Рішення

від 28.08.2019 по справі 922/1650/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1650/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" (62032, Харківська обл., Краснокутський р-н, с. Любівка, вул. Першого Травня, б. 19; код ЄДРПОУ: 30957199) до Любівської сільської ради (62032, Харківська обл., Краснокутський р-н, с. Любівка, вул. Слобожанська, б. 118 а; код ЄДРПОУ: 04397431) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНН: НОМЕР_1 ). про визнання права власності за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 К.К., довіреність б/н від 22.05.2019;

відповідача - не з`явився;

3-ї особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2019 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. №1650/19 від 30 травня 2019 року) до Любівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, а саме:

- склад загальною площею 337,8 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- склад загальною площею 239,9 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що він відкрито, добросовісно та безперервно користувався спірним нерухомим майном, яке на підставі договору оренди нерухомого майна було передано йому в тимчасове володіння та користування. Після фактичного розірвання договору оренди, ОСОБА_1 не прийняв вказане майно, і фактично залишив його в володінні Приватного сільськогосподарського підприємства Фацелія . Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" неодноразово зверталось до ОСОБА_1 з вимогами про прийняття майна, однак останній їх ігнорував. Разом з тим, Приватне сільськогосподарське підприємство Фацелія зверталось до Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області з проханням про врегулювання майнового питання, щодо оформлення права власності на вказане нерухоме майно шляхом видачі майнових сертифікатів. Однак, відповідач відмовив позивачу у позитивному вирішенні такого питання. Право володіння та користування позивачем спірним нерухомим майном ніким не оспорюється, а відтак позивач заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України. За даних обставин, оскільки право власності на вказані нежитлові будівлі за позивачем не визнано, та на сьогодні не за ким не зареєстровано, а відповідачем вчинені дії щодо взяття його на облік як безгосподарського, що, як зазначає позивач, призводить до порушення прав та інтересів фактичного власника майна, тобто Приватного сільськогосподарського підприємства Фацелія , останній вимушений звернутися до суду, з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому ухвали для усунення недоліків, а саме: надання письмових доказів в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях.

10 червня 2019 року на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 03 червня 2019 року представник позивача, через канцелярію господарського суду Харківської області, надав заяву (вх. № 14065 від 10 червня 2019 року) про усунення недоліків з додатками, а саме: належним чином засвідчені копії письмових доказів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Зазначено, що справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03 липня 2019 року об 10 годині 00 хвилин. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 . Відповідачеві, згідно ст. 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов, також роз`яснено, що відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачеві, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання, а відповідачу - строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 03 липня 2019 року підготовче засідання відкладено на 22 липня 2019 року о 10 годині 30 хвилин.

В підготовчому судовому засіданні 22 липня 2019 року без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 12 серпня 2019 року о(б) 10 годині 30 хвилин.

12 серпня 2019 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 28 серпня 2019 року об 10 годині 00 хвилин.

Присутній в судовому засіданні 28 серпня 2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та позов просив задовольнити. Зазначив, що позивач відкрито, добросовісно та безперервно володіє спірним майном, починаючи з 30.04.2001 і по сьогоднішній день у зв`язку з чим, на підставі ст. 344 ЦК України, просив суд визнати за ним право власності за набувальною давність на спірні нежитлові будівлі.

Відповідач в судове засідання 28 серпня 2019 року не з`явився, проте 19 липня 2019 року через канцелярію господарського суду Харківської області надав відзив на позовну заяву (вх. №17498 від 19 липня 2019 року), в якому зазначив, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" в дійсності зверталося до відповідача з проханням врегулювання питання щодо права власності на зазначені склади, однак виконати цього не представлялося можливим, а тому в задоволенні такого прохання було відмовлено. Просив суд врахувати всі обставини справи та прийняти законне та обґрунтоване рішення. Разом з тим, просив суд розглянути дану справу без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 в судове засідання 28 серпня 2019 року не з`явився, проте 02 липня 2019 року через канцелярію господарського суду Харківської області надав відзив на позовну заяву (вх. № 15992 від 02 липня 2019 року), в якому обставини, викладені в позовній заяві повністю підтвердив, проти задоволення позову не заперечував. Зазначив, що юридично власників вказаного майна немає, а фактичним власником є Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія". Разом з тим, просив суд розгляд даної справи проводити без його участі.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.

Любівська спілка пайовиків (колишній колгосп імені Кірова) не здійснювала господарської діяльності, у зв`язку з чим, її членами в 2000 році була створена ліквідаційна комісія.

З метою зберігання та подальшого використання майна за сільськогосподарським призначенням ОСОБА_1 було призначено уповноваженою особою власників майнових паїв для отримання виділеного майна, в тому числі нежитлові приміщення - склад, загальною площею 337,8 кв. м., та склад загальною площею 239,9 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

23 червня 2000 року головою ліквідаційної комісії Любівської спілки пайовиків та уповноваженою особою власників майнових паїв ОСОБА_1 було складено акт приймання-передачі вищезазначеного майна (а.с.72,т.1).

17 квітня 2001 року між ОСОБА_1 (орендар) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Фацелія" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (а.с.74,т.1).

Пунктом 1.1. зазначеного Договору орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування наступні нежитлове приміщення :

- одноповерхневу нежитлову будівлю - склад, загальною площею 338 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 область АДРЕСА_2 район АДРЕСА_4 Любівка;

- одноповерхневу нежитлову будівлю - склад, загальною площею 249 кв. м., що розташована за адресою : Харківська область, АДРЕСА_2 район АДРЕСА_4 Любівка.

АДРЕСА_2 передаються для здійснення орендарем діяльності в сфері сільського господарства (п.2.1 Договору).

Передавання майна в оренду здійснюється за відповідним актом передачі, де має бути зазначений стан майна, що орендується (п.3.2Договору).

Строк оренди складає 11 місяців, тобто з моменту прийняття об`єкту, що орендується, за актом приймання і до спливання терміну оренди, і в разі потреби може бути скорочений орендодавцем (п.4.1Договору).

Після закінчення строку оренди за договором, орендар зобов`язаний протягом 3 днів повернути орендодавцю майно, що орендується за відповідним актом (п.8.1Договору).

Так, на виконання умов договору, ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством "Фацелія" було складено акт приймання-передачі вищезазначено нерухомого майна (а.с.75,т.1).

Разом з тим, пунктом 9.1 Договору передбачено, що цей договір може бути розірвано в односторонньому порядку, шляхом повідомлення про це іншої сторони за 5 днів до розірвання договору.

26 квітня 2001 року ОСОБА_1 звернувся до Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" з заявою про розірвання договору оренди на підставі пункту 9.1 договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року (а.с.76,т.1).

На виконання пункту 9.1 договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року, з урахуванням заяви ОСОБА_1 про розірвання договору оренди, Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" видало наказ № 4 від 26 квітня 2001 року про розірвання договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року та передання об`єктів оренди орендодавцю ОСОБА_1 (а.с.77,т.1).

29 квітня 2001 року між ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством "Фацелія" було укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди нерухомого майна (а.с.78,т.1).

В пункті 1 вищевказаної угоди зазначено, що у відповідності до п.9.1 договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року, та на підставі листа орендодавця від 26 квітня 2001 року про дострокове розірвання договору, сторони договору розірвали договір оренди та припинили відносини щодо оренди наступного нерухомого майна :

- одноповерхневу нежитлову будівлю, склад - загальною площею 338 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 область АДРЕСА_2 район АДРЕСА_4 Любівка;

- одноповерхневу нежитлову будівлю, склад - загальною площею 249 кв. м., що розташована за адресою : Харківська АДРЕСА_5 , Краснокутський АДРЕСА_6 Любівка.

Всі правовідносини, що виникали на підставі договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року припинились. Сторони не мають претензій одна до одної (п.2.Угоди).

Однак, як зазначає позивач, після фактичного розірвання договору оренди, ОСОБА_1 не прийняв вказане майно і фактично залишив його в володінні Приватного сільськогосподарського підприємства Фацелія .

Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до ОСОБА_1 з вимогами про прийняття майна (а.с.79-80,т.1), однак, як зазначає позивач, ОСОБА_1 їх ігнорував.

Разом з цим, позивач наголосив на тому, що 05.10.2009 та 12.11.2010 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" зверталось до Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області з проханням про врегулювання майнового питання щодо оформлення права власності на вказане нерухоме майно шляхом видачі майнових сертифікатів.

Листами №297/02-20 від 06.10.2009 та №304/02-20 від 12.11.2010 відповідач відмовив позивачу у вирішенні даного питання (а.с.81-82,т.1).

Як свідчать довідки №775 від 12 листопада 2018 року та №776 від 12 листопада 2018 року, видані Комунальним підприємством "Краснокутське бюро технічної інвентаризації" Приватному сільськогосподарському підприємству "Фацелія", на одноповерхову нежитлову будівлю-склад загальною площею 239,90 кв. м. (с. Любівка, АДРЕСА_2 ) та одноповерхову нежитлову будівлю-склад загальною площею 337,80 кв. м. (с. Любівка АДРЕСА_2 ) станом на 31.12.2012 право власності не зареєстроване (а.с.84,86,т.1).

10 травня 2016 року рішенням виконавчого комітету Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області було створено комісію для проведення інвентаризації безгосподарського майна на території ради (а.с.87,т.1).

Відповідно до протоколу № 1 засідання комісії від 19 травня 2016 року та акту проведення інвентаризації об`єктів нерухомого майна на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 26 травня 2016 року були виявлені об`єкти безгосподарського майна на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, в тому числі нежитлові будівлі (складські приміщення) по вулиці Першотравневій (а.с.88-89,т.1).

14 червня 2016 року рішенням виконавчого комітету Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області були присвоєнні об`єктам нерухомого майна, розташованим на території ради, адреси, в тому числі нежитловій будівлі (складське приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.83,т.1).

Разом з тим, 16 травня 2019 року виконавчим комітетом Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області позивачу була видана довідка про те, що нежитлова одноповерхова будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.85,т.1).

05 липня 2016 року рішенням VIII сесії VII скликання Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області було започатковано процедуру визнання безгосподарськими об`єктів нерухомого майна на території ради, які не мають власників та балансоутримувачів, в тому числі нежитлову будівлю (складське приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 . Даний факт підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна сформованим 02.08.2016 (а.с.90-91,т.1).

Крім цього, позивач зазначає, що він ніколи не приховував факт перебування спірного майна у його володінні і безперервно володіє цим майном починаючи з 30 квітня 2001 року і по сьогоднішній день, оскільки володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Також, на підтвердження відкритого та добросовісного володіння спірним нерухомим майном позивач надав копії технічних висновків про об`єкти нерухомого майна №154 від 12.11.2018 та №155 від 12.11.2018, копії технічних паспортів на нежитлові будівлі-склади та копію оцінки вартості майна - нежитлових будівель-складів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.92-111,т.1).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, право власності є центральним інститутом будь-якої цивільно-правової системи, а підстави набуття права власності, якими є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно (стає його власником), є підставою виникнення права власності.

Одним із способів набуття речових прав є набувальна давність, порядок реалізації якої визначений положеннями статті 344 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

В частині 3 статті 344 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Частиною 4 статті 344 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини 4 статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Отже, інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Добросовісне володіння означає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Володіння визнається відкритим, якщо особа володіє річчю відкрито і не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

Безперервність володіння означає, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов`язку повернути річ власнику, а також йому не пред`являлося правомочною особою позов про повернення майна.

Так, Верховний Суд у своєму висновку по справі № 910/17274/17 від 14 травня 2019 року зазначив: "Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном."

Отже, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є:

- встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне);

- обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння;

- юридичний статус спірного майна.

Так, Верховний Суд у своєму висновку по справі №910/17274/17 від 14 травня 2019 року зазначив, що за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

З огляду на встановлені судом обставини майно, яке є предметом спору, позивач отримав на підставі договору оренди нерухомого майна і даний правочин не є підставою для набуття права власності, через те, що майно передавалося йому у тимчасове володіння та користування орендодавцем - ОСОБА_1 , у володінні та користуванні якого у відповідності до акту приймання-передачі майна від ліквідаційної комісії Любівської спілки пайовиків від 23.06.2000 знаходилося спірне майно і було передане йому за згодою власників цього ж майна як уповноваженій особі власників майнових паїв з метою зберігання та подальшого використання майна за сільськогосподарським призначенням. Тобто, в даному випадку спірне майно не має безтитульного статусу, таке майно було отримано позивачем на підставі правочину (ст.202 ЦК України) і позивач не є добросовісним набувачем в розумінні положень ст. 344 ЦК України, так як останній знав, що спірне майно не може належати йому на праві власності з огляду на те, що йому було достовірно відомо власників та уповноваженого від власників майна, від якого позивач й отримав спірне майно.

Верховний Суд у Постанові від 22 травня 2018 року по справі №922/1574/17 зазначив, що обмежившись посиланням на добросовісність заволодіння спірним чужим майном, господарські суди не врахували, що давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, та не звернули уваги на те, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Крім того, дослідженню та з`ясуванню у даному випадку підлягають і підстави виникнення володіння позивача та їх ознаки (титульність/безтитульність).

З огляду на те, що керівником Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є уповноважена особою власників майнових паїв ОСОБА_1 , враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд повністю виключає добросовісне заволодіння спірним майном.

Викладені вище обставини позбавляються можливості визнання за позивачем права власності на спірне майно в порядку набувальної давності, а саме вимог частини 1 статті 344 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "06" вересня 2019 р.

Суддя Т.О. Пономаренко