В.( ордер серії ЗП № 022234 від 02.09.2019);

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гусейнова Рашад ОСОБА_2 -огли (вх.№1997Л/3) на рішення господарського суду Луганської області від 23.05.2019 (суддя Р.М. Шеліхіна, повний текст складено 03.06.2019) у справі № 913/101/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство "Ірія", м. Сєвєродонецьк, Луганська область,

до Фізичної особи-підприємця Гусейнова Рашад Імран-огли , м. Сєвєродонецьк, Луганська область,

про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство "Ірія" (далі - ТОВ Сєвєродонецьке підприємство "Ірія") звернулось до господарського суду Луганської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 13.05.2019) до Фізичної особи-підприємця Гусейнова Рашад Імран-огли (далі - ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ) про витребування із чужого незаконного володіння на користь ТОВ Сєвєродонецьке підприємство "Ірія" майна: частини нежитлового приміщення площею 214,7 кв. м, розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк АДРЕСА_1 19-Г.

Позовні вимоги обгрунтовано наявністю у позивача права власності на спірне майно, передання його у строкове володіння та користуванння відповідача за договором оренди від 01.06.2018 р. № 1 та відмовою відповідача його повернути після закінчення строку цього Договору.

Рішенням господарського суду Луганської області від 23.05.2019 у справі №913/101/19 позов задоволено повністю.

Рішення мотивоване наявністю передбачених статтею 187 Цивільного кодексу України умов для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача.Зокрема суд зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що спірне майно належить на праві власності позивачу та було передано ним у строкове володіння та користування відповідача за договором оренди від 01.06.2018 р. № 1, який після закінчення строку цього Договору відмовився від його повернення позивачу.

Відповідач подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається зокрема на те, що господарський суд першої інстанції не врахував обставин існування між позивачем як власником спірного нерухомого майна та відповідачем, як орендарем цього майна зобов`язальних договірних відносин за договором оренди від 10.06.2007 р , що виключає застосування до спірних правовідносин передбаченого статтею 187 Цивільного кодексу України речового способу захисту у вигляді витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому скаржник зазначив, що відповідно до п. 12.1. зазначеного Договору, строк його дії закінчився 10.06.2014 р. та у зв`язку з відсутністю заяв сторін про припинення чи зміну Договору він продовжувався на той самий строк та на тих самих умовах в порядку ч. 1 статті 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 статті 284 Господарського кодексу України та наразі є діючим, оскільки не припинявся на встановлених законом підставах і орендоване майно за ним не поверталося.Скаржник також стверджує, що господарський суд першої інстанції безпідставно зазначив про укладення сторонами нового договору оренди спірного майна від 01.06.2018 № 1 з метою впорядкування договірних відносин, у зв`язку з присвоєнням орендованому приміщенню нової адреси, оскільки таку адресу присвоєно за 8 років до укладення цього Договору рішенням виконкому міської ради від 02.03.2010 р. і сторони не могли укласти новий договір оренди спірного майна , не припинивши у встановленому порядку попередній договір оренди цього майна.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 913/101/19/2403/18 та призначено розгляд справи на 20.08.2019 об 11:30 год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Медуниця О.Є., відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2019 для розгляду справи № 913/101/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Барбашової С.В., судді Зубченко І.В., судді Істоміної О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 оголошено перерву у судовому засіданні до 03 вересня 2019 р. об 11:30 год.

В судовому засіданні 03.09.2019 представник позивача заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Відповідач та його представник в судове засіданння 03.09.2019 не з`явились,про причини неявки суд не повідомили, хоча відповідач належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за їх відсутності.

В попередньому судовому засіданні 20.08.2019 відповідач був присутній особисто та підтримував апеляційну скаргу.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 Господарського процесуального кодексу України, фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.

Частиною 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.

Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 04.12.2002, виданого на підставі рішення Виконкому Сєвєродонецької міської ради від 03.12.2002 №1996 та витягу Сєверодонецького міського бюро технічної інвентаризації від 01.06.2007 №14749391 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивачу у справі - Товариству з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство "ІРІЯ", належить на праві колективної власності нежитлова будівля загальною площею 1023 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30-31).

За договором купівлі-продажу від 03.12.2003 №3370 6/10 часток вказаного нежитлового приміщення від позивача перейшло до громадянки ОСОБА_5 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.03.2019 №16087592, ТОВ Сєвєродонецьке підприємство "ІРІЯ" на праві приватної власності належить 4/10 частки: перший поверх загальної площею 426 кв.м. (а.с.80).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності підприємства позивача є: "надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна" (а.с.15).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство "ІРІЯ" (орендодавець, позивач) та приватним підприємцем ОСОБА_3 -Огли (орендар, відповідач) укладено договір оренди від 10.06.2007 за умовами п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк Луганської АДРЕСА_2 , вул. Курчатова, буд. 19-А, загальною площею 212,5 кв.м (далі-Договір).

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що нерухоме майно, що орендується, вважається переданим орендодавцем та прийняте орендарем з моменту підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п. 7.2. Договору з дозволу орендодавця, наданого у письмовій формі, вносити зміни до складу орендованого нерухомого майна, проводити його перебудову, добудову та перепланування.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 10.06.2008 (а.с.32-35).

Датою договору - 10.06.2007, сторони підписали акт прийому-передачі нежитлового приміщення, яке є предметом договору.

Додатковими угодами до договору сторони:

-від 01.02.2008 №1 - встановили новий розмір орендної плати;

-від 01.04.2008 №2 - визначили, що крім нежитлового приміщення площею 212,5 кв.м. у користування відповідачу передається частина ґанку з твердим покриттям, який прилягає до орендованої частини нежитлового приміщення;

-від 11.06.2011 №3 - продовжили строк дії договору до 10.06.2014 та домовилися про проведення переговорів щодо перегляду розміру орендної плати;

-від 31.12.2011 №4 - встановили новий розмір орендної плати;

-від 30.04.2015 №5 - встановили новий розмір орендної плати;

-від 31.03.2017 №6 - встановили новий розмір орендної плати;

-від 19.12.2017 №7 - встановили новий розмір орендної плати.

Рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 02.03.2010 №367 нежитловій будівлі, частка якої належить позивачу та 6/10 часток якої передається від громадянки ОСОБА_5 до статутного капіталу підприємства "Торговий дім "Тана" присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 Сєвєродонецьк, вул АДРЕСА_1 . 19-Г (а.с.49).

У 2018 році з метою впорядкування договірних відносин, у зв`язку присвоєнням приміщенню позивача нової поштової адреси, сторони уклали новий договір оренди від 01.06.2018 №1 за умовами якого орендодавець-позивач зобов`язується передати орендареві-відповідачу в строкове платне користування частину нежитлового приміщення площею 212,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , а орендар зобов`язується прийняти це майно, оплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути орендоване майно орендодавцеві в належному стані.

Строк дії Договору сторони встановили у пункті 6.1.договору - до 31.12.2018.

Відповідно до пункту 6.2. Договору, якщо за місяць до спливу строку жодна зі сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, договір вважається продовженим на тих самих умовах на рік.

Сторонами 01.06.2018 складено акт прийому-передачі орендованого приміщення та засвідчено його підписами сторін (а.с.47).

Додатковою угодою від 11.10.2018 №1 сторони внесли зміни до п. 3.1.1. в частини розміру орендної плати.

Листом від 23.11.2018 №13 позивач повідомив відповідача про припинення орендних відносин за договором від 01.06.2018 №1, у зв`язку із закінченням строку його дії (а.с.51).

Відповідач відповіддю від 10.12.2018 №10/12 заперечив проти припинення договору та повідомив про понесення витрат на реконструкцію приміщення, за відшкодуванням яких він вимушений звернутись в разі припинення договору.

Таким чином, у зв`язку із завчасним повідомленням позивачем відповідача про небажання продовжувати договірні правовідносини, договір оренди від 01.06.2018 №1 припинив свою дію із закінченням його строку-31.12.2018.

У зв`язку з реконструкцією відповідачем приміщення, в процесі розгляду спору, станом на 18.04.2019, позивачем було отримано новий технічний паспорт на спірне приміщення, за яким площа будівлі, яка була передана відповідачу збільшилась та складає 214,7 м 2 (а.с.159).

Після закінчення строку дії Договору - 31.12.2018 та завчасного письмового повідомлення позивача про небажання продовжувати орендні правовідносини, відповідач продовжує користуватися спірним нежитловим приміщенням для здійснення своєї господарської діяльності, що останнім не заперечується, та як зазначено вище, відмовився повертати зазначене приміщенння на вимогу позивача у зв`язку з чим позивач просить витребувати у ФОП ОСОБА_3 із чужого незаконного володіння на користь ТОВ Сєвєродонецьке підприємство "ІРІЯ" майно: частину нежитлового приміщення площею 214,7 м 2 за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Курчатова ,19-Г.

Відповідач заперечує проти позову та вважає договірні правовідносини з позивачем не припиненими, а договір від 10.06.207 №10/07 таким, що не припинив свою дію на даний час.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як правомірно встановлено господарським судом першої інстанції, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами підтверджуються обставини, які є умовами для витребуванння спірного майна з чужого незаконного володінння відповідача.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.

У відповідності до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як зазначено вище, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про витребування від відповідача нерухомого майна: частини нежитлового приміщення площею 214,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 Сєвєродонецьк АДРЕСА_1 Г.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

За характером посягань на право власності та змісту захисту, який надається власнику, зазначений спосіб захисту є речовим, а не зобов`язально-правовим, а тому позовні вимоги у віндикаційному позові мають грунтуватися не на зобов`язальних правовідносинах сторін, а на безпосередньому порушенні речового права власності позивача, що не пов`язане з будь-якими зобов`язаннями між сторонами спору, тобто позовні вимоги мають ґрунтуватися на речових правовідносинах, які на відміну від зобов`язальних мають абсолютний, а не відносний характер.В речових правовідносинах уповноваженій особі- власнику або особі, яка має інше речове право протиставляється обов`язок кожної особи утримуватись від порушення цього права.

Оскільки позивач та відповідач не перебувають у зобов`язальних правовідносинах щодо спірного майна і, у зв`язку з цим, позовні вимоги у даній справі про витребування цього майна від відповідача ґрунтуються не на існуванні у останнього договірного обов`язку з його передання (повернення) позивачеві, а на наявності у позивача речового права власності на це майно і його безпосереднього порушення відповідачем, позивачем у даній справі правомірно обрано для захисту свого речового права саме речовий, а не зобов`язальний спосіб захисту.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо існування між сторонами на даний час зобов`язальних правовідносин на підставі договору оренди від 10.06.2007 р. № 10/07, оскільки останній припинився внаслідок укладення сторонами договору оренди того самого спірного майна від 01.06.2018 р. № 1 .

Так, частиною 2 статі 604 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Згідно з частиною 1 статті 204 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов`язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов`язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов`язання.

Укладення договору оренди спірного майна від 01.06.2018 р. № 1 свідчить про новацію зобов`язання за договором оренди того самого майна від 10.06.2007 р. № 10/07, оскільки зазначені договори укладені стосовно одного і того самого майна, за участю тих самих сторін, різняться за своїм змістом (змінено умови щодо поштової адреси орендованого майна, розміру орендної плати, обсягу прав та обов`язків сторін, строку дії та порядку продовження договору), а неможливість оренди одного і того самого майна за різними договорами свідчить про намір сторін припинити зобов`язання за договором від 10.06.2007 р. № 10/07 та встановлення орендних правовідносин щодо того ж самого об`єкта на нових умовах договору оренди від 01.06.2018 р. № 1.

Як зазначено вище, право власності позивач на спірне майно підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 04.12.2002, виданого на підставі рішення Виконкому Сєвєродонецької міської ради від 03.12.2002 №1996 та витягу Сєверодонецького міського бюро технічної інвентаризації від 01.06.2007 №14749391 про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Тобто відповідачем за віндикаційним позовом є незаконний володілець майна,

Як зазначено вище, з матеріалів справи вбачається та підтверджується обома сторонами, спірне майно передано за актом приймання-передачі у володіння відповідача та перебуває на даний час у фактичному володінні відповідача.

Договір оренди спірного майна від 10.06.2007 р. № 10/07 та договір оренди

цього ж майна від 01.06.2018 р. № 1 на час подання позову у даній справі є припиненими.

Докази наявності правових підстав для перебування у володінні відповідача спірного майна в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на це, спірне майно перебуває у чужому незаконному володінні відповідача.

З наведеного вбачається наявність правових підстав для витребування спірного майна на користь власника-позивача з чужого незаконного володіння відповідача.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалене із додержанням норм матеріального і процесуального права , у зв`язку із чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення,

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гусейнова Рашад Імран-огли

залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 23.05.2019 у справі № 913/101/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Дана постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.09.2019 р.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя І.В. Зубченко