Постанова

від 29.08.2019 по справі 442/7051/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/7051/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/401/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Куцика І.М.

з участю: Лаврика Р.В., Лаврика С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Стебницької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Галстиль , третя особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Стебницької міської ради № 456, від 25.01.2005 року в частині п. 29 Додатку 1; рішення Стебницької міської ради № 37 від 07.08.2006 року в частині п.1 Додатку 1; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі шляхом викупу від 19.09.2006 року, посвідченого державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори Зайченко Н.В., реєстр №152, укладеного між ТзОВ Галстиль і Стебницькою міською радою; скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Галстиль на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером №16019417 на нежиле приміщення третього, четвертого, п`ятого поверхів у будівлі за адресою АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову покликається на те, що він та його сім`я - мати ОСОБА_2 , батько ОСОБА_3 , брати: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , сестра ОСОБА_9 до 2016 року проживали та зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_2 ), у яку вселилися на підставі ордеру №78 від 27.07.1994 року. Враховуючи те, що сім`я багатодітна, адміністрація долучила їм ще кімнату № НОМЕР_1 , проте ордер на вселення у цю кімнату був викрадений разом з іншими документами. Згідно ордеру в кімнату № НОМЕР_2 гуртожитку вселилась його мати ОСОБА_2 , четверо дітей. Після цього, гуртожиток був переданий у комунальну власність територіальній громаді м. Стебника. На підставі рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради від 14.02.2002 року №35 на склад сім`ї ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 було видано ще один ордер № 1961-П на вселення в кімнату № НОМЕР_3 у іншому під`їзді п`ятиповерхового багатокімнатного гуртожитку площею 17,1 кв.м, у який він не був вписаний. 16.03.2016 Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області відкрив провадження за їхнім позовом до ТзОВ Галстиль про визнання права користування жилим приміщенням, а ТзОВ Галстиль звернулось із зустрічним позовом про позбавлення його та третіх осіб у даній справі права користування жилим приміщенням. До матеріалів зустрічного позову було долучено копію договору купівлі-продажу нежитлової будівлі шляхом викупу від 19.09.2006 року, у тексті якого були зазначені рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради та Стебницької міської ради, які були підставою для укладення даного договору.

Рішенням № 456 від 25.01.2005 року Стебницька міська рада затвердила Програму приватизації об`єктів комунальної власності на 2005-2006 роки, додатком до якої (п. 29) в перелік об`єкт включено об`єкт під назвою під реконструкцію житла вул. Грушевського, АДРЕСА_1 , (3,4,5 поверхи). У графі орендар - прочерк, у графі Спосіб приватизації - викуп (конкурс).

01.12.2005 Стебницька міська рада ухвалює рішення № 593, яким вносить у зміни у п.29 додатку до рішення міської ради № 456 від 25.01.2005 року, доповнюючи незаповнені графи орендар - ТОВ Галстиль , площа 1956 кв.м.

07.08.2006 року Стебницькою міською радою прийнято рішення № 37, згідно якого остання вирішує продати об`єкти комунальної власності згідно додатку 1, зокрема вбудовані житлові приміщення, розташовані на третьому - п`ятому поверхах цегляної житлової будівлі площею 1956,0 кв.м., що по АДРЕСА_1 ціною 920 000 грн. без ПДВ.

06.09.2006 року Стебницька міська рада звернулась до КП ЛОР Дрогобицьке МБТІ та ЕО з заявою про видачу свідоцтва про право власності за територіальною громадою на нежитлові приміщення і отримала свідоцтво про право власності 12.09.2006 року.

Крім цього, оцінювач - експерт О.Філіпов оцінював приміщення на третьому - п`ятому поверхах цегляної житлової будівлі площею 1956 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , як житлові, у точній відповідності до рішення № 292, від 05.12.2005 року. Проте Стебницька міська рада, всупереч своїм рішенням, оформляла право власності на них, як житлові і продавала ТзОВ Галстиль , як нежитлові. Жодних рішень про переведення спірних приміщень з житлових у нежитлові не приймалось, не проводилась реконструкція, яка б супроводжувалась низкою дозвільних документів. Наскільки він володіє інформацією, ТОВ Галстиль не було орендарем цих приміщень, але якщо і було, то порядок набуття ними у власність таких приміщень у гуртожитку, у яких проживали та до цього часу зареєстровані мешканці, є безпідставним, незаконним.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до Стебницької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Галстиль , з участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу нежитлової будівлі - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_5 , в апеляційній скарзі покликається на те, що згідно з ордером № 78, виданого 27.07.1994 року ЖКО Треста Дрогобичпромстрой його матері ОСОБА_2 , яка працювала поваром санаторію Рубін у м. Трускавець, нада на житлова площа в гуртожитку ЖКВ ВАТ Прикарпатбуд на період її роботи, на зворо ті якого зазначено членів її сім`ї: чоловік ОСОБА_3 , сини: ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_9 . Згідно ордеру № 1961-П виконавчого комітету Стебницької міської ради, виданого ОСОБА_2 , сім`я якої складається з чотирьох чоловік, надано право на зайняття однієї кім нати № 324, будинку АДРЕСА_3 . Ордер видано на підставі рішення виконкому Стебницької міської ради народних депутатів від 14.02.2002 року за № 35. Членами сім`ї зазна чено: ОСОБА_8 син, ОСОБА_9 дочка; ОСОБА_7 син. Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та ін шими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло. За час, протягом якого сім`я позивача проживає в гуртожитку, кожен із дітей вже має власну сім`ю, у них народжуються діти, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 . Якщо брати до уваги ордер № 1961-П, то з врахуванням рішення виконкому Стебницької мі ської ради від 19 червня 2013 року № 39, то цей ордер було видано на тимчасове жи тло, адже цим рішенням термін дії ордера № 1961-П було продовжено лише до 01 вересня 2013 року. З матеріалів справи неможливо дійти висновку, на який термін видавався ордер № 1961-П, але виходячи з рішення виконкому від 19 червня 2013 року № 39 Стебницька міська рада не виконала зобов`язань щодо забезпечення житлом родини позивача, а тим часово надана на підставі ордеру № 1961-П кімната № 324 за своєю площею (17,1 кв.м) та технічним станом не відповідає санітарним нормам, її площа є недостатньою для забезпечення житлових потреб та здорового і повноцінного розвитку малолітніх дітей.

Вважає невірним висновок суду, що 12.09.2006 року між територіальної громадою м.Стебника в особі Стебницької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Галстиль було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, а не гуртожитку, що підтверджується тим, що договір купівлі-продажу був укладений між відповідача ми, як зазначено у його вступній частині, на підставі рішення 2-ої сесії 5-го демократичного скликання Стебницької міської ради від 07 серпня 2006 року № 37 Про продаж об`єктів ко мунальної власності . У відповідності до пункту 1 Договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти об`єкт продажу і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Об`єкт продажу, що відчужується, є вбудовані нежитлові приміщення, розташовані на третьому-п`ятому поверхах п`ятиповерхової цегляної житлової будівлі колишнього гуртожитку і далі за текстом договору нежитлові приміщення, що від чужуються, належать продавцю на підставі свідоцтва по право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Стебницької міської ради 25.01.2005 року на підставі рішення № 456 та від 01.12.2005 року № 593, які жодним чином не могли бути підставою для видачі свідоцтва про право власності на об`єкт продажу, оскільки в них відсутні будь-які родові ознаки, які би ідентифікували спірні приміщення як житлові чи нежитлові. Крім цього, апелянт вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги факт реєстрації позивача та членів його сім`ї у тій частині будівлі гуртожитку, яка незаконно була продана Стебницькою міською радою. Враховуючи наведене просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем порушення його прав та законних інтересів, які підлягають захисту в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 , яка працювала поваром в санаторії Рубін у м. Трускавець, була надана житлова площа в гуртожитку ЖКВ ВАТ Прикарпатбуд , а саме, кімнати № НОМЕР_2 на період її роботи, що підтверджується ордером №78, виданим 27.07.1994 ЖКО Треста Дрогобичпромстрой , на звороті якого зазначено членів її сім`ї: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та дочка ОСОБА_15 .

На підставі рішення виконкому Стебницької міської ради народних депутатів від 14.02.2002 №35 виконавчим комітетом Стебницької міської ради Лаврик Н.І. видано ордер №1961-П на сім`ю у складі чотирьох осіб, на зайняття однієї кімнати № НОМЕР_3 , будинку АДРЕСА_3 , членами сім`ї зазначено: ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 - дочка; ОСОБА_4 - син.

Рішенням виконавчого комітету Стебницької міської ради від 19.06.2013 за №39 термін дії ордера №1961-П на вселення сім`ї ОСОБА_2 в кімнату АДРЕСА_5 продовжено до 01.09.2013 року, внесено поправку в нумерацію квартири - квартира АДРЕСА_6 ).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кімната №115 у гуртожитку була надана ОСОБА_2 ЖКО тресту Дрогобичпромстрой , на балансі якого знаходився такий гуртожиток, який в 2000 році був переданий на баланс Стебницької міської ради, і оскільки частини приміщень гуртожитку вивільнили, і з цієї частини всіх мешканців пересилили в іншу частину цієї ж будівлі, що було підставою прийняття рішення виконавчого комітету від 14.02.2002 №35 Про впорядкування проживання на користування житловим приміщенням в будинку гостинного типу №1 по вул АДРЕСА_7 Грушевського , яким сім`ї ОСОБА_2 надана кімната № НОМЕР_3 .

Оскільки кімната АДРЕСА_8 (в даний час АДРЕСА_9 30) була закріплена за сім`єю ОСОБА_2 , членом якої був і позивач, то він також набув права на користування цією кімнатою.

Слід зазначити і те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження надання сім`ї ОСОБА_2 , членом якої був позивач, кімнати №324 (в даний час №30), як додаткової житлової площі, а позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав таких доказів.

З`ясовуючи обставини у справі, перевіряючи підставність позовних вимог, судом з`ясовувалися стан житлового приміщення, а саме, кімнати № НОМЕР_2 , і як встановлено судом першої інстанції, зазначена кімната не пристосована до проживання, що підтверджується даними оцінки спірного будинку, об`єктом такої оцінки є вбудовані житлові приміщення розміщені на третьому - п`ятому поверхах п`ятиповерхової цегляної житлової будівлі, що в минулому використовувалась як гуртожиток. На дату оцінки такий не використовується. Проводяться ремонтні роботи, пов`язані з реконструкцією об`єкта оцінки під житлові квартири, електропостачання, інші комунікації запроектовано та не підключено.

Згідно акту від 12.02.2016, затвердженого міським головою Стебницької міської ради, проведено візуальне обстеження частини будинку АДРЕСА_3 , яка є приватною власністю ТОВ Галстиль . В результаті обстеження було встановлено, що приміщення 3,4,5 поверхів засмічені будівельним та побутовим сміттям; відсутні системи водопостачання каналізації, енергопостачання, теплопостачання, газопостачання, відсутні дверні полотна в кімнатах.

Про те, що кімната №115, не пристосована для проживання і що у ній ні позивач, ні колишні члени його сім`ї (матір, батько, брати та сестра) не проживають, оскільки така не пристосована до проживання, не заперечували в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_5 та третя особа, ОСОБА_4

Оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Стебницької міської ради від 15.12.2005 №292 Про продаж частини будівель гуртожитку по АДРЕСА_3 рекомендовано АДРЕСА_1 міській раді продати ТзОВ Галстиль частину приміщення будівлі гуртожитку по АДРЕСА_10 незаселеної частини ) з метою реконструкції цих приміщень під житлові.

Рішенням Стебницької міської ради №456 від 25.01.2005 Про затвердження Програми приватизації об`єктів комунальної власності на 2005 -2006 роки затверджено програму приватизації на 2005-2006 згідно з додатком 1 до рішення, зокрема за №26 - під реконструкцію житла вул. Грушевського,1 ( 3,4,5 поверхи) - викуп ( конкурс).

Згідно з додатком до рішення Стебницької міської ради від 07.08.2006 №37 встановлено перелік об`єктів комунальної власності Стебницької міської ради для продажу - вбудовані житлові приміщення розміщенні на третьому - п`ятому поверхах п`ятиповерхової цегляної житлової будівлі площе 1956 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 , за 920000 грн. без ПДВ по домовленістю з покупцем згідно поданого листа.

Оспорюваним позивачем договором підтверджується, що 12.09.2006 року, між територіальною громадою м. Стебника, в особі Стебницької міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю Галстиль , було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що по АДРЕСА_1 - вбудовані нежитлові приміщення, розташовані на третьому - п`ятому поверхах п`ятиповерхової цегляної житлової будівлі колишнього гуртожитку, позначено на плані земельної ділянки літерами А-5 , загальною площею 1956 кв.м.

З долучених до матеріалів справи доказів, і з пояснень позивача ОСОБА_5 , третьої особи ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції вбачається, що спірна кімната №115 колишнього гуртожитку, знаходилася у викупленій ТзОВ Галстиль частині приміщення, на сьогодні такої кімнати під № НОМЕР_2 в цій частині викуплених ТзОВ Галстиль приміщень, не існує.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність порушення оскаржуваними позивачем рішенням виконавчого комітету Стебницької міської ради від 15.12.2005 №292 та рішенням Стебницької міської ради №456 від 25.01.2005 року, його житлових прав та законних інтересів, оскільки, як встановлено судом, сім`ї ОСОБА_2 , членом якої був і позивач, було надане інше приміщення в іншій частині будівлі гуртожитку, яке, як встановлено судом, було надано взамін кімнати № НОМЕР_2 у гуртожитку, в зв`язку з відчуженням цієї частини гуртожитку, у якій знаходилася ця кімната, і окрім цього, матеріали справи не містять доказів надання сім`ї ОСОБА_2 додаткової кімнати №324 (в даний час кімната №30) зі збереженням за сім`єю кімнати №115.

Доводи апелянта про те, що у користуванні сім`ї ОСОБА_2 залишились кімнати №115 і № НОМЕР_3 , є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

Крім цього, не є безспірним доказом збереження за позивачем права на користування кімнатою АДРЕСА_2 , реєстрація його місця проживання за цією адресою та оплата житлово - комунальних послуг.

Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції про те, що не може бути єдиною безумовною підставою для скасування оскаржуваних рішень покликання позивача на те, що Стебницька міська рада не приймала рішень про переведення спірних приміщень з житлових у нежитлові.

Як на підставу для визнання договору купівлі - продажу нежитлового приміщення, що по АДРЕСА_1 - вбудовані нежитлові приміщення, розташовані на третьому - п`ятому поверхах п`ятиповерхової цегляної житлової будівлі колишнього гуртожитку, позначено на плані земельної ділянки літерами А-5 , загальною площею 1956 кв.м, укладеного 12.09.2006 року між територіальною громадою м. Стебника, в особі Стебницької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Галстиль , нежитлового приміщення, що по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 - вбудовані нежитлові приміщення, розташовані на третьому - п`ятому поверхах п`ятиповерхової цегляної житлової будівлі колишнього гуртожитку, позначено на плані земельної ділянки літерами А-5 , загальною площею 1956 кв.м, ОСОБА_5 посилається на ст. 203, 215, 228 ЦК України.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа. яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно частини 1 статті 215 ЦЦК України підставою недійсності правочину є недодержання і момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 228 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Стаття 228 ЦК України виділяє лише дві категорії порушень, за наявності яких правочин вважається нікчемним у зв`язку з порушенням публічного порядку, а саме: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади та на незаконне заволодіння ним.

Пленум роз`яснив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону державної, комунальної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 41 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачених нормами про публічний порядок, не є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України і повинні визнаватися недійсними з підстав, передбачених ч.1 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України.

Стаття 228 ЦК України безпосередньо не зазначає вину, як кваліфікуючу ознаку такого правочину. Проте Пленум дійшов висновку, що вина має враховуватися. Вона дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому не має значення, чи такий намір був у однієї зі сторін правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору. Ухвалюючи рішення у такій справі, суд зобов`язаний зазначити, у чому конкретно дістала вияв спрямованість правочину на порушення публічного порядку.

За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного позивачем договору купівлі - продажу.

На думку колегії суддів оспорюваним договором купівлі - продажу право позивача не порушується, що також свідчить про безпідставність позовних вимог ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 05.09.2019 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Крайник Н.П.

Цяцяк Р.П.