Рішення

від 09.09.2019 по справі 910/7087/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2019Справа № 910/7087/19

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7087/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна"

до Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая"

про стягнення 55 124,22 грн.

Без виклику учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Асстра Україна звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міжнародного благодійного фонду Святого Миколая про 55 124,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором транспортного експедирування вантажів в контейнерах б/н від 15.05.2017р., внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 31 747,73 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 17 649,11 грн., 10% річних - 2922,53 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2794,85 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7087/19 від 04.06.2019р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Асстра Україна до Міжнародного благодійного фонду Святого Миколая про стягнення 55 124,22 грн. залишено без руху, у зв`язку з відсутністю підтвердження надходження до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 1921,00 грн. згідно з платіжним дорученням №1939 від 21.05.2019р.

25.06.2019р. від Територіального управління Державної судової адміністрації України безпосередньо на адресу Господарського суду міста Києва надійшло підтвердження надходження до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 1921,00 грн., сплаченого ТОВ Асстра Україна згідно з платіжним дорученням № 1939 від 21.05.2019р.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.06.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01004, м. Київ, вулиця Пушкінська, будинок 31-В, офіс 17, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 26.06.2019р. був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням встановленого строку зберігання" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень"усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначати, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті Господарського суду міста Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у даній справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на день винесення рішення відзив від відповідача не надійшов.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2017р. між позивачем (за договором - експедитор) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено договір транспортного експедирування вантажів в контейнерах (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого цей договір регулює взаємовідносини сторін, які пов`язані із наданням експедитором замовнику транспортно-експедиційних послуг, а саме: послуг з організації перевезення та доставки вантажів замовника в вантажних контейнерах двома видами транспорту - автомобільним та морським, в будь-якій комбінації цих видів транспорту або лише одним із вказаних видів.

Згідно п. 3.1. договору, для надання експедитором замовнику послуг останній зобов`язаний не пізніше ніж за 7 робочих днів до бажаної дати подачі контейнера в пункт відправлення передати експедитору факсимільним зв`язком або електронною поштою заявку, складену в довільній формі.

Відповідно до п. 5.1. договору, розрахунки здійснюються сторонами у безготівковій формі та в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок експедитора, при цьому всі банківські витрати та комісії, у зв`язку з таким перерахуванням, сплачуються замовником.

У п. 5.3. договору визначено порядок оплати послуг - стовідсоткова оплата, що має бути сплачена замовником експедитору протягом 3-х днів після отримання вантажу, при цьому підставою для сплати послуг є даний договір або рахунок експедитора, направлений замовнику факсимільним зв`язком чи електронною поштою.

За порушення замовником термінів розрахунків або відшкодування витрат, встановлених договором або умовами заявки, експедитор вправі нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу або виплати відшкодування, а також 10% річних від простроченої суми (п. 6.4. договору).

Пункт 9.2. договору встановлює, що після завершення кожного перевезення експедитор складає, підписує та передає замовнику два екземпляри актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг). Замовник протягом п`яти робочих днів з моменту отримання актів повинен їх підписати та один екземпляр повернути експедитору письмову мотивовану відмову стосовно не підписання актів. Якщо на десятий робочий день з моменту отримання замовником актів експедитор не отримує свій екземпляр підписаного замовником акту або вмотивовану відмову від його підписання, то передані акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) вважаються підписаними замовником, а також є свідченням того, що у замовника відсутні зауваження та претензії до експедитора щодо правильності оформлення ним для замовника документів (актів, податкових накладних, рахунків-фактур).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і має необмежений строк дії, при цьому кожна зі сторін в будь-який час може достроково припинити дію такого договору, заздалегідь, але не пізніше ніж за тридцять днів, письмово повідомивши про це іншу сторону.

18.01.2018р. відповідач замовив у позивача перевезення вантажу за маршрутом м. Вишневе, Україна - м. Хелм, Польща, надіславши лист на електронну пошту.

Згідно вказаного замовлення, позивач надав відповідачу послуги з організації перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №1 від 20.01.2018р. Вантаж був доставлений вантажоодержувачу 24.01.2018р. від вантажовідправника (графа 2 CMR), яким був відповідач.

При цьому, позивач зазначив, що в CMR в графі 22 міститься печатка ТОВ ТОП СІТІ , оскільки вантаж відвантажувало зі складу вказане підприємство в інтересах відповідача - вантажовідправника.

В день доставки вантажу вантажоодержувачу - 24.01.2018р., за надані послуги позивачем був направлений засобами електронної пошти відповідачу рахунок № НОМЕР_1 від 24.01.2018р. на загальну суму 31 747,73 грн. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №20180125-0108-11 від 24.01.2018р. на загальну суму 31 747,73 грн.

З огляду на відсутність оплати за надані послуги станом на 09.02.2018p., позивач направив відповідачу рахунок № НОМЕР_1 від 24.01.2018р., два екземпляри Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №20180125-0108-11 від 24.01.2018р. та CMR №1 від 20.01.2018р. рекомендованим листом з описом вкладення.

Вказані документи, згідно поштового повідомлення, були отримані відповідачем 23.06.2018р.

Також, позивач направив відповідачу претензію №UA01/00003-01.19 від 24.01.2019р., яка була отримана останнім, згідно роздруківки з сайту ПАТ Укрпошта , 07.03.2019р.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отримані послуги у сумі 31 747,73 грн., за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 17 649,11 грн., інфляційні втрати в сумі 2 794,85 грн. та 10% річних - 2 922,53 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив перевезення вантажу за замовленням відповідача, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR №1 від 20.01.2018р. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №20180125-0108-11 від 24.01.2018р. на загальну суму 31 747,73 грн., який відповідно до п. 9.2. договору вважається підписаним замовником.

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано.

З огляду на вище встановлені обставини, суд вважає, що позивачем належним чином підтверджено факт надання послуг з перевезення вантажу на суму 31 747,73 грн., які прийняті відповідачем без заперечень та зауважень.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене та положення п. 5.3. договору, строк оплати наданих послуг є таким, що настав 27.01.2018р.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, відповідач за надані позивачем на підставі договору послуги не розрахувався в повному обсязі, таким чином розмір заборгованості складає 31 747,73 грн. Відповідачем доказів оплати заборгованості у розмірі 31 747,73 грн. на час вирішення спору не надано.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 31 747,73 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в сумі 17 649,11 грн., інфляційних втрат в сумі 2 794,85 грн. та 10% річних - 2 922,53 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.3 договору, за несвоєчасну оплату послуг замовник на письмову вимогу виконавця сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, що нараховується на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 №14).

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, а також невірно визначений період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, як встановлено судом вище, строк оплати наданих послуг настав 27.01.2018р., а тому початком прострочення грошового зобов`язання є 28.01.2018р.

Отже, періодом прострочення, на який підлягає нарахування пеня, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, є з 28.01.2018р. по 28.07.2018р.

За розрахунком суду, розмір пені за період з 28.01.2018р. по 28.07.2018р. становить 5 338,84 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що сторони скористались право на встановлення іншого розміру процентів річних та у договорі погодили 10 % річних.

Сплата річних процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 10% річних за визначений позивачем період з 27.06.2018р. по 28.05.2019р., судом встановлено, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши з урахуванням викладеного розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період з червня 2018 року по травень 2019 року, судом встановлено, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором від 15.05.2017р. транспортного експедирування вантажів в контейнерах щодо оплати послуг перевезення вантажу належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 31 747,73 грн. основного боргу, 5 338,84 грн. пені, 2 922,53 грн. 10% річних та 2 794,85 грн. інфляційних втрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая" (01004, м. Київ, вулиця Пушкінська, будинок 31-В, офіс 17; ідентифікаційний код 26438426) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" (03127, м. Київ, проспект Голосіївський, будинок 132; ідентифікаційний код 32493177) основний борг у сумі 31 747 грн. 73 коп., 5 338 грн. 84 коп. - пені, 2 922 грн. 53 коп. - 10% річних, 2 794 грн. 85 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 491 грн. 66 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 09.09.2019р.

Суддя А.І. Привалов