Постанова

від 04.09.2019 по справі 320/642/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/642/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" до Головного управління державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2018 року №0034991402; від 25.01.2019 року №0001961402; від 23.11.2018 року №0034981402.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду необхідно змінити, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління ДФС у Київській області від 07.09.2018 року №1877 проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Завод Ореол-1" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.06.2018 року, валютного законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.06.2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 30.06.2018 року. В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 452 639 грн., у тому числі: за І квартал 2016 року на 10 951 грн., за півріччя 2016 року на 91 816 грн., за 3 квартали 2016 року на 105 469 грн., за 2016 рік на 118 766 грн., за І квартал 2017 року на 33 760грн., за півріччя 2017 року на 94 935грн., за 3 квартали 2017 року на 171 885 грн., за 2017 рік на 231 489 грн., за І квартал 2018 року на 31 523 грн., за півріччя 2018 року на 102 384 грн.;

- п. 192.1 ст. 192; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ч. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 126 980 грн., у т.ч. за серпень 2017 року на 3992 грн., за жовтень 2017 року на 5808 грн., за листопад 2017 року на 38771 грн., за квітень 2018 року на 2729 грн., за травень 2018 року на 14153 грн., за червень 2018 року на 61527 грн.;

- п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України внаслідок неподання податкової звітності з податку на прибуток у повному обсязі за 2017 рік, І квартал 2018 року, півріччя 2018 року. Результати перевірки оформлені Актом № 956/10-36-14-02-13/35511654 від 05.11.2018 року.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0034991402 від 23.11.2018 року, яким донараховано ПДВ у розмірі 126 980 грн. та штрафних санкцій у розмірі 31 745 грн.;

- №0034961402 від 23.11.2018 року, яким донараховано податок на прибуток у розмірі 452 640 грн. та штрафні санкції у розмірі 113 160 грн., яке у подальшому, в порядку адміністративного оскарження частково скасоване. В зв`язку з цим на адресу позивача направлено нове податкове повідомлення рішення, а сааме №0001961402 від 25.01.2019 року, яким збільшено податкове зобов`язання з податку на прибуток на 66 360 грн. та нараховані штрафні санкції 16 590 грн.;

- №0034981402 від 23.11.2018р., яким донараховано за платежем податок на прибуток 510 грн. Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що за перевіряємий період відбулися господарські відносини між позивачем та його контрагентом ТОВ МІНТОРГ .

Зокрема, між позивачем (покупець) та ТОВ МІНТОРГ ( постачальник) було укладено Договір поставки №35М від 01.02.2018 року. Згідно умов вказаного договору ТОВ МІНТОРГ було зобов`язано передати у власність покупця товар ( мінеральний порошок, вапняк).

На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем надано: паспорти якості, видаткові накладні, митну накладну, податкові накладні, платіжні доручення, картку рахунку, накладні вимоги на випуск.

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши всі матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні у справі господарський договір і складені на його виконання первинні бухгалтерські та податкові документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства та є належними і допустимими доказами по справі, дійсність і достовірність яких не була спростована відповідачем.

При цьому варто зазначити, що відповідач в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містяться в первинних бухгалтерських документах, зміну руху активів позивача, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Відповідачем також не заперечувалось і те, що виписані ТОВ МІНТОРГ податкові накладні відповідають вимогам статті 201 ПК України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до матеріалів справи на момент здійснення господарських операцій із позивачем ТОВ МІНТОРГ було зареєстровано як юридична особа, перебувало на обліку у відповідній територіальній ДПІ, володіло спеціальною податковою правосуб`єктністю (зокрема, станом на день складання податкових накладних за операціями поставки було платником ПДВ), яка, у тому числі, надавала право за рахунок проведених операцій формувати їх покупцям податковий кредит.

Відтак, фактично позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та існуванню зв`язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження придбання позивачем товару, який в подальшому використано в господарській діяльності з метою отримання прибутку. З наданих позивачем доказів вбачається, що договір поставки мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, договір поставки виконано сторонами в повному обсязі, що також і підтверджено актом перевірки від № 956/10-36-14-02-13/35511654 від 05.11.2018 року.

Водночас, зазначені в акті перевірки та апеляційній скарзі висновки про нереальність здійснених господарських відносин є нормативно необґрунтованими і документально не підтвердженими.

Так, в акті перевірки зазначено, що не вбачається можливим встановити походження отриманого товару, оскільки відправником товару у вищезазначених товаросупроводжуючих документах є особи які не є постачальниками ТОВ МІНТОРГ по ланцюгу постачання ідентифікованого товару.

Виходячи із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за можливе невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Розглядаючи справу "Інтерсплав проти України" про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства контрагентами, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини контрагента із третьою особою у ланцюгах постачання, з якою позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ Завод Ореол-1 звернулося до свого постачальника - ТОВ МІНТОРГ для надання пояснень, щодо невідповідності номенклатури зазначеної у прибуткових та товаросупроводжуючих документах та відправників товару.

Листом вх.№1 від 06.11.2018 року ТОВ МІНТОРГ повідомило, що товар відносить до товарної групи УКТЗЕД (25171080000), данні номенклатури відносяться до однієї товарної групи, постачальником цього товару було ТОВ КАЛЬМІН (ЄДРПОУ 41436659), про що свідчать вчасно зареєстровані податкові накладні. Транспортування здійснювалось орендованим залізничним транспортом, відправником виступали ФОП ОСОБА_1 та ТОВ Дорагромінерал ЄДРПОУ 41785827.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що товари, зазначені в первинних документах є ідентичними.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання контрагентами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Щодо висновків перевіряючих про те, що позивачем не включено до бази оподаткування податком на додану вартість, за жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року балансову вартість ТМЦ, використаних не у господарській діяльності у сумі 273 644 грн., внаслідок чого порушено вимоги ч. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

У Акті перевірки зазначено, що ТМЦ списано для будівництва основних засобів (під`їзні шляхи), власними силами, на території ділянки яка прилягає до приміщення, що орендується за адресою: 08600, Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, 92. Однак, сама земельна ділянка на якій відбувалось будівництво протягом здійснення будівельних робіт не перебувала у власності підприємства та не орендувалася.

Враховуючи викладені обставини, перевіряючи дійшли висновку про те, що ТОВ ЗАВОД ОРЕОЛ-1 використано не у господарській діяльності (без мети отримання прибутку) ТМЦ на загальну суму 266371,99 грн. (шляхом її списання на спорудження основних засобів, власними силами, на ділянці землі, що не перебуває у власності або оренді) та не включено її вартість до бази оподаткування ПДВ у розмірі 49256, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 49256 грн., у т.ч. за жовтень 2017 року на 5808 грн., за листопад 2017 року на 38771 грн., за лютий 2018 року на 2729 грн., за травень 2018 року на 1948 грн. Колегія суддів з вказаним висновком контролюючого органу не погоджується та зазначає наступне.

У відповідності до п. 198.5. ст. 198 платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Господарською діяльністю згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ є діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

З матеріалів справи вбачається, що 24 лютого 2012 року між позивачем та ТОВ Ореол-1 було укладено договір оренди. Згідно умов вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежилі приміщення за адресою: Київська область, м.Васильків, вул.Володимирська, 92 для ведення господарської діяльності.

Пунктом 4.11 вказаного договору передбачено, що орендар зобов`язаний підтримувати прилеглу територію до об`єкта у належному стані.

Як зазначав позивач, на прилеглій території постійно пересувався важкий транспорт, під`їзд до орендованого приміщення з часом значно погіршився, що ускладнювало рух та призводило до пошкодження транспорту.

03.08.2017 року ТОВ Ореол-1 на адресу позивача було складено Лист-вимогу орендодавець вимагав від позивача в термін до 01.08.2018 року виконати умови договору оренди та привести під`їзні шляхи в первісний стан.

З метою належного виконання умов договору оренди, уникнення пошкодження транспорту, який використовується в господарській діяльності, уникнення зайвого простою, ТОВ ЗАВОД ОРЕОЛ-1 було здійснено ремонт під`їзних шляхів та як наслідок списано ТМЦ для будівництва основних засобів, що підтверджується відповідними накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

У бухгалтерському обліку Товариство списання готової продукції відобразило наступним записом Д-т 15 К-т 20.

Колегія суддів вважає, що в данному випадку проведення ремонту під`їзних шляхів та як наслідок списання ТМЦ для будівництва основних засобів було здійснено позивачем для досягнення прибутку у майбутньому, у зв`язку з чим суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу, відносно того, що дана операція є непов`язаною з господарською діяльністю підприємства (без мети отримання прибутку).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності прийнятих рішень, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними спірними господарськими операціями.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень №0034991402 від 23.11.2018 року та №0001961402 від 25.01.2019 року.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №0034981402 від 23.11.2018 року, з огляду на наступне.

З Акту перевірки вбачається, що вказане податкове повідомлення-рішення прийнято за порушення позивачем вимог п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України, а саме внаслідок неподання ТОВ ЗАВОД ОРЕОЛ-1 додатку РІ до податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік, І квартал 2018 року, півріччя 2018 року.

В адміністративному позові позивач зазначав, що податкову звітність підприємство подає в електронному вигляді.

При поданні платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПКУ, такий фіскальний орган зобов`язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у порядку, визначеному пунктом 49.11 статті 49 ПКУ.

Згідно наявних у матеріалах справи квитанції №2, позивачем було подано до контролюючого органу декларацію за 2017 рік, 1 квартал 2018 року та півріччя 2018 року.

Вказані податкові декларації були прийняті податковим органом без зауважень.

Апелянт у апеляційній скарзі не навів жодних обгрунтувань з приводу вказаних обставин.

З урахуванням наведенного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях позивача порушень вимог п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України, та як наслідок наявність підстав для скасування податкового повідомлення рішення №0034981402 від 23.11.2018 року.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у своєму рішенні від 08 травня 2019 року суд першої інстанції не навів належного обґрунтування щодо висновків перевіряючих про те, що позивачем не включено до бази оподаткування податком на додану вартість, за жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року балансову вартість ТМЦ, використаних не у господарській діяльності у сумі 273 644 грн., внаслідок чого порушено вимоги ч. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Наведені обставини зумовлюють необхідність зміни мотивувальної частини рішення шляхом доповнення її відповідними висновками суду.

Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року змінити шляхом доповнення його мотивувальної частини висновками, наведеними у цій постанові.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі №320/642/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 04.09.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І.Мєзєнцев