Постанова

від 04.09.2019 по справі 485/111/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 485/111/17

провадження № 61-33208св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю КОЛОСС ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністью КОЛОСС на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року у складі головуючого судді Кішковської З.А. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року у складі суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛОСС (далі - ТОВ КОЛОСС ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 5,04 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. На підставі договору від 10 липня 2013 року вказана земельна ділянка передана в оренду відповідачу строком на 16 років, проте такий договір оренди вона не підписувала, що свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення правочину та його недійсність.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 10 липня 2013 року з ТОВ КОЛОСС , зареєстрований 21 січня 2014 року у Державній реєстраційній службі Снігурівського районного управління юстиції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 10 липня 2013 року від імені ОСОБА_1 з ТОВ КОЛОСС , зареєстрований Снігурівським районним управлінням юстиції Миколаївської області 21 січня 2014 року за № 4342910 (індексний номер 10137033).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 05 травня 2017 року оспорюваний договір оренди земельної ділянки ОСОБА_1 не підписувала, підпис від її імені вчинено іншою особою, що свідчить про недотримання орендарем вимог, встановлених статтею 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасника правочину - орендодавця, яке б відповідало його внутрішній волі, а саме, що позивач не мала волевиявлення на укладення договору оренди земельної ділянки, що з урахуванням частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ КОЛОСС відхилено, рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2017 року ТОВ КОЛОСС подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дали неправильну правову оцінку всім доказам у справі в їх сукупності, взявши до уваги лише висновок судово-почеркознавчої експертизи та не врахували, що зазначений висновок є одним із доказів, не має пріоритету перед іншими доказами та повинен оцінюватися судами у сукупності з іншими доказами, не врахували доводів відповідача щодо наявності волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору, про що свідчить написання нею заяв про реєстрацію такого договору та отримання нею орендної плати.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справу №485/111/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ КОЛОСС про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого 05 березня 2001 року є власником земельної ділянки площею 5,04 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 10 липня 2013 року земельна ділянка, що належить позивачу на праві власності передана в оренду ТОВ КОЛОСС на 16 років.

Вказаний договір оренди 21 січня 2014 року зареєстрований державним реєстратором Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області за № 4342910 (індексний номер 10137033).

Згідно висновку проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи № 107 від 05 травня 2017 року підписи в графі Орендодавець в договорі оренди землі від 10 липня 2013 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ КОЛОСС , в графі Орендодавець в акті прийняття-передачі земельної ділянки згідно договору оренди землі від 10 липня 2013 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочином є вольова дія, тобто поєднання волі та волевиявлення сторін. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Установивши, що оспорюваний договір укладено від імені ОСОБА_1 , однак підписаний не нею, а іншою особою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки встановлені під час розгляду обставини свідчать, що волевиявлення позивача на вчинення цього правочину було відсутнє.

Висновки судової почеркознавчої експертизи у встановленому законом порядку ТОВ КОЛОСС не спростовані, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення такого факту, у зв`язку з чим посилання у касаційній скарзі на те, що суди взяли до уваги лише висновок експертизи, а не всі докази у сукупності, є безпідставними.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛОСС залишити без задоволення.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко