Постанова

від 18.11.2019 по справі 922/1650/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2019 р. Справа № 922/1650/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Євтушенко Є.В.

за участю представників:

від позивача - Куц К.К. (адвокат), за свідоцтвом та ордером;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Фацелія , с. Любівка, Харківська область на рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2019 р. (суддя - Пономаренко Т.О., повний текст складено та підписано 06.09.2019 р.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства Фацелія , с. Любівка, Харківська область

до Любівської сільської ради, с. Любівка, Харківська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , с. Любівка, Харківська область

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

30 травня 2019 року Приватне сільськогосподарське підприємство Фацелія (далі - ПСП Фацелія , позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Любівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, а саме:

- склад загальною площею 337,8 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- склад загальною площею 239,9 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він відкрито, добросовісно та безперервно користується спірним нерухомим майном, яке на підставі договору оренди нерухомого майна від 17.04.2001 р. передано йому в тимчасове володіння та користування, після розірвання якого не було повернуто орендодавцеві з незалежних від позивача обставин та залишилося у володінні і користуванні позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.06.2019 р. залучено до участі у справі ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі - ОСОБА_1 , третя особа).

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2019 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що зазначене нерухоме майно не має безтитульного статусу, таке майно було отримано позивачем на підставі правочину і позивач не є добросовісним набувачем в розумінні положень ст. 344 ЦК України, так як останній знав, що спірне майно не може належати йому на праві власності, враховуючи обізнаність щодо власників та уповноваженого від власників майна, від якого позивач й отримав спірне майно.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПСП Фацелія звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, сам факт отримання майна на підставі договору не виключає можливість подальшого застосування інституту набувальної давності, що прямо зазначено в ч. 3 ст. 344 ЦК України.

Оскільки майно, яке є предметом спору, перейшло до позивача на підставі договору оренди, який був достроково розірваний, після чого позивач продовжив цим майном володіти без будь-яких договірних зобов`язань, тому це майно скаржник вважає безтитульним. З огляду на те, що позивач заволодів цим майном поза волею і незалежно від волі колишнього власника, відтак таке заволодіння відбулося добросовісно.

Скаржник стверджує, що оцінка діям позивача на предмет добросовісності заволодіння спірним майном повинна надаватися після розірвання договору оренди - 29.04.2001 р.

У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 р. строк, відповідач та третя особа письмові відзиви на апеляційну скаргу не надали.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи всі учасники апеляційного провадження повідомлені належним чином.

Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Господарськими судами у справі № 922/1574/17 встановлено, що за змістом архівної довідки Архівного відділу Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 11.07.2017 № 01-38/30 протоколом № 1 від 14.12.1950 організовано Колгосп ім. Кірова, с. Любівка. У подальшому згідно з рішенням загальних зборів уповноважених членів колгоспу (протокол від 23.01.1993 № 1) колгосп ім. Кірова був реорганізований в Любівську спілку пайовиків. У розумінні вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України дана обставина є преюдиційною та не потребує доведення під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду у цій справі.

Матеріали справи свідчать про те, що Любівська спілка пайовиків (колишній колгосп імені Кірова) не здійснювала господарської діяльності, у зв`язку з чим, її членами в 2000 році була створена ліквідаційна комісія.

Заявою б/н від 24.04.2000 р. ОСОБА_1 , уповноважений на той час співвласниками земельних та майнових паїв на укладення цивільно-правових угод, звернувся до голови ліквідаційної комісії з проханням виділити в рахунок майнових паїв АВМ (5386 грн.), сарай АВМ (39625 грн.), причеп ПТ 45 (384 грн.), корів 4 голови (у т.ч. 1 лейкозна), причеп І РЗ (26 грн.), токарний станок.

Згідно з актом прийому-передачі майна Любівської СП від 23.06.2000 р., комісія в складі голови ліквідаційної комісії Ємельянова В.А., головного бухгалтера Петренко Н.І. , завгоспа В`юнника В.М. , уповноваженого від власників майнових паїв ОСОБА_1 склали акт в тому, що згідно з розподілом майна Любівської СП, затвердженим загальними зборами уповноважених від 23.05.2000 р., уповноважений від власників паїв одержує основні засоби І групи Будівлі і споруди : сарай АВМ, АВМ - 0,65.

У судовому засіданні позивачем підтверджено, що передане майно за актом приймання-передачі від 23.06.2000 р. є тими самими об`єктами нерухомого мана, право власності на яке він просить визнати в порядку набувальної давності.

17 квітня 2001 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ПСП "Фацелія", як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування наступні нежитлові приміщення:

- одноповерхневу нежитлову будівлю - склад, загальною площею 338 кв. м., що розташована за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с. Любівка ;

- одноповерхневу нежитлову будівлю - склад, загальною площею 249 кв. м., що розташована за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с. Любівка.

Згідно з п.2.1 договору оренди, приміщення передаються для здійснення орендарем діяльності в сфері сільського господарства.

Відповідно до п.3.2 договору оренди, передавання майна в оренду здійснюється за відповідним актом передачі, де має бути зазначений стан майна, що орендується.

Умовами п. 4.1 договору оренди сторонами погоджено, що строк оренди складає 11 місяців, тобто з моменту прийняття об`єкту, що орендується, за актом приймання і до спливання терміну оренди, і в разі потреби може бути скорочений орендодавцем.

Згідно з п. 8.1 договору оренди, після закінчення строку оренди за договором, орендар зобов`язаний протягом 3 днів повернути орендодавцю майно, що орендується за відповідним актом.

Разом з тим, пунктом 9.1 договору оренди передбачено, що цей договір може бути розірвано в односторонньому порядку, шляхом повідомлення про це іншої сторони за 5 днів до розірвання договору.

Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 17.04.2001 р., складеного між ОСОБА_1 та ПСП Фацелія про огляд та передачу наступного нерухомого майна орендодавець передав, а орендар прийняв:

- одноповерхневу нежитлову будівлю - склад, загальною площею 338 кв. м., що розташована за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с. Любівка ;

- одноповерхневу нежитлову будівлю - склад, загальною площею 249 кв. м., що розташована за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с . Любівка.

В даному акті зазначено, що стан приміщення задовольний, потребує поточного ремонту; сторони претензій не мають.

26 квітня 2001 року ОСОБА_1 звернувся до ПСП "Фацелія" із заявою про розірвання договору оренди на підставі пункту 9.1 договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року (а.с.76,т.1).

На виконання пункту 9.1 договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року, та на підставі заяви ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди, ПСП "Фацелія" видало наказ № 4 від 26 квітня 2001 року про розірвання договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року та передачу об`єктів оренди орендодавцеві ОСОБА_1

Додатковою угодою про розірвання договору оренди нерухомого майна (додаток № 2 до договору оренди нерухомого майна) від 29.04.2001 р. сторони договору розірвали договір оренди та припинили відносини щодо оренди наступного нерухомого майна:

- одноповерхнева нежитлова будівля - склад, загальною площею 338 кв. м., що розташована за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с . Любівка;

- одноповерхнева нежитлова будівля - склад, загальною площею 249 кв. м., що розташована за адресою: Харківська область, Краснокутський район, с . Любівка .

Відповідно до п. 2 цієї додаткової угоди, всі правовідносини, що виникали на підставі договору оренди нерухомого майна від 17 квітня 2001 року припинилися. Сторони не мають претензій одна до одної.

Позивач стверджує, що після фактичного розірвання договору оренди, ОСОБА_1 не прийняв надане ним в оренду майно і фактично залишив його у володінні ПСП "Фацелія".

З матеріалів справи вбачається, що позивач листами б/н від 26.04.2001 р., б/н від 16.05.2002 р. звертався до третьої особи з вимогами про прийняття майна, які залишені ОСОБА_1 без відповіді та без виконання.

В матеріалах справи відсутні докази надсилання зазначених листів третій особі, проте у відзиві на позов третя особа не заперечує факту їх отримання.

В подальшому 05.10.2009 та 12.11.2010 року ПСП "Фацелія" зверталося до Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області з проханням про врегулювання майнового питання щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно шляхом видачі майнових сертифікатів.

Листами №297/02-20 від 06.10.2009 та №304/02-20 від 12.11.2010 відповідач відмовив позивачу у вирішенні даного питання через те, що питання майнових паїв через відсутність необхідних документів залишилося неврегульованим .

Відповідно до довідок Комунального підприємства "Краснокутське бюро технічної інвентаризації" №775 від 12 листопада 2018 року та №776 від 12 листопада 2018 року на одноповерхову нежитлову будівлю-склад загальною площею 239,90 кв. м. ( АДРЕСА_1 ) та одноповерхову нежитлову будівлю-склад загальною площею 337,80 кв. м. (АДРЕСА_2 ) станом на 31.12.2012 право власності не зареєстроване.

10 травня 2016 року рішенням виконавчого комітету Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області створено комісію для проведення інвентаризації безгосподарського майна на території ради.

Відповідно до протоколу № 1 засідання комісії від 19 травня 2016 року та акту проведення інвентаризації об`єктів нерухомого майна на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 26 травня 2016 року були виявлені об`єкти безгосподарського майна на території Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, в тому числі нежитлові будівлі (складські приміщення) по АДРЕСА_1 .

14 червня 2016 року рішенням виконавчого комітету Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області присвоєні об`єктам нерухомого майна, розташованим на території ради (згідно з переліком), адреси, в тому числі нежитловій будівлі (складське приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, 16 травня 2019 року виконавчим комітетом Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області позивачеві видана довідка про те, що нежитлова одноповерхова будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

05 липня 2016 року рішенням VIII сесії VII скликання Любівської сільської ради Краснокутського району Харківської області Про започаткування процедури визнання нерухомого майна безхазяйним започатковано процедуру визнання безгосподарськими об`єктів нерухомого майна на території ради, які не мають власників та балансоутримувачів, в тому числі нежитлову будівлю (складське приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 . Даний факт підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна сформованим 02.08.2016.

Крім цього, позивач зазначає, що він ніколи не приховував факт перебування спірного майна у його володінні і безперервно володіє цим майном починаючи з 30 квітня 2001 року і по сьогоднішній день, оскільки володіння не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Також, на підтвердження відкритого та добросовісного володіння спірним нерухомим майном позивач надав до матеріалів справи копії технічних висновків про об`єкти нерухомого майна №154 від 12.11.2018 та №155 від 12.11.2018, копії технічних паспортів на нежитлові будівлі-склади та копію оцінки вартості майна - нежитлових будівель-складів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що оскільки право власності на спірні нежитлові будівлі за позивачем не визнано та на теперішній час не за ким не зареєстровано, а відповідачем вчинені дії щодо взяття його на облік як безгосподарського, що безумовно приводить до порушення законних прав та інтересів фактичного власника майна - ПСП Фацелія , останнє звернулося з даним позовом до господарського суду.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 328 цього Кодексу, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України, є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається у повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав зазначене майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився би із ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у виді передання його у тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, який різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), що перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк становить десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відсутність добросовісності позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України, та звернула увагу, що за змістом частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо підприємства позивача, єдиним засновником і одночасно кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ПСП Фацелія є ОСОБА_1 - третя особа у справі, що виключає ознаку добросовісності в діях позивача щодо заволодіння майном у розумінні вимог ст. 344 ЦК України.

Отже, майно, яке є предметом спору, позивач отримав на підставі договору оренди нерухомого майна і даний правочин не є підставою для набуття права власності, через те, що майно передавалося йому у тимчасове володіння та користування орендодавцем - ОСОБА_1 , у володінні та користуванні якого (згідно з актом приймання-передачі майна ліквідаційної комісії Любівської спілки пайовиків від 23.06.2000 р.) знаходилося спірне майно і було передане йому за згодою власників цього ж майна як уповноваженій особі власників майнових паїв з метою зберігання та подальшого використання майна за сільськогосподарським призначенням. Тобто, в даному випадку спірне майно не має безтитульного статусу, таке майно було отримано позивачем на підставі правочину (ст.202 ЦК України) і позивач не є добросовісним набувачем в розумінні положень ст. 344 ЦК України, так як останній знав, що спірне майно не може належати йому на праві власності з огляду на те, що йому було достовірно відомо власників та уповноваженого від власників майна, від якого позивач й отримав спірне майно, у зв`язку з чим місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову на законних підставах.

З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, в даному випадку, встановивши відсутність добросовісності позивача під час заволодіння ним спірним майном саме на момент такого заволодіння, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду й щодо відсутності потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги про необхідність надання правової оцінки діям позивача після розірвання договору оренди нерухомого майна від 17.04.2001 р. - 29.04.2001 р. не приймаються до уваги за безпідставністю та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2019 р. у справі № 922/1650/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 20.11.2019 р.

Головуючий суддя В.І. Пушай

Суддя С.В. Барбашова

Суддя Н.М. Пелипенко